Постанова № 74476028, 24.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/830/2018

справа №755/11560/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

суддя-доповідач Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Вербової І.М.

за участю секретаря Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Арапіної Н.Є. 26 липня 2017 року о 15 год. 14 хв. у м.Києві, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айбокс", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання правочину недійсним, визнання відсутнім прав вимоги за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до суду з позовом, у якому просить:

- визнати недійсним Договір поруки №П-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1.;

- визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за Договором кредитної лінії №НКЛ-2002859/1 від 22 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс», яке виникло на підставі Договору поруки №11-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1.

Вимоги обґрунтовує тим, що 22 травня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Айбокс" укладено Договір кредитної лінії №НКЛ-2002859/1, відповідно до умов якого банк зобов"язався надати позичальнику кредитні кошти із максимальним лімітом заборгованості 80 000 000 грн. на строк по 31 грудня 2017 року, за користування якими позичальник зобов"язався сплатити проценти у розмірі 16% річних.

Зобов"язання позичальника забезпечені договорами застави, що укладені з компаніями "Бенезія Інвестментс Лімітед", "Ардо Істеблішмент Лімітед", "Мінола Трейдінг Лімітед", ТОВ "Айбокс" та поруками ОСОБА_2. і ОСОБА_3

Під час здійснення тимчасової адміністрації та перевірки правочинів, які відповідно до ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мають ознаки нікчемних, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виявлено, що 25 червня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1. укладено Договір поруки №П-2002859-10, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе відповідальність за всіма зобов"язаннями позичальника.

Змістом п.1.3 договору поруки визначено, що поручитель доручає кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків поручителя, що відкриті у кредитора, тобто у цьому банку.

Пунктом 2.1 цього договору застережено, що відповідальність поручителя не розповсюджується на будь-яке інше майно, в тому числі кошти, які знаходяться на рахунках в інших банківських установах.

Пунктом 3.2 цього договору визначено, що поручитель має право, попередивши кредитора не пізніше як за п"ять банківських днів, достроково виконати зобов"язання, забезпечене порукою.

На переконання банку умови договору поруки суперечать одна одній та чинному законодавству. Так, на думку банку, положення про обмеження відповідальності поручителя суперечать статтям 553 та 554 ЦК України.

Також зазначає, що таке формулювання договору свідчить не про поруку, а про заставу грошових коштів, звернення стягнення на яку неможливо в односторонньому порядку за рішенням кредитора.

У зв"язку із цим вважає, що договір є удаваним відповідно до ст.235 ЦК України.

Зазначає, що 12 лютого 2015 року поручителем здійснено повне погашення кредиту у сумі 25 000 000 грн. за рахунок коштів, на які розповсюджувалась порука, у період відсутності простроченої заборгованості та коли строк виконання зобов"язання не настав.

Укладення оспорюваного договору та виконання кредитного зобов"язання відбулось у період застосування до банку Національним банком України сектору особливого режиму контролю з метою підтримання його ліквідності.

Так, відповідно до постанови Правління НБУ №692/БТ від 30 жовтня 2014 року "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" встановлено вимогу приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими операціями банку, тільки в грошовій формі. Такі ж приписи містив і п.1.5 наказу №2650 від 03 листопада 2014 року голови Ради директорів АТ "Дельта Банк".

Зазначає, що про операцію погашення боргу відповідно до Положення про застосування НБУ заходів впливу, затвердженого постановою НБУ №346 від 17 серпня 2012 року, обов"язково мав бути повідомлений куратор банку, що призначений НБУ, та який мав надати погодження на таку операцію. Окрім того, операція з погашення боргу мала пройти через кореспондентський рахунок НБУ, а не кореспондентський рахунок ПАТ "Дельта Банк".

Мотивуючи тим, що правочин укладений всупереч нормативів НБУ, банк просить визнати його недійсним.

Окрім того, посилається на те, що від імені банку оспорюваний правочин підписано одноособово головою Ради директорів ОСОБА_4 яка не мала таких повноважень відповідно до Законів, Статуту та Положення про Раду директорів, оскільки не була уповноважена рішенням Ради директорів. В порушення п.6.5.12 Статуту не дотримано правила двох підписів.

Вказує також про виявлений Протокол №31/01/02 від 25 червня 2014 року засідання Кредитного комітету, який не надавав ОСОБА_4 повноважень на укладення договору. При цьому, два члени комітету - ОСОБА_5. та ОСОБА_6., підписи яких містяться в протоколі, на день засідання комітету були відсутні у зв"язку із перебуванням на лікарняному та у відпустці відповідно.

