Постанова № 74393535, 01.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1581/17 01.06.2018

Провадження №22-ц/784/575/18

Провадження № 22-ц/784/575/18 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2018 року м. Миколаїв

справа № 478/81/18-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Гавор В.Б.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

державного підприємства «Володимирівське лісове господарство»

про захист трудових прав

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, ухвалене 25 січня 2018 року суддею Томашевським О.О. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного тексту судового рішення – цього ж дня),

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Володимирівське лісове господарство» (далі – ДП «Володимиріваське ЛГ») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що з 11 березня 2016 року працював начальником дільниці мисливського господарства ДП «Володимирівське ЛГ». Наказом директора ДП № 154-к від 11 вересня 2017 року його було звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв’язку зі скороченням штату працівників.

Посилаючись на те, що звільнення проведене з порушенням порядку, встановленого статтями 43 та 49-2 КЗпП, а саме без письмового попередження за два місяці, без пропозицій інших посад, без запрошення на засідання профспілкового органу та інше, ОСОБА_1 просив визнати незаконним і скасувати наказ директора ДП «Володимирівське ЛГ» та поновити його на роботі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

До участі в справі як третю особу залучено Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Представник ДП «Володимирське ЛГ» позов не визнав, посилаючись на безпідставність посилань позивача на порушення порядку вивільнення працівників у зв’язку зі скороченням штату (а.с. 17-18).

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції, помилково вважав встановленими ті обставини, які належними доказами не підтверджені, а також не дав оцінки всім тим фактам, на які він, позивач, посилався як на підстави позову, зокрема, порушення порядку розгляду подання власника профспілковим органом та звільнення з роботи поза межами дії згоди цього органу.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ДП «Володимирівське ЛГ» посилався на вірну оцінку судом наданих сторонами доказів проведення вивільнення працівника з дотриманням вимог трудового законодавства та непереконливість аргументів апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Змінами в організації виробництва і праці є, поряд з іншим, раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження нової техніки та технології виробництва, освоєння нових методів праці та інш., що може супроводжуватись скороченням численності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією (пункт 10 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1991 року).

Відповідно до частини 3 статті 64 ГК підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Звільнення з підстав, зокрема зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП).

Належним виконанням вимог частини 2 статті 40 та частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо можливого працевлаштування працівника, є пропозиції працівнику наявної на підприємстві роботи, тобто вакантних посад чи роботи за відповідною професією, спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці (частина 1 статті 492 КЗпП).

За положеннями статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу профспілкової організації і після її одержання або відмови в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті ( частина 9 статті 43 КЗпП).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 11 березня 2016 року працював начальником дільниці мисливського господарства ДП «Володимирівське ЛГ» (а.с. 8-9, 21).

Наказом №47 від 7 червня 2017 року внесені зміни до штатного розпису підприємства та скорочено посаду начальника мисливської дільниці (а.с.30).

Рішенням профспілкового комітету ДП «Володимирівське ЛГ» від 7 червня 2017 року № 2 надано згоду на звільнення начальника мисливської дільниці ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 29).

10 липня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення посади начальника мисливської дільниці ДП «Володимирівське ЛГ» та про відсутність вакантних посад на підприємстві. Від підпису про попередження ОСОБА_1 відмовився, про що складено акт (а.с. 31, 32, 84).

Цього ж дня ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади мисливствознавця та помічника лісничого, від яких він відмовився, про що також складено акт (а.с. 33, 34).

Наказом директора ДП «Володимирівське ЛГ» від 11 вересня 2017 року № 75 посаду начальника мисливської дільниці виведено зі штатного розпису (а.с. 35, 36).

Наказом директора ДП № 154-к від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування. Від підпису наказу ОСОБА_1 відмовився (а.с. 7, 37). Складено акт (а.с.38).

За штатним розписом ДП «Володимирське ЛГ» з 11 вересня 2017 року посада начальника мисливської дільниці відсутня (а.с.35).

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції виходив з того, що у період червня-вересня 2017 року в ДП «Володимирське ЛГ» дійсно мало місце скорочення штату, а саме посади начальника мисливської дільниці, яку займав ОСОБА_1 При цьому позивача попереджено про наступне звільнення завчасно (10 липня 2017 року) та запропоновані вакантні посади (мисливознавець, помічник лісничого).

При цьому суд дослідив та дав оцінку твердженням ОСОБА_3 про те, що його не попереджали про наступне звільнення та не пропонували вакантні посади. Ці твердження спростовуються письмовими доказами, а саме актами від 10 липня 2017 року (а.с.32, 34), а також показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Свідки підтвердили, що 10 липня 2017 року в їх присутності у приміщенні відділу кадрів, куди було запрошено ОСОБА_1, його офіційно повідомили про скорочення посади, наступне звільнення та вакантні посади. ОСОБА_1 був присутнім й на засіданні профкому у червні 2017 року (а.с.73-76).

Доказів, які б спростовували факти, засвідчені актами та підтверджені свідками, позивач суду не надав.

Отже суд дійшов вмотивованого висновку про дотримання відповідачем вимог частин 1, 2 статті 40 та частин 2,3 статті 492 КЗпП при розірванні трудового договору з ОСОБА_1

При вирішенні питання про дотримання власником вимог статті 43 КЗпП щодо наявності попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, колегія суддів виходила з того, що звільнення позивача здійснено за межами місячного строку з дня одержання згоди виборного органу, як то передбачено частиною 8 статті 43 КЗпП.

Метою обмеження строків дії згоди, на думку колегії, є можливість зміни ситуації на підприємстві, яка стала підставою для звільнення та вплинула на рішення профспілки.

Виходячи зі змісту гарантій прав працівника, які передбачені статтями 43 та 492 КЗпП, та права суду на отримання такої згоди навіть за умови, що звільнення проведено взагалі без звернення до профспілкового органу, колегія суддів надала можливість відповідачу звернутись до профспілкового органу для підтвердження дії згоди на звільнення, наданої 7 червня 2017 року, і на час звільнення ОСОБА_1 11 вересня 2017 року.

Профспілковий комітет ДП «Володимирівське ЛГ», засідання якого відбулось 31 травня 2018 року, підтвердив правомірність звільнення ОСОБА_1 на підставі згоди профкому від 7 червня 2017 року (а.с.139-141).

Колегія суддів також враховує, що підставою звільнення, як і підставою згоди на це профспілки, стала необхідність скорочення посади з метою оптимізації виробничого процесу в умовах крайнього дефіциту бюджетних коштів для підприємства, і ця ситуація не змінилась протягом 2017-2018 років.

Отже, колегія суддів вважає, що хоча звільнення ОСОБА_1 проведено за попередньою згодою профспілки після спливу місячного строку з дня його отримання, але цей недолік усунуто у спосіб, передбачений частиною 9 статті 43 КЗпП за аналогічної ситуації.

Отже, посилання позивача на порушення правил частини 8 статті 43 КЗпП при його звільненні не може бути достатньою підставою для поновлення на роботі.

Не може бути підставою для поновлення на роботі і посилання апелянта на порушення відповідачем вимог частини 2 статті 22 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме необхідність інформувати профспілковий орган про заплановані звільнення та проведення консультацій щодо запобігання звільненням або пом’якшення несприятливих наслідків цих заходів. Апелянтом не зазначено, як це порушення вплинуло на права позивача, а дотримання цих правил - могло би запобігти його подальшому звільненню.

Основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі за правилами статті 235 КЗпП відповідає обставинам справи та вимогам трудового законодавства.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

ОСОБА_7

……………………………………………

Повний текст постанови складено 1 червня 2018 року.