Постанова № 74394690, 01.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/986/16-ц 01.06.2018

Провадження №22-ц/784/857/18

Справа 490/986/16-ц Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/ 784/857/18 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія – 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 червня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

за участю представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Тихонової Н.С. в залі судового засідання в м. Миколаїв об 11:34 год., повний текст якого складено 9 квітня 2018 року, за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі – ПАТ «Ідея Банк», Банк) до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2016 року ПАТ «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, де просило вилучити у ОСОБА_4 предмет застави за договором – транспортний засіб та звернути на нього стягнення шляхом його продажу, а також стягнути заборгованість за договором кредиту солідарно з двох відповідачів у розмірі 50 грн.

Позивач вказував, що 1 липня 2008 року між ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 827.70033 (далі Кредитний договір, Договір), згідно з умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 16 467,00 доларів США для придбання транспортного засобу Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова Y6DSF69YE8W012123-KL1SF69YE8W012123, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі – транспортний засіб, предмет застави), на строк до 1 липня 2015 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за яким відповідач зобов’язалась солідарно відповідати за виконання боржником зобов’язань перед Банком з погашення вказаного кредиту в межах боргу в розмірі 50,00 грн.

Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту між Банком та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір застави, предметом якого був придбаний відповідачем автомобіль.

Банк свої зобов’язання за Договором виконав у повному обсязі, перерахувавши частину грошових коштів на купівлю зазначеного транспортного засобу та решту на фінансування страхового платежу.

Посилаючись на неналежне виконанням ОСОБА_4 умов указаного кредитного договору, внаслідок чого станом на 27 січня 2016 року в нього виникла заборгованість у розмірі 22 290,89 доларів США, яка складається з 11 184,51 доларів США простроченого боргу за тілом, 10 952,56 доларів США прострочених процентів, 153,82 доларів США строкових процентів, Банк просив:

-вилучити у ОСОБА_4 предмет застави за договором – транспортний засіб та передати його в управління ПАТ «Ідея банк»;

-в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 22 290, 89 доларів США звернути стягнення на предмет застави - транспортний засіб Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова Y6DSF69YE8W012123-KL1SF69YE8W012123, реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом його продажу Банком будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної належним суб’єктом оціночної діяльності, для чого надати Банку усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу – власника, які пов’язані з продажем автомобіля тощо);

-стягнути заборгованість за кредитним договором солідарно з двох відповідачів у розмірі 50 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2018 року позовні вимоги задоволені частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 827.70033, укладеним 1 липня 2008 року між ПАТ «Плюс Банк» (правонаступник ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_4, станом на 27 січня 2016 року, в розмірі 22 290,89 доларів США, яка складається з 11 184,51 доларів США простроченого боргу за тілом, 10 952,56 доларів США прострочених процентів, 153,82 доларів США строкові проценти, звернуто стягнення на предмет застави, а саме - автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова Y6DSF69YE8W012123-KL1SF69YE8W012123, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ «Ідея Банк» будь-якій третій особі покупцю від імені власника, за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності, для чого надано ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії з отримання від державних та недержавних установ дублікатів документів на транспортний засіб, виготовлення ключів, отримування відомостей, та інших дій, які пов`язані з продажем автомобіля.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банку витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 308 грн. 58 коп.

Задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет застави, районний суд виходив із того, що ПАТ «Ідея Банк», як правонаступник ВАТ «Плюс Банк», є належним позивачем, який звернувся до суду з позовом в межах загального строку позовної давності та позичальником ОСОБА_4 не спростовано належними доказами існуючого розміру заборгованості, які б свідчили про іншій її розмір або взагалі про відсутність такого боргу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині задоволених вимог, ОСОБА_4 через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення в частині задоволення позову внаслідок неповного з’ясування районним судом обставин, які мають значення для справи, їх неналежну правову оцінку, просив рішення місцевого суду в частині звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку в цій частині.

Скаржник свої твердження мотивував тим, що виконав усі зобов’язання перед Банком, на підтвердження чого надав квитанції про сплату коштів за період 2008-2015 роки, крім того у письмових поясненнях, а саме в заяві від 6 червня 2017 року та заяві від 29 січня 2018 року зазначав, що визначений Кредитним договором строк повернення кредиту був змінений Банком шляхом направлення йому листа-вимоги від 11 серпня 2009 року про дострокове повернення кредиту, у зв’язку з чим було змінено і його зобов’язання як позичальника зі сплати щомісячних ануїтетних платежів з повернення кредиту, процентів, плати за кредитне обслуговування на інше боргове зобов’язання у виді повернення основної суми кредиту з нарахуваннями зробленими Банком на дату направлення листа від 11 серпня 2009 року у розмірі 16 190,87 дол. США. Проте, суд всупереч вимогам ст. 89 ЦПК України не надав ніякої правової оцінки і взагалі залишив поза увагою його доводи щодо цієї обставини, що потягло за собою неправильну оцінку наданих ним доказів погашення кредиту.