Посилається на те, що оспорюваний договір укладено минулим числом. Так, в банку функціонує автоматизована банківська система (АВС), у якій в день вчинення відображається інформація про операції банку, зокрема і про укладені правочини. Проте, інформація про оспорюваний договір внесена у систему тільки 12 лютого 2015 року, тобто у день погашення боргу.

Свідченням цього також є те, що інформація про таке забезпечення не міститься у кредитному договорі. Оспорюваний договір за формою і змістом різниться від інших договорів поруки, укладених на забезпечення зобов"язання; на відміну від них є двостороннім (без участі при укладенні боржника) та підписаний від імені банку лише однією особо, на відміну від інших договорів поруки. Окрім того, нумерація не відповідає послідовності вже укладеним договорам забезпечення.

Сукупність всіх цих обставин, а також те, що у банку були відсутні реальні кошти для погашення боргу на кореспондентському рахунку; поручитель був обмежений у використанні коштів; існувала реальна вірогідність невиконання банком своїх зобов"язань перед поручителем унаслідок неліквідності банку, також вказує на відсутність такої мети, для досягнення якої встановлюється порука; поручитель фактично у порушення черговості задовольнив свої вимоги, набувши право вимоги до позичальника.

Окрім того, вказує на нікчемність правочину відповідно до п.1,2,5,7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначає про те, що Договір поруки було фактично укладено після запровадження особливого режиму контролю банку та визнання банку проблемним, цей правочин мав не меті не забезпечення виконання зобов"язань за Кредитним договором, а фактичне забезпечення активами банку (майновими правами за Кредитним договором, договорами застави, поруки, право регресу за якими набув поручитель у відповідній сумі) грошових вимог до банку самого поручителя, який одночасно був кредитором банку.

Позивач зазначає про те, що в такий спосіб кредитор оминув черговість задоволення вимог до банку, встановлених ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а банк, уклавши цей Договір, надав окремому кредитору переваги (у вигляді передачі їм прав вимоги до позичальника), прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що зазначено у п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказуючи на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним Договір поруки на підставі ч.1 с.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки він порушує ч.ч. 1, 3 ст.207 ГК України, ст.ст. 553-555 ЦК України, ст.ст. 67, 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.п. 5.1., 5.3., 5.6., 5.7., 7.9., 12.2., 12.3. Положення про застосування НБУ заходів впливу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року №346, Постанову Правління НБУ №692/БТ від 30 жовтня 2014 року "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", є недійсним на підставі ч.ч. 2, 3 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки особа, яка вчинила правочин, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, є нікчемним на підставі ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.2 ст.215 ЦК України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПАТ "Дельта Банк" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду не містить мотивів стосовно обставин справи та доказів, що надані на їх підтвердження; вказує, що перед резолютивною частиною рішення судом наведено перелік норм матеріального права, на які посилався банк, проте не вказано чи прийняті вони судом до уваги або відхилені.

Вказує, що банком для приєднання до справи надані судові рішення, які містять преюдиційні факти, що мають значення, зокрема, рішення про визнання недійсним за таких же обставин договорів поруки, що укладений з Веретою Д.В., ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент". В іншому доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, із якими банк звернувся до суду, та на які, за твердженням скаржника, суд не звернув уваги.

Відповідачем ОСОБА_1. в особі представника ОСОБА_7 подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В запереченнях вказує на те, що спірний Договір поруки був підписаний Головою Ради Директорів на підставі підпунктів 6.5.10.1.-6.5.10.3. пункту 6.5.10. ст.6.5. Статуту АТ "Дельта Банк", де чітко встановлені повноваження Голови Ради Директорів, стосовно підписання будь-яких договорів без будь-яких обмежень. Пунктом 4.2. ст.4 Положення про Раду Директорів АТ "Дельта Банк" передбачено право Голови Ради Директорів діяти саме (виключно) на виконання рішень Ради Директорів та не стосується прав та повноважень, якими Голова Ради Директорів наділений Статутом АТ "Дельта Банк" (пункт 6.5.10. ст.6.5.). При цьому до компетенції та повноважень Ради Директорів не відноситься прийняття рішень з приводу укладання Договорів поруки з метою забезпечення виконання кредитних зобов"язань.

В частині посилань ПАТ "Дельта Банк" на незаконність Договору поруки у зв"язку з порушенням Постанови НБУ №692/БТ від 30 жовтня 2014 року, відповідач вказує, що обмеження, які викладені у п.3-4 цієї Постанови, стосувались саме міжбанківських переказів, які пов"язані з кореспондентськими рахунками, що були відкриті у банках-кореспондентах.

Щодо посилання позивача на укладення Договору минулою датою, відповідач зазначає, що не внесення або неналежне внесення відомостей про укладення Договору поруки до облікової банківської системи Б2 може лише підтверджувати та доказувати неналагодженість роботи працівників банку з відповідною системою, а також зазначає про відсутність доказів на підтвердження факту зловживання посадовими особами банку в неналежному відображенні інформації у відповідній банківській системі обліку.

Стосовно визнання спірного Договору поруки нікчемним на підставі частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гаранутвання вкладів фізичних осіб" відповідач посилається на те, що ці обставини були досліджені в інших справах, рішення по яким набули чиноості, зокрема посилається на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 року у справі №826/2152/16 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 року у справі №910/3896/17.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надав письмові пояснення на апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", в яких повністю підтримав позицію останнього, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача Щербак Є.М. та представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Цуканова С.Г. доводи апеляційної скарги підтримали, просили скаргу задовольнити із зазначених в ній підстав.

Представник відповідача ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених позовних вимог з мотивів, викладених у письмовому запереченні на апеляційну скаргу.

Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з"явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.372 ЦПК України колегія ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з"явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, що з"явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що обставини, на які посилається позивач, не є підставами для визнання договору поруки недійсним. При цьому, рішення суду взагалі не містить посилань на досліджені в судовому засіданні докази із викладенням мотивів їх відхилення або прийняття, мотивованої оцінки аргументів, наведених учасниками справи .

Відтак, таке рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

Колегія суддів , задовольняючи частково апеляційну скаргу, виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.546 ЦК України визначено, що порука є видом забезпечення виконання зобов"язання.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов"язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов"язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до частини 2 ст.556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов"язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов"язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З матеріалів справи убачається, що 22 травня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Айбокс" укладено Договір кредитної лінії №НКЛ-2002859/1, відповідно до умов якого банк зобов"язався надати позичальнику кредитні кошти із максимальним лімітом заборгованості 80 000 000 грн. на строк по 31 грудня 2017 року, за користування якими позичальник зобов"язався сплатити проценти у розмірі 16% річних.

Зобов"язання позичальника забезпечені договорами застави, що укладені з компаніями "Бенезія Інвестментс Лімітед", "Ардо Істеблішмент Лімітед", "Мінола Трейдінг Лімітед", ТОВ "Айбокс" та поруками ОСОБА_2. і ОСОБА_3

25 червня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1. укладено Договір поруки №П-2002859-10, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе відповідальність за всіма зобов"язаннями позичальника. Від імені банку договір укладено Головою Ради директорів ОСОБА_4 яка діяла на підставі Статуту банку.

Змістом п.1.3 Договору поруки визначено, що поручитель доручає кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків поручителя, що відкриті у кредитора, тобто у цьому банку.

Пунктом 3.2 цього договору визначено, що поручитель має право попередивши кредитора не пізніше як за п"ять банківських днів достроково виконати зобов"язання, забезпечене порукою.

Відповідно до Меморіального ордеру №11696197 від 12 лютого 2015 року (платник ОСОБА_1.) проведено банківську операцію із призначенням платежу "зняття з обліку застави зг.дог. №П-2002859-10 від 25.06.2014, за кредит. договором №НКЛ-2002859/1 від 22.05.2014".

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно із яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02 жовтня 2015 року включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як передбачено ч.1 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абз.3 п.1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з ч.2. ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

28 вересня 2015 року за результатами проведеної перевірки в межах ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11 березня 2015 року, були складені протоколи №80 та №81, якими віднесено до категорії нікчемних ряд правочинів, в тому числі Договір поруки №П-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_1 (згідно п.п. 1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38).

Згідно із ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

В частині посилань представника відповідача на те, що рішенням суду визнано протиправним та скасовано рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів №3699 та №3701 від 22 грудня 2015 року щодо визнання правочинів нікчемними, зокрема і оспорюваного в цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Згідно із частинами 1 та 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов"язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів) , вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу) Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину настають для сторін також в силу вимог закону.

