Постанова № 74454279, 25.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1759/17 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.

Провадження № 22-ц/783/6519/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3

представника Дерев»янко М.Г. – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 74 500 грн., набутих без достатньої правової підстави.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, відмовлено.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги документи, що підтверджують господарські правовідносини, а саме: акт здачі-прийняття робіт № ОУ-25/02-5 від 25.02.2016 року, рахунок-фактура від 25.02.2016 року № СФ-25/02 та специфікацію № 2 до договору про надання послуг № 28/01-15, оскільки вказані документи та відомості, що містяться у них, підтверджують факт ведення господарської діяльності ОСОБА_6 і жодним чином не підтверджують наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, а матеріали справи не містять жодного підтвердження факту поставки (отримання) товару у будь-який спосіб ОСОБА_2 Також зазначає, що правовідносини які склалися між позивачем та відповідачем не є договірними, а сторони знаходяться виключно у позадоговірних зобов’язальних правовідносинах щодо набуття та збереження грошових коштів набутих без достатньої правої підстави, оскільки між сторонами не було укладено жодного договору, а тому ст. ст.1212, 1214 ЦК України та ст.ст. 1046, 1048 ЦК України регулюють різні за змістом цивільно-правові відносини, що виключає можливість застосування положення ст. 1048 ЦК України до відносин щодо набуття та збереження майна без достатніх правових підстав на підставі ст. 8 ЦК України. З вищенаведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника Дерев»янко М.Г. – ОСОБА_7 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, давши оцінку доказам, дійшов висновку про те, що між сторонами склалися договірні відносини, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вирішуючи спір,суд першої інстанції врахував правову позицію, викладену у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03.06.2015р. справа №6-100цс15.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматисявід певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Верховний Суд України у постанові судових палат у цивільних та господарських справах від 02.10.2013 року (справа №6-88цс13) висловив правову позицію, відповідно до якої у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов»язання повернути майно позивачу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно домовленості щодо поставки вугілля, 18.02.2016 р., позивач ОСОБА_2 здійснив переказ готівки у сумі 74 500 грн. на рахунок отримувача коштів ОСОБА_5, заява # IСКTG02180L2MA, що підтверджується чеком ПАТ КБ « ПриватБанк» від 18.02.2016 року.

10.03.2017р. позивачем скеровано відповідачу вимогу про повернення вказаних коштів, покликаючись на те, що поставки вугілля не відбулася.

До договору поставки застосовуються загальні полодення про купівлю – продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача спростовуються показами свідка ОСОБА_8, ОСОБА_6, актом здачі-прийняття робіт №ОУ-25/02-5 від 25.02.2016р., рахунком-фактурою від 25.02.2016р. №СФ-25/02- та специфікацією №2 до договору про надання послуг №28/01-15, які підтверджують, як і сам факт поставки вугілля позивачу відповідачем в лютому 2016р., так і виникнення між ними договірних відносин.

Той факт, що між сторонами не було укладено письмового договору, так само як і покликання представника позивача на відсутність необхідних товаро-транспортних та видаткових накладних на поставку вугілля не заслуговують уваги, оскільки поставка вугілля відбулась у не заборонений законом спосіб, а кошти в сумі 74500.00 грн. були перераховані позивачем через ПАТ КБ «ПриватБанк» на поставку вугілля, що ні позивачем, ні його представником не заперечувалось.

Враховуючи вищенаведене, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що відносини між сторонами набули договірного характеру, оскільки між ними було досягнуто згоди щодо поставки вугілля, на виконання якої позивач перерахував на рахунок відповідача через ПАТ КБ «ПриватБанк» 74500.00 грн., чого позивач не заперечує і про що позивач стверджує у позовній заяві, перерахування цих коштів підтверджується чеком ПАТ КБ «ПриватБанк».

А відтак, встановивши, що між сторонами склалися договірні правовідносини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що ст. 1212 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу Данилюка.П. слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04.06.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_9