Постанова № 74440430, 21.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

справа № 754/9109/15

провадження № 22-ц/796/3026/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.СуддівКравець В.А., Кулікової С.В.,при секретарі учасники справи:Потапьонок К.В., представники позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду, з урахуванням уточнення позовних вимог, з вимогами про стягнення на її користь основного боргу - 25 000 доларів США, що на 21.10.2016 р. становить 642 589 грн. 35 коп.; процентів - 18 853 доларів США 94 цента, що станом на 21.10.2016 р. становить 484 613 грн. 64 коп.; 3% річних - 2 252 доларів США 05 центів, що станом на 21.10.2016 р. становить 57 885 грн. 73 коп.; основного боргу - 130 000 грн., проценти - 98 040 грн. 48 коп., 3% річних - 11 710 грн. 68 коп., інфляційні витрати в сумі 97 258 грн. 53 коп. та вирішити питання щодо судових витрат. /т. 1 а.с. 168-172/

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 борг в сумі 1 063 092 грн. 01 коп. та вирішено питання щодо судових витрат. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. /т. 2 а.с. 48-50/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2017 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, а також на неправильне застосування норм матеріального права, що виразилося у неврахуванні норм ст. 256-257, 261, 266-267 ЦК України. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги те, що за заявленими позивачем вимогами про повернення коштів строк позовної давності сплив у лютому 2012 року, оскільки строк виконання зобов'язання становив 25 місяців та закінчився у січні 2009 року. Вказав, що розписка від 16.03.2015 року не спричинила переривання строку позовної давності, оскільки як зупинення, так і переривання строку позовної давності можливе лише у період його перебігу, тобто до моменту спливу, крім того вказану розписку після спливу строку позовної давності складено під впливом обману. Зауважив, що судом першої інстанції не враховано, що згідно розписки від 19.12.2006 року відповідач зобов'язався повернути виключно 25 000 дол. США, у той час як напис про обов'язок повернути 130 000 грн. очевидно вчинено іншою особою, ніж решта тексту розписки. Також суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо часткового погашення боргу його матір'ю ОСОБА_10

ОСОБА_9, згідно відзиву на апеляційну скаргу, просила залишити останню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року без змін. Зазначила, що надані до суду розписки від 19.12.2006 року та від 16.03.2015 року є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що підтверджують обставини викладені у позовній заяві, оскільки у своїй сукупності дають змогу встановити фактичні обставини по справі, а саме факт отримання відповідачем грошових коштів та умови їх повернення. Вказала, що керуючись ст. 654 ЦК України та положеннями, викладеними у розписці від 19.12.2006 про те, що умови повернення коштів обговорюються обома сторонами, сторони досягли згоди щодо повернення відповідачем боргу за розпискою від 19 грудня 2006 року, та зафіксували у розписці від 16.03.2015 року нову дату виконання зобов'язань ОСОБА_8 - 29.05.2015 року. Також зауважила, що ОСОБА_8 не скористався наданими йому процесуальними правами, не провів оплату за проведення призначеної судом судово-почеркознавчої експертизи, а тому не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх заперечень.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ &q?у ;Про судоустрій і статус суддів&q?ни;, п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ &q?ус;Про судоустрій і статус суддів&q?ех; до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 19.12.2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено усний договір позики.

На підтвердження укладення зазначеного договору, ОСОБА_8 власноручно було написано розписку про те, що він отримав у борг від ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 25000 доларів США у власне розпорядження з метою відкриття власного бізнесу. У розписці зазначив, що зобов'язується щомісячно виплачувати грошову частку у розмірі 1000 доларів США. У разі продажу або власного закриття свого бізнесу - умови повернення коштів обговорюються обома сторонами, але у сумі яка не буде меншою 30% від суми позики - 25000 доларів США. Також згідно розписки зобов'язується повернути 130 000 грн. /т.1 а.с. 34/

Також встановлено, що 16.03.2015 року ОСОБА_8 написав розписку, згідно якої просив ОСОБА_9 надати додатковий строк, а саме до 29.05.2015 року для вирішення питання закриття грошового боргу в сумі 25000 доларів США та 130 000 грн., які він отримав 19.12.2006 року. /т. 1 а.с. 35/

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції керувався нормами ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; ст. 1049 ЦК України, якою передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок; ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; ст. 1048 ЦК України, яка визначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України; ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що згідно розписки від 16 березня 2015 року сторони досягли домовленості щодо виконання ОСОБА_8 зобов'язань за договором позики у строк до 29.05.2015 року, а отже порушення прав позивача внаслідок неналежного виконанням зобов'язання розпочалося 30.05.2015 року, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат.

Доводи апелянта про сплив у лютому 2012 року строку позовної давності за заявленими вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги, з наступних підстав.

За змістом статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики за своїм характером єодностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише право вимоги.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Українивід 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Відтак, враховуючи, що усний договір позики за своїм характером є одностороннім правочином, а його умови такими, що узгоджені сторонами у розписці, яка, крім іншого, також підтверджує факт його укладення, на зазначений договір поширюються загальні положення про договір /Розділ ІІ Книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України/

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За таких обставин, суд першої інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку, що розпискою від 16.03.2015 року, ОСОБА_8 підтвердив зміну умови усного договору позики, закріпленої у розписці від 19.12.2006 року, щодо строку виконання зобов'язання.

При цьому, твердження апелянта про складення ним розписки від 16.03.2015 року під впливом обману, оцінюються колегією суддів критично, зважаючи на те, що внесення змін до договору позики, згідно розписки від 16.03.2015 року, як вбачається з матеріалів справи /т. 1 а.с. 9-15/, було наслідком отримання ОСОБА_8 20.02.2015 року листа-вимоги від ОСОБА_9, за яким відповідачу було запроновано декілька варіантів врегулювання розміру заборгованості, в тому числі шляхом узгодження конкретного графіку і строку повернення боргу.

З огляду на викладене, розписка від 16.03.2015 року відповідає характеру правовідносин, що склалися між сторонами, та відображає прийняття відповідачем пропозиції позивача щодо внесення змін до існуючого зобов'язання ОСОБА_8 в частині зміни строку його виконання.

Викладене також спростовує посилання апелянта на наявність підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач дізналася про порушення свого права 30.05.2015 року, з урахуванням неповернення ОСОБА_8 у строк до 29.05.2015 року грошових коштів у розмірі 25 000 дол. США та 130 000 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо безпідставності доводів апелянта щодо наявності підстав для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, оскільки саме по собі зобов'язання у відповідності до ч.1 ст. 599 ЦК України може бути припинено виконанням, проведеним належним чином, або інших підстав визначених ЦК України чи умовами укладеного договору, а не внаслідок спливу визначеного сторонами строку для його виконання.

Доводи апеляційної скарги щодо часткового погашення розміру боргового зобов'язання ОСОБА_8 третьою особою, а також спірності розміру заборгованості, також не можуть бути прийняті до уваги зважаючи на те, що склавши розписку від 16.03.2015 року ОСОБА_8 підтвердив, тим самим визнавши, розмір боргового зобов'язання саме у сумі 25 000 дол. США та 130 000 грн., дату отримання коштів 19.12.2006 року, а також зобов'язання щодо їх поверненнядо 29.05.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, враховуючи, що апелянт, згідно доводів апеляційної скарги не посилався на неправильність визначення судом першої інстанції розміру трьох відсотків різних та інфляційних витрат, правильність вказаного розрахунку судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: