Постанова № 74416958, 31.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/958/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Попка Я.С., Обрізка І.М.

з участю секретаря судового засідання: Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (ухвалена головуючим-суддею Рейті С.І., час ухвалення судового рішення 11 год 58 хв у м. Ужгороді, дату виготовлення повного судового рішення не вказано) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент ОСОБА_1» до Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, начальника відділу містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТзОВ) «Континент ОСОБА_1» звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність начальника відділу містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 щодо здійснення неналежного контролю за діяльністю Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (далі – Управління, відповідач) в частині відмови у видачі йому містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, що знаходяться за адресою : м. Ужгород, пров. Мостовий, 2 та 3 за заявами від 31.05.2016 та 13.06.2017, визнати протиправними дії Управління щодо відмови у їх видачі та зобов'язати відповідачів видати такі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТзОВ «Континент ОСОБА_1» звернулось до Управління з метою отримання зазначених містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, однак, останнє відмовило у їх наданні посилаючись на те, що згідно плану зонування території міста, затвердженого рішенням 1 сесії Ужгородської міської ради VII скликання № 119 від 10.03.2016, земельна ділянка на якій планується будівництво, знаходиться в зоні Р-3 (рекреаційні зони озеленених територій загального користування), де не допускається розміщувати будівлі комерційного призначення, а тому надання містобудівних умов та обмежень забудови ділянки можливе тільки після внесення змін до містобудівної документації, плану зонування території міста.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною відмову Управління у видачі Товариству містобудівних умов та обмежень забудови вказаних земельних ділянок та зобов'язано їх видати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що об’єкт проектування, для отримання вихідних даних по якому звертався позивач, знаходився саме в зоні регулювання забудови 1 категорії (зоні суворого режиму), відповідно до затвердженого історико-архітектурного опорного плану м. Ужгорода, а тому нове будівництво в межах такої зони є можливим виключно на основі історико-містобудівного обґрунтування, погодженого з відповідним органом охорони культурної спадщини, яке позивач мав розробити на виконання приписів Закону України «Про охорону культурної спадщини» та подати на розгляд архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури, з подальшим погодженням у територіального управління органу охорони культурної спадщини. Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що будівництво на земельних ділянках за кадастровим номерами 2110100000:01:001:0110 та 2110100000:01:001:0111 саме об’єктів житлової та/або громадської забудови є неможливим, враховуючи пряму заборону відповідної містобудівної документації. Надання таких містобудівних умов та обмежень можливе тільки після внесення змін до містобудівної документації – плану зонування території міста. Тому просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу, позивач вказав, що цільове призначення обох земельних ділянок, які були придбані їх власником на аукціоні у 2010 році для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Генеральний план забудови м. Ужгорода з 2004 року не передбачав додаткових умов для продажу/забудови цих ділянок, тому у відповідності до вимог ч.2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» їх забудова здійснюється в межах цільового використання. Також вказує, що подання висновків та рекомендацій чи інших обґрунтувань на відповідність історико-архітектурному опорному плану міста суперечить вимогам вказаного Закону в частині вичерпного переліку документів, які подаються для отримання містобудівних умов та обмежень. Крім того, згідно абз.8 п.4.2.5.2 «Режими використанні в межах зони регулювання забудови 1-ї категорії» Пояснювальної записки «Історико-архітектурного опорного плану м. Ужгорода» визначено, що погодження з органами охорони культурної спадщини необхідно на стадії погодження проекту будівництва, який затверджується при наявності вже виданих містобудівних вимог та обмежень. Просить апеляційну скаргу Управління залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що між ФОП ОСОБА_3 та Ужгородською міською радою, за результатами проведеного аукціону з продажу земельних ділянок було укладено договір купівлі-продажу № 100 від 07.06.2010 земельної ділянки, площею 0,12 га для комерційної діяльності за адресою : м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.3, кадастровий номер № 2110100000:01:001:0111 та договір купівлі-продажу №101 від 09.08.2010 земельної ділянки, площею 0,0600 га для комерційної діяльності за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.2, кадастровий номер № 2110100000:01:001:0110. Право власності посвідчується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.05.2017 №88367389 та №88377883.

