Рішення № 74454641, 11.01.2018, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/366/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Веремчук О. А. ,

при секретарі Баран О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за первісним позовом позивача ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору, та визнання недійсними договору іпотеки, договорів застави автотранспорту, договору поруки , укладених в забезпечення даного кредитного договору ,,

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подав первісний позов в суд до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з наступних підстав :

між ЗАТ КБ “'’ПриватБанк” (після зміни найменування - ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК’') та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) 21.12.2006 року уклали кредитний договір № Е/У 268 (надалі - договір).

Згідно договору ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” надав Відповідачу кредит у розмірі 80 000, 00 доларів США на термін до 21.12.2016 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п. 2.4.1, 3.3, 3.4 даного договору позичальник сплачує відсотки в розмірі 15% річних.

Згідно п. 3.2 договору у випадку порушення зобов’язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом — 30% річних.

При порушенні Позичальником будь якого із зобов'язань передбачених договором позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0.2% від суми непогашеного платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня (п. 4.1 договору).

З метою забезпечення виконання згадуваного вище зобов'язання 21.12.2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № E/V 268 згідно якого останній поручився перед Банком за ОСОБА_1 з приводу належного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

В порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач свої зобов'язання виконав частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 України наслідками порушення Відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором Відповідач станом на 19.01.2015 року має заборгованість - 36784,81 доларів США, яка складається з наступного:

- 32599,55 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 3204,10 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 981,16 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Розрахунок суми заборгованості додається.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов‘язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 3, 32, 15, 107 Цивільного процесуального кодексу України, просять стягнути солідарно із Відповідачів на користь ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” заборгованість у розмірі 36784,81 доларів США за кредитним договором № E/V 268 від 21.12.2206 року; також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

В подальшому позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подав заяву про збільшення первісного позову в суд до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з наступних підстав :

Згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Реалізуючи права передбачені ч. 2 ст. 31 ЦПК України, з правових підстав передбачених ст. ст. 509, 526, 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” збільшує до актуальної розмір належної до стягнення заборгованості станом на 18.07.2016 року та просить суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № E/V 268 від 21.12.2006 року: за тілом кредиту в сумі 32599,55 доларів США, за відсотками в сумі 14357,33 доларів США та пенею в сумі - 374908,39 грн.; вирішити питання судових витрат.

Позивач ОСОБА_1З подав зустрічний позов в суд до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору, та визнання недійсними договору іпотеки, договорів застави автотранспорту, договору поруки , укладених в забезпечення даного кредитного договору з наступних підстав :

В провадженні Сокальського районного суду Львівської області перебуває на розгляді справа № 454/366/15-ц за первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №E\V 268 від 21.12.2006р. В попередньому засіданні по даній справі було задоволено клопотання відповідача-1 про проведення судово-економічної експертизи, яка була проведена Інститутом судових експертиз і права. В результаті проведеної експертизи було встановлено факт невідповідності реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютне значення подорожчання кредиту за вищевказаним кредитним договором на момент його укладення, невідповідність реальної процентної ставки абсолютному значенню подорожчання кредиту зазначених в цьому договорі . Про даний факт невідповідності умов кредитного договору та порушення прав відповідача-1 за первісним позовом як споживача фінансових послуг мені стало відомо після проведення вищевказаної експертизи.

Таким чином, на його думку, існують підстави для визнання вищевказаного кредитного договору недійсним.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних принципів судочинства відноситься принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Норми статті 10, статті 27 ЦПК наділяють позивача і відповідача рівними можливостями по захисту своїх прав протягом всього періоду розгляду справи. Відповідно до положень статті 123 ЦПК України Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

З огляду на те, що позовні вимоги первісного позову грунтуються на кредитному договорі, вимога про визнання недійсним якого є предметом зустрічного позову, обидва позови є взаємно пов’язані і підлягають до спільного розгляду.

Разом з тим, вимоги позивача за первісним позовом не можуть бути задоволені, оскільки кредитний договір є недійсним відповідно до положень чинного законодавства України, що підтверджується наступним:

21 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Е\У 268, у відповідності з котрим Банк в порядку та на умовах, визначених цим договором взяв на себе обов'язок надати ОСОБА_1 готівкою через касу кредит на строк до 21 грудня 2016 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії з з лімітом кредитування 80 000,00 USD (вісімдесят тисяч) доларів окремими траншами, на підставі попередньої вимоги згідно п.2.1.2. цього договору в обмін на зобов'язання Позичальника по поверненню кредиту і сплаті відсотків згідно Графіків погашення кредиту та відсотків, які оформляються у вигляді Додатків до цього договору і є його невід'ємною частиною, комісії та винагороди, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни. Пунктом 3.1. оспорюваного кредитного договору передбачено, що за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п. 2.4.1. 3.3. 3.4 даного договору. Позичальник сплачує відсотки в розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних. Згідно пунтку 3.3. вищевказаного кредитного договору повернення кредиту і сплата відсотків за його використання по кожному траншу відповідно до п.п. 3.1.,3.2. цього договору здійснюються в порядку і терміни згідно Графіків погашення кредиту та відсотків, які оформляються у вигляді Додатків до цього договору і є його невід’ємною частиною. Суми платежів вказані в Графіках погашення кредиту та відсотків, містять заборгованість по кредиту і відсотки за користування кредитом, розраховані відповідно до п.3.4. даного Договору. При несплаті відсотків та/або частини кредиту у вказану у графіках дату вони вважаються простроченими. Кошти для погашення заборгованості направляються для сплати насамперед прострочених відсотків, далі відсотків по кредиту далі простроченої заборгованості за кредитом, далі пролонгованої заборгованості за кредитом. Частина суми, що залишилася спрямовується на погашення заборгованості за кредитом. Остаточне погашення за кредитом виконується не пізніше дати, вказаної у п.1.3. даного договору. Пунктом 3.4. вищезгаданого кредитного договору нарахування відсотків здійснюється з дати списання засобів з позикового рахунку до майбутньої дати сплати відсотків та/або за період, який починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Нарахування відсотків проводиться до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту, та здійснюється починаючи з дати списання засобів з позикового рахунку, до дати повного погашення кредиту.Відсотки розраховуються по фактичному залишку заборгованості на кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом і 360 днів у році. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше за день повного погашення суми кредиту.

