Постанова № 74393484, 31.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/777/17 31.05.2018

Провадження №22-ц/784/802/18

Провадження № 22-ц/784/802/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 481/777/17

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Постанова

іменем України

31 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання – Яценко Л.В.,

за участі:

-позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

-представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 03 квітня 2018 рокуголовуючим суддею Уманською О.В., в приміщенні цього ж суду, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та витребування документу з чужого незаконного володіння,

встановила:

В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_4, який обґрунтовувала наступним.

Згідно розпорядження за № 81 - р Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області їй видано державний акт серії МК № 035620 від 28 січня 2004 року за кадастровим № 4824585000:06:000:0113 на право власності земельної ділянки площею 6,59 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району.

В 2012 році після смерті її матері відповідач ОСОБА_4 взяв у неї державний акт на землю для укладення договору оренди землі та протягом 5 років його не повертав, не укладав договір оренди землі і не видавав орендну плату за користування землею.

Позивач вказувала, що відповідач діяв в спосіб самозахвату, без реєстрації договору оренди землі користувався належною їй земельною ділянкою, не сплачував до бюджетів та державних цільових фондів кошти за отримані прибутки.

Посилаючись на порушення права власності, безпідставне заволодіння правовстановлюючим документом, позивач просила зобов'язати ОСОБА_4 не чинити їй перепони в користуванні належною на праві власності земельною ділянкою площею 6,59 га за кадастровим № 4824585000:06:000:0113 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району та зобов’язати відповідача повернути оригінал Державного акту на праві власності земельною ділянкою серії МК № 035620 виданого на її ім’я за розпорядженням за № 81-р Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області від 28 січня 2004 року.

В заяві від 13 листопада 2017 року відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що 31 липня 2013 року договір оренди землі був укладений між позивачем та ФГ «Агро 1» та він, як фізична особа, не має до цього жодного відношення. Державний акт позивачем йому не передавався (а.с.36).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

-2-

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено знаходження належного їй майна у відповідача та створення ним перешкод у здійсненні нею права користування своїм майном, з огляду на те, що спірною земельною ділянкою користується ФГ «Агро - 1» відповідно до договору оренди.

В апеляційній скарзі представник позивача просив скасувати рішення та справу направити для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Скаргу мотивував порушенням норм процесуального права, зокрема прав позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, посилаючись на завідому безпідставність позову, просив повернути апеляційну скаргу позивачу, в зв’язку зі зловживанням останньою своїми процесуальними правами.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи та вимоги скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Згідно з положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 19 своєї постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 6,59 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та передана їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 035620 від 28 січня 2004 року, виданого 09 квітня 2004 року Новобузькою райдержадміністрацією Миколаївської області на підставі розпорядження за № 81 - р Новобузької районної державної адміністрації (далі - Державний акт) (а.с. 41).

31 липня 2013 року між позивачем та фермерським господарством «Агро - 1» в особі голови ОСОБА_4, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років та складено акт приймання – передачі (а.с.38-39). Запис про державну реєстрацію договору внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 13 вересня 2013 року, що підтверджується витягом із даного реєстру. (а.с.37). При цьому, посилання представника позивача в апеляційній скарзі на незрозумілість назви зазначеного реєстру є необґрунтованим.

В заяві від 13 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_4 заперечував те, що земельна ділянка та Державний акт знаходяться у його володінні.

Іншого матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_2 посилалась на те, що належні їй земельна ділянка та Державний акт знаходяться у володінні відповідача ОСОБА_4, який чинить їй перепони в користуванні майном та не повертає правовстановлюючого документу.

-3-

Між тим, будь-яких належних та допустимих доказів того, що, з огляду на наявність договору оренди землі між позивачем та ФГ «Агро 1», належна позивачу земельні ділянка перебуває у володінні відповідача ОСОБА_4, як фізичної особи, ОСОБА_2 суду не надала, хоча це відповідно до ст. 81 ЦПК України, є її обов’язком.

Крім того, матеріали справи не містять даних, які б свідчили про передачу позивачем відповідачу та знаходження у останнього Державного акту.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем тих обставин, що між нею та відповідачем, як фізичною особою, були наявні будь-які домовленості спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків щодо майна позивача, передачі позивачем та перебування у володінні відповідача належних ОСОБА_2 земельної ділянки і правовстановлюючого документу.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено знаходження належного її майна у відповідача та створення ним перешкод у здійсненні нею права користування своїм майном, з огляду на те, що спірною земельною ділянкою користується ФГ «Агро - 1» відповідно до договору оренди, є вірним.

Що ж до тверджень представника позивача про те, що районний суд не розглядав справу по суті та порушив права позивача на стадії підготовчого провадження, зокрема ч. 2 ст. 174, ч.ч. 4,5 ст. 178 та ч. 3 ст. 49 ЦПК України на отримання відзиву відповідача, доданих до нього доказів та право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, то вони, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду та направленню справи до іншого суду першої інстанції за підсудністю, оскільки справа підсудна Новобузькому районному суду Миколаївської області, згідно положень ч. 1 ст. 30 ЦПК України розгляд справи відбувся без проведення підготовчого провадження, тобто за встановленим порядком здійснення цивільного судочинства згідно цивільно-процесуального законодавства діючого до внесення змін до цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до викладеного, оскаржуване рішення районного суду, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.В. Самчишина

Судді:

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.