Ухвала суду № 74476003, 13.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/240/2018 Суддя у першій інстанції Тарасюк К.Е.

Категорія - ч. 3 ст. 185 КК України Суддя-доповідач Павленко О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Журавля О.О., Тютюн Т.М.

при секретарях Ярмолюк М.І., Лучку Ю.І.,

Слободянюк К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 Сказки Сергія Ігоровича на вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року у кримінальному провадженні

№ 12014100060006353 стосовно обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3

ст. 185 КК України,

ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в

м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:

- 13 жовтня 2004 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, із звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки; 13 грудня 2005 року Оболонським районним судом м. Києва випробування скасовано та засудженого направлено для реального відбування покарання;

- 26 листопада 2009 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; 08 лютого 2014 року звільнений по відбуттю строку покарання,

ОСОБА_6, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Тбілісі Республіки Грузія, зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимий,

за участю: прокурорів Карпука Ю.А., Льовочкіна А.О.

потерпілого ОСОБА_7

захисників ВернераМ.А., Поповченка Т.І.

обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_6,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, кожний окремо, визнані невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України та виправдані у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення їх винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Крім того, цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 залишено без розгляду, вирішені питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з висунутим обвинуваченням, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_5 до того ж повторно, вчинили таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у житло, за наступних обставин.

Так, 12 листопада 2014 року приблизно о 23 год. 50 хв. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зустрілись на вул. Вишгородській в м. Києві, де під час розмови у них винник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, реалізуючи який вони направились до Печерського району м. Києва, де почали ходити по вулицях в пошуках квартир, з яких можливо було б вчинити крадіжку. Підійшовши до будинку АДРЕСА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на другому поверсі помітили відчинене на режим «провітрювання» вікно до квартири № 5.

Далі впевнившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_5 за попередньою домовленістю з ОСОБА_6 залишився чекати внизу під вікном вищевказаної квартири, а ОСОБА_6 по газовій трубі піднявся до вікна квартири АДРЕСА_4, за допомогою викрутки, яку він мав при собі, відчинив вказане вікно та незаконно проник до квартири, звідки викрав чуже майно, а саме:

- мобільний телефон «Соні еріксон», чорного кольору, вартістю 200 грн., з сім-картою мобільного оператора «Лайф», вартістю 10 грн.;

- мобільний телефон «Нокіа 1616», чорного кольору, вартістю 239 грн., з сім-картою мобільного оператора мобільного зв'язку «Київстар», вартістю 25 грн., на рахунку якої було 12 грн.;

- мобільний телефон «Нокіа С2-01», чорного кольору, без сім-карти, вартістю

800 грн.;

- мобільний телефон «Нокіа С1-02», чорного кольору, вартістю 239 грн., з сім-картою мобільного оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 15 грн., на рахунку якої було

39 грн.;

- мобільний телефон «Самсунг GT-3530», темно-коричневого кольору, вартістю

615 грн., з сім-картою мобільного оператора «МТС», вартістю 15 грн., на рахунку якої було 40 грн.;

- мобільний телефон «Самсунг GT-3530», темно-коричневого кольору, вартістю

615 грн., з сім-картою мобільного оператора «МТС», вартістю 15 грн., на рахунку якої було 35 грн.;

- мобільний телефон «Моторолла В 220», чорного кольору, вартістю 200 грн., з сім-картою мобільного оператора «Київстар», вартістю 15 грн., на рахунку якої було 15 грн.;

- смартфон «Prestigio PAP 3350», чорного кольору, вартістю 999 грн., з сім-картою мобільного оператора «Київстар», вартістю 15 грн., на рахунку якої було 65 грн.;

- GPS навігатор «Garmin», чорно-сірого кольору, вартістю 1 100 грн.;

- грошові кошти в сумі 1 000 грн.,

а всього майна на загальну суму 6 323 грн.

Після цього, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розпорядились викраденим майном на власний розсуд, заподіявши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 6 323 грн.

Такі дії обвинувачених органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3

ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане із проникненням у житло, а стосовно ОСОБА_5 ще і за кваліфікуючою ознакою повторності.

За вказаним обвинуваченням суд визнав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 невинуватими та кожного з них виправдав, мотивуючи виправдувальний вирок тим, що жоден із досліджених в судовому засіданні доказів сторони обвинувачення, серед яких: показання потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12, протоколи огляду місця події від 13.11.2014 та висновок трасологічної експертизи № 864 від 01.12.2014, не доводять винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і не спростовують їх показань про непричетність до крадіжки майна потерпілого ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_4 13.11.2014 року.