Проте, кредитний договір № Е\У 268 від 21.12.2006р. укладений з суттєвим порушенням істотних умов Договору, встановлених вимогами діючого законодавства України, що регулює спірні правовідносини, які необхідні для його укладення, в сукупності з використанням елементів нечесної підприємницької практики, всупереч існуючим нормам і вимогам діючого законодавства, а його дія грубо порушує охоронювані Конституцією і законами України права та інтереси споживача фінансових послуг і завдає йому значної шкоди. За таких умом зловживання Банком правами мають бути припинені, а укладений з використанням такої практики правочнн має бути визнаний судом недійсним. Дане переконання грунтується на підставі даних і обставинах, встановлених висновком експерта і встановлених правовідносин у зіставленні їх до існуючих норм і вимог діючого законодавства України.

Підстави позову:

1. Так зміст та умови оспорюваного кредитного договору були розроблені самостійно працівниками банку, фактичне укладення цього договору здійснювалось в приміщенні банку. З огляду на це кредитний договір за своєю юридично-правовою природою є договором приєднання. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з п.п. 19, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Статею 627 ЦКУ визначено свободу договору, а саме: Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відтак, за своєю суттю Кредитний договір є договором про надання споживчого кредиту. За таких умов, сторони Кредитного договору, виконуючи дії, спрямовані на його вчинення, зобов'язані були дотримуватись вимог, встановлених законодавством України до такого роду правочинів.

Згідно правил статті 13 ЦК цивільні права особа має здійснювати у межах наданих їй договором або актами законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватись від дій, які могли б порушувати права інших осіб. За правилом статті 634 ЦКУ договором приєднання визнається договір умови якого установлені однією із сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору.

Виходячи таким чином з системного аналізу наведеної вище обставини у зіставленні до коментованих норм закону, постає підставним висновок позивача за зустрічним позовом, про те, що позичальник був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які йому були запропоновані Банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. А відтак для укладення оспорюваного виду кредитного договору законодавець встановив особливий порядок його укладення, притаманний для інших видів банківських правочинів, який регулюється відповідними положеннями ЦКУ, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та відповідними нормативно-правовими актами НБУ.

Проте, відповідач за зустрічним позовом навмисно не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими законами імперативні вимоги міжнародного права, діючого законодавства України та приписи НБУ, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, зокрема:

- не виконав вимоги закону про дотримання істотних умов договору, а саме - надання позичальнику повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, які є істотними для такого виду договорів;

- в умовах кредитного договору банк приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєва відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та того розміру подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, іцо була обумовлена між сторонами та того розміру подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його умовах.

Такі дії банку прямо суперечать вимогам діючого законодавства та завдають матеріальної шкоди у великих розмірах що є неприпустими з боку вимог закону.

Переконання в чистині невиконання банком вимоги закону про надання позичальнику повної і достовірної інформації про умови кредиту, перед його укладенням та під час укладепня кредитного договору про дотримання істотних умов договору споживчого кредиту, обов'язок Ранку щодо попередження позивача про валютні ризики обґрунтовується наступним:

У ч.2 ст .11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано: «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачу при укладені договору споживчого кредитування, а саме:

перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2)кредитні умови,мету, форми забезпечення,наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в т.ч. між зобов’язаннями споживача,типи відсоткової ставки,суму, на яку кредит може бути виданий,орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі з врахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса,страховика оцінювача тощо), пов’язаних з одержаннями кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, строк на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту,включаючи кількість платежів ,їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, податковий режим сплати відсотків та про держані субсидії, на які споживач має право або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються сума кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача, дата видачі, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством.

2. Витрати, що складають сукупну вартість кредиту законодавцем визначено у частині д) п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» зміст якої вказує, що сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, нотаріальне посвідчення, юридичне оформлення тощо.

Вищевказаний обов’язок відповідача про повідомлення споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту з описаними параметрами кореспондується з приписами п.3.1.Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2007 р. №168. Як вбачається з п.3.2. даної постанови НБУ, кредитний договір має містити графік платежів у розрізі суми погашення основного боргу .сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг а також інших фінансових зобов язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних.передбачених у додатку до цих Правич. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Даною постановою НБУ затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту. Згідно з умовами п.1.1 вказаних Правил останні розроблені у відповідності до ст.. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з метою захисту прав споживачів під час укладення договору про надання споживчого кредиту, запобігання заподіяння споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання їй недостовірно чи неповної інформації. Будь-якого застереження щодо неможливості зворотної дії в часі коментованої постанови НБУ та застосування її до кредитних договорів, які були укладені до набрання нею чинності ця постанова не містить.

