Ухвала суду № 74463074, 30.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/573/18 Справа № 200/2170/18 Слідчий суддя - Шевцова Т.В. Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Слоквенка Г.П.

суддів Живоглядової І.К., Піскун О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Чміль О.О.

прокурора Філь О.І.

представника третьої особи,

щодо майна якої вирішується

питання про арешт ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт – ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42018040000000013 від 10.01.2018 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4, погоджене з прокурором відділі прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5, та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:02:358:0074, 1210100000:02:358:0075 та 1210100000:02:358:0076, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_3, шляхом накладення заборони на їх відчуження (розпорядження) у будь-який спосіб, поділу, оренди, передачі в іпотеку.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що, враховуючи, що майно, на яке прохає накласти арешт слідчий, є предметом злочинного посягання, та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення, його визнано речовим доказом, накладення арешту на нерухоме майно, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:02:358:0074, 1210100000:02:358:0075 та 1210100000:02:358:0076, є доцільним, оскільки дозволить запобігти її відчуженню, перетворенню, шляхом зміни її властивостей чи поділу. Необхідність накладення арешту доводиться протиправними діями власника майна, яким здійснено поділ земельної ділянки при існуючій ухвалі слідчого судді про накладення арешту на майно. При цьому, обираючи спосіб забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя виходив з того, що заборони на відчуження майна є достатньо для цілей його збереження у незмінному стані.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_3, порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року про арешт майна, та скасування її.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що накладення арешту та заборони ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 р. призвело до порушення особистих прав власника майна, по користуванню та розпорядженню власним майном, а отже подальший арешт майна є протиправним та підлягає скасуванню, ухвала винесена при неповному дослідженні всіх доказів, містить суперечливі висновки щодо площі спірних земельних ділянок, щодо визнання речовим доказом одної земельної

ділянки, а накладення арешту на зовсім інші, надання доказів про поділ третьої ділянки, це все доказує безпідставність та помилковість арешту земельних ділянок, право власності на які належить ОСОБА_3., а сама ухвала винесена з порушенням норм процесуального права ст. 170 КПК України та норм матеріального права ст. 317 ЦК України.

Вказує, що ОСОБА_3, як законний власник нерухомого майна (земельних ділянок), не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження, а слідчий суддя не прийняв до уваги ті обставини, що на момент звернення слідчого із клопотанням про арешт нерухомого майна (земельних ділянок) ОСОБА_3. в кримінальному провадженні № 42018040000000013 не було повідомлено про підозру. Не встановлено чи має ОСОБА_3 як законний власник нерухомого майна, нести цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, також немає жодного судового рішення, яке б спростовувало її законне право власності на відповідні земельні ділянки.