При цьому суд, згідно зі ст. 87 КПК України, визнав недопустимими доказами, отже такими, що не можуть бути використані при ухваленні судового рішення, два протоколи огляду місця події від 13.11.2014 та висновок трасологічної експертизи № 864 від 01.12.2014, дійшовши висновку, що огляд обвинувачених та вилучення у них взуття відбулося з істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону, зокрема, з порушенням права особи на захист.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким визнати як ОСОБА_5, так і ОСОБА_6, кожного окремо, винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_5 - на строк 4 роки, а ОСОБА_6 - на строк 3 роки.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, прокурор стверджує, що висновки суду спростовуються доказами, зібраними під час досудового розслідування, та дослідженими безпосередньо в судовому засіданні, при цьому поза увагою суду була залишена та обставина, що речі, які були вилучені під час огляду місця події в приміщенні Печерського УП ГУ НП в м. Києві, належать саме потерпілому ОСОБА_7 і під час затримання працівниками поліції знаходились саме у ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Не надано судом належної оцінки, на думку прокурора, показанням потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 щодо фактичних обставин події, між тим вказані учасники судового розгляду на відміну від обвинувачених відповідно до положень ст. 352 КПК України під час допиту в судовому засіданні суду першої інстанції приводилися до присяги та попереджалися про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Крім того, суд першої інстанції, як зазначає прокурор, безпідставно не взяв до уваги висновок трасологічної експертизи № 864 від 01.12.2014, згідно з яким сліди взуття, що вилучені при огляді ділянки місцевості біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_4, могли бути залишені взуттям, вилученим у ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також іншим письмовим доказам, а саме, протоколам огляду місця події від 13.11.2014, заявам від 13.11.2014 щодо добровільної видачі обвинуваченими взуття, в якому вони знаходилися на момент затримання.

Отже суд першої інстанції, як вважає прокурор, необґрунтовано відкидаючи докази сторони обвинувачення, в основу своїх висновків взяв неправдиві показання обвинувачених, які спростовуються показання потерпілого, свідків, що узгоджуються з іншими письмовими доказами, які здобуті у відповідності з вимогами КПК України і є належними та допустимими.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; пояснення потерпілого, який заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважав виправдувальний вирок законним та обґрунтованим; доводи обвинувачених та захисників на спростування позиції прокурора та апеляційного прохання; повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявленого прокурором клопотання; провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи прокурора в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.

Виправдувальний вирок ухвалюється судом відповідно до положень ч. 1 ст. 373 КПК України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався.

Як убачається з вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та визнаного судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було висунуто обвинувачення у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло потерпілого ОСОБА_7, а ОСОБА_5 ще і за кваліфікуючою ознакою повторності.

Докази винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені судом першої інстанції та відповідно до ст.ст. 86, 87, 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

Зокрема, на обґрунтування винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, сторона обвинувачення посилається на дані протоколу огляду місця події від 13.11.2014 (т. 2 а.с. 74-77), за змістом якого з 08.40 год. по 09.15 год. був оглянутий клас роти ППС Печерського РУ ГУМВС, під час якого у ОСОБА_6 були вилучені речі, в тому числі GPS навігатор «Garmin» серійний номер 1N317037514, який, за твердженням сторони обвинувачення, належить потерпілому ОСОБА_7, а також дані протоколу огляду місця події від 13.11.2014 (т. 2 а.с. 112-114), за змістом якого з 13.00 год. по 13.50 год. був оглянутий кабінет № 42 Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві, під час якого у ОСОБА_5 були вилучені речі, в тому числі мобільний телефон «Prestigio» чорного кольору, який, за твердженням сторони обвинувачення, належав потерпілому ОСОБА_7

Проте, як убачається з матеріалів кримінального провадженні, зазначені слідчі дії, які не є оглядом у розумінні ст. 237 КПК України, проводились 13.11.2014, відповідно, з 13.00 год. по 13.50 год. та з 08.40 год. до 09.15 год., в приміщенні Печерського РУ ГУМВС за участю ОСОБА_6 та ОСОБА_5, з порушенням їх права на захист, оскільки фактично вказані особи були затримані близько 07 години, що було з'ясовано в судовому засіданні і не ставиться під сумнів прокурором, отже їх обшук слід було б проводити відповідно до положень ч. 3 ст. 208 КПК України, в той же час слідчий, в порушення вимог ч. 4 ст. 214 КПК України, повідомив в.о. директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання: ОСОБА_6 о 15.05 год., ОСОБА_5 о 17.00 год., а протоколи затримання кожного з них в порядку ст. 208 КПК України (т. 2 а.с.158-161, 188-191) склав, але вже за участю захисників, відповідно, 13.11.2014 о 18.30 год. та в цей же день о 19.30 год., при цьому за їх змістом у обвинувачених нічого не вилучалось.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вказані слідчі дії проведені з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, в тому числі права обвинувачених на захист, а тому, відповідно до вимог ст. 87 КПК України, визнав зазначені докази недопустимими.

