Постанова № 74424208, 29.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/4413/16-ц Номер провадження 22-ц/775/657/2018

Категорія 34

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

суддів Кішкіної І.В. (доповідач), Гапонова А.В., Папоян В.В.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 242/4413/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування матеріальних збитків за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року (суддя Владимирська І.М., повний текст рішення складено 12 лютого 2018 року),

в с т а н о в и в :

27 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування матеріальних збитків, посилаючись на те, що 12 жовтня 2012 року він придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. З липня 2013 року на земельній ділянці, яка відноситься до вищевказаного будинку, він збудував новий житловий будинок, для забудови якого було виготовлено проект та придбано будівельні матеріали у відповідності до товарних документів, проведено утеплення стін, улаштовано кухню та ванну кімнати, встановлено пластикові вікна, вхідні та прохідні двері. Всього на придбання будівельних матеріалів було витрачено 267390,58 грн. 19 січня 2015 року при обстрілі міста Авдіївка Донецької області було зруйновано його новий будинок. Слідчим відділом Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області було відкрито кримінальне провадження № 12015050490000058 за ст. 115 ч. 1 КК України, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2015 року, оскільки внаслідок артилерійського обстрілу було поранено військовослужбовця, пошкоджено будинок. Таким чином, внаслідок влучання снаряду в будинок та пошкодження будинку вибухом йому спричинено матеріальні збитки в розмірі 267390,58 грн. До теперішнього часу органами досудового розслідування не встановлено особу винну у руйнуванні його будинку. Просив суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України та стягнути з Державного бюджету України через управління Державного казначейства в Донецькій області на його користь 267390,58 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування матеріальних збитків відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_3 та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, посилається на різницю у сумах закупівель будівельних матеріалів та висновку оцінки збитків і на таких підставах відмовляє у задоволенні позову. Такий підхід до належності доказів є недопустимим та порушує процесуальне право. Вважає, що суд повинен був всебічно та повно дослідити матеріали справи, дослідити докази у їх сукупності та надати їм оцінку як у матеріальному плані так і юридичній сфері доказування. Так ні сторонами у справі, ні судом першої інстанції не ставилось під сумнів, що майно позивача зруйновано в результаті терористичного акту. Посилання суду на невідповідність акту обстеження будинку від 10 травня 2017 року, що обумовлено датою його складання є незаконним, оскільки такий акт складено на вимогу суду та надано суду першої інстанції на підтвердження того, що будинок до теперішнього часу є зруйнованим і не відновленим. Не можна погодитись і з висновками суду відносно суми відшкодування збитків. Так судом на аркуші-7 рішення, аб.1, вказано на різницю між сумою проекту та сумою закупівель, але загально відомо, що сума проекту складається з прямих витрат, тоді як реальні витрати завжди перевищують проектну вартість.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав заяву, згідно якої просив справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача Кабінету Міністрів України в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача Головного управління державної казначейської служби України у Донецької області Воробйова М.В., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступних підстав.

На підставі п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суду суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо розміру завданих йому збитків, підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок знищення об'єкту незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, відсутні, тобто позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю розміру завданої шкоди.

З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони не суперечать вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України ).

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 12 жовтня 2012 року ОСОБА_3 придбав у власність житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці розміром 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області Літовка А.О. (а.с.7-14 т.1).

Згідно свідоцтва про право власності від 09 вересня 2013 року земельна ділянка розміром 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с.15 т.1).

З заяви вбачається, що 23 січня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Авдіївського міського відділу УМВС України в Донецькій області з проханням провести розслідування щодо пошкодження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок попадання снаряду 19 січня 2015 року, в результаті якого стіни, дах та вікна зазнали значних пошкоджень (а.с.26 т.1).

З заяви вбачається, що 23 січня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Авдіївського міського голови з проханням скласти акт про пошкодження будинку за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок попадання снаряду 19 січня 2015 року, яка згідно штампу зареєстрована 17 березня 2015 року за вх. №01-27/0038 (а.с.176 т.1).

З витягу з кримінального провадження №12015050490000058 від 19 січня 2015 року вбачається, що Авдіївським міським відділом УМВС України в Донецькій області порушено кримінальне провадження за ст.ст. 15 ч. 2, 115 ч. 1 КК України, фабула: 19 січня 2015 року під час артилерійського обстрілу м.Авдіївка отримав тілесні ушкодження військовослужбовець в/ч 1126 командир роти Проценко В.В. та було пошкоджено будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 (а.с.27 т.1).

Відповідно до листа Авдіївського відділу поліції Покровського ВП ГУНП в Донецькій області №2032/404-2017 від 06 квітня 2017 року кримінальне провадження №12015050140000058, до якого були долучені матеріали за зверненням ОСОБА_3 за фактом пошкодження його будинку за адресою: АДРЕСА_1 передано за підслідністю до Управління СБУ в Донецькій області (а.с.161 т.1).

З листа слідчого відділу управління СБУ в Донецькій області за №56/13-3183нг від 31 травня 2017 року вбачається, що кримінальне провадження №12015050140000058 надійшло до слідчого відділу 23 березня 2016 року з Красноармійського ВП ГУНП в Донецькій області та 24 жовтня 2016 року об'єднано з провадженням №12014050410001648 від 27 липня 2014 року за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 258 ч. 2, 258 ч. 3, 258 ч. 1, 258-3 ч. 1 КК України. Кримінальне провадження порушено на підставі заяви ОСОБА_3 від 23 січня 2015 року про пошкодження будинку за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок влучення снаряду. В матеріалах відсутні протоколи огляду місця події зазначеного будинку та будь-які документи щодо визнання як потерпілого ОСОБА_3, експертиза в кримінальному провадженні не проводилася, досудове розслідування на даний час триває (а.с.191 т.1).

Згідно листа департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації за №02-02/22-611-4 від 11 квітня 2017 року допомога ОСОБА_3 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 з обласного бюджету не надавалася (а.с.166 т.1).

З листа за №01-15/0730 від 15 травня 2017 року вбачається, що інформація щодо обстеження зруйнованого будинку адресою: АДРЕСА_1 у Військово-цивільній адміністрації м.Авдіївка Донецької області та забезпечення ОСОБА_3 житлом відсутня, зруйноване житло не передавалося, щодо надання матеріальної допомоги ОСОБА_3 до міської комісії з питань матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не звертався (а.с.173 т.1).

Відповідно до листа міської комісії з питань матеріальної допомоги громадянам Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області № 2 від 10 травня 2017 року ОСОБА_3 до міської комісії з надання матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не звертався (а.с.175 т.1).

Згідно листа департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації за №02-02/22-984-4 від 02 червня 2017 року допомога ОСОБА_3 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів обласного бюджету та бюджету зазначеного міста не надавалася (а.с.180 т.1).

З акту попереднього обстеження об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, від 10 травня 2017 року вбачається, що робочою групою у складі: заступника керівника Військово-цивільної адміністрації з питань життєдіяльності міста ОСОБА_10, начальника архітектурного відділу та містобудування ВЦА ОСОБА_11, головного спеціалісту відділу ВДРВ ВЦА ОСОБА_12, інженеру технічної служби КП «СЕЗ» ОСОБА_13, т.в.о. начальника 15-ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області ОСОБА_14, головного спеціаліста управління розвитку міського господарства ВЦА ОСОБА_15, головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування ВЦА ОСОБА_16 було здійснено обстеження житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке постраждало внаслідок бойових дій на території м. Авдіївка, на підставі звернення ОСОБА_3 В результаті обстеження встановлено: повне руйнування шиферного покриття та кроквяної конструкції даху житлового будинку, руйнування дерев'яного перекриття с дахом та стель, міжкімнатної перегородки між залом та спальнею, коридором та кухнею, оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах, пошкодження всіх міжкімнатних дверей, шести металопластикових віконних блоків, водопостачання, електропроводки та електролічильника, сантехприборів та вхідних дверей (а.с.4 т.2).

Зі звіту про оцінку розміру шкоди, нанесеного нерухомому майну - об'єкту незавершеного будівництва, житловому будинку, загальною площею 97,84 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складає 231266 грн., вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій складає 202590 грн. Дата складання звіту не зазначена. З обставин справи вбачається, що звіт складено в 2015 році (а.с.28-34 т.1).

