Постанова № 74417558, 04.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/30/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Кравченко К.В. , Вербицька Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2018р. по справі № 814/30/18 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання дій по визначенню розміру пенсії за віком протиправними, зобов’язання зарахувати до раніше встановленого страхового стажу наступні періоди: з 01.12.2003 по 27.02.2009, коли позивач перебував на податковому обліку у ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва як фізична особа-підприємець і сплачував щомісяця страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; з 19.09.2012 по 27.02.2013, коли позивач працював за трудовим договором на ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2» і як страхувальник сплачував страхові внески.

Також позивач просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок призначеної пенсії за віком станом на момент призначення, тобто на 06.09.2016 р., застосувавши дані довідки ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2» про заробітну плату від 13.09.2016 № 228 та нових даних щодо встановлення загального страхового стажу.

Позивач вважає, що відповідачем неправомірно, всупереч ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», здійснено розрахунок пенсії, оскільки не враховано довідку про заробітну плату від 13.09.2016 р. № 228, не враховано страховий стаж відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 01.12.2003 по 27.02.2009, коли позивач сплачував страхові внески як фізична особа-підприємець; з 19.09.2012 по 27.02.2013, коли позивач працював за трудовим договором на ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2».

Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні заявлених вимог з тих підстав, що розрахунок пенсії ОСОБА_1 здійснений відповідно до вимог Закону України № 1058, позивачем пропущено строк звернення до суду в частині проведення перерахунку пенсії з 06.09.2016 р., тому в цій частині просив залишити позовні вимоги без розгляду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити адміністративний позов.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи було невірно застосовано норми матеріального права, оскільки він, як фізична особа-підприємець, ніколи не сплачував страхові внески, а щомісяця сплачував єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», що звільняло його ,як фізичну особу-підприємця, від обов’язку сплачувати страхові внески на обов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

З 06.09.2016 р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком.

13.11.2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання розгорнутого розрахунку розміру пенсії. 27.11.2017 Пенсійним фондом було направлено відповідь на вказане звернення ОСОБА_1

11.12.2017 р. повторно звернувся до відповідача із заявою про усунення недоліків при призначенні йому пенсії та просив здійснити відповідний перерахунок.

Листом від 26.12.2017 р. позивача було повідомлено, що за наданими ним документами загальний страховий стаж становить 35 років 5 місяців 21 день.

Відповідно до внесених змін коефіцієнт страхового стажу, обчислений відповідно до ст. 25 Закону України №1058, з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% та складає 0,35417 ((35 років 5 місяців 21 день) : (12х100%)).

Як було зазначено відповідачем, обчислення пенсії було проведено з найбільш вигідного варіанту заробітної плати з урахуванням індивідуальних відомостей з 01.07.2000 по 31.12.2014 відповідно до вимог ст. 40 Закону №1058.

З урахуванням норм абз. 3 ч. 1 ст. 40 Закону №1058 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача склав 1,80186.

Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 6 782,92 грн. (3 764,40 грн. – середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України за 3 роки 2014-2016 х 1,80186 – індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача).

Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 6 782,92 грн. х 0,35417 – коефіцієнт страхового стажу позивача складає 0,35417 = 2 402,31 грн. основний розмір пенсії обчислений відповідно до ст. 27 Закону № 1058.

ОСОБА_3 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 06.09.2016 перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні ПФУ м. Миколаєва Миколаївської області та отримує пенсію за віком як учасник бойових дій відповідно до Закону України № 1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно до положень ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, чинне пенсійне законодавство прив’язує тривалість страхового стажу громадян до сплати ними (або за них) страхових внесків до Пенсійного фонду.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою,ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

ОСОБА_1 просить зарахувати йому страховий стаж за період з 01.12.2003 по 27.02.2009 за час його перебування на податковому обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва як фізична особа-підприємець коли він щомісячно сплачував страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, та за період з 19.09.2012 по 27.02.2013, коли він працював за трудовим договором на ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2» і як страхувальник сплачував страхові внески.

Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 (стор. 8, 9, 10, 11), він з 21.08.1996 р. по 25.02.2009 р. працював начальником ЮРО на Державному підприємстві «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2». За вказаний період підприємством за позивача було сплачено страхові внески.

У зв’язку з цим, період з 01.12.2003 по 25.02.2009 р. зарахований до страхового стажу позивача, про що свідчить відповідний розрахунок стажу, наявний в матеріалах справи.

Як вбачається з індивідуальних відомостей відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем управління, ОСОБА_1 до 14.05.2015 р. перебував на обліку в Управлінні як фізична особа-підприємець та сплачував страхові внески за такі періоди: з 01.01.2004 по 31.03.2005, з 01.05.2005 по 30.09.2006, з 01.07.2007 по 31.12.2009, з 01.10.2010 по 31.12.2012, з 01.07.2013 по 31.12.2014.

Апелянт посилається на те, що він, як фізична особа-підприємець, не сплачував страхові внески, а сплачував єдиний податок, оскільки перебував на спрощеній системі оподаткування.

Згідно листа ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 14.05.2015 № 436/9/14-02-17-23, наявного в матеріалах справи, апелянт перебував на податковому обліку у ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва з 19.11.2003 р. Так:

з 01.12.2003 по 30.09.2006 – апелянт знаходився на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності;

з 01.10.2006 по 31.12.2007 – знаходився на загальній системі оподаткування;

з 01.01.2008 по 30.06.2010 – знаходився на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності;

з 01.07.2010 по 12.08.2010 – знаходився на загальній системі оподаткування;

21.08.2010 – апелянта знято з обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва;

22.10.2010 – апелянтом повторно зареєстровано підприємницьку діяльність;

з 25.10.2010 по 30.06.2013 – ОСОБА_1 знаходився на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності;

з 01.07.2013 по 16.12.2013 – апелянт знаходився на загальній системі оподаткування;

24.12.2013 – припинено підприємницьку діяльність.

Згідно до положень ч. 7 п. 2 Указу Президента України № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів (єдиного податку фізичних осіб) перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету – 43%; до Пенсійного фонду України – 42%, на обов’язкове соціальне страхування – 15% (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення – 4%) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втрату працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Після отримання грошових коштів страховий стаж громадян обчислюється органами Пенсійного фонду України пропорційно зарахованої суми.

Враховуючи те, що грошові кошти, сплачені апелянтом в якості єдиного податку, та, як результат, суми грошових коштів, перерахованих до бюджету Пенсійного фонду України органом Державного казначейства України, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, період з 01.03.2009 (після звільнення ОСОБА_1 з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2») по 06.12.2009 зараховано до страхового стажу пропорційно сплаченим страховим внескам.

При цьому, за період з 01.01.2010 по 30.09.2010 та з 01.01.2013 по 30.06.2013 відсутні надходження до бюджету органів ПФУ, у зв’язку з чим вказані періоди взагалі не зараховані до страхового стажу позивача.

Представлені відповідачем індивідуальні відомості про застраховану особу свідчать про те, що за вересень-грудень 2012 року позивачем сплачені страхові внески, як підприємцем і за вересень-листопад 2012 підприємством, тому період вересень-грудень 2012 зарахований до страхового стажу. При цьому, за січень-лютий 2013 ні підприємство, ні сам позивач, як фізична особа-підприємець не сплатили страхові внески, тому цей період правомірно не зарахований до страхового стажу.

При цьому, період з 19.09.2012 по 27.02.2013 зараховано Пенсійним фондом частково – пропорційно сплаченим позивачем страховим внескам.

Таким чином, Управлінням зараховано до страхового стажу позивача спірний період роботи з 01.12.2003 по 27.02.2009 та частково зараховано спірний період з 19.02.2012 по 27.02.2013 – пропорційно сплаченим позивачем страхових внесків.

Крім того, якщо позивач сплачував страхові внески і як фізична особа-підприємець, і за нього також сплачувало підприємство, на якому він працював, то страховий стаж за місяць роботи буде встановлюватись як місяць страхового стажу. Обчислення страхового стажу здійснюється незалежно від сплаченої суми страхового внеску, однак така сума не повинна бути меншою ніж мінімальний страховий внесок. Сплата страхового внеску в більшому розмірі може вплинути тільки на розмір пенсії, а не на тривалість страхового стажу.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання дій стосовно визначення розміру пенсії за віком протиправними та зобов’язання зарахувати до раніше встановленого страхового стажу спірні додаткові періоди – не підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про проведення перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 13.09.2016 № 228, виданої ДП «Суднобудівний завод ім. 61 ОСОБА_2», колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у довідці від 13.09.2016 р. № 228 зазначені суми заробітної плати позивача за період з 01.01.1996 по 30.06.2000. Тобто, вказана довідка містить інформацію лише про заробітну плату позивача за 55 місяців.

Згідно до положень ч. 1 ст. 40 Закону №1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.200. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, або у разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.200 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.

Оскільки органи Пенсійного фонду України мають право враховувати для обчислення пенсії громадян заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000, вказана довідка №228 не може бути прийнята Управлінням для врахування при обчисленні пенсії ОСОБА_1

Щодо посилань апелянта на те, що чинне законодавство України не зобов’язує громадян надавати будь-які довідки, а лише виявляти бажання щодо обчислення пенсії за будь-які 60 календарних місяців, колегія суддів зазначає наступне.

Чітко визначений порядок, алгоритм дій та перелік документів, необхідний для призначення пенсії, встановлені у підзаконному нормативно-правовому акті, прийнятому на підставі та на виконання вимог Закону №1058 – Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України №1058, затвердженому постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 та зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Згідно до пп. 3 п. 2.1 Розділу ІІ Порядку №22-1 для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 р. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Тобто, за умови наявності у особи бажання врахувати при обчисленні пенсії суми заробітної плати за період до 01.07.2000, вона може подати до органу Пенсійного фонду України відповідну довідку.

При цьому, за органами Пенсійного фонду не встановлено обов’язок витребувати довідки про заробітну плату для обчислення пенсії.

Апелянт вказує на положення п. 3.3 Порядку №22-1, відповідно до якого орган, що призначає пенсію, надає роз’яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності – бланки документів; допомогу особам, зазначених у пунктах 1.1 і 1.2 розділу І цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Дійсно, органи Пенсійного фонду можуть надавати роз’яснення та допомогу у вирішенні питань, пов’язаних з пенсійним забезпеченням, проте, позивач не звертався до Управління з проханням надати йому роз’яснення чи з проханням звернутись до роботодавця із запитом про надання нової довідки.

Згідно до абз. 2 пп. 3 п. 4.2 Порядку 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до вищевказаних положень відповідачем було проведено перевірку довідки від 13.09.2016 № 228, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог.

В результаті перевірки було встановлено, що вказана довідка відповідає первинним документам. Таким чином, у відповідача не було підстав вимагати від підприємства видачу нової довідки.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_2 ОСОБА_5