Рішення № 74434707, 04.06.2018, Близнюківський районний суд Харківської області

Справа № 612/297/17

Провадження № 2/612/6/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Мороза О.І., при секретарі судових засідань Коняєвій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, поданим її представником ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання спадкового договору удаваним правочином, треті особи: приватний нотаріус Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Галина Вікторівна, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Берестівська» Близнюківського району Харківської області,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, в особі свого представника адвоката ОСОБА_3, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання спадкового договору удаваним правочином у якому просить визнати спадковий договір від 26 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Близнюківського нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В., зареєстрований в реєстрі за №985, удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - додаткових договорів оренди земельних ділянок до договору оренди землі за № 040768500127 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 9,2281 га та договору оренди землі за № 040768500081, на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, площею 1.0659 га, що загальною площею складають 10,2940 гектарів, які розташовані на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, цільове призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В обгрунтування позову посилаються на наступне.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю від 16 лютого 2001 року, Серія НОМЕР_4, ОСОБА_6 є власником вищезазначених земельних ділянок щодо яких було зареєстровані вказані два договори оренди землі.

27 січня 2009 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла своїй дочці ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, на що за законом матиме право.

26жовтня 2010 року за реєстром №985 приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. було посвідчено спадковий договір від імені ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку на ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті ОСОБА_2, як спадкоємець, звернулася до Близнюківської державної нотаріальної контори Близнюківського району Харківської області із заявою про оформлення спадщини за заповітом.

30 грудня 2016 року з листа - повідомлення щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вище зазначені земельні ділянки, державним нотаріусом ОСОБА_8 їй було повідомлено про наявність спадкового договору.

Вказаний спадковий договір позивач вважає удаваним правочином з наступних підстав.

ОСОБА_2, як дочка знала, що матері за життя належали земельні ділянки, згідно державного акту на право приватної власності на землю від 16 лютого 2001 року, Серія НОМЕР_4 які було передано 21 листопада 2007 року в оренду ПСП ім. Леніна на 15 років.

27січня 2009 року мати склала на неї Заповіт.

У 2010 році між ОСОБА_6, як власником земельних ділянок, та ОСОБА_4, як правонаступником ПСП ім. Леніна (нині ТОВ «Агрофірма «Берестівська») була домовленість про те, що між останніми буде укладено додаткові договори оренди до укладених раніше договорів щодо встановлення орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок замість встановлених 1,5 % та здійснення виплати ОСОБА_6 орендної плати, яка становила на той час 45000 гривень одним платежем за весь період оренди, який залишався, тобто за 2010 - 2022 роки. Також ОСОБА_4 зобов'язувався видавати ОСОБА_6 кожен рік 500 кг зерна.

26 жовтня 2010 року ОСОБА_2 разом із матір'ю їздила до нотаріуса де ОСОБА_4 показував тоді додатковий договір оренди землі, який вона із матір'ю читали, після чого пообіцяв, що сплатить їм гроші, а оформлення документів він залишить за собою.

На момент оформлення вище вказаного оспорюваного спадкового договору позивачу зі сторони її матері не повідомлялось про те, що та мала намір укладати Спадковий договір на будь-яку особу тим більше на чужу людину і не бажала цього, оскільки ОСОБА_6 знала, що на ОСОБА_2 був складений заповіт, який до дня смерті не був скасований і вважала, що саме дочка в подальшому успадкує ці земельні ділянки, які їй належали, оскільки при складенні вказаного Заповіту, ОСОБА_6 особисто повідомляла про це ОСОБА_2 й бажала цього. Зазначають, що ОСОБА_6 була літньою людиною та не мала змоги без сторонньої допомоги пересуватися, а тим більше самостійно вирішувати складні юридичні питання, тому усіма сімейними та й іншими питаннями займалася дочка - ОСОБА_2

Згідно п.5 спірного Спадкового договору, на Набувача майна (ОСОБА_417) покладаються такі обов'язки: шанобливе ставлення до ОСОБА_9 (ОСОБА_6.), толерантне відношення до окремих недоліків її характеру; за життя ОСОБА_9 Набувач повинен надати їй грошову допомогу однією сумою, в розмірі 45000 (сорок п'ять тисяч гривень 00 коп.), а також допомогу у вигляді 500 кг пшениці один раз на рік, і зберегти в її безоплатному довічному користуванні земельну ділянку; в разі смерті ОСОБА_9 Набувач зобов'язаний організувати поховання.