З проекту та локального кошторису на будівельні роботи індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що його вартість склала 241394 грн. Згідно наданих позивачем квитанцій про купівлю будівельних матеріалів їх загальна вартість склала 271895,22 грн. (а.с.17-25, 35-37, 41-55 т.1).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини регулюються ст. 41 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексом цивільного захисту України, матеріальну шкоду було завдано позивачеві внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції та відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто покладається на Державу.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належний йому на праві власності будинок не з його волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції від 10 травня 2017 року.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що така шкода завдана йому внаслідок подій, які відбувалися у м.Авдіївка, а саме артобстрілом в період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 травня 2003 року № 638-IV (в редакції Закону №1313-VII), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18 травня 2010 року №2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» від 07 жовтня 2014 року №33/6/а визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2014 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Авдіївка Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема: - забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування); - забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів Головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1002-р та розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05 січня 2015 року № 1, на вимогу суду 10 травня 2017 року був обстежений будинок позивача, складено акт обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, та встановлено, що обстежуваний житловий будинок був пошкоджений внаслідок бойових дій на території міста Авдіївка, встановлено, що внаслідок цих подій в належному позивачеві будинку повне руйнування шиферного покриття та кроквяної конструкції даху житлового будинку, руйнування дерев'яного перекриття с дахом та стель, міжкімнатної перегородки між залом та спальнею, коридором та кухнею, оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах, пошкодження всіх міжкімнатних дверей, шести металопластикових віконних блоків, водопостачання, електропроводки та електролічильника, сантехприборів.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1002-р та розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05 січня 2015 року № 1, оскільки відповідно до статті 4 та ч. 4 статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

Оцінюючи наданий позивачем звіт про оцінку розміру збитків, нанесених нерухомому майну, суд першої інстанції правильно виходив із того, що він не є належним доказом факту руйнування будинку позивача та висновку про його часткову непридатність, оскільки зроблений оцінювачем без огляду об'єкта незавершеного будівництва по фотоматеріалам, які надав йому позивач та які не містять жодного доказу про наявність незавершеного будівництва (матеріалів) саме на земельній ділянці, яка належить позивачеві.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач не надав належних і допустимих доказів про розмір завданої йому шкоди у результаті пошкодження його будинку, зокрема розміру завданої йому шкоди відповідно до акту обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який складений 10 травня 2017 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1002-р та розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05 січня 2015 року № 1.

Суд першої інстанції з метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбаченим Цивільним кодексом України роз'яснив право заявити клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи з метою встановлення розміру збитків, завданих пошкодженням майна, а саме, з'ясування питання розміру (вартості) реальних збитків спричинених знищення та пошкодженням будівельних матеріалів. Проте представники сторін в судовому засіданні від проведення будівельно-технічної експертизи відмовився.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Згідно із п. 39 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 03 лютого 2015 року №141-VIII військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Але в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до міської ради або до державної адміністрації із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку, чи можливості забезпечення його новим житлом замість зруйнованого; з огляду на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України про нерозривну цілісність земельної ділянки і об'єкта нерухомості, на якій він знаходиться, які регулюють автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до нового власника нерухомості, позивач не відмовився і від земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.

Суд першої інстанції не зазначив в рішенні про відсутність вказаного доказу, проте на правильність висновків суду про відмову в задоволенні цього позову не впливає.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положення ст. 1192 ЦК України повністю узгоджуються з нормами ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 85 Кодексу цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки позивачем не надано суду доказів щодо розміру завданих йому збитків та не вирішене питання щодо добровільного передання адміністрації міста зруйнованого будинку, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку.

В апеляційній скарзі позивачем фактично викладені норми права, які судом першої інстанції зазначені в рішенні суду. Крім того, доводи апеляційної скарги щодо різниці між сумою проекту та сумою закупівель не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду щодо відсутності доказів про розмір завданих позивачеві збитків.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, п. 9 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді І.В. Кішкіна

А.В. Гапонов

В.В. Папоян

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року

Суддя-доповідач І.В.Кішкіна