В ч.2 п.З Рішення Конституційного суду України №1-рп/99 від 09.02.1999р. у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положення частини 1 ст.58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)Конституційний суд дійшов висновку, що положеня ч.І ст.58 Конституції про зворотню дію в часі законів та нормативно-правових актів у випадку, якщо вони пом'якшують або скасують відповідальність особи стосуються тільки фізичних осіб і не поширюються на юридичних осіб.

Тому з огляду на коментовані Конституційне рішення та з їх урахуванням, постанова НБУ № 168 підлягає застосуванню у даному конкретному випадку до спірних правовідносин в частині коли вона пом’якшує або скасовує відповідальність саме фізичної особи (позивача).

У вищевказаних Правилах, затверджених Постановою НБУ №168, вказані обов'язкові умови з числа інших обов’язкових умов на які міститься посилання в с. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» обов’язковість яких випливає із суті та умов договору є істотними та можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Можлива зміна процентної ставки під час дії кредитного договору не звільняє банк від вконання усіх вимог законодавства зокрема щоо визначення сукупної артості кредиту на весь час дії договору, в т.ч. і визначення процентної ставки в грошовому виразі.

Наведеним у цьому пункті вимогам законодавства кредитний договір не відповідає, а відтак положення кредитного договору суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил падання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній станом на день підписання Кредитного договору), у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Приписами п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надаватидетальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до Вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно- правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслугову ванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Як вбачається з п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також- інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до них Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Наведеним у цьому пункті вимогам законодавства Кредитний договір не відповідає.

В Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/20І1 від 10.11.2011 р. вказано, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин - споживача. Це здійснюється шляхом встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом. Саме контроль за змістом договору, яки забезпечується державою, і є причиною для звернення позивача до суду.

Оскільки відповідач не повідомив позичальника про реальну процентну ставку, сукупну вартість кредиту що згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» є істотними умовами

кредитного договору, позивач не мав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Згідно частині 2 п. 4 спи 11 Закону україни "Про захист прав споживачів", у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній.

Вищевказаний кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п. п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту' для споживача, позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору не надано, чим було порушено вимоги чинного закону.

У відповідності з Кредитним договором, видача кредиту проводиться «Банком через касу (перерахування на рахунок № ). проте не вказано на який рахунок і яким саме чином - чи готівковим шляхом чи безготівковим або альтернативно .

Згідно з п. З абз. З ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній станом на день підписання Кредитного договору), у договорі про надання споживчого кредиту, зокрема, зазначається дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту.

Всупереч означеному, у Кредитному договорі належним чином не визначена дата надання Кредиту.

У листі №40-117/2093-6134 від 16.06.2007 р. «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», НБУ зокрема зазначив: «При цьому вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що вимога правил щодо обов'язкового врахування при розрахунку сукупної вартості кредиту платежів, які споживач має сплатити на користь третіх особам повною мірю грунтується на вимогах підпункту Д) пункту 2 ч.2 а також п.2 ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

За таких умов договір про надання споживчого кредиту повинен містити детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача, що за змістом є відповідними вимогам закону, а за формою - вимогам Постанови НБУ №165 та визнається істотною умовою договору про надання споживчого кредиту.

В той же час в ч.2 п. 16 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012р.»Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» суд наголосив:»При цьому суди повинні зясувати виконання банками положень статей 11,18,21 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також п.3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про мови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ №168.».

Отже, виходячи з системного аналізу наведених норм Конституції та нормативно- Оправових актів постає підставним висновок позивача за зустрічним позовом, що Постановою НБУ №168 від 10.05.2007р. деталізовано ці правила та приведено їх у відповідність до вимог ст..

11 ЗУ «Про захист прав споживачів» яка діє з 13.01.2006р. і до сьогодні. А це на мою думку свідчить про те, що кредитні договори у т.ч. і ті, що були укладені до 25.05.2007р. з урахуванням норм ст.58 Конституції повинні відповідати вимогам закону «Про захист прав споживачів».

З.На підставі вивчення та системного аналізу оспорюваного кредитного договору встановлено, що в його змісті відсутні встановлені законодавством обов’язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме: відсутня згода за всіма істотними умовами договору, які встановлені законодавством як необхідні, зокрема:

-всупереч вимоги п.3.1. Правил, вимоги ст.11 ЗУ «Про захист нрав споживачів» та

ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не

наведено детальний розпис сукупно вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, в яких має бути зазначено про значення процентної ставки та порядок обчислення процентів відповідно до обраного банком методу згідно вимог нормативно-правових актів НБУ, перелік, розмір і базу розрахунку всі тарифів банку, в т.ч. за розрахункове обслуговування, валюто обмінні операції, перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб (витрати по нотаріальному оформленню застави, страхування предмету застави, зборів до Пенсійного фонду України, комісії при купівлі валюти для погашення кредиту,послуги реєстраторів, тощо);

- всупереч вимоги п.3.2. Правил, вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредитний договір не містить розміру платежів у розрізі сум погашення основного боргу,сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у Додатку до вищевказаних Правил;

- всупереч вимоги п.3.3. Правил, вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не визначено сукупну вартість кредиту з врахуванням процентної ставки за ним, , вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, пов’язаних з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено в процентному значенні та грошовому виразі у валюті платежу у вигляді:

A) реальної процентної ставки ( у процентах річних) яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача послуг за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної у цій статті формули;

Б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів (проценти, супутні послуги), здійснені споживачем на користь банку так і на користь третіх осіб;

B) всупереч вимоги н.3.4. Правил, вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в кредитному договорі Банк не зазначив:вид і предмет кожної супутньої послуги, що надається споживачу; обґрунтування вартості такої послуги, нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів, тарифів нотаріусів,страхових компаній,реєстраторів за надання витягів з реєстрів, правила за яким змінюється процентна ставка;

Г) всупереч вимоги п.3.8. Правил, вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» банк не встановив застереження в кредитному договорі про можливе настання валютних ризиків під час виконання зобов’язань за кредитним договором, не надано інформації про методику визначення валютного курсу, комісій пов’язаних з конвертацією.