За 5 років, починаючи з моменту укладення спадкового договору й до дня смерті ОСОБА_6, ОСОБА_4 жодного разу не поцікавився її життям та станом здоров'я, не було жодного відвідування її вдома, оскільки за межі власного двору по тяжкій хворобі без додаткових засобів переміщення вона не виходила.

За життя ОСОБА_6 знаходилась під повним доглядом своєї дочки ОСОБА_2 аж до її смерті,

Зважаючи на тяжку хворобу матері, яка була прикута до ліжка, в 2014 році ОСОБА_2 звільняється з роботи щоб проводити за матір'ю постійний догляд. По рекомендації лікарів в призначені часи робила уколи, давала ліки, турбувалася за харчуванням та гігієною матері, боролась за її життя до дня смерті (листопад 2015 року).

Крім того, як зазначалось в спадковому договорі, в разі смерті ОСОБА_9 Набувач зобов'язаний організувати його поховання.

Однак, не підозрюючи наявність удаваного спадкового договору, ОСОБА_2 проводить особисто всі приготування поховання та поминок 16.11.2015 року на 30 осіб в кафе «Корчма» та сорокоденних поминок на 15 осіб 19.12.2015 року в кафе «Калинка» померлої матері ОСОБА_6 (копії квитанцій додаються). Зі сторони Набувача ОСОБА_4 будь-якої допомоги на поховання не надавалось та участі не приймалось.

Зазначають, що в абзаці другому п.11 спірного Спадкового договору, сторони вказали, що з моменту укладення спадкового договору ОСОБА_9 може користуватися земельною ділянкою без права розпоряджатися нею.

Стверджують, що у 2010 році ОСОБА_4 сплатив грошові кошти 45000 гривень та повідомив, що це є орендною платою до закінчення оренди, тобто 2022 року, а зерно 500 кг ми отримували кожен рік по 2015 рік включно.

Посилаючись на норми ст.792, ст.207, ч.1 ст.210, 640, ЦК України, ч.1 ст.4, ст.ст. 13,14,16,18 Закону України «Про оренду землі», вважають, що між померлою ОСОБА_6, як ОСОБА_9, та ОСОБА_4 як Набувачем, у 2010 році фактично не могли виникнути правовідносини пов'язані зі спадщиною та спадковим договором, оскільки ОСОБА_6 раніше вже було складено Заповіт на свою дочку, який не було скасовано на той час й до смерті ОСОБА_6

Укладені відносини щодо передачі грошових коштів та зерна були пов'язані саме із орендою земельних ділянок, оскільки сплачені 45000 гривень одним платежем та 500 кілограмів зерна на рік, це на той час була саме орендна плата за вказаними договорами оренди земельних ділянок за 2010-2022 роки, про це також свідчить п. 11 спірного Спадкового договору, де зазначено, що з моменту укладення спадкового договору ОСОБА_9, тобто ОСОБА_4, може користуватися земельною ділянкою без права розпоряджатися нею, яка вже була передана в оренду ще у 2007 році. Зі сторони Набувача не виконувались вимоги, які були передбачені п. 5 Спадкового договору. Отже спірний Спадковий договір був укладений з метою приховання додаткових договорів оренди землі до договорів оренди земельних ділянок, які були укладені 21 листопада 2007 року, тобто іншого правочину, а тому оспорюваний спадковий договір є удаваним. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст.235 ЦК).

