Постанова № 74419119, 22.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4282/18

Номер справи місцевого суду: 523/9988/14-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

ОСОБА_2,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5,

представника ПАТ «Укрсоцбанк» - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року (суддя Шепітко І.С.) у цивільній справі за позовомПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

08 липня 2014 року позивач ОСОБА_7 акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просив стягнути кошти з відповідачів у розмірі 191 808, 48 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії від 19.08.2005 року, а також у розмірі 309 264, 11грн. - за договором від 11.09.2006 року. Також позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 29, 3 кв.м.

Позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачами був укладений Кредитний договір №2005/08/628 від 19.08.2005 року, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 18000,00 доларів США, при цьому відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 18.08.2012 року, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 12,50 % річних згідно встановлених договором умов та розміру.

В результаті невиконання умов кредитного договору, згідно наданих позивачем розрахунків, станом на 19.03.2014 року заборгованість склала 19 258,27 доларів США, що є еквівалентом 191 808,48 грн.

Також, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №05/05/100 від 11.09.2006 року, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 28 000,00 доларів США, при цьому відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 11.09.2011 року, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 15,00 % річних згідно встановлених договором умов та розміру. В результаті невиконання умов кредитного договору, згідно наданих позивачем розрахунків, станом на 20.03.2014 року заборгованість склала 31182,73 доларів США, що є еквівалентом 309 264,11 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 02 червня 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту №2005/08/628 від 19.08.2005 року у розмірі 191 808,48 грн., та в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №05/95/100 від 11.09.2006 року у розмірі 309 264,11 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки а саме: двокімнатну квартиру під №78 в будинку під №52 по вул. Генерала Бочарова в м. Одеса, загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м. Зазначена кварира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, по 1/2 частки кожному, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів 06.07.1995 року, право власності на яку зареєстровано згідно з Витягом №7731030 про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОМБТІ та РОН від 11.07.2005 року в реєстровій книзі, запис №568пр-93, запис №169, шляхом продажу предмету іпотеки проведенням прилюдних торгів.

На момент дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-VII, що набрав чинності 07.06.2014 року, відстрочено виконання судового рішення.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2017 року заяву представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 про перегляд вищевказаного заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.11.2017 року було залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просять суд скасувати вищевказане судове рішення та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 19.08.2005 року був укладений Кредитний договір №2005/08/628, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 18000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 18.08.2012 року, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 12,50 % річних, підтверджуються матеріалами справи, не заперечуються учасниками справи, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

З цих же підстав не підлягають доказуванню ті обставини, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 11.09.2006 року був укладений Кредитний договір №05/05/100, згідно якого банк надав йому кредит в сумі 28000,00 доларів США, при цьому відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 11.09.2011 року, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 15,00 % річних згідно встановлених договором умов та розміру.

Згідно наданих суду розрахунків заборгованості по вказаним кредитним договорам, яка виникла в результаті невиконання їх умов, станом на 19.03.2014 року заборгованість становила, відповідно, 19258,27 доларів США, що було 191258,27 грн., та 31182,73 доларів США, що за курсом НБУ на час здійснення розрахунку складало 309264,11 грн. (а.с.62-67, 68-72).

Оскільки зазначені розрахунки не спростовані заявниками апеляційної скарги а також матеріалами справи, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх обрунтованість.

При вирішенні спору, суд виходив із того, що між банком та відповідачами був укладений іпотечний договір від 19.08.2005 року та іпотечний договір від 11.09.2006 року, предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 48,5 кв.м., житловою – 29,3 кв.м., співвласниками якої у рівних частках являються відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Зазначене право власності підтверджуються Свідоцтвом про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів 06.07.1995 року, право власності на яку зареєстровано згідно з Витягом №7731030 про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОМБТІ та РОН від 11.07.2005 року в реєстровій книзі, запис №568пр-93, запис №169.

У відповідності до ст.ст. 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У відповідності до п.42 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року, резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов’язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що у відповідності до Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 03.06.2014 року №1304-VII, що набрав чинності 07.06.2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З урахуванням отримання кредиту в іноземній валюті, реєстрації і проживання майнових поручителів у вказаній квартирі та відсутності доказів наявності іншого нерухомого житлового майна у позичальника або майнових поручителів, дія мораторію поширюється до встановлених правовідносин.

З цих підстав, суд дійшов правильного висновку про те, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-VII, що набрав чинності 07.06.2014 року, слід відстрочити виконання судового рішення.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги, то після усунення недоліків, вона містить лише доводи про те, що суд ухвалив заочне рішення, не повідомивши належним чином відповідачів про час і місце судового засідання (а.с.212-214).

З цих підстав, колегія суддів зазначає, що відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані і проживають за адресою: квартира ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується як довідками про їх реєстрацію, так і штампами в їх паспортах громадян України, а також в заявах про скасування заочного рішення, та в апеляційних скаргах, де вони вказали саме вищевказану адресу свого проживання (а.с.83, 184, 188-189, 204, 212).

Виходячи із вказаного місця проживання відповідачів, як єдиного, суд також застосував до спірних правовідносин Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Разом з тим, відповідачі жодного разу не отримували поштової кореспонденції від суду першої інстанції, не дивлячись на те, що вона направлялась їм 10 разів протягом майже року і поверталась з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Зазначені обставини свідчать про зловживання відповідачами своїми процесуальними правами щодо участі у судових засіданнях, надання суду доказів своїх заперечень проти позовних вимог.

Такого висновку колегія суддів також дійшла, виходячи з того, що оскільки в розумні інтервали часу відповідачі не вживали заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що є недопустимим (див. п. 41 рішення у справі «Пономарьов проти України», п. 27 рішення у справі «ОСОБА_8 проти України»), тосуд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність слухання справи у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Інших доводів стосовно незаконності оскаржуваного судового рішення, заявники апеляційної скарги суду не надали.

Крім того, вимоги заявника апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення суду і направлення справи на новий судовий розгляд є безпідставними, оскільки вказані дії апеляційного суду Одеської області не передбачені діючим цивільно-процесуальним законодавством України.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційної скарги не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про стягнення з відповідачів судового збору, оскільки вони як інваліди другої групи кожний, звільнені від сплати судового збору (а.с.222-225).

У зв’язку з цим, та у відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення змінити, виклавши абзац п’ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги у сумі 3654 грн., компенсувати ПАТ «Укрсоцбанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року змінити.

Абзац п’ятий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги у сумі 3654 грн. (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири гривні), компенсувати Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 01.06.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_9

ОСОБА_2