Оскільки в кредитному договорі не вказано, що дані відомості офіційно оприлюднені відсутні підстави вважати що кредитний договір відповідає вимогам законодавства, а отже сторони не досягли в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банк порушив вище перелічені норми права.

4. У відповідно до ст..638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є предмет договору, умови, визначені законом істотними або необхідними для договорів даного виду. Кредитний договір є неукладеним (не відбувся) коли сторони в належній формі не досягли згоди хоча б однієї його істотної умов, передбаченої законодавцем. Належною формою є письмова форма, про що вказано у ч.І п.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»,п.2 ч.І ст.208, ст.. 1055 ЦКУ.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.І ст.215 ЦК є недодержання сторонами вимог, встановлених ст..203 ЦКУ .В пункті 14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.12.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» суд наголосив, «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають врахувати вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК «статті 215,1048-1052,1054-1055,статті 18-10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Недотримання відповідачем за зустрічним позовом вимоги ст.. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також не визначення банком в кредитному договорі основних екомічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу та не здійснення письмового оприлюднення інфляційного застереження та домовленості про розрахунки індексації,передбаченого вимогами п.2 ч.2 ЗУ «Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» згідно ст.. 203,215 ЦК є підставою для визнання кредитного договору недійсним у звязку з недотриманням вимог закону щодо істотних умов необхідних для його укладення.

5.Інші доводи в частині приховування банком в умовах оспорюваного кредитного договору необхідної інформації щодо фактичного значення реальної процентної ставки ,значення подорожчання кредиту, що відрізняються від узгодженого сторонами грунтується на наступному.

Зі змісту висновку експертного дослідження позивачу за зустрічним позовом стало відомо, що експертом встановлено:

А) «Під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення кредитного договору, а також детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладення кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. (Т.1 а.с. 6-7). передбаченої п.2 та п.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Б) За даними п.З. 1. кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. процентна ставка за користування кредитних коштів становить 15.00% річних. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту (реальна процентна ставка у процентному значенні та абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому виразі) в кредитному договорі №Е/У 268 від 21. 12.2006 р. не визначено.

В) В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту в процентному значенні (реальна процентна ставка) на момент укладання кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. встановлена під час дослідження фактично складає 16,31%, та є вищою від процентної ставки зазначеної в умовах договору 15,00% - відповідь по першому питанню експерта.

Г) В матеріалах справи відсутні (в т.ч. у відповідь на клопотання не надані) первинні документи щодо підтвердження видачі кредитних коштів та обліку заборгованості у Банку, в т. ч. виписки по рахункам за договором.Таким чином, надання кредитних коштів по договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. документально не підтверджено

Д) Банком невчасно зараховано та штучно затримано деякі оплати, що свідчить про утримання з Позичальника додаткових нарахувань по відсотках, які збільшують Фактичну вартість кредиту.

Висновком експерта, що є належним та допустимим доказом, підтверджено розбіжність між реальною процентною ставкою та ставкою, вказаною у договорів, розбіжність між фактичними щомісячними платежами і платежами, вказаними у договорі, відсутність підтвердження видачі кредиту,відсутність інформації про сукупну вартість кредиту, встановлено факт приховування повної та об’єктивної інформації про сукупну вартість кредиту, допущення прострочення кредитора що призвело до завищеної винагороди банку.

За таких обставин, договір укладено з використанням нечесної підприємницької практики, містить суперечливі та дискримінаційні умови по відношенню до позичальника. У статтях 18,19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним, зокрема укладення його на умовах, що обмежують права споживача та вчинення його з використанням нечесної підприємницької практики. Згідно п.2 ч.І ст.19 нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Правочини з використанням нечесної підприємницької практики є недійсні (ст.,230 ЦКУ).

Як вбачається з ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договору іпотеки, оскільки цей договір є похідним від основного.

Вказана позиція стосовно недійсності кредитного договору, укладеного з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» знайшла своє підтвердження в Ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року по справі № 6-26251св14.

6. З огляду на те, що факт підтвердження невідповідності кредитного договору положенням закону став відомий позивачу після ознайомлення з висновком експерта, порушене право носить тривалий характер, строк позовної давності за зверненням з даним позовом пропущено з поважних причин.

7. Обгрунтування звільнення від сплати судового збору.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, то пов'язані з порушенням їхніх прав.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, то пов'язані з порушенням їх прав.