З посиланням на ч.1 ст.202, ч.3 ст.203, ст. 235 ЦК України, судову практику, вважають, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 насправді був укладений не спадковий договір, а додаткові договори оренди землі на підставі яких ОСОБА_6 передала у користування у вигляді оренди земельні ділянки, а останній прийняв їх та сплатив за це грошові кошти та зерном на умовах та порядках визначених між сторонами.

Зазначають, що спадковий договір був складений виключно з метою приховання іншого правочину, договору оренди земельних ділянок, який сторони насправді вчинили, тому до відносин учасників даного правочину необхідно застосовувати відповідні правила правочину, який сторони мали на увазі, тобто який сторони приховали, оскільки воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені спадковим договором.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_3 на задоволенні позову наполягали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Крім того ОСОБА_2 пояснили наступне. ОСОБА_4 знає давно. Вона разом із матір'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були присутні в службовому приміщенні нотаріуса Яременко Г.В. при укладенні спірного спадкового договору. Присутня була невідлучно. Спадкового договору вона не бачила, бачила лише додатковий договір оренди землі. Підпис матері під спадковим договором не заперечує. Матір до нотаріуса привезла сама. 45000 гривень мати від ОСОБА_4 отримала у нотаріуса. Кошти були потрібні і використані на ремонт будинку матері. Щорічні 500 кг зерна отримували як коштами так і зерном. Розписки не писали. Вважає, що нотаріус, ознайомивши її та матір із проектом додаткового договору оренди землі, дала матері на підпис спадковий договір. З приводу таких дій нотаріуса вона до правоохоронних органів не зверталася.

У судовому засіданні представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_10 проти задоволення позову заперечував, вважаючи позов безпідставним. Зазначене вбачається також і з письмових заперечень на позов відповідача ОСОБА_4 Зміст заперечень цієї сторони зводиться до наступного.

ОСОБА_6, керуючись своєю волею у 2009 році склала заповіт на дочку, а у 2010 році - спадковий договір з ОСОБА_4 який стосується спірної земельної ділянки, що не суперечить одне одному. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не могло бути домовленості про укладення додаткових угод до договору оренди землі. ОСОБА_4 у спірних правовідносинах діяв саме як фізична особа і в такій якості не міг вирішувати питання про укладення додаткових угод до договору оренди землі який було укладено між ОСОБА_6 та юридичною особою - ПСП ім Леніна, директором якого з 04. 06. 2009 по 27.04. 2012 був ОСОБА_11. ОСОБА_4 не був і директором Агрофірми «Берестівська». 45000 гривен були сплачені ОСОБА_4 ОСОБА_12 готівкою саме як фізичною особою в приміщенні нотаріальної контори, а не через касу підприємства якби це була додаткова угода до договору оренди землі. За життя ОСОБА_6 до ОСОБА_4 вона претензій не мала. З приводу отримання орендної плати тощо ОСОБА_6 з позовом до суду на нього не зверталася. Про її смерть ОСОБА_4 повідомлено своєчасно не було.

На момент укладення спадкового договору не було потреби укладати додаткові угоди до договорів оренди землі щодо підвищення розміру орендної плати до 3% оскільки на той час це вже було гарантовано Указом Президента України від 19.08. 2008 №725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

Посилання позивача на якісь додаткові угоди до договорів оренди землі є лише вигадкою позивача. Навіть за їх існування вони не потребували нотаріального посвідчення, отже не було потреби приїздити до нотаріуса. Ці додаткові угоди мали пройти лише державну реєстрації в органах державного земельного кадастру. 26.10. 2010 як ОСОБА_6 так і її дочка, у нотаріуса прочитали, а потім ОСОБА_6 підписала Спадковий договір який укладається у письмовій формі і потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. Саме із цією метою всі особи в той день і з'явилися до нотаріуса. З позову вбачається, що в цей день між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений лише один договір - отже це спірний Спадковий договір. Зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були до укладення спадкового договору добре знайомі і тривалий час. ОСОБА_7 працювала на керівних посадах в органі пенсійного фонду і вони вирішували робочі питання. Саме ОСОБА_7 запропонувала ОСОБА_4 укласти із її матір'ю спадковий договір на вказаних умовах, з чим ОСОБА_4 погодився. З цією метою ОСОБА_7 і привезла свою матір ОСОБА_6 до нотаріуса, яка в силу свого фізичного стану самостійно пересувалася з труднощами. Із проектом спадкового договору як вона так і мати ознайомилися і ОСОБА_6 його підписала в присутності нотаріуса.