Відтак, колегія суддів зазначає, що наявність або відсутність повідомлення про нікчемність правочину само по собі не впливає на вирішення даного спору, а обставини, досліджені в справах, за наслідками яких прийнято Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі №826/2152/16 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року у справі №910/3896/17 та на які посилається відповідач, не є преюдиційними при розгляді цієї справи.

Перевіряючи доводи позивача щодо нікчемності Договору поруки на підставі ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів дійшла висновку про нікчемність цього правочину у відповідності до пункту 7 частини 3 ст. 38 цього Закону, виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 7 частини 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Договір поруки з ОСОБА_1. укладено 25 червня 2014 року, тобто в період, коли ПАТ "Дельта Банк" мав проблему з ліквідністю, у зв"язку із чим Національним банком України прийнято низку рішень з метою недопущення погіршення стану його ліквідності та захисту інтересів вкладників і кредиторів, зокрема, прийнято Постанову НБУ від 26 лютого 2014 року №102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" із змінами, внесеними Постановою Правління НБУ від 12 червня 2014 року №348/БТ.

Укладений з відповідачем правочин ставить інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" із кредиторськими вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору, укладеного для забезпечення виконання ТОВ "Айбокс" зобов'язань за кредитним договором, передбачають договірне списання грошових коштів з рахунку відповідача, відкритих у цьому банку. Відтак, відповідач фактично отримав право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення вимог відповідно до договору забезпечення, укладеного з ПАТ "Дельта Банк".

Зазначене дає підстави для висновку про те, що умови Договору поруки передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Інші підстави недійсності Договору поруки, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження доказами та не підлягають застосуванню з огляду на таке.

За змістом частини першої ст.215 ЦК України недійсність правочину має місце у зв"язку із недодержанням виог закону в момент вчинення такого правочину.

Підстави для визнання цього правочину нікчемним згідно із п.п. 1, 2, 5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відсутні, оскільки умови правочину не містять зобов"язань банку щодо безоплатного відчуження майна, зобов'язань без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмови від власних майнових вимог; будь-яких зобов"язань банку, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим або прийняття банком зобов'язань (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Твердження позивача про те, що договір поруки суперечить положенням статей 553 та 554 ЦК України, а формулювання меж відповідальності поручителя підпадає під ознаки іншого виду забезпечення виконання зобов"язань - договору застави, оскільки, на думку позивача, поручитель не може частково відповідати за зобов"язанням, є помилковими та ґрунтуються на невірному тлумаченні цих правових норм.

Відповідно до частини 2 ст.553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов"язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, у договорі поруки сторони мають право встановити, що відповідальність поручителя може обмежуватися певними розмірами. При цьому, ознаки притаманні договору застави в даному випадку відсутні.

Посилання позивача як на підставу недійсності правочину на те, що від імені банку оспорюваний правочин підписано одноособово Головою Ради директорів ОСОБА_4 яка не мала таких повноважень відповідно до Законів, Статуту та Положення про Раду директорів, оскільки не була уповноважена рішенням Ради директорів та в порушення п.6.5.12 Статуту не дотримано правило двох підписів, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до розділу 6.5 Статуту АТ "Дельта Банк" "Рада Директорів" - Рада директорів є виконавчим органом банку та діє на підставі Положення про Раду Директорів (п.п. 6.5.1, 6.5.5).

Відповідно до п.6.5.10.1 Статуту Голова Ради Директорів без довіреності (доручення) представляє банк в усіх підприємствах, установах та організаціях як в Україні, так і за її межами, вчиняє правочини, укладає договори, угоди, видає довіреності, підписує будь-які документи та здійснює інші дії в межах своїх повноважень.

Відповідно до підпункту 6.5.10.12. пункту 6.5.10. розділу 6.5. Статуту Голова Ради Директорів здійснює інші функції за дорученням Загальних зборів акціонерів, Спостережної ради або Ради Директорів Банку.

Відповідно до п.4.2 Положення про Раду Директорів ПАТ "Дельта Банк" Голова Ради Директорів має право без доручення (довіреності) діяти від імені банку відповідно до рішень Ради Директорів, в тому числі представляти інтереси банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов"язкові до виконання всіма працівниками банку.