За наведеного, Позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду цієї Позовної заяви.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. З, 15, 118-120 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 3,203,215,216,230,261,627,628, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» просить суд поновити строк позовної давності для звернення з зустрічним позовом. Прийняти зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічий позов задоволити повністю. Визнати недійсним кредитний договір №Е\У 268 від 21.12.2006р. укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки від 22.12.2006р., укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , в забезпечення даного кредитного договору. Визнати недійсним договір застави автотранспорту від 21.12.2006р., укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, в забезпечення даного кредитного договору. Визнати недійсним договір застави автотранспорту від 21.12.2006р., укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, в забезпечення даного кредитного договору. Визнати недійсним договір поруки від 21.12.2006р. укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. в забезпечення даного кредитного договору. У задоволенні первісного позову - відмовити повністю .

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні первісний позов підтримав та в обґрунтування зіслався на обставини викладені в позові. В зустрічному позові ОСОБА_1 просив відмовити в зв»язку із безпідставністю такого з наступних підстав :

В провадженні Сокальського районного суду Львівської області знаходиться справа за позовом ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1, Гаврилюк М3. про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подано зустрічний позов. Просять визнати недійсними кредитний договір № K/V 268 від 21.12.2006 року та укладені на забезпечення такого іпотечний договір, договори застави та договір поруки.

Згідно ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд с доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Поряд з цим, за мотивами зустрічного позову відсутня будь яка мотивація з приводу можливості прийняття судом зустрічного позову в частині визнання недійсними іпотечного договору та договорів застави за предмету первинного позову про стягнення боргу, а не звернення стягнення на предмет застави / іпотеки.

Відповідно до ч. З ст. 193 ЦК України вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Вказане свідчить про те. що вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки та недійсними договорів застави не можуть бути прийняті судом до спільного розгляду із позовом Банку про стягнення боргу.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК’’ позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору вважає безпідставними, заявленими за невірного правозастосування у спірних правовідносинах, просить суд в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

21.12.2007 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (після зміни найменування - ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1-7V 268 відповідно до якого надано кредит в розмірі 80 000,00 доларів США на термін до 21.12.2016 року.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі ОСОБА_8 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

З урахуванням них норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач не довів суду порушення відповідачем права позивача при укладенні договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, сплата яких передбачена ст. 1048 ЦК України.

Статтями 1047-149, 1055, 1056-1 ЦК України передбачено обов'язкову письмову форму договору, право кредитора на отримання процентів та обов’язок боржника повернути позику в строк та сплатити проценти.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” підставою недійсності правочину с недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Всі істотні умови кредитного договору: валюту кредиту, тип кредитного ліміту, суму кредиту, розмір відсоткової ставки, строк дії кредиту, порядок та строки погашения, розмір щомісячних платежів, тобто всі істотні умови, що є необхідними для договорів даного виду сторонами погоджено в належній письмовій формі.

Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів” правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Пункт перший даної норми апріорі у спірних правовідносинах застосовуватись не може, оскільки фізична особа не може скласти конкуренцію системному Банку держави на ринку фінансових послуг. Що стосується пункту другого даної норми - омана варто зазначити наступне.

Згідно п. 20 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Жодної з чотирьох обов'язкових складових стороною боржника не доведено.

Згідно п.п. "д" н. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) визначалось, перед укладенням договору про надання споживчою кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуїи з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням га поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статті 15 і 23 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачають інший вид цивільно-правової відповідальності за непроведення переддоговірної роботи, і це не визнання недійсним правочину.

Оскільки предметом зустрічного позову є визнання недійсним договору, відтак. для ПАТ КБ “ПРИВАТБАПК” з врахуванням меж вказаних заявлених вимог не настав обов’язок по доведенню обставин проведення кредитором по відношенню до позичальника переддоговірної роботи в порядку передбаченому ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Сторона боржника стверджуючи про обман зі сторони Банку в частині повідомлення про сукупну вартість кредиту свідомо опускають вірне формулювання такої, що визначена законом - орієнтовна сукупна вартість кредиту (п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів”), що свідчить про те, що така є не точним показником, а орієнтовним, наближеним, що свідчить про надуманість порушеного права.

Представник боржника стверджуючи, що переконання з приводу обману Банку грунтуються на висновку експерта свідомо опускають ту обставину, що експерт Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут судових експертиз та права" у всьому своєму висновку провів дослідження щодо величини сукупної вартості кредиту за кредитним договором, коли згідно п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів" в кредитному договорі визначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, а сукупна вартість кредиту (ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”) стосується вже згадуваної вище переддоговірної роботи, та така, повторюсь, є приблизною величиною.

Вказане в цілому свідчить про неналежність, недопустимість як доказу висновок судово-економічної експертизи № 221/16 від 11.04.2016 року, що стверджується й наступним.

На нормативному рівні вимоги про реальну відсоткову ставку з якою сторона боржника пов'язує виклад обставин щодо омани зі сторони Банку внесені Постановою НБУ N° 168 від 10.05.2007 року (реєстр. № 541/13808 від 25.05.2007 року) “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” керуючись якою експерт надавав висновок.

Проводячи дослідження, експерт з цікавих підстав не зважив на ту обставину, що не могли сторони при укладенні договору виконати вимоги Постанови НБУ (визначення реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного визначення подорожчання кредиту у грошовому виразі) яких на дату укладення оспорюваного правочину - 21.12.2006 року і не існувало.

З аналогічних підстав стверджуємо про безпідставність всієї мотивації судового експерта проведеної на підставі Листа НБУ .Ns 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року “Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Одночасно, варто і звернути увагу суду на наступне.

Відсоткова ставка за кредитним договором (15% річних, п. 3.1 угоди) та реальна реальна процентна ставка у процентному значенні відповідно до Постанови НБУ 168 від 10.05.2007 року є різними економічними категоріями.