Зазначають, що твердження позивача про наявність удаваного правочину суперечливі та спростовуються самим змістом позовної заяви оскільки не вбачається з якою ж метою ОСОБА_6 мала приховувати укладення додаткових договорів оренди укладенням спадкового договору. Також не доведено наявність волі ОСОБА_4 на укладення удаваного правочину(а.с.80-82).

У судовому засіданні третя особа - Приватний нотаріус Близнюківського нотаріального округу Яременко Г.В., (надалі - Нотаріус), та в свої письмових запереченнях проти задоволення позову заперечувала, вказавши на таке.

26.10.2010 за реєстром №985 нею у службовому приміщенні було посвідчено спадковий договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за яким у разі її смерті ОСОБА_13 набував право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 Напередодні сторонами були надані необхідні документи саме для укладення такого виду договору. Особи сторін було встановлено, дієздатність перевірено. Воля сторін була саме на укладення спадкового договору. Для ознайомлення сторонам був наданий проект спадкового договору. Перед підписанням договір був прочитаний, а потім підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 до нотаріальної контори прибула разом і з дочкою - ОСОБА_2 Між вказаними особами розмови про укладення якихось інших угод не було. Інші договори між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вона не посвідчувала. Нотаріусом працює тривалий час, посаду цінує, має сім'ю, протиправною діяльністю не займається. Звинувачення ОСОБА_7 в тім що вона ознайоми сторони з додатковим договором до договору оренди землі, а дала на підпис ОСОБА_6 Спадковий договір, залишає на відповідальності ОСОБА_7 З приводу укладення цього договору сторони, після його укладення, до неї не зверталися. Правоохоронні органи до неї претензій не мають(а.с.84).

Ухвалою суду від 11.12. 2017 до участі у справі, за клоптанням представника позивача адвоката ОСОБА_3, як третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору було залучене Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Берестівська» як правонаступник ПСП ім. Леніна(а.с.125,136), представник якої ОСОБА_14 - проти задоволення позову заперечувала. Пояснила, що АФ «Берестівська» є правонаступником ПСП ім. Леніна. Свої зобов'язання за договорами оренди землі, які були укладені між ОСОБА_6 та ПСП ім. Леніна, вони виконують. Ці договори не розривалися та не змінювалися. Додаткові угоди до них не укладалися. Орендна плата сплачувалася належним чином та переглядалася у сторону збільшення кожні два роки щодо усіх орендодавців.

Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши письмові заперечення відповідачів та третьої особи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позову відмовити повністю, виходячи із наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_6 на підтвердження чого свідчить паспорт ОСОБА_7, копія свідоцтва про її народження, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с. 10).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 що посвідчено копією свідоцтва про смерть(а.с.12).

За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом 2 частини 1 статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

За ст. 1303 ЦК України, відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа(ч.1 ).

Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа(ч.2).

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 1304 ЦК України).

Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

26 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір. Копія додається(а.с.15). (Оригінал спадкової справи у судовому засіданні був вивчений).

Для укладення цього договору від дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_15 отримана нотаріально посвідчена згода 26.10. 2010(а.с.204).

Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 26.10. 2010 свідчить про те що цей спадковий договір в реєстрі зареєстровано за №985. ОСОБА_9 - ОСОБА_6 (а.с.199).

При вивченні Спадкового договору встановлено наступне.

Так в преамбулі договору зазначено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 діяли добровільно, перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміли значення своїх дій, попередньо були ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.

За цим договором ОСОБА_4 у разі смерті ОСОБА_6 набуває право власності на її земельну ділянку, площею 10.2940 га (п.1). В свою чергу на нього покладено обов'язок шанобливого ставлення до ОСОБА_6, толерантне відношення до окремих недоліків її характеру. За життя він повинен був їй надати грошову допомогу однією сумою у розмірі 45000 гривень, а також надавати допомогу щорічно у вигляді 500 кг пшениці, організувати поховання після смерті (п.5).

Позивач не заперечує, що 45000 грв. були передані ОСОБА_4 ОСОБА_6 відразу після підписання договору в приміщенні нотаріуса. Також не заперечується отримання щорічно 500 кг пшениці або за їх бажанням - еквіваленту в грошових коштах. Щодо недотримання вимог шанобливого ставлення до відчужувача та толерантного відношення до окремих недоліків її характеру у позові не йдеться. Разом із тим позивач зауважує що ОСОБА_4 не здійснено поховання матері. Відповідачем це твердження не заперечується але зазначено, що ОСОБА_4 не був повідомлений про смерть ОСОБА_6 а тому і не виконав цей свій обов'язок.

Разом із тим, відповідно до ч.1 ст. 1308 ЦК України, у позові вимога про розірвання спадкового договору з цих причин, тобто невиконання умов договору, не заявлена.

Щодо посилання позивача на те, що ОСОБА_4 не цікався життям ОСОБА_6 та її здоров'ям, не відвідував її, суд зазначає, що Спадковий договір не містить таких обов'язків для Набувача.

П.8 Спадкового договору передбачено, що право власності на земельну ділянку відчужувача до Набувача переходить після смерті ОСОБА_9. Отже за життя ОСОБА_6 залишалася власником цієї земельної ділянки. Разом із тим ОСОБА_4 на момент укладення цього договору набув право користування цією земельною ділянкою обмежене лише забороною розпорядження нею (п.11)

На вимогу п.10 Спадкового договору нотаріусом була накладена заборона відчуженння предмета договору.

Так Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.10. 2010 підтверджено що об'єктом обтяження є земельна ділянка площею 10.2940 га, власником якої є ОСОБА_6, а обтяжувачем - ОСОБА_4 (а.с.198).

Лише 10.05. 2016, тобто після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із письмовою заявою про зняття вказаної заборони, посилаючись на припинення спадкового договору(а.с.205).

Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно… №90619220 та 90619157 від 27.06. 2017 підтверджено, що 10.05. 2016 за ОСОБА_4 на праві приватної власності зареєстровані земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, площею 9.2281 га та земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3, площею 1,0659 га(а.с.49,50).

Зі змісту п.13 Спадкового договору вбачається, що нотаріусом,до підписання договору, сторони договору були ознайомлені зі ст.ст.377, 1302-1308 ЦК України, ст. 90,91 120, 125, 131 Земельного кодексу України, ст. 60,65 Сімейного Кодексу України і зміст зазначених норм їм є зрозумілим.

Нотаріус на договорі зазначив, що особи сторін були встановлені, договір сторонами підписаний у її присутності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_7 не заперечувала присутність як її особисто та і її матері - ОСОБА_6 26.10. 2010 при підписанні договору, дійсність підпису її матері ОСОБА_6 на цьому договорі. Дієздатність ОСОБА_6 також не заперечується оскільки, як вбачається із пояснень ОСОБА_7, вона привезла матір до нотаріуса саме для укладення договору, але на її думку іншого.

Як встановлено судом, за життя ОСОБА_6 договір не оскаржувала, доказів про те що вона мала якісь претензії до ОСОБА_4, суду не надано.

Договір на вимогу сторін судом, чи за їх добровільною згодою, не розривався.

Таким чином суд приходить до висновку, що між сторонами дійсно у формі передбаченій законом було укладено спадковий договір, який посвідчено нотаріусом.

Посилання позивача як на одну із підстав своїх позовних вимог на те, що ОСОБА_6 не могла укласти спадковий договір оскільки раніше склала на неї як на дочку заповіт на все належне їй майно, суд не сприймає.

Так укладення заповіту судом встановлено. За заповітом ОСОБА_6 від 27.01. 2009 (зареєстрований за №209), все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та все те, на що за законом вона матиме право, вона заповіла своїй дочці ОСОБА_2(а.с.13).

Як встановлено судом, частину спадщини, яка не охоплена Спадковим договором (будинок) , як спадкоємець ОСОБА_7 після смерті матері -ОСОБА_6 отримала.

Разом із тим, листом державного нотаріуса Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області від 30.12. 2016 ОСОБА_2 в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 10.2940 га було правомірно відмовлено оскільки за реєстром №985 приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Яременко Г.В. 26.10 2010 було посвідчено спадковий договір від імені ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку (а.с.14).

За ч.3 ст. 1257 ЦК України, недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

За ч.2 ст. 1307 ЦК України, заповіт який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Отже заповіт ОСОБА_6 є нікчемним щодо земельної ділянки вказаної у спадковому договорі, а тому ці обставини не можуть бути підставою для задоволення позову.

Також суд не сприймає посилання позивача ОСОБА_7, як на підставу своїх позовних вимог, на те, що ОСОБА_6 після підписання цього договору не отримала його копію, оскільки п.4 договору передбачено, що він укладений лише в двох примірниках з яких один залишився у справах, а другий був виданий набувачу.

Таким чином суд дійшов висновку, що укладений Спадковий договір між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відповідає вимогам закону і не є удаваним та вчиненим для приховування укладення іншого договору, який на думку позивача мав місце, а саме -Додаткових договорів до договорів оренди землі, раніше укладених ОСОБА_6

Так із Державного акту на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_4 вбачається, що за життя ОСОБА_6 на праві приватної власності мала землю яка складається із двох земельних ділянок площею 9,2281 га та площею 1, 0659 га на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області. Загальна площа 10,2940 га (а.с.11). Кадастрові номери відповідно НОМЕР_1 та НОМЕР_3(а.с.49,50).

Згідно договорів оренди землі від 17.02. 2007 ці земельні ділянки були передані ОСОБА_6 в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству імені Леніна на строк - 15 років. (а.с.17-20).

Отже сторонами у цих договора є фізична особа ОСОБА_6 та юридична особа - ПСП Леніна.

Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, станом на 04.06. 2009 та 27.04. 2012, свідчать про державну реєстрацію Приватного сільськогосподарського підприємства імені Леніна як юридичної особи, органом управління якого є директор, а директором - ОСОБА_11(а.с.131).

Таким чином, станом на 26.10. 2010, дату укладення Спадкового договору, ОСОБА_4 не був директором ПСП ім. Леніна, а отже за посадою не міг від його імені вчиняти юридично значимі дії. Доказів що він та той час від ПСП ім. Леніна був наділений певними повноваженнями за довіреністю - суду не надано.

Отже не доведено те, що 26.10. 2010 ОСОБА_4 був наділений повноваженнями від імені ПСП ім. Леніна на укладення додаткових договорів оренди щодо вказаних вище договорів оренди землі, термін дії яких не закінчився оскільки вони укладені на 15 років (до 2022 року)( п. 8 договору).

Позивачем не доведено та не надано суду будь-яких доказів про домовленість між ОСОБА_6 та ПСП ім. Леніна про укладення додаткових договорів оренди землі до вказаних вище договорів (проекти цих договорів тощо).

Отже ОСОБА_4 26.10.2010 у службовому приміщенні нотаріальної контори діяв як фізична особа і в такій якості, на виконання вимог Спадкового договору, сплатив ОСОБА_6 готівко 45000 гривень без оформлення належних документів якби це було через касу підприємства.