В цьому ж аспекті слід зазначити, що апеляційна скарга прокурора не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в цій частині, а повторне дослідження за клопотанням прокурора в суді апеляційної інстанції протоколів указаних слідчих дій лише переконливо свідчить про те, що затримання як ОСОБА_6, так і ОСОБА_5 органом досудового розслідування, на момент виконання вказаних слідчих дій, проведено з порушенням вимог частин 4, 5 ст. 208 КПК України, водночас вилучення речей проведено з порушенням ч. 3 ст. 208, ст.ст. 223, 236, 237 КПК України.

Крім того, колегія суддів ураховує й ту обставину, що в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_7 показав, що коли працівники поліції повідомили йому про затримання двох осіб за підозрою у вчиненні крадіжки з його житла і він підійшов до місця затримання неподалік від будинку, де він проживає, саме працівник поліції пред'явив йому навігатор і телефон, які він впізнав як належні йому, тобто безпосередньо на місці затримання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 такі речі вже були у розпорядженні працівників поліції, а тому відомості щодо вилучення їх у обвинувачених в приміщенні Печерського РУ ГУМВС, що викладені в протоколах від 13.11.2014, взагалі не відповідають дійсності. До того ж, з потерпілим жодних процесуальних дій в порядку ст. 229 КПК України щодо впізнання ним певних речей в кримінальному провадженні не здійснювалося.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені докази у кримінальному провадженні отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, є недопустимими, та на які, відповідно до ст. 86 КПК України, суд не може посилатись при ухваленні судового рішення.

Що стосується висновку трасологічної експертизи № 864 від 01.12.2014, за змістом якого сліди взуття, що вилучені при огляді ділянки місцевості біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_4, які зафіксовані на гіпсових зліпках під № 0726294 та № 0726295, і могли бути залишені взуттям, вилученим у ОСОБА_5, а під реєстраційним № 0726296 - взуттям вилученим у ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 52-68), то суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказаний доказ недопустимим на підставі ст. 87 КПК України, оскільки вилучення взуття в обвинувачених проводилось з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, не у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 208 КПК України, без оформлення відповідним протоколом слідчої дії, складеним за правилами ст. ст. 103, 104 КПК України, із залученням понятих, із зазначенням години вилучення та способу ідентифікації вилучених речей, їх належного опечатування, в той же час предмети дослідження - взуття обвинувачених були надані експерту в не опечатаному вигляді, про що вказано у самому висновку. Зокрема, експерт зазначив, що горловини упаковки № 5 (пара кросівок фірми &q? щ;Адідас&quу ;, вилучена у ОСОБА_6.) та упаковки № 6 (пара кросівок фірми &q?ар;Пума&q?ок;, вилучена у ОСОБА_5.) не зав'язані, що не унеможливлює забезпечення зберігання об'єктів дослідження від запобігання несанкціонованому доступу (т. 2 а.с. 53 зворот).

На переконання колегія суддів, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги заяви від 13.11.2014 щодо згоди на огляд та добровільну видачу обвинуваченими свого взуття, в якому вони знаходились на момент затримання, ОСОБА_5 - кросівок «Пума», ОСОБА_6 - кросівок «Адідас» (т. 2 а.с. 44, 46), врахувавши, що в судовому засіданні прокурором не були спростовані твердження обвинувачених щодо складання ними таких заяв під тиском працівників поліції та ще й після фактичного примусового вилучення у них взуття, в період часу до складання щодо кожного з них протоколу затримання із залученням захисників, отже в цій частині суд першої інстанції правильно витлумачив усі сумніви на користь обвинувачених, як це визначено ст. 62 Конституції України.

Крім того, суд вірно звернув увагу й на ту обставину, що постановою слідчого Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві від 01.12.2014 вказане взуття обвинувачених, серед іншого, було визнано речовими доказами по справі, які в порушення ст. 290 КПК України не були відкриті стороні захисту.

З урахуванням встановлених у кримінальному провадженні обставин затримання ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та вилучення у них, без дотримання вимог кримінального процесуального закону, взуття, з огляду на положення п. 5 ст. 101 КПК України про те, що висновок експерта не може ґрунтуватись на доказах, визнаних судом недопустимими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості висновку експерта як доказу в кримінальному провадженні, а всі доводи апеляційної скарги прокурора про протилежне визнає безпідставними.