Остання обчислюється із розрахунку всіх сумарних витрат: погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредит ( визначення поняття «потік» в п. 3.3 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року), а відсоткова ставка за кредитним договором обчислюється/оплачується виключно від залишку виданого кредиту (п. 3.1 угоди), відтак, разюче некоректно проводити порівняння/співставлення таких, адже в будь якому випадку, за будь яким кредитним договором реальна процентна ставка, як сумарне значення всіх витрат у відсотках завжди буде більшою від процентної ставки за користування отриманими в кредит коштами.

Також, у висновку експертизи навіть немає самого математичного обрахунку (що можна перевірити й суду, стороні у справі) на підставі якого встановлено експертом реальну процентну ставку в розмірі 16,31% річних, таку ставку просто вказано у підсумковій строці “Всього” 7-ї вертикальної колонки дод. № 1 до висновку експертизи, а формування даного показника встановлено на підставі прочерків.

Отже, чинним на момент укладення договору законодавством не покладено обов'язок на сторін договору щодо визначення в самому кредитному договорі сукупної вартості кредиту, в т.ч. із зазначенням реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі. Не доведено за зустрічним позовом обставин обману позичальника кредитодавцем щодо істотних умов договору, оскільки, орієнтовна сукупна вартість кредиту не є істотною умовою договору.

Також, представник позивача за зустрічним позовом зазначають про те, що укладений між сторонами договір не містить всіх істотних умов договору, а саме, що сторонами не обумовлено загальної вартості кредиту.

На спростування варто вказати, що сторонами підписано додаток № 1 від 25.12.2006 року до кредитного договору № E/V 268 від 21.12.2006 року в якому чітко вказано розмір місячного платежу, дату такого, розбивку такого на дві єдині складові, а саме тіло кредиту та відсотки за користуванням таким, також зазначено сумарно (всього) суми за кожною з вказаних позицій.

Наведене свідчить про те. що особа під час підписання додаткової угоди чітко бачила загальну вартість кредиту, а це сума всіх щомісячних платежів, що належать до сплати в користь кредитора. Оспорюваний кредитний договір не містить будь яких інших складових платежу (комісій, винагород, і т.д, і т.п.), відтак, сторони при укладенні угоди не могли вказати складових боргу, яких не існує.

Вказане стверджується із розрахунком заборгованості, яким Банком обгрунтовується заявлена до стягнення сума боргу. З даного документу вбачається про стягнення лише тіла кредиту та відсотків за користування таким, без будь яких інших нарахувань. Нарахування неустойки не може включатись до загальної вартості кредиту, оскільки сторони в дату укладення договору позбавлені можливості спрогнозувати майбутні платіжні періоди, щодо яких буде допущено порушення по сплаті та заздалегідь нарахувати за таке порушення неустойку.

Сторона боржника на виконання власного обов'язку щодо доведення заявленого навіть не спромоглись вказати у зустрічній позовній заяві, щодо якого із вартісних показників кредитною договору не досягнуто згоди при формуванні Графіку погашення заборгованості, погодженні загальної вартості кредиту.

Аналогічно не вказано й про те, яка ж норма закону чи підзаконного нормативно-правового акту підносить загальну вартість кредиту до істотних умов кредитного договору.

Стверджуючи про встановлення Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року (не існувало на дату укладення договору) спеціальної форми, якій повинна відповідати інформація про загальну вартість кредиту, представник аналогічно не вказали, як недотримання форми може трактуватись, як підстава для визнання правочину недійсним, аналогічно, як і не вказали, яким же чином сторони договору могли дотриматись форми встановленою Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою ще не існувало на дату підписання договору.

Із вказаних підстав, зі сторони представника боржника, правничо некоректно стверджувати про невідповідність оспорюваного договору вимогам Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, про невиконання Банком передбаченого вказаною постановою нібито обов’язку повідомлення про реальну відсоткову ставку проводячи для цього замість правозастосування, невдале правоманіпулювання правовим висновком Конституційного Суду України у справі “Про зворотню дію в часі нормативно-правових актів“.

З аналогічних підстав не заслуговують жодної уваги вигадані, нібито порушення за умовами договору положень Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року щодо реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, валютних ризиків, в т.ч. посилання на висновок судово-економічної експертизи № 221/16 від 11.04.2016 року, який проведено на відповідність норм прав, яких не існувало на дату укладення договору, відтак, слід останній слід вважати творчим надбанням, а не доказом у справі.

Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний Дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Частиною 5 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів" визначено, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, стороною боржника у зустрічному позові навіть не вказано тих умов договору, які на їх думку є несправедливими. Наведені у позовній заяві мотиви взагалі не стосуються вказаних застережень закону щодо несправедливих умов, суду не представлено доказів в доведення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З приводу надуманих валютних ризиків, варто вказати, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК'" відповідно до Постанови Національного банку України № 496 від 12.11.2003 року не є суб'єктом, що встановлює курс іноземної валюти. Укладаючи валютний кредитний договір Банк апріорі не може порушити права другої сторони правочину, оскільки виконання зобов'язань за кредитним договором тягне для позичальника витрати абсолютно рівні суми збитків для Банку в разі невиконання боржником своїх кредитних зобов’язань, отже, співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору не змінюється у зв'язку із визначенням валютного зобов'язання у доларах США, що виключає підстави стверджувати про дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, як підстава для визнання договору недійсним.