Крім того, на момент укладення Спадкового договору (2010 рік) не було потреби укладати додаткові угоди до договорів оренди землі щодо підвищення розміру орендної плати до 3% оскільки на той час це вже було гарантовано Указом Президента України від 19.08. 2008 №725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

Позивач ОСОБА_7 пояснила, що 26.10.2010 ОСОБА_6 підписувала лише один договір. Вона не заперечувала що тривалий час була знайома з ОСОБА_4 і мала з ним добрі стосунки.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 2009 року, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

При аналізі наведених положень закону, суд приходить до висновку, що для визнання правочину удаваним необхідна наявність таких обставин: між сторонами, внаслідок укладення правочину, виникли права і обов'язки; такі права і обов'язки не випливають зі змісту укладеного правочину.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-1026цс16 від 07.09.2016 року, відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним.

Судом встановлено, що за оскаржуваним Спадковим договором ОСОБА_4 його умови щодо виплати ОСОБА_6 45000 гривень виконав відразу після його підписання. Щодо виконання ним іншого обов'язку - щорічного надання ОСОБА_6 500 кг зерна, він також виконувався і це позивач у судовому засіданні підтвердила.

ОСОБА_4 не була виконана умова договору щодо поховання ОСОБА_6 але позивачем не спростоване твердження відповідача про те, що він був своєчасно повідомлений про її смерть.

Позивачем ОСОБА_7 та її представником ОСОБА_3 не було доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини ніж ті, що були передбачені Спадковим договором.

Спадковий договір не містить даних про те, що зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Так позивач стверджує, що Спадковий договір мав на меті приховування укладення Додаткових договорів до договорів оренди землі від 17.02. 2007 але не надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що між сторонами виникли права і обов'язки щодо цих Додаткових договорів оренди землі.

Так свідок ОСОБА_16, викликана за клопотанням позивача, повідомила суду, що орендну плату за землю ОСОБА_6 по її довіреності отримував ОСОБА_4, що підтверджується відомістю за 2015 рік. Довіреності та відомості, як і інші документи підприємства за минулий час, термін зберігання яких закінчився, знищені, що підтверджується наданими актами. Копія відомості за 2015 рік долучена до справи.

Як у позовній заяві так і у судовому засіданні позивач стверджувала, що отримані ОСОБА_6 від ОСОБА_4 45000 грн. є начебто наперед сплаченою орендною платою за умовами додаткових договорів до закінчення дії основних доголворів -тобто до 2022 року, а не коштами за Спадковим договором. Разом із тим розрахунку на підтвердження такої суми чи інших доказів не надано.

Із вищезазначеного п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що удаваний правочин можливий внаслідок дії не однієї сторони, в чому позивачем звинувачується лише ОСОБА_4, а обох сторін, тобто у нашому випадку ОСОБА_6 та ОСОБА_4 При цьому дії обох сторін мають бути умисними. Відповідач такий умисел заперечує. Нотаріусом при посвідченні договору такого умислу також не встановлено.

Крім того наявність удаваного правочину спростовується самим змістом позовної заяви оскільки не мотивовано з якою ж метою (умислом) ОСОБА_6 мала приховувати укладення додаткових договорів оренди землі укладенням Спадкового договору.

Крім того з позовної заяви та пояснень позивача в суді вбачається, що ОСОБА_6 взагалі не мала намір укладати Спадковий договір, а мала намір укласти додаткові угоди до договору оренди землі, що само по собі виключає удаваність правочину.

Також не доведено наявність волі ОСОБА_4 на укладення удаваного правочину.

Під час розгляду справи судом не було встановлено, що укладаючи Спадковий договір, сторони мали намір, домовленість та бажання приховати інший договір - додатковий договір оренди і при тому діяли умисно.

