Постанова № 74393540, 31.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5112/17 31.05.2018

Провадження №22-ц/784/860/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 489/5112/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Лептугою С.С.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу

про захист трудових прав

за апеляційною скаргою

Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 6 березня 2018 року суддею Рум’янцевою Н.О. в приміщенні цього ж суду (повний текст судового рішення складено 21 березня 2018 року),

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу (далі – Ліцей) про захист трудових прав.

Позивачка зазначала, що з 30 серпня 1995 року працювала майстром виробничого навчання СПТУ № 24 (нині – Ліцей). Наказом директора №165 к/тр від 5 жовтня 2017 року її звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП за систематичне порушення посадових обов’язків. Звільнення з роботи вважає незаконним у зв’язку з тим, що в наказі не зазначено конкретний проступок, який став підставою звільнення; не вказано у чому полягає систематичне невиконання нею трудових обов’язків; їй не було надано можливості подати письмові пояснення тощо.

Посилаючись на грубе порушення конституційних та трудових прав та підкреслюючи, що дійсною причиною звільнення стало неприязне відношення до неї директора через її скарги на його роботу, ОСОБА_1 просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 7000 грн. моральної шкоди, заподіяної безпідставним звільненням з роботи.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на попереднє притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у травні 2017 року, вчинення аморального проступку, не сумісного з займаною посадою, що вважав підставою для зміни причин звільнення за частиною 1 статті 41 КЗпП.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2018 року позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення, ОСОБА_1 поновлено на роботі, стягнуто 27 983, 55 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 6 жовтня 2017 по 6 березня 2018 року, та 1 000 грн. моральної шкоди.

В апеляційній скарзі представник Ліцею просив рішення скасувати та відмовити у позові. Апелянт зазначав ті ж обставини, якими заперечував позов, та посилався на те, що суд не звернув належної уваги на виховний характер роботи ОСОБА_1 та вчинення нею аморального проступку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу відхилити.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз цієї норми у сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП у разі визнання формулювання причин звільнення неправильними або такими, що не відповідають чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Підстави звільнення працівника з роботи з ініціативи адміністрації передбачені статтями 40, 41 КЗпП.

Зокрема, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За змістом цієї норми працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року з наступними змінами).

При цьому адміністрація повинна навести конкретні факти невиконання обов’язків, зазначити, коли вони мали місце, коли і які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень відповідно до статті 149 КЗпП передбачає обов’язок адміністрації зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 30 серпня 1995 року року працювала майстром виробничого навчання Ліцею (а.с. 4-5).

Посадові обов’язку ОСОБА_1 визначались Посадовою інструкцією майстра виробничого навчання (а.с. 96-100).

Наказом директора ліцею №4-Д від 15 травня 2017 року ОСОБА_1 оголошено догану за перевищення службових повноважень, яке полягало у вчиненні тиску на неповнолітню ученицю ОСОБА_2 (а.с. 38).

У період з липня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до органів освіти зі скаргами на неправомірні дії керівника учбового закладу (а.с. 8-9, 10-11).

Наказом директора № 165 к/тр від 5 жовтня 2017 року її звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне порушення посадових обов’язків. Підставою зазначено наказ про оголошення догани від 5 жовтня 2017 року (а.с.3).

Текст наказу свідчить про повторне застосування 5 жовтня 2017 року до позивачки дисциплінарного стягнення, що суперечить положенням частини 2 статті 149 КЗпП.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача пояснив, що 5 жовтня 2017 року був виданий наказ про оголошення ОСОБА_1 догани, але потім цей наказ скасовано.

При цьому текст наказу №165 к/тр не містить конкретних фактів невиконання ОСОБА_1 трудових обов’язків, не зазначено, коли вони мали місце та які факти свідчать про систематичне невиконання нею посадових обов’язків майстра ліцею.

Не дотримана відповідачем й вимога частини 1 статті 149 КЗпП щодо витребування у працівника письмового пояснення стосовно вчиненого проступку.

Представник ліцею в суді зазначав, що дійсною підставою звільнення ОСОБА_1 став факт її неетичної поведінки у приймальній та кабінеті директора 2 жовтня 2017 року, а саме крики, нецензурна лайка, образи колег тощо (а.с. 101-103).

Такі дії ОСОБА_1 відповідач розцінює як вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. На факти порушення ОСОБА_1 посадових обов’язків відповідач не посилався.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що проступок ОСОБА_1 2 жовтня 2017 року не може вважатись систематичним порушенням нею посадових обов’язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, а тому й бути достатньою підставою для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП.

Звільнення позивачки за пунктом 3 статті 40 КЗпП, як зазначено вище, здійснено без законної підстави та не може вважатись неправильним формулюванням причин звільнення чи таким формулюванням, що не відповідає чинному законодавству.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, за пунктом 3 статті 41 КЗпП є окремою та самостійною підставою для звільнення, і ці обставини, виходячи зі змісту наказу від 5 жовтня 2017 року, не були підставою звільнення ОСОБА_1

Отже, умов для застосування правил частини 3 статті 235 КЗпП щодо можливості приведення невірно сформульованої причину звільнення у відповідність до формулюванням чинного законодавства, колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дав належну оцінку поведінці ОСОБА_1 5 травня та 2 жовтня 2017 року, не врахував педагогічний характер її роботи та не застосував правила частин 3 статтей 41 та 235 КЗпП, є не переконливими.

Дослідження та оцінка звукозапису розмови ОСОБА_1 з директором ліцею, на що посилається апелянт, може свідчити лише про характер взаємовідносин сторін та не вливає на висновок про дотримання або не дотримання вимог закону при звільненні позивачки.

Не може бути достатньою підставою для скасування судового рішення й посилання представника відповідача на порушення судом строку виготовлення повного тексту судового рішення, оскільки це порушення не призвело до невірного вирішення спору по суті.

Таким чином, основний висновок суду про те, що звільнення ОСОБА_1 наказом від №165 к/тр від 5 жовтня 2017 року за пунктом 3 статті 40 КЗпП здійснено без законної підстави та з порушенням встановленого статтею 149 КЗпП порядку, відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Доводів щодо необґрунтованого стягнення або невірного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди апеляційна скарга не містить.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не доводять порушення ним норм трудового законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК підстави для відшкодування судових витрат відповідача відсутні.

Керуючись статтями 374, 375 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

ОСОБА_3

---------------------------------

Повний текст постанови складено 1 червня 2018 року.