Рішення № 74400208, 24.05.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16854/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Дудник В.О., Томіленку В.В., Чуб Н.С., Шилохвост А.І.,

Сіренко Д.В.

за участю: представника позивача ПАТ «УкрСиббанк» - Кривохижа К.Г.

представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілта» про захист прав споживача, визнання кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № ML-001/042/2008 від 03 квітня 2008 року в розмірі 2 230 120 гривень 86 копійок; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 33 451,81 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № ML-001/042/2008. Згідно з умовами Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 96 017,00 доларів США на придбання нерухомого майна строком до 03.04.2023 року зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 2.99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб в валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). 03 квітня 2008 року, з метою повного та своєчасного виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № SR-001/042/2008/1. 03 квітня 2008 року, з метою повного та своєчасного виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта» в особі заступника генерального директора - директора з фінансів Павлушина А.В., що діяв на підставі довіреності від 14 лютого 2008 року посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В. 14 лютого 2008 року за реєстровим номером № 1392, було укладено договір поруки № SR-001/042/2008. 03 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,та ОСОБА_3 був укладений Додатковий договір до кредитного договору № ML-001/042/2008, згідно з умовами якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, а саме п. 1.4. Частини 2 кредитного договору було доповнено п.п. 1.4.1.6., відповідно до якого у випадку розірвання позичальником трудових відносин з поручителем за кредитним договором в особі ТОВ «Ілта» (незалежно від ініціативи: за ініціативою організації чи позичальника), фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду встановленої відсоткової ставки, що застосовується за кредитним договором (плаваюча чи фіксована) підвищується до рівня, що діятиме на момент звільнення позичальника. 17 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений Додатковий договір № 3 до кредитного договору № ML-001/042/2008, яким, зокрема, з 17 лютого 2012 року до повного виконання Боргових зобов'язань за Кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом була встановлена плаваюча процентна ставка у розмірі 6,26%+UIRD. Також було підписано Графік платежів в новій редакції. 17 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений Додатковий договір № 4 до кредитного договору № ML-001/042/2008, згідно з умовами якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до Кредитного договору, зокрема було підписано Графік платежів у новій редакції. Прийнявши на себе зобов'язання належним чином виконувати умови Кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки та в порядку, передбаченому Кредитним договором, Позичальник вказані зобов'язання належним чином не виконує внаслідок чого утворилась прострочена до повернення заборгованість зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у вказаній справі було відкрито провадження.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідач ОСОБА_3 17 лютого 2017 року подала до суду зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсним, яка ухвалою суду від 17 лютого 2017 року, без видалення до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, була прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить суд: визнати недійсним кредитний договір № ML-001/042/2008 від 03 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3; визнати порушеним право ОСОБА_3, як споживача фінансових послуг банку; відшкодувати з відповідача за зустрічним позовом на її користь судові витрати.

Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що з Кредитного Договору № ML-001/042/2008 від 03 квітня 2008 року вбачається, що в його змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: - всупереч вимогам ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; - всупереч вимогам ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір і зокрема, графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у ст. 11 Закону Украйні «Про захист прав споживачів». Оскільки, вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. Банком штучно було завищено відсоткову ставку, що в свою чергу підтверджує приховані відповідачем відсотки та те, що під час підписання кредитного договору вона була введена в оману. Відповідач скористався тим, що їй об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ч. 2 ст. 11 та абзацу 16 ч.1 ст.6 закону «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусив її до сплати платежів на незаконній підставах. Під час укладення Кредитного договору № МL-001/042/2008 від 03 квітня 2008 року банк приховав від неї повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об'єктивної та необхідної інформації від неї перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях банка. При укладенні кредитного договору її було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни), а тому Кредитний договір № МL-001/042/2008 від 03 квітня 2008 року є недійсним. Їй з боку банку не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання позичальником продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» пред`явлених до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» про стягнення заборгованості за кредитним договором було закрито.

Представник ПАТ «ОТП БАНК» - Кривохиж К.Г. в судовому засіданні заявлені первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив первісний позов задовольнити. Зустрічні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у письмових запереченнях на зустрічну позовну заяву, долученого до матеріалів справи (а.с. 145-149, Том 1), просив відмовити у задоволенні зустрічного позову. Додатково зазначив, що у банку в наявності немає оригіналу додаткової угоди № 2, укладеної між сторонами, оскільки він втрачений, проте фактично був укладений. При цьому, додаткових угод до договору поруки не укладалося.

Представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала, з підстав викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи (а.с.229-233, Том 1), просила відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у зустрічній позовній заяві, просила зустрічний позов задовольнити, зазначивши, що дійсно банк не надав ОСОБА_3 повну інформацію про кредитування.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «ОТП БАНК») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML - 001/042/2008 (а.с.10-13, Том 1).

Відповідно до Частини №1 кредитного договору № ML - 001/042/2008, цей договір складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин цього Договору.

Відповідно до п. 2 Частини №1 кредитного договору, Банк, ЗАТ "ОТП Банк", надав Позичальнику, ОСОБА_3, кредит у розмірі 96 017,00 доларів США, з цільовим використанням - на купівлю нерухомого майна, зі строком повернення кредиту до 03 квітня 2023 року.

Відповідно до п. 3 Частини №1 кредитного договору, сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, а саме фіксований відсоток та FIDR, де фіксована відсоток становить 2,99 %, а FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому цим договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщенні банку (як в головному офісі так і в інших установах банку) на інформативних стендах.

Відповідно до п. 4 Частини №1 кредитного договору, повернення Кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати Позичальником ануїтетних платежів, щомісячне погашення Кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по Кредиту.

Відповідно до п.п. 1.5.1. Частини № 2 кредитного договору, повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Відповідно до п. 4.1. Частини № 2 кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань по цьому договору Позичальник несе відповідальність у порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, а саме: за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ML - 001/042/2008, 03 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником всіх прав та обов'язків є ПАТ «ОТП БАНК») та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № SR - 001/042/2008/1 (а.с.28, Том 1). Крім того, 03 квітня 2008 року Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником всіх прав та обов'язків є ПАТ «ОТП БАНК») та ТОВ «Ілта» було укладено договір поруки № SR - 001/042/2008 (а.с.29, Том 1)

Відповідно до умов вказаних договорів, поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов'язань перед Кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Також, 03 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML - 001/042/2008 від 03 квітня 2008 року, яким було, зокрема, врегульовано питання щодо зміни фіксованої процентної ставки у випадку розірвання позичальником трудових відносин із ТОВ «Ілта» (а.с.14, Том 1).

13 квітня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML - 001/042/2008 від 03 квітня 2008 року, за яким сторонами було обумовлено, зокрема, зміну на період з 13 квітня 2011 року до 04 травня 2011 року процентну ставку у вигляді плаваючої процентної ставки на рівні 6,49% річних, на період з 04 травня 2011 року по 03 жовтня 2011 року розмір фіксованої процентної ставки на рівні 6,50% річних, на період з 03 жовтня 2011 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом плаваючої процентної ставки - 7,70% річних. Крім того, Графік платежів було викладено у новій редакції, сторонами були обумовлені питання щодо сплати процентів, дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку, за ініціативою позичальника, а також питання вирішення спорів, вимог щодо укладання (пролонгації) договорів страхування, договірного списання (а.с.132-133, Том 1).

17 лютого 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Додатковий договір № 3 до кредитного договору № ML - 001/042/2008 від 03 квітня 2008 року, за яким сторонами було обумовлено, зокрема, зміну на період з 17 лютого 2012 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом плаваючої процентної ставки - 6,26% річних. Крім того, Графік платежів було викладено у новій редакції, сторонами були обумовлені питання щодо сплати процентів, дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку, за ініціативою позичальника, а також питання вирішення спорів, вимог щодо укладання (пролонгації) договорів страхування, договірного списання (а.с.15-17, Том 1).

В подальшому, також 17 лютого 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Додатковий договір № 4 до кредитного договору № ML - 001/042/2008 від 03 квітня 2008 року, за яким сторонами було обумовлено питання сплати процентів, дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку, вирішення спорів, вимог щодо укладання (пролонгації) договорів страхування, договірного списання (а.с.18-19, Том 1).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Звертаючись до суду з позовом сторона ПАТ «ОТП Банк» посилається на порушення позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору, у зв'язку з чим, згідного наданого суду позивачем за первісним позовом розрахунку заборгованості, має станом на 21 вересня 2016 року заборгованість у розмірі 86 420,37 доларів США, з яких: 65 551,64 доларів США - заборгованість по кредиту; 20 868,73 доларів США - заборгованість по відсоткам.

Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Так, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року у даній справі була призначена судово-економічна експертиза фінансово-кредитних операцій, яка проведена не була у зв'язку з ненадходженням коштів на її оплату від відповідача ОСОБА_3

При цьому, з метою проведення вказаної експертизи, позивачем були надані валютний меморіальний ордер №2 від 03.04.2008р. та виписки по рахункам.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 пояснила суду, що несплата вартості експертизи була пов'язана із великою її вартістю, яка становила понад 10000 гривень, надані ж відповідачем копії квитанцій про оплату кредиту не знайшли свого відображення у розрахунку заборгованості та не випливають із виписки, яку вона, як не фахівець оцінити не може.

Як вбачається з умов кредитного договору № ML - 001/042/2008 від 03.04.2008р., відповідачу ОСОБА_3 був відкритий поточний рахунок НОМЕР_2, на який відповідно до валютного меморіального ордеру №2 від 03.04.2008р. було перераховано 96017 доларів США, у гривневому еквіваленті 484885,85 гривень. Відповідно до п.1.5.2 договору, банк має право на договірне списання коштів з будь-якого рахунку позичальника відкритого в банку для виконання боргових зобов'язань за цим договором. Включенням у договір цього пункту позичальник надає банку доручення на договірне списання. Здійснюючи на підставі цього договору договірне списання коштів з рахунку позичальника, банк оформлює відповідний меморіальний ордер.

До матеріалів справи відповідачем ОСОБА_3 долучено квитанції про поповнення поточного рахунку для погашення кредиту, а також про поповнення поточного рахунку для погашення кредиту відповідно до довіреності №4766 від 02.11.2011р.

Позивачем в свою чергу надані виписки по рахункам ОСОБА_3: в ОДБ № НОМЕР_1; в ОДБ НОМЕР_2; виписки з особового рахунку в ОДБ НОМЕР_1, в ОДБ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5.

В той же час, надані позивачем виписки по рахункам ОСОБА_3, не містить виписки по поточному рахунку НОМЕР_2, при цьому матеріали справи не містять доказів відкриття рахунків, виписки по яким надано позивачем та відомості які б підтверджували приналежність таких рахунків та відповідно і виписок по ним, до кредитного договору № ML - 001/042/2008. Крім того, надані відповідачем квитанції про поповнення поточного рахунку для погашення кредиту, свідчать про те, що грошові кошти були спрямовані саме на поточний рахунок НОМЕР_2, який відкритий на підставі договору ML - 001/042/2008 від 03.04.2008р. Судом запропоновано позивачу провести бухгалтерську перевірку зарахування грошових коштів на підставі поданих відповідачем ОСОБА_3 квитанцій про поповнення поточного рахунку для погашення кредиту, та надання до суду акту звірки з наведеними у запереченнях відповідача розрахункам. Такі вимоги суду були позивачем проігноровані.

Вказані факти унеможливлюють суд, враховуючи те, що суд не має спеціальних економічних знань в розрізі проведення розрахунків заборгованості, визначити дійсний розмір заборгованості за кредитом. Також, судом сторонам були роз'яснені норми Цивільного процесуального кодексу України та запропоновано надати додаткові докази наявної кредитної заборгованості, при цьому представник позивача наданим правом не скористався, у зв'язку з чим судом оцінка доказів була здійснена на підставі наявних у суду письмових доказів. За таких обставин, оцінюючи надані докази в розрізі даного спору в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем належними доказами розміру існуючої заборгованості за спірним договором кредиту.

Також, звертаючись з позовом до суду, позивач ставить питання про дострокове виконання позичальником та поручителем своїх зобов'язань за кредитним договором та договором поруки, посилаючись на п.1.9.2 ч.2 кредитного договору та ч.2 ст. 1050 ЦК України, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.03.2015р. на адресу позичальника засобами поштового зв'язку було направлено досудову вимогу про погашення заборгованості а кредитним договором за вих.. №22-2/866995 від 25.02.2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.1.9.2. частини 2 кредитного договору ML - 001/042/2008 від 03.04.2008р., банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому, або у визначеній банком частині у випадку: невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3 та ст.. 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки; невиконання чи неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору ML - 001/043/2008 від 03.04.2008р., укладеного між банком та боржником. При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено досудову вимогу за вих.. №22-2/866995 від 25.02.2015р. (а.с.30, Том 1). В той же час, остання надіслана на адресу ОСОБА_8, адреса: АДРЕСА_1, та стосується іншого кредитного договору, який з відповідачем ОСОБА_3 не укладався.

З метою усунення таких розбіжностей представником позивача надано суду іншу досудову вимогу - вих.. №4176 від 30.06.2016р. надіслану на адресу ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2. В підтвердження надіслання такої вимоги, позивачем також долучено опис вкладення в цінний лист та список згрупованих поштових відправлень №053021025818.

В судовому засіданні судом оглянути оригінали досудової вимоги - вих.. №4176 від 30.06.2016р., опису вкладення в цінний лист та список згрупованих поштових відправлень №053021025818, які не містили відбитку поштового відділення про прийняття такого відправлення для пересилання. Посилання представника позивача на те, що даний список має продовження та на якому і міститься такий відбиток поштового відділення не заслуговують на увагу, оскільки такий відбиток поштового відділення мав би міститися і на опису вкладення в цінний лист. Крім того, в підтвердження направлення такого листа, судом було запропоновано позивачу надати підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_3 такого листа, або його повернення відправнику у разі неотримання адресатом. В той же час, за повідомленням представника позивача, таких відомостей у позивача не збереглося.

За вказаних обставин. Суд приходить до висновку, що позивач безпідставно звернувся до суду з позовом до відповідачів про дострокове стягнення заборгованості, оскільки позивачем не надано суду доказів дотримання останнім положень ч. 2 ст. 1050 ЦПК України та виконання вимог п.1.9.2. частини 2 кредитного договору ML - 001/042/2008 від 03.04.2008р..

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них.

Як роз'яснено в п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Як роз'яснено в п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 03 квітня 2008 року, 13 квітня 2011 року, 17 лютого 2012 року, 17 лютого 2012 року між позивачем та позичальником ОСОБА_3 були укладені додаткові угоду № 1, 2, 3, 4 до кредитного договору ML - 001/042/2008 від 03.04.2008р., за умовами яких сторонами було змінено умови кредитного договору в частині погашення кредиту, встановлена фіксована процентна ставка та збільшена плаваюча процентна ставка, змінені терміни та розміри щомісячного погашення заборгованості.

В той же час, судом встановлено, що будь-яких додаткових угод до договору поруки позивачем з поручителем ОСОБА_4 укладено не було, позивачем не було повідомлено поручителя про укладення додаткових угод, при цьому додатковими угодами до кредитного договору було змінено умови кредитування, при цьому змінено обсяг відповідальності, як позичальника, так і поручителя, враховуючи солідарний обов'язок по поверненню кредиту, з огляду на що, суд приходить до висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості позичальника та поручителя. У зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4, оскільки за вимог ч.1 ст. 559 ЦК України порука за договором поруки від 03 квітня 2008 року є припиненою.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог, то суд зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлюються частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним, якщо: зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє право чин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; виявлення учасника правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі; правочин вчинений у формі, не встановленій законом; право чин спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснено в п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Отже, зміст даного принципу проявляється, зокрема, у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно визначати структуру і вид договірного зв'язку, при цьому саме сторони самі обирають вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини, його істотні умови.

Як роз'яснено п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).

У п.16 Постанови №5 від 30.03.2012 р. визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Як встановлено судом, при підписанні спірного кредитного договору позивач за зустрічним позовом погодилася з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечувалося стороною позичальника, що свідчить про виконання з боку банку зобов'язань по кредитному договору в частині надання кредиту, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано, графік погашення кредиту був погоджений з позичальником, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать законодавству України, у зв'язку з чим підстав для визнання недійсним кредитного договору, судом не встановлено. Щодо посилання сторони позивача на ненадання позивачу інформації про умови кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, не попередження про валютні ризики, то суд зазначає, що за умовами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний, зокрема, повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Саме ненадання відповідної інформації до укладення договору може бути предметом оскарження на підставі цієї норми закону. Уклавши кредитний договір позичальник погодився на обсяг інформації та на його умови, у зв'язку з чим визнання умов договору недійсними та внесення доповнень до нього в односторонньому порядку є безпідставними.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,

крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілта» про захист прав споживача, визнання кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсним

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи відмову у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, відшкодування судових витрат не здійснюється.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 203, 215, 526, 610, 611, 612, 627, 1054 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілта» про захист прав споживача, визнання кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Повне судове рішення складено 01 червня 2018 року.

Суддя: