Рішення № 74483345, 31.05.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/4269/17

2/0203/306/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

Головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Булеці А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету», генерального директора Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» ОСОБА_5, третя особа - голова первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників ХНАТОБ ім.М.В.Лисенка» ОСОБА_4, про визнання протиправними дій щодо звільнення, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що працювала у відповідача 17 років за безстроковими та строковими трудовими договорами, зокрема, з 10.02.2000 року на посаді солістки опери першої категорії, з 09.09.2005 року по 01.10.2013 року на вищій категорії та далі на посаді солістки опери першої категорії, після чого була переведена на строковий трудовий договір під загрозою негайного звільнення, шляхом шантажу зі сторони керівництва, строком до 31.08.2017 року. Але за ст.39-1 КЗпП України пролонгація двох та більше договорів вже є безстроковим договором. Щоб не залишити себе та свою сім'ю без засобів для існування, вона була вимушена підписати контракт, який погіршує її умови праці, як найманого працівника, з умовами якого вона не згодна. Вважає контракт незаконним, таким, що суперечить нормам чинного законодавства України та порушує її право на працю. 01.09.2017 року вона, будучі одночасно головою первинного профспілкового органу, вийшла на роботу, але не була допущена до приміщення відповідача. Після виклику поліції та складання протоколу, керівництво відповідача також не допустило ї до приміщення. При цьому, вона дізналась про своє звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України в зв’язку із закінченням строку трудового договору. Наказ про звільнення відповідач не пред’явив і копії не надав, є тільки посилання у трудовій книжці. Категорично не погоджується з діями відповідача, вважає їх безпідставними, протиправними, такими, що порушують її конституційні права на працю та достатній життєвий рівень. Так її звільнення було проведено без згоди первинної профспілкової організації ВПС «Захист справедливості» та без згоди профспілкового органу вищого рівня ВПС «Захист справедливості».

Також зазначила, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Наказ №43-к від 01.06.2016 року не визначає жодних умов зміни в організації праці або зміну істотних умов праці позивачки. Будь-яких змін, окрім встановлення обмеженого строку дії її роботи на посаді, після укладення контракту між нею та відповідачем не відбулось.

Згідно Закону України «Про театри і театральну справу», Закону України «Про культуру» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» №955-VІІІ від 28.01.2016 року, встановлено лише порядок оформлення нових трудових правовідносин між театрами та творчими працівниками. Право на розірвання вже укладених трудових договорів, в т.ч. безстрокових, а також більш ніж одного строкового, законами не передбачено. Нормативно-правові акти не зареєстровані в Міністерстві юстиції належним чином, а листи носять інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер, зокрема лист від 19.05.2016 року №7151/0/14-16/06 Міністерства соціальної політики. Крім того, ст.36 КЗпП України встановлює лише загальні підстави припинення трудових відносин без конкретизації за суб’єктом волевиявлення. Вона не висловлювала бажання припиняти трудові відносини, а тому мало місце одностороннє волевиявлення відповідача, тобто ініціатива останнього в розумінні трудового законодавства. Таким чином, відповідач фактично звільнив її за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв’язку із зміною в організації виробництва і праці.

Окрім цього, посилалась на те, що є головою первинної профспілкової організації ВПС «Захист справедливості» Дніпропетровського академічного театру опери та балету, що створена 17.05.2017 року, є структурною ланкою ВПС «Захист справедливості», що входить до Конфедерації вільних профспілок України. Проте, відповідач не звертався та не отримував згоди профспілкової організації на її звільнення, чим порушив вимоги ст.ст.43,252 КЗпП України. та без згоди профспілкового органу вищого рівня ВПС «Захист справедливості».

В зв’язку з цим, посилаючись на порушення Конвенції №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», норм КЗпП України, ст.22 Конституції України, позивачка просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо її звільнення, скасувати наказ про звільнення та поновити її на посаді артистки – солістки-вокалістки І категорії з 01.09.2017 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; покласти на відповідача судові витрати по справі.

12.01.2018 року позивачкою було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої остання в якості співвідповідача зазначила генерального директора Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» ОСОБА_5 та в прохальній частині, окрім заявлених в первісному позові позовних вимог, також зазначила про визначення розміру моральної шкоди, завданої внаслідок її незаконного звільнення, в сумі 50000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету», у наданому письмовому відзиві та поясненнях під час розгляду справи, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропуску позивачкою строків звернення до суду, необґрунтованість позовних вимог та проведення її звільнення відповідачем в передбаченому законом порядку.

Інший відповідач - генеральний директор Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» ОСОБА_5 у наданому письмовому відзиві просив розглядати справу за його відсутності, позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

Третя особа - голова первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників ХНАТОБ ім.М.В.Лисенка» ОСОБА_4, в судовому засіданні підтримала заявлений позивачкою ОСОБА_1 позов з зазначених в ньому підстав.

Заслухавши пояснення учасників справи та третьої особи, перевіривши доводи, викладені останніми в заявах по суті справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема копією трудової книжки позивачки, що остання з 21.09.2000 року була прийнята на постійну роботу на посаду солістки опери першої категорії до Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету».

09.09.2005 року їй було присвоєно вищу категорію та 01.03.2013 року переведено на посаду солістки-вокалістки першої категорії (а.с.8).

Частиною 3 ст.21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 року №955-VIII, було внесено зміни, зокрема до ст.20 Закону України «Про театри і театральну справу», до ст.21 Закону України «Про культуру» та передбачено, що трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Також вказаним Законом України від 28.01.2016 року №955-VIII було внесено зміни до ст.36 КЗпП України та частину першу вказаної статті доповнено п.9, що передбачає підставами припинення трудового договору: підстави, передбачені іншими законами.

Пунктами 2,3 Прикінцевих положень Закону України від 28.01.2016 року №955-VIII було встановлено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з п.9 ст.36 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів.

З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

На виконання вимог вказаного вище Закону України від 28.01.2016 року №955-VIII відповідачем 14.03.2016 року було видано наказ №94 про попередження всіх професійних працівників (художній та артистичний персонал) театру про припинення безстрокового трудового договору згідно п.9 ст.36 КЗпП України 31.07.2016 року та укладення з працівниками, що перебувають у трудових відносинах з театром, контракту строком не менше одного року без проведення конкурсу (а.с.45).

Вказаний наказ було доведено до відома позивачки під підпис в березні 2016 року, що підтверджується додатком до наказу №94 від 14.03.2016 року та не заперечувалось позивачкою (а.с.46).

01.06.2016 року відповідачем було видано наказ №43-к про укладення з працівниками художньо-керівного та артистичного персоналу театру строкових контрактів терміном дії з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року без проведення конкурсу згідно поданих письмових заяв (а.с.47).

Згідно додатку до вказаного наказу, позивачка була ознайомлена з останнім в той же день 01.06.2016 року (а.с.48),

Також судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.06.2016 року позивачкою на ім’я генерального директора Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» було подано письмову заяву, в якій остання в зв’язку з набранням чинності Законом України від 28.01.2016 року №955-VIII просила укласти з нею письмовий строковий контракт, строком дії з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року (а.с.49).

31.05.2016 року між сторонами було укладено письмовий строковий контракт на строк з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року (а.с.50-51).

Пунктом 4 розділу ІХ Прикінцеві положення контракту від 31.05.2016 року сторонами було погоджено, що якщо за 2 місяці до закінчення строку чинності цього контракту, жодна із сторін не заявила про його розірвання, контракт вважається продовженим на аналогічний термін.

Згідно витягу з протоколу засідання художньої ради Дніпропетровського академічного театру опери та балету від 02.06.2017 року вбачається, що при вирішенні питання про формування творчого складу театру на 2017-2018 роки та питань продовження строку дії контракту на новий театральний сезон 2017-2018 років, більшістю голосів членів художньої ради було вирішено припинити контракт з позивачкою з 31.08.2017 року (а.с.52).

29.06.2017 року відповідачем було винесено письмове попередження про припинення трудових відносин з позивачкою, в зв’язку із закінченням строку дії контракту та наступне звільнення не раніше ніж через два місяці з моменту попередження, а саме: 31.08.2017 року, відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.53).

Згідно акту від 29.06.2017 року позивачка була ознайомлена із вказаним попередженням та відмовилась від підпису, не пояснивши причини відмови (а.с.54).

Наказом №71-к від 31.08.2017 року позивачку було звільнено з займаної посади солістки-вокалістки першої категорії 31.08.2017 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та тієї ж доби останній було направлено повідомлення про звільнення, з зазначенням про необхідність отримання у відділі кадрів театру трудової книжки (а.с.55,56).

Згідно акту від 06.09.2017 року вбачається, що в цей день позивачка була ознайомлена з п.6 наказу №71-к від 31.08.2017 року про її звільнення та відмовилась від підпису без пояснення причин (а.с.57).

Перевіряючи доводи позивачки щодо переведення її на строковий трудовий договір під загрозою негайного звільнення шляхом шантажу зі сторони керівництва відповідача, звільнення без попередньої згоди профспілкового органу та з порушенням Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», норм КЗпП України, ст.22 Конституції України, суд, з урахуванням наведених вище обставин та положень діючого законодавства, враховує наступне.

Зазначаючи про її переведення на строковий трудовий договір під загрозою негайного звільнення шляхом шантажу зі сторони керівництва відповідача, позивачка у відповідності до вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України не надала суду будь-яких доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, суд враховує, що контрактна форма роботи творчих працівників, художнього та артистичного персоналу, до якого за посадою відносилась і позивачка, була запроваджена не за ініціативою відповідача, а у відповідності до спеціального закону, який є діючим, неконституційним не визнавався та є обов’язковим до виконання.

Також суд враховує, що позивачкою подавалась відповідна письмова заява про укладення з нею контракту, підписавши останній, вона таким чином погодилась з його умовами, вимог про зобов’язання відповідача укласти контракт на її умовах не ставила та у передбаченому законом порядку для вирішення відповідного трудового спору не зверталась.