Повноваження Голови Ради Директорів, визначені в Положенні про Раду Директорів, не містять обмежень повноважень Голови Ради Директорів на укладення договорів від імені банку (що визначено п.6.5.10.1 Статуту АТ "Дельта Банк) виключно відповідними рішеннями Ради Директорів.

Доводи позивача щодо порушення правила двох підписів при укладенні спірного правочину не підтверджені належними доказами, відтак відхиляються колегією суддів.

Відповідно до п.6.5.12 Статуту встановлено Правило двох підписів: будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною Радою БАНКУ, від імені БАНКУ повинні бути підписані спільно Головою Ради Директорів (або виконуючим обов'язки Голови Ради Директорів) та особою, призначеною Спостережною Радою БАНКУ з поміж Членів Ради Директорів БАНКУ або Заступників Голови Ради Директорів БАНКУ. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для БАНКУ виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів.

Позивачем не надано відомостей про конкретний перелік правочинів, що вимагають підпису двох осіб від імені банку. Натомість надана представником відповідача Виписка з Протоколу №487 Спостережної Ради ПАТ "Дельта Банк" від 22 липня 2014 року не містить відомостей про віднесення договору поруки до переліку таких правочинів, а позивачем такі дані не спростовано.

Посилання позивача як на підставу недійсності Договору поруки на порушення вимог ряду нормативних актів, а саме: Постанови Правління НБУ №560/БТ від 11 вересня 2014 року, якою встановлено заборону банку використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов"язано банки здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ; а також Постанови Правління НБУ №692/БТ від 30 жовтня 2014 року "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою встановлено вимогу приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими операціями банку, тільки в грошовій формі; відхиляються колегією суддів, оскільки ці нормативні акти прийнято після укладення оспорюваного правочину 25 червня 2014 року, при цьому підстави недійсності повинні існувати на момент вчинення такого правочину.

Посилання позивача на обставину укладення Договору минулою датою, відхиляються колегію суддів, оскільки само по собі внесення відомостей про укладення Договору поруки до облікової банківської системи Б2 не підтверджує дату укладення такого правочину. Інших доказів, які давали б підстави для висновку про укладення правочину в іншу дату, аніж зазначену в договорі, матеріали справи не містять.

Доводи позивача про те, що оспорюваний правочин за змістом та способом укладення (порядковий номер, кількість сторін і таке інше) відрізняється від інших забезпечувальних правочинів, не свідчить про ознаки його недійсності.

Посилання скаржника на врахування при розгляді цієї справи, обставин, встановлених рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року у справі №756/9470/16-ц за позовом АТ "Дельта Банк" до ОСОБА_8., треті особи - ТОВ "Айбокс", ФГВФО про визнання правочину недійсним та визнання відсутнім права вимоги, а також рішенням Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2016 року у справі №910/13407/16 за позовом АТ "Дельта Банк" до ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент", треті особи ТОВ "Айбокс", ФГВФО про визнання недійсним правочину та визнання відсутнім права вимоги, відхиляються колегією суддів з огляду таке.

Відповідно до частини 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом розгляду зазначених вище справ були інші правочини (інший предмет позову), укладені з іншими особами, відтак встановлені судами у цих справах обставини не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи, а правова оцінка певних фактів для суду не є обов"зковою відповідно до частини 7 ст.82 ЦПК України.

З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про визнання недійсним Договору поруки №П-2002859-10 від 25 червня 2014 року відповідно до п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також визнання відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за Договором кредитної лінії №НКЛ-2002859/1 від 22 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс», яке виникло на підставі Договору поруки №11-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає стягненню 5787,60 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення наступного змісту.

Визнати недійсним Договір поруки №П-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРЮОФОПГФ 34047020, м.Київ, вул. Щорса, 36-Б) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Визнати відсутнім у ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) права вимоги за Договором кредитної лінії №НКЛ-2002859/1 від 22 травня 2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРЮОФОПГФ 34047020, м.Київ, вул. Щорса, 36-Б) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айбокс» (код ЄДРЮОФОПГФ 34046074, м.Київ, вул. Кіквідзе, 18), яке виникло на підставі Договору поруки №11-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРЮОФОПГФ 34047020, м.Київ, вул. Щорса, 36-Б) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРЮОФОПГФ 34047020, м.Київ, вул. Щорса, 36-Б) 5787,60 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату суми судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 червня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

І.М. Вербова