В подальшому, між власником земельної ділянки ОСОБА_3 та ТзОВ «Континент ОСОБА_1» (забудовник) 30.05.2017 було укладено договір суперфіцію, п.1.1 якого передбачено, що землевласник надає забудовнику право користування земельною ділянкою для будівництва на ній будівлі комерційного призначення на умовах та у порядку, передбачених цим договором. Земельна ділянка, право користування якою передається за цим договором, належить землевласнику на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 201463, виданого 03.11.2010 Ужгородською міською радою на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 09.08.2010 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р.№ 1387, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011023501505 (п.1.2 Договору). Місцезнаходження земельної ділянки : м. Ужгород, провулок Мостовий, поз. № 2 (п.1.4 Договору).

Аналогічний договір укладено на право користування земельною ділянкою за адресою : м. Ужгород, провулок Мостовий, поз. № 3, яка належить землевласнику на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 054223, виданого 20.07.2010 Ужгородською міською радою на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 07.06.2010 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р.№ 1797, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011023500906.

31.05.2017 ТзОВ «Континент ОСОБА_1» звернулося до Управління із заявою про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, розташованих за адресою : м. Ужгород, провулок Мостовий, 2 та 3.

Листами №№ В-109/20-16 та В-110/20-16 від 07.06.2017 позивачу було відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень, посилаючись на те, що згідно плану зонування території міста, затвердженого рішенням 1 сесії Ужгородської міської ради VII скликання (6-те пленарне засідання) № 119 від 10.03.2016 земельні ділянки (кадастрові номери 2110100000:01:001:0110 та 2110100000:01:001:0111), на яких планується будівництво, знаходяться в зоні Р-3 (рекреаційні зони озеленених територій загального користування), де не допускається розміщувати будівлі комерційного призначення. Надання містобудівних умов та обмежень можливе після внесення змін до містобудівної документації, плану зонування території міста.

13.06.2017 товариство повторно звернулося до Управління з метою отримання містобудівних умов та обмежень забудови зазначених земельних ділянок, додатково наголосивши, що Генеральним планом забудови м. Ужгорода з 2004 року (чинним на даний момент) не передбачено додаткових умов для продажу вказаних земельних ділянок, а тому зонування міста в цій частині не змінювалось. Визначене зонування (Р-3, рекреаційні зони озеленених територій загального користування) суперечить встановленій категорії даних земельних ділянок (громадська та житлова забудова), що були законним шляхом придбані на аукціоні у 2010 році згідно договорів купівлі-продажу від 09.08.2010 р та 07.06.2010. Одночасно наголосило, що листом Управління містобудування та архітектури Закарпатської обласної державної адміністрації від 09.07.2015 (на звернення від 25.06.2015) зазначено, що функціональне призначення земельних ділянок по пров. Мостовий, 2 та пров. Мостовий, 3 у м. Ужгороді є землі комерційного використання та відповідно до нового генерального плану та плану зонування м. Ужгорода на зазначеній території передбачено громадсько-житлову та комерційну забудову.

Листами № В-122/20-16 та В-123/20-16 від 21.06.2017 Управління повідомило ТзОВ «Континент ОСОБА_1», що нове будівництво можливе лише на основі історико-містобудівного обґрунтування, погодженого з відповідним органом охорони культурної спадщини, оскільки об’єкт проектування знаходиться в зоні регулювання забудови 1 категорії (суворого режиму) відповідно до затвердженого історико-архітектурного опорного плану м. Ужгорода,. Враховуючи наведене, необхідно історико-містобудівне обґрунтування подати на розгляд архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а тому в Управління не було жодних правових підстав відмовити позивачу у видачі йому містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, оскільки відповідно до договорів купівлі-продажу від 07.06.2010 та 09.08.2010 цільове призначення вказаних земельних ділянок - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Необхідність подання висновків та рекомендацій чи інших обґрунтувань на відповідність історико-архітектурному опорному плану міста суперечить вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині вичерпного переліку документів, які подаються для отримання містобудівних умов та обмежень. В той же час, саме містобудівні умови та обмеження мають містити вимоги до будівель, які проектуються та плануються до будівництва на земельних ділянках, віднесених до зон регулювання 1 категорії забудови. Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника відділу ОСОБА_2 щодо здійснення неналежного контролю за діяльністю Управління в частині відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень забудови вказаних земельних ділянок за заявами від 31.05.2016 та 13.06.2017, суд першої відмовив у задоволенні такої посилаючись на норми ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 (далі – Закону № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно п.8 ч.1 ст.1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об’єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац другий частини другої статті 24 Закону).