З огляду на це, судом відхиляються і озвучені в судовому засіданні доводи позивачки та третьої особи, щодо укладення контракту до затвердження пізніше відповідної типової форми контракту, оскільки виходячи із положень ч.3 ст.21 КЗпП України контракт, як особлива форма трудового договору, надає сторонам можливість самостійно визначити умови відповідного договору, права, обов’язки та відповідальність сторін. Позивачка підписавши контракт та не оспорюючи останній, таким чином погодилась на укладання трудового договору з відповідачем на визначених в контракті умовах.

Термін дії контракту було визначено в межах строків, встановлених в п.3 Прикінцевих положень Закону України від 28.01.2016 року №955-VIII.

Окрім цього, судом враховується, що згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року №12-рп/98, у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), виходячи із необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства Конституційний Суд України визнав за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України, що відповідає спірним правовідносинам.

Вважає суд необґрунтованими і доводи позивачки та третьої особи щодо відсутності підстав для укладання строкового трудового договору з позивачкою через те, що норми Закону України від 28.01.2016 року №955-VIII повинні застосовуватись лише щодо працівників, які приймаються на роботу після набрання чинності цим Законом, оскільки такі доводи протирічать положенням п.п.2,3 Прикінцевих положень вказаного вище Закону.

Стосовно доводів позивачки та третьої особи про те, що ст.36 КЗпП України встановлює лише загальні підстави припинення трудових відносин без конкретизації за суб’єктом волевиявлення, а позивач не висловлювала бажання припиняти трудові відносини, в зв’язку з чим мало місце одностороннє волевиявлення відповідача, що свідчить про те, що відповідач фактично звільнив її за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв’язку із зміною в організації виробництва і праці; а також стосовно доводів щодо звільнення позивачки з порушенням вимог ст.ст.43,252 КЗпП України без попереднього погодження з профспілковим органом, оскільки позивачка являлась головою створеної Первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Дніпропетровського державного академічного театру опери та балету, суд враховує наступне.

Стаття 43 КЗпП України визначає можливість розірвання трудового договору за обов’язкової попередньої згодою виборного органу первинної профспілкової організації в разі його розірвання за ініціативою роботодавця з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 ст.40 і пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП України.

А відповідно до ч.3 ст.252 КЗпП України встановлено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (п.п.2,3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Таким чином, звільнення в зв’язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв’язку із закінченням строку його дії.

В зв’язку з цим, за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, суд вважає, що відповідач на підставі умов контракту та у зв'язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачкою на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

З огляду на це, суд вважає безпідставними доводи позивачки щодо недотримання відповідачем положень ст.ст.43,252 КЗпП України та відмовив під час розгляду справи в задоволенні клопотання про отримання згоди профспілкового органу на звільнення позивачки, оскільки з позивачкою трудовий договір не розривався з ініціативи відповідача, а було припинено трудовий контракт на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України в зв’язку із закінченням строку його дії.

Перевіряючи доводи позивачки щодо ненадання її для ознайомлення наказу про звільнення та його копії, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.47 КЗпП України передбачено обов’язок роботодавця в день звільнення видати копію наказу про звільнення працівнику у разі звільнення останнього з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Оскільки позивачка не звільнялась з ініціативи відповідача та не надала доказів щодо її звернення до останнього з вимогами про видачу наказу, суд вважає відповідні доводи позивачки безпідставними.

Крім того, як зазначила позивачка в судовому засіданні на питання суду, 31.08.2017 року вона була присутня на роботі, але не бажала приходити до відділу кадрів.

З матеріалів справи також вбачається, що в день видачі наказу про звільнення копія відповідного наказу була направлена за місцем проживання позивачки, що підтверджується відповідним супровідним листом від 31.08.2017 року та квитанцією від тієї ж дати на підтвердження його направлення. 06.09.2017 року у відділ кадрів позивачка була ознайомлена зі змістом наказу та відмовилась від підпису, що зафіксовано у відповідному акті від 06.09.2017 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, не доведеність їх належними доказами та необхідність відмови в їх задоволенні в частині визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення позивачки, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

В зв’язку з відмовою в задоволенні вказаних позовних вимог та не встановлення факту порушення трудових прав позивачки слід відмовити і в задоволенні похідних вимог останньої про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання в порядку ст.141 ЦПК України, враховуючи, звільнення позивачки від сплати судового збору в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а також відмову в задоволенні позову, судові витрати по справі слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.21,36,40,41,43,233,235,237-1 КЗпП України, ст.20 Закону України «Про театри і театральну справу», ст.21 Закону України «Про культуру», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 року №955-VIII, ст.ст.2,4,5,10,11,12,76-81,141,258,259,263-268 ЦПК України, суд,–

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету», генерального директора Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» ОСОБА_5, третя особа - голова первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників ХНАТОБ ім.М.В.Лисенка» ОСОБА_4, про визнання протиправними дій щодо звільнення, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06 червня 2018 року.

Суддя С.Ю.Казак