Постанова № 74440282, 24.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 756/8945/15-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/1924/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Желепи О.В., Рубан С.М.

при секретарі: Гордійчук Ж.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Олександр Леонідович, Головне управління юстиції в особі 11 - ї Київської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно в порядку спадкування

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Оболонського районного суду м. Києва ухваленого 13 грудня 2017 року в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва під головуванням судді Яценко Н.О.,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулось до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3Г,, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л., Головне управління юстиції в особі 11 - ї Київської державної нотаріальної контори, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого 22 січня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 105; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.Л., Головне управління юстиції в особі 11 - ї Київської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно в порядку спадкування - задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 31,1 кв.м., загальною - 47, кв.м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. При цьому зазначає, що позивач не є власником спірного майна та відсутні докази, що ОСОБА_1, є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_11, попри існування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року у справі №756/5019/13-ц, а відтак віндикаційний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Представник відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладеній у ній.

Позивач та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду без змін.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому вказувала, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року є законним та обґрунтованими. Зазначила, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року встановлено факт проживання між нею та спадкодавцем ОСОБА_11, а отже ця обставина не підлягає доказуванню у цій справі (а.с. 167-172, том 4).

Відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_6, КМР та треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу СклярО.Л., Головне управління юстиції в особі 11 - ї Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про місце і час судового засідання. Тому, з урахуванням викладеного колегія суддів вважає можливим розглянути клопотання у відсутність осіб, що не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18 т.2).

Після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_11 станом на день його смерті.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду містка Києва від 11 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_11 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнано заповіт складений 22 листопада 2005 року ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_12, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. недійсним.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1 необхідно зазначити таке.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частино 1 ст. 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У відповідності з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_11 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Крім того, свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_28, ОСОБА_17 підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_18 та ОСОБА_1 протягом з ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті ОСОБА_11, також свідки зазначали, що вони проживали разом та мали спільний бюджет.

Покази свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_32. колегією суддів оцінюються критично з огляду на таке.

Зокрема, під час допиту у якості свідка у суді першої інстанції свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона знала покійного ОСОБА_11 оскільки були сусідами та вона йому допомагала по господарству, при цьому вказала, що ОСОБА_11 помер у ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказувала, що у ОСОБА_11 була шезофринія. При цьому вказала, що ОСОБА_1 вона не знає проте в подальшому вказувала, що покійний ОСОБА_11 звертався до неї для того аби вона (ОСОБА_30.) «вправляла спину» ОСОБА_1 Також свідок пояснила, що останній рік чи два не спілкувалась з спадкодавцем.

Також, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснив, що він знав ОСОБА_11 з 1973 року та у них були дружні стосунки, оскільки його матір ОСОБА_19 була сусідкою померлого. Також у 2005 року деякий час прожив у квартирі ОСОБА_24, оскільки були складні відносини з сім'єю. Проте вказав, що останні роки з ОСОБА_24 не спілкувався. Зазначав, що жінок у ОСОБА_11 не бачив зокрема й ОСОБА_1, проте зауважив, що можливо вона заходила вночі.

Свідок ОСОБА_31 під час допиту у суді першої інстанції пояснив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_3 Вказував, що у спірній квартирі наразі проживає Дмитро до нього проживала жінка, а до неї проживав чоловік та вказав, що зі слів сусідів він був самотнім, та бачив його декілька разів. При цьому імені сусідів він не знає, просто вітався. ОСОБА_1 він не бачив.

Отже, апеляційний суд вважає, що покази свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_32. спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. При цьому аналізуючи пояснення свідків не можна зробити висновок про те, що їм дійсно відомі обставини, які б спростовували факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_11 та ОСОБА_1

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 вх.№2855 в строк визначений законом позивач подала заяву про прийняття спадщини, проте постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою В.О. від 9 березня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтво про право власності на спадщину за законом, у зв'язку наявністю у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційного провадження, що стосується матеріалів спадкової справи (а.с.9-102 том2).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду містка Києва від 11 червня 2015 року залишено без змін (а.с.190-191, том 2).

Також, судом встановлено та ця обставина не заперечувалась сторонами у судовому засіданні, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_26 до Головного управління юстиції в м. Києві, Київської державної нотаріальної контори № 11, ОСОБА_27 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права на спадкування за законом та визнання заповіту недійсним.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що висновок суду про задоволення вимог позивача про визнання за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1 є обґрунтованими.

Судом встановлено, що під час розгляду вищезганої справи ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 15 т.1). Проте, незважаючи на ухвалу суду про забезпечення позову, укладено правочини про відчуження спірної квартири.

При цьому у суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_5 зауважив, що дана ухвала суду не була пред'явлена до виконання проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин.

Так, 22 січня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 105, відповідного до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 придбав спірну квартиру (а.с.79-80 т.1).

У п. З зазначеного договору купівлі-продажу №105 зазначено, що квартира належить ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про власності на житло від 09 грудня 1997 року, яке видане Державним комунальним управлінням ЖГ Мінського району м. Києва, на підставі розпорядження №992 від 9 грудня 1997 року. Право власності за ОСОБА_6 зареєстроване в БТІ м. Києва 10 грудня 1997 року в реєстровій книзі за №1440 (а.с.79-80 том 1).

При цьому, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про права власності на житло від 9 грудня 1997 року власником квартири значиться ОСОБА_11, який помер 03 серпня 2012 року, а не ОСОБА_6 (а.с. 158, 232, 233 том1).

По факту шахрайського заволодіння квартирою № 25 в будинку 30 по вул. Малиновського в м. Києві Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12014100050003453 від 08 травня 2014 року за ч.1 ст.190 КК України (а.с.16,17 том 1).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскільки вказаний договір є нікчемним.

В подальшому квартира АДРЕСА_2 неодноразово відчуджувалась за договорами купівлі-продажу 31 січня 2014 року укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 487; 08 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1091 (а.с.74-75, 83 том 1).

Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК (435-15) не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу №105 від 22 січня 2014 року, подальші договори купівлі-продажу спірної квартири № 487 від 31 січня 2014 року та № 1091 від 08 травня 2015 року суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказані договори не, створюють юридичних наслідків щодо права власності на цю квартиру.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до абз.3 пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Пунктом 23 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до ст. 387 ЦК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже з урахуванням того, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_11 та матеріали справи не містять доказів на спростування даної обставини, а отже вимоги ОСОБА_1, як титульного власника спірної квартири про визнання права власності та про витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону.

Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити таке.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує суд Європейського суду з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.

В національному законодавстві даний принцип закріплений в ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» було наголошено, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

У справі «Науменко проти України» Європейський суд з прав людини також наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто, принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Скасування такого рішення призводить до порушення принципу юридичної певності і «права на суд» відповідно до ст. 6 параграф 1 Конвенції.

У справі «Желтяков проти України» судом зазначено, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини також наголошував, що суд повинен з'ясувати, чи вимагає ситуація грубого втручання у остаточне рішення суду, зокрема, якщо було допущено серйозне порушення процесуальних норм або висновки суду були завідомо неправильними.

У суді апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 фактично ставилось питання про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року з ухвалюванням викладеного, що є неприпустимим. При цьому, необхідно зауважити, що рішення суду від 12 березня 2015 року не порушує права та обов'язки ОСОБА_3

З урахуванням викладених обставин апеляційний суд вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування у апеляційного суду відсутні, а відтак у відповідності до ст.375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписана 04 червня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: