Постанова № 74427528, 30.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2953/18 Справа № 202/5859/17 Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С. Г. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору та договорів поруки недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом про визнання кредитного договору та договорів поруки недійсними.

Позов мотивовано тим, шо 21.12.2007 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № 47 микр-ср, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 30000 доларів США. 20.10.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167. Вважає, що кредитний договір було укладено внаслідок не надання позичальникові повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням, а під час укладання договору банком не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством. Банк не зазначив у кредитному договорі сукупну вартість кредиту в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу. Графік платежів не містить відомостей у розрізі суми погашення основного боргу, вартості сплати, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Все це дає підстави вважати, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства і може бути визнаний недійсним.

Просила визнати недійсним кредитний договір № 47 микр-ср від 21 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», визнати недійсним договір поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка отримала копію кредитного договору в момент його підписання, до підписання кредитного договору ніщо не заважало позивачці звернутися за правовою допомогою до фахівця в галузі права для роз'яснення їй умов договору, позивачка сплачувала платежі за договором у строки та в розмірі, визначеному у договорі, тобто позивачка визнавала умови кредитного договору. І тільки у вересні 2017 року позивачка звернулася з позовом до суду про визнання кредитного договору недійсним, а тому позовні вимоги є безпідставними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції доводів позивача належним чином не перевірив, не встановив усіх дійсних обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення, зокрема не надав належної оцінки вищезазначеному кредитному договору, взагалі не дослідив його умови щодо розміру та порядку погашення кредиту, відповідного графіку, унаслідок чого дійшов передчасних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 21 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», найменування якого було змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № 47 микр-ср, за яким відповідач надав позивачці кредит у розмірі 30000 доларів США з терміном повернення до 21.12.2017 року та зі сплатою 16,00 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором № 47 микр-ср від 21.12.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167 від 20.10.2010 року.

Позивачка перед укладанням кредитного договору мала можливість самостійно ознайомитися з інформацією щодо умов кредитування.

Так, 21 грудня 2007 року сторони підписали кредитний договір, чим виразили своє волевиявлення. При підписанні спірного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно кредитного договору позивачка, підписанням цього договору, підтвердила свою здатність виконувати умови договору, повністю розуміє всі істотні умови цього договору, вважає їх справедливими щодо неї, розуміє свої права та обов'язки за кредитним договором та погоджується з ними.

До кредитного договору, як невід'ємний додаток, сторонами було підписано графік погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачка отримала копію кредитного договору в момент його підписання, до підписання кредитного договору ніщо не заважало позивачці звернутися за правовою допомогою до фахівця в галузі права для роз'яснення їй умов договору, позивачка сплачувала платежі за договором у строки та в розмірі, визначеному у договорі, тобто позивачка визнавала умови кредитного договору. І тільки у вересні 2017 року позивачка звернулася з позовом до суду про визнання кредитного договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами позивач ОСОБА_2 зазначила, що банк ввів її в оману через світову економічну кризу та зростання курсу долара, а також те, що копію кредитного договору вона отримала лише в день підписання вказаного кредитного договору, а тому вважає, що кредитний договір повинен бути визнаний недійсним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 власноруч вчинила всі необхідні передбачені вимогами ст. 203 ЦК України дії для отримання кредиту, підписала відповідну заяву, а банк задовольнив бажання позивачки отримати кредит, тобто при укладенні спірного договору сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, які Банк виконав у повному обсязі, надавши кредит та доказів того, що саме Банк порушив права позивачки суду надано не було.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними. Отже апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

М.Ю. Петешенкова