Ухвала суду № 74425515, 31.05.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1486/17

Провадження № 1-кп/323/28/18

УХВАЛА

іменем України

31.05.2018 р. м. Оріхів

Колегія суддів Оріхівського районного суду Запорізької області у складі

головуючого судді - Мінаєва М.М.,

суддів - Гуцал О.П., Смоковича М.В.,

за участю

секретаря - Тахтаул А.Л.,

прокурора - Кравець І.А.,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

перекладача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080000000037 від 08.02.2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, не працевлаштованого, такого, що має середню спеціальну освіту, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст.15, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. ч. 3, 4 ст.187, ч.1 ст. 263 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5 Федерації, громадянина ОСОБА_5 Федерації, неодруженого, не працевлаштований, такого, що має середню спеціальну освіту, зареєстрований за адресою: ОСОБА_5 Федерація, АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст.15, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Прокурор Кравець І.А. в порядку ст. 331 КПК України заявила клопотання про продовження раніше обраного щодо обох обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою на наступні 60 днів, мотивуючи це тим, що до закінчення раніше обраного запобіжного заходу розгляд кримінального провадження неможливий з об’єктивних причин, а ризики, що були підставою для взяття обвинувачених під варту, не припинили свого існування.

Потерпілі в судове засідання не з’явились, подавши письмові заяви про його проведення без їх участі.

Захисник ОСОБА_3 та обвинувачені проти продовження тримання під вартою обвинувачених заперечували, просили змінити запобіжний захід на інший, не пов'язаний з обмеженням особистої свободи, посилаючись на те, що вони не мають наміру ухилятись від суду та впливати на свідків та потерпілих, вчиняти нові кримінальні правопорушення, мають стійкі соціальні зв’язки, а клопотання прокурора не є обґрунтованим належним чином.

Вирішуючи по суті клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинувачених у даному кримінальному провадженні, колегія виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Клопотання прокурора щодо ОСОБА_1 обґрунтовується тим, що ця особа обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя та здоров’я людини, власності та громадської безпеки, а саме розбійних нападів на відділення банків, посяганні на життя працівників правоохоронного органу, бандитизмі, замаху на вбивство; при цьому вказані злочини вчинялись за попередньою змовою групою осіб та у складі стійкого злочинного угруповання, із застосуванням вогнепальної зброї. У зв’язку з цим продовжує існувати ризик, що обвинувачений ОСОБА_1, усвідомлюючи характер та міру покарання, яке йому загрожує, маючи навики переховування та поводження із зброєю, у разі звільнення з-під варти може вжити заходів щодо ухилення від суду, впливу на свідків та потерпілих по даному кримінальному провадженню. Крім того, на думку прокурора, існує також ризик того, що у разі звільнення з-під варти обвинувачений ОСОБА_1 може вдатись до вчинення інших злочинів, на що вказує його попередня протиправна поведінка.

Аналогічним чином обґрунтовується й клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2, який, крім іншого, є громадянином ОСОБА_5 Федерації, не має зареєстрованого місця проживання та місця роботи на території України, а тому у разі звільнення з-під варти може легко ухились від суду.

Суд бере до уваги, що раніше ухвалені судові рішення про обрання та продовження запобіжного заходу в виді тримання вартою відносно обвинувачених дійсно ґрунтувались на тому, що існують ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 статті 177 КПК України. Крім того, бралась до уваги тяжкість обвинувачення та інші обставини, зазначені у ст. 178 КПК України.

Колегія, які і при постановленні попередніх ухвал з цього питання, виходить з того, що станом на час обрання щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто при проведенні досудового розслідування, наявність наведених вище ризиків була очевидною з огляду на обставини вчинення кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченим.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ). Вказана практика орієнтиром й при дотриманні принципу законності у кримінальному провадженні (ч. 5 ст. 9 КПК України).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

У контексті правомірності обмежень прав людини принцип верховенства права у практиці ЄСПЛ втілюється у встановленні критеріїв пропорційності таких обмежень.

