Рішення № 74448717, 24.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

24 травня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/776/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Якуш І.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" (далі – ДУ «МВК № 91», відповідач) про скасування рішення, прийнятого методично-виховною радою відповідача від 19.10.2017 щодо недоцільності застосування до позивача заходу заохочення за підсумками ІІІ кварталу 2017 року та зобов’язання відповідних працівників Менської ВК-91 застосувати відносно позивача один з визначених 11 (одинадцяти) видів заходів заохочення за підсумками ІІІ кварталу 2017 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає фактичним обставинам, цілковито упередженим, не обґрунтованим, не вмотивованим у відповідності до вимог кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-ІV (далі – КВК України), та таким, що порушує його права та інтереси. Зазначає, що неодноразово звертався до адміністрації відповідача з заявами щодо надання останньому змоги на офіційне працевлаштування на оплачувану працю в умовах його засудження та відбування покарання у ДУ «МВК № 91». 27.12.2016 відповідачем надана відповідь, в якій зазначено, що керівництво підприємства МВК-91 не має на даний час можливості працевлаштувати засудженого позивача, 05.05.2017 відповідач повідомив позивача про те, що на даний час в секторі максимального рівня безпеки установи відсутні вільні приміщення для облаштування виробничої майстерні. Тобто подання таких заяв свідчить про позитивне та ініціативне ставлення до працевлаштування, що свідчить про виправлення позивача та є однією з вагомих підстав для скасування оскаржуваного рішення, як такого, що не відповідає фактичним обставинам мотивів його прийняття, оскільки неспроможність створити умови та перешкоди зумовлені обраним режимом відбування покарання не повинні викладатись у такому контексті, як посередньо характеризуючі ознаки позивача. Вважає за необхідне зазначити, що за час відбування покарання у виді позбавлення волі до прийняття оскаржуваного рішення до позивача не було застосовано жодного законодавчо визначеного стягнення у будь-якому його виді. Відсутні будь-які стягнення, офіційні зауваження та нарікання, що дає підстави для прийняття рішення відносно доцільності застосування до позивача одного з видів заходів заохочення з одночасним скасуванням оскаржуваного рішення щодо недоцільності такого застосування.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі та зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, такими, що не відповідають дійсності та не ґрунтуються на законодавстві.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що дійсно позивач звертався з заявами щодо його працевлаштування, останньому запропоновано роботи на прибирання території сектору максимального рівня безпеки ДУ «МВК № 91», однак від даної роботи позивач відмовився, про що з ним була проведена бесіда.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та свідка, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач перебуває в місцях позбавлення волі та відбуває покарання у ДУ «Менська виправна колонія (№ 91)».

Згідно з протоколом № 22 від 19.10.2017 засідання методично-виховної ради установи прийнято рішення щодо недоцільності застосування заходу заохочення до засудженого ОСОБА_1 за підсумками ІІІ кварталу 2017 року (а.с.48-51).

Підставою для винесення вказаного вище протоколу є наявний в матеріалах справи опитувальний лист щодо оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку УВП, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці у відповідності до вимог ст. 131 КВК України за результатами відбування покарання ІІІ квартал 2017 року.

В даному опитувальному листі вказано, що відносно засудженого ОСОБА_1 взята до уваги думка начальника сектору максимального рівня безпеки ОСОБА_4, щодо недоцільності у застосуванні заохочення, на основі якої керівниками служб ДУ «МВК № 91», які одноголосно в кількості 6 осіб, проголосували про незадоволення застосування до засудженого заходу заохочення за підсумками третього кварталу, з яким позивач ознайомлений та копія якого отримав (а.с.16).

Також згідно запису в щоденнику індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_1 28.08.2017 проведено бесіду з приводу зробленого зауваження під час якої роз’яснено розділ 9 п. 3 ПВР УВП, а саме: завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також розпорядок дня установи. Скарг та заяв від позивача не надходило (а.с.45-47).

Кріт того, як вбачається з матеріалів справи, позивач 06.12.2016 звернувся до відповідача з заявою щодо офіційного працевлаштування на оплачувану працю в умовах засудження та відбування покарання позивача (а.с.18), на яку відповідачем 27.12.2016 надана відповідь та зазначено, що керівництво підприємства МВК № 91 не має на даний час можливості працевлаштувати позивача згідно поданої ним заяви. Даний засуджений відбуває покарання за посиленим режимом утримання (Максимальний РБ). Облаштувати робоче місце камерного типу за місцем перебування позивача підприємство не може, оскільки приміщення, де утримується ОСОБА_1 перебуває на балансі установи, а не підприємства (а.с.19).

Також 28.04.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання змоги на офіційне працевлаштування на оплачувану працю в умовах засудження та відбування покарання позивача (а.с.22).

Згідно відповіді ДУ «МВК № 91» від 05.05.2017 № 1310 повідомлено позивача, що за бажанням засуджені мають право працювати за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором). Колонія може укладати трудові договори із засудженим тільки за наявними вакантними посадами згідно штатного розпису, який складений та затверджений в межах бюджетного фінансування або на засадах самоокупності. На даний час відповідні штатні розписи знаходяться на погодженні в Центральному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України. В секторі максимального рівня безпеки установи відсутні вільні приміщення для облаштування виробничої майстерні (а.с.23).

Крім того, як вбачається з пояснень свідка, позивачу було запропоновано залучитися до суспільно корисної праці по благоустрою сектору максимального рівня безпеки ДУ «МВК № 91», на що позивач відмовився.

Частиною 8 статті 131 КВК України встановлено, що адміністрація колонії зобов'язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.

В статті 118 КВК України зазначено про залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Статтею 131 КВК України визначено порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі.

Частиною першою статті 131 КВК України встановлено, що застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки додержання ними правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КВК України при заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.

Враховуючи вищевикладене, у сукупності доказів та встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи, з урахуванням пояснень свідка, суд приходить до висновку про правомірність рішення відповідача у відповідності до вимог КВК України щодо недоцільності застосування до засудженого ОСОБА_1 заходів заохочення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій та рішень.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись статтями 168, 227, 228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (провул. Дружби, 5, смт Макошине, Менський район, Чернігівська область, 15652) до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" (провул. Дружби, 5, смт Макошине, Менський район, Чернігівська область, 15652) про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко

Повний текст рішення виготовлено 04.06.2018.