Зокрема в п. 6 Спадкового договору зазначено, що цей договір не приховує іншого правочину. Сторони підтверджують, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характер мнимої та удаваної угоди, а також не є зловмисною угодою(а.с.15).

Отже, внаслідок укладення Спадкового договору, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виникли саме правовідносини Спадкового договору.

Береться до уваги і те, що зміст правовідносин, якими регулюються зобов'язання за договором оренди та Спадковим договором є різними за своєю правовою природою.

Суд приймає до уваги і наступне. У позовній заяві, як на підставу заявлених вимог, є посилання на ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, якщо він підписаний його стороною.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч.1).Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності(ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ч.3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним(ч.5). Правочин що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей(ч.6).

Пунктами 7,8,12 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено.

П.7. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

П.8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

П.12. Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).»

Вбачається, що вимоги позивача не кореспондуються з вимогами цього закону. Крім того позивач вимогу про визнання Спадкового договору недійсним не заявляла.

ОСОБА_7 у позовній заяві та поясненнях у суді вказувала на несприятливі обставини які склалися на час укладення Спадкового договору - незадовільний стан здоров'я її матері та її особисто, потребу в коштах для ремонту будинку. Як на підставу задоволення своїх позовних вимог вона на ці обставини не вказує. Проте суд вважає за необхідне зазначити, що саме по собі несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище не може бути підставою для визнання правочину удаваним. Особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивач не довів суду, що положення Спадкового договору є несправедливими або нерозумними та обумовленими такими обставинами.

Крім того, аргументуючи свою правову позицію, позивач та її представник посилаються на наступні норми Цивільного Кодексу України та Закону України «Про оренду землі.

Згідно ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки, наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до Закону України «Про оренду землі»: орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.(ч.1 ст.4); укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку(ст. 16); договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства(ст. 13); договір оренди землі укладається у письмовій формі(ст. 14).

Аналіз зазначених вище норм, з урахуванням обставин справи як вони встановлені судом, свідчить про те, що вони не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог.

Суд вважає, що оцінка доказів позивачем є суто суб'єктивною та випливає з її особистої зацікавленості в скасуванні Спадкового договору, отриманні землі у власність та зауважує на те, що сама ОСОБА_6 за життя, тобто більш ніж 5 років після укладення цього договору, його не оспорювала.

Наведеним вище спростовуються і інші доводи позивача та її представника.

Щодо застосування позовної давності питання не порушувалося.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином, що позивачем не доведено, а тому у задоволенні позовних вимог позивачу необхідно відмовити повністю.

Відповідно до п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач від сплати судового збору звільнена як інвалід 2 групи(а.с.26,27). Інших судових витрат по справі немає.

А тому, керуючись ст.ст. 4,5,10,12,13,19,23,34,8,141,175,176,211,229,235, ч.2 ст. 247, ст. ст. 258, 259, 265, 268, 280-282, 354,355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 202-204, 207, 215, 218, 235, 626, 627, 792, 1257, 1302-1305, 1307, 1308 ЦК України, ст.ст. 4,13, 14, 16 ЗУ «Про оренду землі», суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2, АДРЕСА_1, картка платника податків НОМЕР_5, до ОСОБА_4, АДРЕСА_2, НОМЕР_2, про визнання спадкового договору від 26 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Близнюківського нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В., зареєстрованого в реєстрі за №985, удаваним правочином, вчиненим із метою приховання іншого правочину - додаткових договорів оренди земельних ділянок до договору оренди землі за №040768500127, на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 9,2281 га та договору оренди землі за №040768500081, на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, площею 1,0659 га, що загальною площею складають 10,2940 гектарів, які розташовані на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, треті особи: приватний нотаріус Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Галина Вікторівна, АДРЕСА_3, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Берестівська» Близнюківського району Харківської області, вул. М. Биченка, буд. 117, с. Берестове Близнюківського району Харківської області, код ЄДРПОУ 30560492, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складене 01 червня 2018 року.

Суддя О.І. Мороз