Постанова № 74463292, 23.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/402/18 Справа № 202/3980/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Пономарь З.М.,

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2016 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вилучити із судового рішення наступний текст: «Судом встановлено, що 16.11.2007 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого останній отримав кредитну картку із кредитним лімітом на суму 21600,00 грн. із строком дії до червня 2011 року (а.с. 7-13).

Підписанням заяви позичальника відповідач підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами складає між ним і Банком договір про надання банківських послуг.

Із заяви позичальника убачається, що відповідач ознайомився та згодний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку.

Згідно з п. 6.5 Умов і правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

При цьому в п. 4.6 Умов і правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з його рахунків, які відкриті в валюті кредитного ліміту, в межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором при настанні строків платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом у розмірі 3859,25 грн. та заборгованість по відсоткам, нарахована на прострочену заборгованість по кредиту за період з 21.06.2013 року по 21.06.2016 року, у розмірі 23 856,33 грн. (а.с. 159-160, 162-165).», а в іншій частині судове рішення залишити без змін, оскільки зазначені судом першої інстанції твердження не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на долучених доказах.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року від інших учасників справи до суду не надходило.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.11.2007 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав кредитну картку із кредитним лімітом на суму 21600,00 грн. із строком дії до червня 2011 року.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Частиною першою ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ОСОБА_2 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № б/н від 16.11.2007 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом у розмірі 3859,25 грн. та заборгованість по відсоткам, нарахована на прострочену заборгованість по кредиту за період з 21.06.2013 року по 21.06.2016 року, у розмірі 23 856,33 грн.

Згідно із ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж за кредитним договором № б/н від 16.11.2007 року зроблений ОСОБА_2 26 серпня 2009 року, а з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду лише 22 червня 2016 року.

06 квітня 2017 року до канцелярії суду першої інстанції надійшла заява від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з ОСОБА_4 процентів за користування кредитом за період з 21.06.2013 року по 21.06.2016 року.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, щодо вилучення з рішення суду вищезазначеного тексту, оскільки на вимоги ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2016 року банком не надано, а долучено висновок Служби безпеки банку від 02.09.2016 року вих. №ZAKL-2016/17045637 із якого вбачається, що оригінал кредитної справи на ім’я ОСОБА_2 визнано втраченим, колегія суддів ставиться критично, оскільки з наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 16.11.2007 року станом на 30.04.2016 року ОСОБА_2 неодноразово сплачував кошти, чим сам визнавав кредитний договір № б/н від 16.11.2007 року укладеним.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року - залишити без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

ОСОБА_5