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону).

Згідно ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно п. «г» ч.1 ст.95 цього Кодексу, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, ТзОВ «Континент ОСОБА_1» має право планування та забудови такої земельної ділянки в межах її цільового призначення в силу тієї обставини, що воно є користувачем земельних ділянок відповідно до договорів суперфіцію.

Згідно наявних у матеріалах справи копій Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.05.2017, яка надана в користування ТзОВ «Континент ОСОБА_1», земельні ділянки площею 0,06 га та 0,11 га, розташовані за адресою : м. Ужгород, пров. Мостовий 2 та 3, за цільовим призначенням призначені для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

За приписами п.1, 2, 3 ч.5 ст. 26 Закону № 3038-VI, проектування та будівництво об'єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.

Частиною першою статті 29 цього Закону встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно частини 3 зазначеної статті Закону, містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури (в місті Києві відповідні повноваження покладено саме на Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.

Вказаний перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

На виконання вимог ч.4 та ч.9 ст.29 цього Закону, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07.07.2011 затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (далі - Порядок № 109).

Відповідно до п. 2.1 зазначеного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно пункту 2.2 Порядку № 109, для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються : засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва.

Відповідно до п.2.4 Порядку № 109, єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень може бути лише невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Таким чином, з аналізу наведених вище норм убачається, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні. Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є власне невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Будь-яких інших підстав містобудівним законодавством не закріплено.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 3038-VI визначено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Одночасно, у відповідності до вимог ч.2 ст. 24 вказаного Закону, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою зміну припинення права власності чи користування земельними ділянками, які передані у власність (користування) до встановлення нового функціонального призначення територій, а тому забудова ділянок здійснюється в межах їх цільового використання.

Цільове призначення зазначених земельних ділянок визначена договорами купівлі-продажу № 100 та № 101 від 07.06.2010, укладеного між ОСОБА_3 та Ужгородською міською радою. В подальшому, згідно укладених між ОСОБА_3 (власником земельних ділянок) та ТзОВ «Континент ОСОБА_1» договорів суперфіцію від 30.05.2016, цільове призначення земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий 2 та 3 – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Твердження апелянта про необхідність подання висновків та рекомендацій чи інших обґрунтувань на відповідність історико-архітектурному опорному плану міста, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вони суперечить вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині вичерпного переліку документів, які подаються для отримання містобудівних умов та обмежень. В той же час, саме містобудівні умови та обмеження мають містити вимоги до будівель, які проектуються та плануються до будівництва на земельних ділянках, віднесених до зон регулювання 1 категорії забудови.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки було подано всі необхідні документи.

Наведені висновки суду першої інстанції апелянт не спростовує та не зазначає, які саме документи, з визначеного законом переліку, не були подані позивачем. Також, апелянтом не надано доказів виявлення обставин невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачам містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на те, що відповідні повноваження відповідача щодо прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні є його дискреційними повноваженнями, необхідно враховувати положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988, в якому зазначено, що Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави. Таким чином, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна дія чи бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

З огляду на те, що правові підстави для відмови позивачу в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відсутні, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження забудови відповідної земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В даному випадку, втручання у дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, враховуючи, що у межах спірних правовідносин відповідачем не доведено існування підстав для відмови позивачу в отриманні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

В частині судового рішення, що не оскаржується суд апеляційної інстанції згідно ч.1 ст.308 КАС України висновків не робить, а підстав для застосування частини другої цієї статті не вбачає.

Частиною другою статті 77 КАС України обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладено на відповідача.

Проте, такого обов’язку відповідач у даній справі не виконав.

Згідно ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На думку колегії суддів, оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з’ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року по справі № 807/1351/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 04.06.2018