Доведено, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Позичальником на момент укладення договору не заявлено додаткових вимог щодо умов спірного договору, в подальшому мало місце виконання його умов в порядку обумовленого сторонами, хоча й не в кожний платіжний період.

Таким чином, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК” стверджує, що кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним, всі умови, які слід узгодити сторони обумовили в договорі.

Сторона позивача не вказала самостійних підстав для визнання договору іпотеки, поруки та застави недійсними, не довівши недійсності кредитного договору позбавлені можливості покликатись про недійсність договорів, що забезпечують забезпечення основного зобов’язання.

За безпідставності заявлених вимог по суті, ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” заявляє суду й про пропуск позивачем строку позовної давності, як самостійної підстави відмови в позові. Сплив строку слід обчислювати із дати укладення договору, оскільки обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги відповідають цій даті, відтак, особі слід було реалізувати право на звернення до суду до 21.12.2009 року.

З врахуванням наведеного, на підставі норм права та умов договору перелічених вище, просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову .

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечила та просила в первісному позові відмовити та зіслалася на обставини викладені в запереченні. Зустрічний позов ОСОБА_1 підтримала та просила його задоволити в повному об»ємі та в його обгрунтування зіслалася на обставини викладені в запереченні .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання подав заяву, про слухання справи у його відсутності , проти первісного позову заперечив та просив в первісному позові відмовити в зв»язку із безпідставністю. Зустрічний позов ОСОБА_1 підтримує та просить його задоволити в повному об»ємі.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази по справі суд приходить до висновку, що в первісному позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору, та визнання недійсними договору іпотеки, договорів застави автотранспорту, договору поруки , укладених в забезпечення даного кредитного договору слід задоволити з наступних підстав :

Відповідно до кредитного договору № Е/V від 21.12.2006 року вбачається, що ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” надав Відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 80 000 доларів США на термін до 21.12.2016 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до додатку № 2 від 18.06.2008 року до кредитного договору № Е/V від 21.12.2006 року вбачається, що між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та ОСОБА_1 вбачається, графік погашення кредиту , відсотків та винагороди.

Відповідно до договору поруки № Е/V 268 від 21.12.2006 року вбачається, що ОСОБА_9»ян Зеновійович виступив поручителем по кредитного договору № Е/V від 21.12.2006 року між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та ОСОБА_1

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № Е/V від 21.12.2006 року станом на 19.01.2015 року вбачається, що надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК» станом на 19.01.2015 року.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 221/16 від 11.04.2016 року вбачається :

1. За даними п.3.1. кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. процентна ставка за користування кредитних коштів становить 15,00% річних. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту (реальна процентна ставка у процентному значенні та абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому виразі) в кредитному договорі №Е/У 268 від 21.12.2006р. не визначено. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту в процентному значенні (реальна процентна ставка) на момент укладання кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. встановлена під час дослідження фактично складає 16,31%, та є вищою від процентної ставки зазначеної в умовах договору 15,00% (докладно див. Додаток 1 експертизи) (ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту в грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором №Е/У268 від 21.12.2006р., встановлене під час дослідження, фактично складає 76 491,99 дол.США, (докладно див. Додаток 1 експертизи) (ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

2. Щомісячні платежі, що передбачені умовами кредитного договору №Е/У268 від 21.12.2006р., на момент його укладення, становили: від 1077,99 дол.США до 1306,00 дол.США (докладно див. колонку 2 Додатку 1 експертизи).

3. В матеріалах справи відсутні (в т.ч. у відповідь на клопотання не надані) первинні документи щодо підтвердження видачі кредитних коштів та обліку заборгованості, в т.ч. виписки по рахункам. В межах наявних матеріалів, надання кредитних коштів по договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. документально не підтверджено.

Таким чином, встановити, в межах наявних матеріалів, яка сума коштів підлягає сплаті на виконання умов кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. виходячи з суми фактично перерахованих відповідачу коштів, не видається за можливе (докладно див. дослідну частину).

4. Банком не надано документів щодо обліку заборгованості за кредитним договором №Е/У 268 від 21.12.2006р., в т.ч. запитаних у клопотанні виписок по рахунках кредитного договору за період з 21.12.2006р. по 19.01.2015р.

(згідно п.1 ст.146 ЦПК України «У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.»)

Таким чином, встановити, в межах наявних матеріалів, чи перебуває на балансовому обліку заборгованість за кредитним договором №Е/У 268 від 21.12.2006р. та чи списана така заборгованість на позабалансові рахунки не видається за можливе.

Відповідно до договору іпотеки від 22.12.2006 року вбачається, що ОСОБА_1 надано в іпотеку ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК майно, зокрема нежитлову будівлю майстерні в смт. Жвирка вул.. Львівська буд. 1т поз.33 Сокальський район львівської області.

Відповідно до договору застави автотранспорту від 21.12.2006 року вбачається, що ОСОБА_1 надав в заставу автомобіль ОСОБА_10 , 1999 р.в., д.н. НОМЕР_3 в рахунок забезпечення зобов»язань перед ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК по кредитному договору № Е/V від 21.12.2006 року.

Відповідно до договору застави автотранспорту від 21.12.2006 року вбачається, що що ОСОБА_5 надала в заставу автомобіль ОСОБА_10 , 1999 р.в., д.н. НОМЕР_4 в рахунок забезпечення зобов»язань перед ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК по кредитному договору № Е/V від 21.12.2006 року.

