Постанова № 74406579, 29.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2018 рокусправа № П/811/1072/16 Суддя І інстанції - Брегей Р.І.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Чепурнов Д.В.

судді: Мельник В.В. Сафронова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Кропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області

на рішення у Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Ельворті» до Кропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Ельворті» (далі - Товариство) звернулось з вищевказаним позовом до суду в якому, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2016 року:

- №0000631404, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 327218 грн. та накладено штрафну санкцію - 81805 грн., в частині зменшення бюджетного відшкодування на 251145 грн. та застосування штрафної санкції - 62786 грн.;

-№ 0000641404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1731967 грн. (Том 1 а.с.4-12, Том 2 а.с.18-26).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що уклавши з нерезидентом договір про передачу технологій (ноу-хау), сплатив роялті, що виключає обов'язок нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Вказує на правомірність бюджетного відшкодування з податку на додану вартість суму коштів, яка сплачена за придбання основного засобу, у період їх сплати, незважаючи, що він поставлений пізніше в часі. Також вказує на те, що законно включили до витрат кошти, які сплачені, як відсотки по облігаціях та користування позикою, оскільки такі відсотки не є інструментами власного капіталу, перекласифікованими у фінансові зобов'язання, що виключає потребу відображення їх у податковій звітності.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Кропивницька ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Ельворті» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що контролюючим органом в період березень - травень 2016 року проведено планову виїзну документальну перевірку діяльності Публічного акціонерного товариства «по виробництву сільськогосподарської техніки «Червона зірка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року (Том 1 а.с.93-164).

Після перевірки платник податків змінив назву на ПАТ «Ельворті».

За результатами перевірки складено акт перевірки від 25.05.2016 року № 17/11-23-14-04/05784437, яким встановлено наступні порушення з податку на додану вартість:

1. 12 травня 2015 року Товариство (покупець) та ТОВ «Отіс Тарда» (продавець) (далі - Товариство 2) уклали договір стосовно придбання серійного оснащення для виробництва деталей.

21 травня 2015 Товариство сплатило кошти у сумі 68133,54 грн., отримавши податкову накладну (11355,59 грн. ПДВ), яку включило до податкового кредиту та бюджетного відшкодування декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року.

Оснащення (основний засіб) Товариство отримало у вересні 2015 року, оприбуткувавши його, а ввело в експлуатацію наступного місяця.

Перевріячі прийшли до висновоку, що, включивши до бюджетного відшкодування у травні 2015 року суму податку на додану вартість, платник податків порушив приписи пунктів 200.1 та 200.4 статті 200 ПК України.

Вважають, що таке право виникло у періоді, коли основний засіб отримано.

2. 09 грудня 2013 року та 17 січня 2014 року Товариство (ліцензіат) та ТОВ «Дорелектромаш» (нерезидент) (ліцензіар) (далі - Товариство 3) уклали договори про придбання права на ноу-хау (право користування технічною документацією в цілях виробництва і використання та продажу екскаватора-навантажувача) (Том 1 а.с.67-68, 82-83).

Товариству упродовж 2 років з моменту набрання чинності договором заборонено розголошувати відомості про предмет правочину і передавати його без згоди Товариства 3 (пункт 1.6 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що Товариство оплачує Товариству 3 ліцензійну винагороду (паушальний платіж).

24 січня 2014 року сторони уклали додаткові угоди до правочинів, в яких передбачили, що Товариство ще протягом 2 років після завершення дії договору не має права розголошувати відомості про його предмет. Товариство позбавлене права відчужувати ноу-хау (Том 1 а.с.69, 84).

Під час перевірки Товариство надало податковому органу факсові примірники додаткових угод.

Податковий орган поставив під сумнів їх достовірність.

Оригінали доставлені до Товариства його працівником лише у травні 2016 року після прибуття з відрядження (Том 2 а.с.150-153).

Їх ж оригінали надали відповідачу протягом 5 днів з дня отримання акту перевірки (Том 2 а.с.79).

Сплативши Товариству 3 (нерезиденту) кошти, Товариство не нарахувало податок на додану вартість та не включило його до податкових декларацій за відповідні звітні періоди.

Сплата коштів мала місце у лютому і березні 2014 року.

Податковий орган зробив висновок, що Товариство занизило податкове зобов'язання з податку на додану вартість у ці періоди на 223804 грн. та 15986 грн.

Також актом перевірки встановлено наступні порушення з податку на прибуток:

23 березня 2015 року ЗПНВІФ «Партнер - Фонд» ТОВ «КУА «Партнер - Інвест» (далі - Товариство 4) (позикодавець) та Товариство (позичальник) уклали договір позики на суму 20000000 грн., а надалі збільшили її до 40000000 грн. (Том 1 а.с.55-63).

05 травня 2015 року Товариство (продавець) та Товариство 3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу облігацій серії «А» на загальну суму 30000000 грн. (Том 1 а.с.64-66).

Товариство отримало кошти і упродовж 2015 року сплатило Товариству 3 відсотки за цими правочинами на загальну суму 9622041,07 грн.

Сплату відсотків відображено у звіті про фінансові результати у рядку 2250 «Фінансові витрати».

Контролюючий орган прийшов до висновку про порушення припису підпункту 140.5.8 пункту 140.5 статті 140 ПК України, оскільки платник податків повинен був відобразити збільшення фінансового результату на суму відсотків та дооцінки, врахованих у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень бухгалтерського обліку.

На думку ревізорів, наслідком такого порушення є заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 1731967 грн.

На підставі акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2016 року, якими: зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий-березень 2014 року, лютий-травень 2015 року на 327218 грн. та накладено штрафну санкцію в сумі 81805 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1731967 грн. (Том 1 а.с.169-170, 172).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з помилковості висновків податкового органу щодо допущенних порушень викладених у акті перевірки з огляду на наступні обставини, з якими також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так перевіркою фактично підтверджено, правомірність включення Товариством до податкового кредиту з податку на додану вартість декларації за травень 2015 року суму податку, що сплачено Товариству 2 за придбання оснащення для виробництва.

Відповідач не погоджується, що у цьому звітному періоді можна було заявляти таку суму до бюджетного відшкодування, оскільки кошти спрямовувались на оплату придбання основних засобів, котрі оприбуткували лише у вересні того ж року.

Приписами пункту 200.4.б статті 200 ПК України (в редакції на час спірних правовідносин) встановлювалось, що при від'ємному значені суми податку на додану вартість, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.

Податковий орган стверджує, що Товариство порушило приписи цієї норми права.

В той же час як вірно зазначив суд першої інстанції зазначена правова норма жодним чином не встановлює обмежень стосовно можливості бюджетного відшкодування суми податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (основних засобів) у звітному податковому періоді, коли товар оприбутковано в наступних періодах, що віповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 20 січня 2015 року №21-316а14) (Том 2 а.с.105-107).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення в частині зменшення бюджетного відшкодування у сумі 11355 грн. за травень 2015 року.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

З аналізу правочинів, укладених між Товариством і Товариство 2, вбачається, що позивач сплатив роялті, оскільки останній не набув право продати або здійснити відчуження ноу-хау чи оприлюднити відомості щодо нього.

За таких обставин Товариством не було допущено порушень приписів пункту 44.7 статті 47 ПК України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Акт перевірки складено 25 травня 2016 року, а згадані додаткові матеріали Товариство надало 30 травня 2016 року (Том 1 а.с.93, Том 2 а.с.79).

Податковий орган не надав доказів, які б доводили, що додаткові угоди укладено після проведення перевірки.

Перевіряючими не було взято до уваги факсові копії доповнень до правочинів, які були надані їм під час проведення перевірки.

У розумінні ПК України роялті є будь-яким платежем.

Постановою Уряду України від 03 жовтня 2007 року №1185 затверджено Національний стандарт №4 (далі - Стандарт).

Приписом пункту 3 Стандарту встановлено, що ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.

У договорі зазначено, що Товариство сплачує ліцензійний платіж у формі паушального платежу.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що відмінність між роялті і паушальним платежем у розумінні Стандарту полягає лише у формі оплати, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції.

Паушальний платіж сплачується одноразово, а роялті - періодично.

У розумінні ж ПК України для визначення поняття «роялті» не має значення форма оплати (строки), бо ним є будь-який платіж.

Відповідно до приписів підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 ПК України до операцій, що не об'єктом оподаткування податком на додану вартість, відносяться виплата роялті.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку Товариство не занижувало податкове зобов'язання з податку на додану вартість щодо взаємовідносин з нерезидентом, а тому є протиправним рішення відповідача стосовно зменшення бюджетного відшкодування з цього ж податку за період лютий-березень 2014 року у сумі 223804 грн. та 15986 грн.

З приводу податку на прибуток, суд вірно зазначив, що контролюючий орган не ставить під сумнів сплату Товариством відсотків Товариству 3 за облігаціями і договором позики.

Отже, такі витрати належить відобразити у бухгалтерському обліку.

Платник податків відніс сплату відсотків до фінансових витрат.

Податковий орган наполягає, що вони є відсотками на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень бухгалтерського обліку, а тому позивач допустив порушення підпункту 140.5.8 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Приписами цієї норми права встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму відсотків та дооцінки, врахованих у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Наказом Міністерства фінансів України №559 від 30 листопада 2001 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №13 «Фінансові інструменти» (далі - Стандарт 2).

Згідно припису пункту 4 Стандарту 2 інструмент власного капіталу - контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування сум за всіма його зобов'язаннями.

Приписами пункту 8 Стандарту 2 встановлено, що до інструментів власного капіталу належать прості акції, частки і інші види власного капіталу. До них не відносяться величина суми договору позики чи вартість облігацій.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство упродовж періоду, який перевірявся, не випускало жодних інструментів власного капіталу, в зв'язку з чим у нього, не виникло обов'язку здійснення перекласифікації фінансових зобов'язань.

За таких обставин судом вірно зазначено, що фінансові зобов'язання у позивача виникли виключно за наслідками отримання коштів після реалізації облігацій та отримання позики, в зв'язку з чим правовий висновок податкового органу є помилковим.

Крім того випуск облігацій узгоджено і зареєстровано Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія). Відсотки за облігаціями перераховано на розрахунковий рахунок Комісії.

Запозичені кошти використовувались у господарській діяльності Товариства з метою отримання прибутку, що є основною метою господарської діяльності, яка повинна перевірятись податковим органом що свідчить про протиправність, рішення відповідача з податку на прибуток.

Доводи викладені в апеляційній скарзі зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться лише до переоцінки доказів, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: С.В. Сафронова