Також вказує на те, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого за відсутності її та власника майна ОСОБА_3, копію ухвали суду про накладення арешту на майно апелянт отримала лише 25.04.2018 року під час ознайомлення з матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Як вбачається з наданих матеріалів, слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018040000000013 від 10.01.2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Під час досудового слідства було встановлено, що 02.12.2016 р. ОСОБА_6 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності. В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що між ним та ОСОБА_7 08.09.2015 було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав грошові кошти у розмірі 100 тис. грн. Забезпеченням повернення боргу виступило домоволодіння та земельна ділянка на вул. Виконкомівській, 37Д у м. Дніпро. У визначений термін ОСОБА_7 борг не повернув, таким чином позивач просив суд визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі №200/20804/16-ц задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площею 48,5 кв.м., та земельну ділянку, площею 0,0632 га, що знаходиться на вул. Виконкомівській, 37Д у м. Дніпро. На підставі вищевказаного рішення суду за ОСОБА_6 26.12.2016 було зареєстровано право власності приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8О.(індексний номер: 33195894 від 27.12.2016). 26.01.2017 р. було укладено договір купівлі-продажу (зареєстрований в реєстрі під №68) земельної ділянки (1210100000:02:358:0072), розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Виконкомівська, 37Д, між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 26.01.2017 р. було укладено договір купівлі-продажу (зареєстрований в реєстрі під №67) житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул.Виконкомівська, 37Д, між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 02.02.2017 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно запис щодо знищення об’єкту нерухомого майна (індексний номер рішення 33764695). 21.02.2017 р. було укладено договір купівлі-продажу (зареєстрований в реєстрі під №205) земельної ділянки (1210100000:02:358:0072), розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Виконкомівська, 37Д, між ОСОБА_9 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 Також, встановлено, що інвентаризація зазначеного домоволодіння не проводилась, вказану адресу на території міста жодній будівлі не присвоювалась. Право власності на вказану земельну ділянку та домоволодіння за ОСОБА_7 не реєструвалося. Державний акт на право власності на землю серії ДП №009371 від 05.09.1995, зареєстрований в Книзі записів державних актів за №271, який було подано до суду, є підробним, що підтверджується наявними у інших осіб Державними актами вказаної серії та реєстрації. Так, Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП №009371 від 21.02.1998, зареєстрований в книзі записів державних актів за №009371 видано на ім’я ОСОБА_12 та підтверджує право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Аптекарська Балка, 17. Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП №000271 від 05.09.1995, зареєстрований в книзі записів державних актів за №271 видано на ім’я ОСОБА_13 та підтверджує право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Станична, 49. Ураховуючи той факт, що земельна ділянка 1210100000:02:358:0072 має ознаки речових доказів, оскільки набута кримінально-протиправним шляхом та отримана юридичними особами внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у органу досудового розслідування виникла необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді її арешту. 14.02.2018 р. слідчим винесено постанову про визнання речовим доказом земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:3578:0072. 15.02.2018 клопотання слідчого задоволено і винесено ухвалу про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку номер 1210100000:02:358:0072, за адресою: м. Дніпро, вул. Виконкомівська, 37Д. Однак, з метою уникнення накладених обтяжень і реалізації свого злочинного наміру 06.03.2018 відбувся поділ зазначеної земельної ділянки на три нові: 1210100000:02:358:0074, 1210100000:02:358:0075 та 1210100000:02:358:0076, які разом складають ділянку номер 1210100000:02:358:0072.

Таким чином, у випадку, що розглядається, під час розслідування даного кримінального правопорушення, у слідчого цілком обгрунтовано виникла версія про те, що дане нерухоме майно є матеріальним об’єктом , набутим кримінально протиправним шляхом.

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_14 від 14 лютого 2018 року вищезазначене майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42018040000000013 від 10.01.2018 року.

Це дає достатні підстави для припущення, що відбувся факт вчинення шахрайських дій, передбачених кримінальним законом, що є достатньо обґрунтованим для проведення кримінального розслідування та вжиття відповідних забезпечувальних заходів і запобігання ризикам у вигляді відчуження, перетворення шляхом зміни властивостей чи поділу, а також, що на даний це майно є предметом злочинного посягання, та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення, його визнано речовим доказом, і воно має доказове значення під час досудового розслідування. Дану позицію слідства підтримав суд першої інстанції під час розгляду клопотання про арешт вищевказаного майно та своїм рішенням задовольнив його, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку – вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного, щодо майна, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, є підстави обґрунтовано вважати, що воно відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, достатніх для вжиття на цьому етапі досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження, а отже арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.

Так, арешт на майно, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, за правилами ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений незалежно від суб’єкту, що є його власником, процесуального статусу останнього, розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, можливості застосування спеціальної конфіскації або конфіскації майна як виду покарання.

Що стосується апеляційних вимог в частині того, що ОСОБА_3 в даному кримінальному провадженні не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого, та вона жодним чином не має відношення до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч.4 ст. 358 КК України, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з практики Європейського суду з прав людини, зокрема з його рішення від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», випливає, що для вирішення питання про обмеження прав та свобод особи на етапі досудового розслідування обставини, що викликають підозру, не обов’язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред’явлення обвинувачення.

Відносно ж посилань апелянта на недостатню обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт майна, колегія суддів вважає їх такими, що є його особистою суб’єктивною оцінкою та не обґрунтовують необхідності скасування вірного по суті судового рішення.

З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення апеляційної скарги на даному етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв’язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт – ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42018040000000013 від 10.01.2018 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

_____ _____ _____

Г.П. ОСОБА_15 ОСОБА_16 Піскун