Доводи прокурора про те, що суд фактично відкинув показання потерпілого та свідків, якими доводиться причетність ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до вчинення крадіжки майна ОСОБА_7 не заслуговують на увагу.

Так, в суді першої інстанції та в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції потерпілий показав, що під час виявлення крадіжки в своїй квартирі він побачив як одна особа через кухонне вікно залишила приміщення квартири, а виглянувши у вікно, побачив вже двох осіб, але не міг навіть визначити їх статі, отже і не зміг би в подальшому їх впізнати. Після повідомлення в поліцію про крадіжку хвилин через 30 поліцейські йому повідомили, що затримали двох чоловіків за підозрою у її вчиненні. Вийшовши на подвір'я, він дійсно побачив у службовому автомобілі двох чоловіків, з якими він не спілкувався та впізнати їх не міг, і саме працівники поліції показали йому мобільний телефон «Престижио» та навігатор, візуально схожі на його.

Таким чином, показання потерпілого лише доводять, що з його житла були викрадені належні йому речі, в той же час осіб, які вчинили крадіжку, він описати та впізнати не може, про затримання обвинувачених, які начебто причетні до крадіжки, йому повідомили працівники поліції, які і пред'явили йому викрадені у нього телефон та навігатор, проте за яких обставин такі речі були вилучені йому не відомо, очевидцем цих подій він не був.

Крім того, як вбачається з вироку, свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 повідомили в судовому засіданні лише обставини затримання ОСОБА_6 та ОСОБА_5, яких вони побачили по вул. Кіквідзе після отримання повідомлення про вчинення крадіжки і які не змогли надати зрозумілих пояснень щодо свого перебування у вказаному місці в той час. Під час поверхневого огляду, як указали свідки, у ОСОБА_5 були виявлені: ліхтарик, викрутка, мобільний телефон, а у ОСОБА_6 - ліхтарик, розкладний ніж і навігатор, при цьому ОСОБА_6 спочатку сказав, що навігатор належить йому, а далі повідомив, що знайшов його за декілька хвилин до приїзду патрульних. Далі вони доставили ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до райвідділу поліції для перевірки на причетність до крадіжки з квартири по АДРЕСА_4. Крім того, свідок ОСОБА_10 в суді показав, що в його присутності в приміщенні райвідділу поліції у ОСОБА_5 вилучався мобільний телефон потерпілого.

Проте, судом на підставі матеріалів кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 працівниками поліції не були затримані безпосередньо на місці вчинення злочину. За показаннями потерпілого навігатор та телефон йому показали працівники поліції неподалік він будинку, де він проживає, а не у райвідділу поліції, де, виходячи із змісту протоколів огляду, відбулося вилучення певних речей у обвинувачених, тобто показання свідків істотно суперечать показанням потерпілого і не узгоджуються з процесуальними документами. А з огляду на позицію обвинувачених в суді, їх заперечення щодо причетності до вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_7 та повідомлення щодо неправомірних дій співробітників поліції і слідчого, що не було спростовано прокурором в суді, колегія суддів приходить до висновку, що показання усіх допитаних в суді свідків не є достатніми для ствердження поза розумним сумнівом про причетність ОСОБА_6 і ОСОБА_5 до вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_7 До того ж показання свідка ОСОБА_10 - оперуповноваженого ВКР Печерського РУ ГУМВС України правильно судом не прийняті до уваги і з підстав, визначених ч. 7 ст. 97 КПК України.

Що стосується інших доказів, які були представлені стороною обвинувачення в суді, а це протоколи огляду місця події від 13.11.2014, зокрема, приміщення квартири, де була вчинена крадіжка (т. 2 а.с. 12-16), території, прилеглої до будинку АДРЕСА_4 (т. 2 а.с. 41-43), то колегія суддів вважає, що вони не є такими, на підставі яких можна встановити наявність обставин, які б вказували на винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину та спростовували б доводи обвинувачених про їх непричетність до крадіжки майна ОСОБА_7

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильну оцінку судом першої інстанції доказів обвинувачення колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор в апеляційній скарзі по суті дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_5, однак не спростував висновків суду першої інстанції щодо недопустимості частини доказів та недостатності інших для прийняття рішення про винуватість осіб у вчиненні інкримінованому їм злочину.

Таким чином, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки не доведено в суді вчинення саме ними цього кримінального правопорушення, колегія суддів уважає, що в даному провадженні суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, які могли би вплинути на правильність висновків суду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 Сказки Сергія Ігоровича залишити без задоволення, а виправдувальний вирок Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

_____ ____ ________

ПавленкоО.П. Журавель О.О. ТютюнТ.М.