Так, незалежно від конкретних формулювань обмежень прав людини, при оцінці їхньої правомірності та виправданості Суд послідовно вирішує чотири групи питань:

1)Чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується;

2)чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у конвенції;

3)чи було воно необхідним у демократичному суспільстві;

4)чи було воно розмірним до тієї правової мети, яка досягалась.

При встановлені обмежень має зберігатися сутність суб'єктивного громадянського права, що здійснюється на розсуд особи, якщо це не йде у розріз з важливими суспільними інтересами та правами інших уповноважених осіб.

Вимога мінімальності державно-правового впливу на суспільні відносини означає, що засоби повинні бути якнайменш обтяжливими для суб'єктів права. В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності).

З огляду на це, в окремих рішеннях Судом сформульовані висновки, які за певних умов допускають тривале тримання під вартою, яке не буде вважатись порушенням права людини на свободу в розумінні ст. 5 Конвенції.

Зокрема, за практикою Суду, серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід – необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (Clooth v. Belgium (Клоот проти Бельгії), § 40).

Крім того, Суд вказує на те, що наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (Selcuk v. Turkey (Сельчук проти Туреччини), § 34; Matznetter v. Austria (Мацнеттер проти Австрії), § 9).

Обвинувачені у даному кримінальному провадженні не заперечують, що мають досвід участі у бойових діях, мають навики поводження з вогнепальною стрілецькою зброєю, вибуховими речовинами, боєприпасами, в тому числі військового зразку. Вони були затримані за обставин, які є підставою для обґрунтованої підозри їх у вчиненні особливо тяжких злочинів проти власності, життя та здоров’я, громадської безпеки.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 має судимість за ч. 4 ст. 296 КК України, тобто також за злочин проти громадського порядку. Під час перебування під вартою по даному провадженню поставлений на облік як такий, що схильний до нападу, захопленню заручників, до побігу.

Наведені обставини біографії обвинувачених та характеристика їх особистостей з часом не змінюються і не втрачають свого процесуального значення, а лише свідчать про існування стійкого ризику ухилення з їх боку від суду.

Обидва обвинувачених не мають легального джерела доходів та постійного місця роботи, що у сукупності з іншими обставинами їх життя збільшують ризик вчинення ними інших кримінальних правопорушень.

Закінчити судове провадження з постановленням вироку станом на 31.05.2018 року є неможливим з причин, які від суду не залежать – дослідженню підлягає велика кількість письмових доказів, свідки та потерпілі не допитані.

Отже, те, що обставини та мотиви, покладені в основу попередніх ухвал суду про обрання та продовження тримання під вартою обвинувачених по цьому кримінальному провадженню, станом на 13.03.2018 року не припинили свого існування, а тому колегія не вбачає підстав для зміни тримання під вартою обвинувачених на інший запобіжний захід чи його скасування.

Доводи обвинувачених в обґрунтування заперечень проти клопотання прокурора колегія відхиляє, оскільки вони не спростовують обставин, що вказують на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідних для продовження тримання під вартою, та зводяться лише до незгоди з клопотанням прокурора.

Оскільки вказані особи обвинувачуються у вчиненні злочинів, пов’язаних із застосуванням насильства та погрозою його застосування, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України колегія суддів вважає за можливе не визначати розмір застави як умови звільнення обвинувачених з-під варти.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 177, 183, 331, 372, 376 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Клопотання прокурора Кравець І.А. про продовження тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою – задовольнити.

Продовжити раніше обраний обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою на наступні шістдесят днів – починаючи з 31 травня 2018 року по 29 липня 2018 року включно, з триманням у Запорізькому слідчому ізоляторі.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 та обвинувачених про зміну запобіжного заходу щодо обвинувачених з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з обмеженням особистої свободи – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошений о 08 год. 45 хв. 01.06.2018 року.

Головуючий суддя (підпис) М.М. Мінаєв

Суддя: (підпис) ОСОБА_6

Суддя (підпис) М.В. Смокович