Відповідно до договору застави автотранспорту від 21.12.2006 року вбачається, що що ОСОБА_9»ян Зеновійович надав в заставу автомобіль ОСОБА_10 , 1999 р.в., д.н. НОМЕР_3 в рахунок забезпечення зобов»язань перед ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК по кредитному договору № Е/V від 21.12.2006 року.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку , що у відповідності до ст..638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є предмет договору, умови, визначені законом істотними або необхідними для договорів даного виду. Кредитний договір є неукладеним (не відбувся) коли сторони в належній формі не досягли згоди хоча б однієї його істотної умов, передбаченої законодавцем. Належною формою є письмова форма, про що вказано у ч.І п.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»,п.2 ч.І ст.208, ст.. 1055 ЦКУ.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.І ст.215 ЦК є недодержання сторонами вимог, встановлених ст..203 ЦКУ .В пункті 14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.12.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» суд наголосив, «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають врахувати вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК «статті 215,1048-1052,1054-1055,статті 18-10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Недотримання відповідачем за зустрічним позовом вимоги ст.. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч.І ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також не визначення банком в кредитному договорі основних екомічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу та не здійснення письмового оприлюднення інфляційного застереження та домовленості про розрахунки індексації,передбаченого вимогами п.2 ч.2 ЗУ «Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» згідно ст.. 203,215 ЦК є підставою для визнання кредитного договору недійсним у звязку з недотриманням вимог закону щодо істотних умов необхідних для його укладення.

Також судом приймаються до уваги і інші доводи в частині приховування банком в умовах оспорюваного кредитного договору необхідної інформації щодо фактичного значення реальної процентної ставки ,значення подорожчання кредиту, що відрізняються від узгодженого сторонами грунтується на наступному.

Зокрема із змісту висновку експерта від 11.04.2016 року № 221/16 вбачається , що експертом встановлено:

А) «Під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення кредитного договору, а також детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладення кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. (Т.1 а.с. 6-7). передбаченої п.2 та п.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Б) За даними п.З. 1. кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. процентна ставка за користування кредитних коштів становить 15.00% річних. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту (реальна процентна ставка у процентному значенні та абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому виразі) в кредитному договорі №Е/У 268 від 21. 12.2006 р. не визначено.

В) В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту в процентному значенні (реальна процентна ставка) на момент укладання кредитного договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. встановлена під час дослідження фактично складає 16,31%, та є вищою від процентної ставки зазначеної в умовах договору 15,00% - відповідь по першому питанню експерта.

Г) В матеріалах справи відсутні (в т.ч. у відповідь на клопотання не надані) первинні документи щодо підтвердження видачі кредитних коштів та обліку заборгованості у Банку, в т. ч. виписки по рахункам за договором.Таким чином, надання кредитних коштів по договору №Е/У 268 від 21.12.2006р. документально не підтверджено

Д) Банком невчасно зараховано та штучно затримано деякі оплати, що свідчить про утримання з Позичальника додаткових нарахувань по відсотках, які збільшують Фактичну вартість кредиту.

Висновк експерта суд визнає належним та допустимим доказом, та ним підтверджено розбіжність між реальною процентною ставкою та ставкою, вказаною у договорів, розбіжність між фактичними щомісячними платежами і платежами, вказаними у договорі, відсутність підтвердження видачі кредиту,відсутність інформації про сукупну вартість кредиту, встановлено факт приховування повної та об’єктивної інформації про сукупну вартість кредиту, допущення прострочення кредитора що призвело до завищеної винагороди банку.

За таких обставин, договір укладено з використанням нечесної підприємницької практики, містить суперечливі та дискримінаційні умови по відношенню до позичальника. У статтях 18,19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним, зокрема укладення його на умовах, що обмежують права споживача та вчинення його з використанням нечесної підприємницької практики. Згідно п.2 ч.І ст.19 нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Правочини з використанням нечесної підприємницької практики є недійсні (ст.,230 ЦКУ).

Як вбачається з ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договорів іпотеки, поруки, застави, оскільки ці договори є похідними від основного.

Вказана позиція стосовно недійсності кредитного договору, укладеного з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» знайшла своє підтвердження в Ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року по справі № 6-26251св14.

Суд в зв»язку із тим, що факт підтвердження невідповідності кредитного договору положенням закону став відомий позивачу ОСОБА_1 після ознайомлення з вищенаведеним висновком експерта, а порушене право носить тривалий характер, приходить до висновку, що строк позовної давності за зверненням з даним позовом пропущено позивачем з поважних причин. Суд приходить до висновку, що слід поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення ізз зустрічним позовом.

Також слід стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі по сплаті судового збору в сумі 2756 грн. 00 коп .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

в первісному позові позивача ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору, та визнання недійсними договору іпотеки, договорів застави автотранспорту, договору поруки , укладених в забезпечення даного кредитного договору - задоволити.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення з зустрічним позовом.

Визнати недійсним кредитний договір № Е/V 268 від 21.12.2006 року укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір іпотеки від 22.12.2006 року укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1, в забезпечення даного кредитного договору .

Визнати недійсним договір застави автотранспорту від 21.12.2006 року укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5, в забезпечення даного кредитного договору.

Визнати недійсним договір застави автотранспорту від 21.12.2006 року укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2, в забезпечення даного кредитного договору.

Визнати недійсним договір поруки від 21.12.2006 року укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2, в забезпечення даного кредитного договору.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі в сумі 2756 грн. 00 коп .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Львівської області протягом тридяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: О. А. Веремчук