Постанова № 74475997, 23.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року місто Київ

справа № 755/15651/16-ц

апеляційне провадження № 22-ц/796/3285/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі Коцюрбі Л.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Арапіної Н.Є. від 30 січня 2018 року, повний текст якого виготовлено 2 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що з 2004 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, мають спільну дитину-інваліда ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з матір'ю, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, від укладення договору про участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини відмовляється.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання сина у розмірі 25% всіх видів його доходів, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання сина ОСОБА_5, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконує свої обов'язки по догляду за дитиною, безвідповідально ставиться до лікування дитини-інваліда та його навчання, чинить перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, що негативно відображається на фізичному та інтелектуальному розвитку сина. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 та визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина в розмірі 25% всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги до ОСОБА_2 задовольнити повністю, а у задоволенні первісного позову відмовити. Скаржник зазначає, що провадження у справі за первісним позовом має бути закрите, оскільки набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; обставини, якими обґрунтовано первісний позов, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 жодного разу не зверталась з пропозицією укласти договір про участь у матеріальному забезпеченні дитини; висновок Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не слід вважати належним доказом, оскільки такий висновок був складений зацікавленими особами; обставини, які встановлені у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року та свідчили на користь ОСОБА_2 при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом з матір'ю перестали існувати; суд безпідставно відмовляв у задоволенні заяв ОСОБА_5 про відвід головуючого у справі судді та не витребував з Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 документи щодо хвороби дитини.

Від відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та третьої особа - Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року без змін.

Від відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_1 не доведено обставин щодо наявності підстав для позбавлення її батьківських прав, а при задоволенні первісних позовних вимог судом враховано можливість їх сплати батьком дитини, стан його здоров'я та відсутність на утриманні інших осіб.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6, представник ОСОБА_3, Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Ємельяненко О.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір'ю. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2013 року визначено ОСОБА_1, як спосіб участі у вихованні малолітнього сина, періодичні побачення з дитиною без участі матері. Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 отримує державну соціальну допомогу на дитину-інваліда ОСОБА_5 до досягнення ним 18 років.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та з огляду на аналіз досліджених доказів дійшов висновку про відмову у визначенні місця проживання дитини разом з батьком.

Такий висновок суду є правильним.

Підстави позбавлення батьківських прав визначені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, згідно якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, ЄСПЛ від 16 липня 2015 року).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 472/41/3/103 від 18 січня 2018 року підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 відсутні, а позбавлення її таких прав є недоцільним (а.с. 200-201, т. 2).

Висновком Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 547/41/3/103 від 22 січня 2018 року встановлено, що матір'ю ОСОБА_5 створено належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини, разом з тим, батьком ОСОБА_5 також створено належні умови для можливого проживання дитини. З огляду на викладене орган опіки та піклування дійшов висновку, що вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини слід залишити на розсуд суду (а.с. 198-199, т. 2).

Разом з тим, у справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_2, мати створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, проживання дитини з матір'ю відповідає інтересам дитини.

За таких обставин, вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відсутні, а проживання малолітньої дитини-інваліда разом з матір'ю відповідатиме інтересам дитини, забезпечуватиме її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення суду щодо відмови у визначенні місця проживання дитини разом з батьком не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення, оскільки вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд виходив із інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів суд першої інстанції виходив із того, що оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання сина, то кошти на його утримання присуджує суд у частці від доходу того з батьків, який разом з дитиною не проживає, на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Такий висновок суду є правильним

Відповідно до ч. 1 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 181 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання сина, то кошти на його утримання (аліменти) присуджує суд.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини у частці від його доходу, що узгоджується із положеннями ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, згідно якої кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів місцевим судом було враховано стан здоров'я дитини, її вік і матеріальне становище, а також стан здоров'я і матеріальне становище відповідача, який не має на утриманні інших осіб.

Обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, щодо підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення аліментів, задоволення заяв про відвід складу суду і витребування доказів, були предметом розгляду у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах справи та досліджених у судовому засіданні доказах, а відповідним клопотанням заявника була надана належна правова оцінка.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Разом з тим, встановлюючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1, у розмірі 25% всіх видів його заробітку, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

При цьому визначення розміру аліментів у відсотках від заробітку (доходу) матері, батька дитини чинним законодавством України не передбачено.

Таким чином, судом першої інстанції з'ясовані обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права в частині визначення розміру аліментів, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в цій частині.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року змінити в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 25% на 1/4 частину заробітку (доходу) щомісячно.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 4 червня 2018 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді І.М. Вербова

О.В.Шахова