Отже, при сумі кредиту 16 467 доларів США, після зміни строку повернення кредиту у серпні 2009 року, він сплатив Банку кошти у гривнях загалом у сумі 214 684,24 грн. що еквівалентно 26 314,62 доларів США за курсом на дату кожного платежу. Таким чином, позичальник не тільки повністю виконав свої боргові зобов’язання, визначені листом-вимогою від 11 серпня 2009 року щодо повернення кредиту з усіма нарахуваннями на вказану дату, а має на теперішній час переплату в сумі 10 123, 75 доларів США.

До того ж вказував, що п.п. 3.4, 5.1 та п.п.5.5, 5.6, 5.7 Кредитного договору в частині обов’язку позичальника сплачувати плату за кредитне обслуговування, прямо суперечать п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (постанова правління Нацбанку України № 168 від 10 травня 2007 року, зареєстрована в Мін’юсті 25 травня 2007 року за № 541/13808), відповідно до якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), оскільки він укладав Кредитний договір як споживач, для споживчої мети, про що вказано у п. 1 Додатку № 2 до цього Договору (т. 1 а.с.23).

Також зазначав, що розмір і порядок одержання процентів встановлюється Договором. Так, п. 5.2 Кредитного договору встановлено порядок та строки оплати позичальником Банку процентів, а саме: «позичальник сплачує Банку проценти в розмірі 13%, а в разі прострочення повернення кредиту – за підвищеною ставкою 25% річних, з першого дня прострочення по день повернення кредиту».

Згідно наданого Банком розрахунку, станом на 1січня 2009 року він не сплатив у повному обсязі чергові ануїтетні платежі, у зв’язку з чим Банк нараховував проценти за підвищеною ставкою 25% (13% та 12%) річних протягом усього подальшого періоду нарахування процентів.

Крім того, вказував, що районний суд звернув стягнення на суму 10 952, 56 доларів США прострочених процентів та 153, 82 долара США строкових процентів, не звернувши увагу на те, що згідно наданого Банком «Детального розрахунку по кредиту» сума 10 952, 56 доларів США фактично складається із процентів у розмірі 9 287,81 доларів США та плати (комісії) за кредитне обслуговування у розмірі 1 664,75 доларів США (т. 1 а.с. 251).

Відсутній в матеріалах справи і розрахунок строкових процентів у розмірі 153,82 доларів США.

У зв’язку з викладеними обставинами остаточно просив суд відмовити в позові у зв’язку з його безпідставністю (повним погашенням боргових зобов’язань до моменту подачі позову).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач з доводами апеляційної скарги не погодився.

Зазначав, що посилання ОСОБА_4 на те, що кредитний договір припинив свою дію на підставі направленої йому Банком вимоги про дострокове погашення кредиту, яка змінила строк виконання зобов’язань з 1 липня 2015 року на 14 серпня 2009 року, з огляду на судову практику Верховного суду України – є нелогічним, безпідставним та таким, що не відповідає законодавству України, оскільки судові рішення, наведені в якості аналогічної практики, містять інші обставини справи, ніж у спірних правовідносинах.

В даному випадку направлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості не змінює строк виконання зобов’язання встановлений кредитним договором, оскільки чинним законодавством України, зокрема ст. 651 ЦПК України передбачений вичерпний перелік підстав для зміни або розірвання договору, якими є: згода сторін, якщо інше не передбачено договором або законом; рішення суду. В ч. 3 вищевказаної статті також зазначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, висновки відповідача щодо припинення або зміни строку дії договору на підставі направленої йому вимоги про дострокове погашення заборгованості у 2009 році, не відповідають нормам матеріального права, оскільки можливість сторін змінювати умови строку дії договору або строк користування кредитом в односторонньому порядку Кредитним договором не передбачені, рішення суду, яким було б змінено, або розірвано Кредитний договір, відсутнє.

Таким чином, виходячи з аналізу норм ЦК України та умов Кредитного договору, Банк вважає, що правомірно нарахував заборгованість за період вказаний у Кредитному договорі, як за період користування кредитними коштами, а суд об’єктивно оцінив заявлену суму з урахуванням наданих сторонами доказів у виді платіжних доручень відповідача та розрахунку заборгованості, оскільки, відповідно до встановлених умов Кредитного договору та законодавства України, відсотки в межах вказаного в кредитному договорі строку користування кредитними коштами чітко обумовлені (п. 5.2), а після його закінчення – обумовлені п. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України – на рівні облікової ставки НБУ, встановленої на відповідну дату.

Крім того, розрахунок заборгованості, наданий позивачем та квитанції про сплату заборгованості по кредиту свідчать про те, що відповідач здійснював погашення кредиту не в повному обсязі та несвоєчасно, отже порушував Графік платежів до Кредитного договору, а тому позивачем нараховувалась прострочена заборгованість та відсотки на неї, через що сума боргу збільшувалась.

За такого, відповідачем не спростовано належними доказами того, що розрахунок заборгованості не відповідає дійсності, оскільки умови договору та надані позивачем докази у вигляді виписок по рахунку, платіжних доручень, квитанцій кореспондуються з розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

У зв’язку з викладеним Банк просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Відповідачка ОСОБА_5 під час розгляду справи у суді першої інстанції участі не приймала, правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Статті 19, 20 Закону України «Про заставу» встановлюють, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статті 24-26, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачають, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

З аналізу зазначених норм матеріального права вбачається, що визначальним для вирішення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет застави в рахунок відшкодування заборгованості, зокрема, за договором кредиту, підлягають доказуванню факти існування такої заборгованості, її загальний розмір та відповідні складові боргу.

Задовольняючи позовні вимоги Банку в частині звернення стягнення на предмет застави - транспортний засіб, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку про існування такої заборгованості та доведеність позивачем її розміру.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду, оскільки суд невірно встановив обставини справи, не в повній мірі визначився з відповідними правовими нормами, що регулюють спірні правовідносини, та судовою практикою їх застосування.

Судом встановлено, що 1 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 827.70033, за яким відповідачу було надано кредит в сумі 16 467, 00 доларів США, для придбання транспортного засобу Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан – В), 2008 року випуску, номер кузова Y6DSF69YE8W012123-KL1SF69YE8W012123, реєстраційний номер Е5857АМ, у Товариства з обмеженою відповідальністю УкрАвтоЗАЗ-Сервіс, та оплату витрат: (а) комісійних за перевірку пакету документів та розгляд кредитної заявки у розмірі 1,00% від частини кредиту, яка перераховується Продавцю в оплату транспортного засобу; (б) страхового платежу, вказаного в договорі страхування № 119-20080701-1516-4969-13 від 2.7.2008 року, а Позичальник зобов’язується одержати і повернути грошові кошти, надані згідно з цим Договором зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,00 % річних у строк до 1 липня 2015 року.

В пункті 3.2 Кредитного договору виписано, що кредит надається Позичальнику за умови та після укладення договору застави придбаного транспортного засобу, оформлення договору страхування цього транспортного засобу, вигодонабувачем за яким є Банк.

Того ж дня між ОСОБА_4 та ВАТ «Плюс Банк» був укладений Договір застави транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в заставу Банку в якості забезпечення виконання зобов’язань за цим Договором придбаний ним транспортний засіб та яким сторони погодили право Банку стягнути суми кредиту шляхом звернення стягнення на заставлене майно при невиконанні умов кредитного договору, зокрема наданням Банку права на продаж такого майна. Відповідно до п. 2.4.10 Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов’язань, передбачених кредитним Договором, вони не будуть виконані.

Додатком № 1 до вказаного Кредитного договору є підписаний того ж дня сторонами графік сплати ануїтетних платежів.

На виконання умов Кредитного договору Банком 2 липня 2008 року було перераховано ТОВ УкрАвтоЗАЗ 69400 грн. на купівлю вищевказаного автомобілю (т. 1 а.с.20) та решта у розмірі 3964 грн. - перерахована на оплату страхового платежу (т. 1 а.с.32).

Проте, в порушення умов, передбачених кредитним договором, відповідач грошові зобов’язання перед кредитодавцем належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 7 серпня 2009 року в нього виникла заборгованість в сумі 16 190, 87 доларів США.

11 серпня 2009 року Банком на адресу ОСОБА_4 було направлено вимогу про дострокове «відкликання» кредиту, оскільки позичальник систематично порушує графік погашення кредитної заборгованості понад два місяці, а тому Банк вимагав достроково погасити в 3-денний термін (тобто до 15 серпня 2009 року) сплатити кредитну заборгованість, яка складалася з заборгованості: за кредитом – 15 552, 43 дол. США, за процентами – 517,08 дол. США та пені – 121,36 дол. США (т. 2 а.с.33).

Пункт 6.3.1. Договору передбачає право Банку вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів за час фактичного користування кредитом, плати за кредитне обслуговування, збитків, пені та штрафних санкцій – за своїм розсудом у певних випадках, зокрема у випадку прострочення платежу з оплати чергового ануїтентного платежу (його частини) більш ніж на 30 днів.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

У зв’язку з невиконання вимог Банку, що містилися в листі-вимозі, Банк 17 серпня 2009 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 зазначеної заборгованості (т. 2 а.с. 24).

19 серпня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за заявою ВАТ «Плюс-Банк» було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Плюс Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 125 381, 45 грн., судового збору у розмірі 626, 91 грн. та 60 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення (т. 2 а.с. 36).

9 грудня 2009 року ухвалою того ж суду за заявою ОСОБА_4 судовий наказ було скасовано (т. 2 а.с. 38, 41).

За розрахунками Банку станом на 27 січня 2016 року внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість в загальному розмірі 22 290,89 доларів США, до складу якої входить: прострочений борг – 11 184,51 дол. США, прострочені проценти - 10 952,56 дол. США, строкові проценти – 153,82 дол. США.(т. 1 а.с. 248-251).

Відповідно до ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 509 ЦПК України визначає поняття зобов’язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов’язання є просторочення – невиконання в обумовлений сторонами строк.

Як встановлено позивач не виконував кредитні зобов’язання щодо повернення кредитних коштів в обумовлений сторонами строк, а тому Банк на підставі п. 6.3.1. Договору змінив строк виконання основного зобов’язання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що у зв’язку з неналежним виконання умов договору змінився строк виконання основного зобов’язання з 1 липня 2015 року на 15 серпня 2009 року.

Після зміни строку виконання зобов’язання (15 серпня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою п. 6.3.1. Договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 15 серпня 2009 року не підлягають виконанню.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України в постановах від 2 грудня 2015 року у справі № 6- 6-249цс15, від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15ц.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що обставини у цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого Банком на підтвердження розміру боргу, та доказів сплати кредитної заборгованості, наданих відповідачем, а саме, квитанцій про сплату такого боргу вбачається, що відповідач на час звернення Банку до суду з позовом (3 лютого 2016 року) сплатив заборгованість за кредитним договором, яку визначив ПАТ «Ідея Банк» при зміні строку виконання зобов’язання у листі-вимозі від 11 серпня 2009 року. При цьому, при здійсненні перевірки відповідності наданих позивачем квитанцій про сплату відповідачу заборгованості за кредитом та наданих Банком розрахункам заборгованості, де визначені дати та суми зарахованих платежів, з’ясовано, що в цьому розрахунку та виписках з особового рахунку позивача не відображено платіж по квитанції № 62 від 12 липня 2011 року на суму 80 000 грн. про що зазначено в запереченнях позивача (т. 2 а.с. 151).

Між тим, будь-яких доказів на спростування розрахунку боргу, наданого ОСОБА_4, відповідачем не було надано ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Отже, вимоги Банку, з якими погодився районний суд, щодо нарахованої суми заборгованості за договором кредиту, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, оскільки на час звернення ПАТ «Ідея Банк» до суду з позовом, правові підстави для звернення стягнення на заставлене майно, визначені Договором застави транспортного засобу від 1 липня 2008 року, відсутні, то така вимога Банку задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог та стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7 травня 2018 року ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги сплата судового збору у розмірі 12 462 грн. 87 коп. була відстрочена до ухвалення апеляційною інстанцією судового рішення у справі та до теперішнього часу ця сума не сплачена, то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України ця сума підлягає стягненню з позивача в дохід держави. Щодо витрат по сплаті судового збору ПАТ «Ідея Банк» при зверненні з позовом до суду, то такі витрати перерозподілу не підлягають, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» в частині звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан–В), 2008 року випуску, номер кузова Y6DSF69YE8W012123-KL1SF69YE8W012123, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу зазначеного автомобіля Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» будь-якій третій особі покупцю від імені власника, за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності, надавши Публічному акціонерному товариству «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, проводити всі необхідні дії з отримання від державних та недержавних установ дублікатів документів на транспортний засіб, виготовлення ключів, отримування відомостей, та інших дій, які пов`язані з продажем автомобіля, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 22 290,89 доларів США за кредитним договором № 827.70033, укладеним 1 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк» та ОСОБА_4, відмовити.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» в дохід держави 12 462 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 87 коп. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Л.М. Прокопчук

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 1 червня 2018 року.