Постанова № 74391494, 31.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/1499/17 Номер провадження 22-ц/786/990/18Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів: Лобова О.А., Обідіної О.І.

секретар Діхтяр Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області

на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 13 лютого 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України в Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням та діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що що він має статус учасника бойових дій, з 2002 року проходив службу в Збройних силах України. 26.01.2004 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. У листопаді 2016 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ, у звязку з реформуванням органів міліції та створенням нового органу Національна поліція України, та був прийнятий на службу в Головне Управління Національної поліції в Полтавській області. Під час проходження служби в ОВС позивач захворів та отримав ряд серйозних захворювань, які загострились після проходження служби в зоні АТО. У звязку з погіршенням стану здоровя, 14.12.2015 року проходив військову лікарняну комісію в поліклініці МВД з 14.12.2015 року по 24.12.2015 року. 05.01.2016 року, з звязку з неможливістю проходження служби за станом здоровя, позивач звернувся в відділ кадрів поліції з рапортом про своє звільнення за станом здоровя, проте рапорт відмовились приймати, змушували написати рапорт про звільнення за власним бажанням. 11.01.2016 року був виготовлений висновок ВХЛК, в якому було зазначено, що «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час», про що позивачем було повідомлено керівництво.

18.01.2016 року він отримав лист з ГУ НП в Полтавській області, в якому було зазначено, що наказом від 12.01.2016 року №19 за фактом відсутності його на службі без поважних причин та не повідомлення про це керівництво, прийнято рішення про звільнення з поліції у відповідності до ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Підставою про звільнення стали результати службової перевірки про невихід на службу без поважних причин з 14.12.2015 року до 22.12.2015 року.

22.09.2016 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №19 від 12.01.2016 року «Про порушення дисципліни працівником БПСПОП ГУ НП та притягнення до дисциплінарної відповідальності». Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №7о/с від 15.01.2016 року. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №249 від 11.03.2016 року «Про внесення змін до наказу ГУ НП від 12.01.2016 року №19». Зобовязано ГУ НП в Полтавській області змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2, зі служби в Національній поліції Україин із: «за допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14.12.2015 року по 22.12.2015 року без поважних причин старшого інспектора БПСПОП лейтенанта поліції ОСОБА_2 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України» на «звільнити через хворобу за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції, п.2 ч.1 статті 77 Закону України «Про Національнцу поліцію». Дане рішення набрало законної сили.

На підставі вищевикладеного позивач потерпів фізичні та душевні страждання, він зазнав значної моральної шкоди та просив стягнути 190 000 грн. в рахунок її відшкодування.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України в Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням та діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області, місцезнаходження: 36014 м.Полтава, вул..Пушкіна,83, код ЄДРПОУ 40108630, на користь ОСОБА_2, проживаючого за адресою: 36034 м.Полтава, пров.Великий,4-а, кв.71, моральну шкоду у розмірі 180 000 гривень.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_2, витрати за проведення психологічної експертизи в сумі 4822,20 гривень.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь держави судовий збір в сумі 669,56 гривень.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач, просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що завдання позивачу моральної шкоди у розмірі 180 000 грн. є недоведеним. Крім того апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції помилково поклав відповідальність на ГУНП в Полтавській області оскільки він є не належним відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач має статус учасника бойових дій, з 2002 року проходив службу в Збройних силах України.

26.01.2004 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. У листопаді 2016 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у звязку з реформуванням органів міліції і своренням нового органу Національна поліція України, та був прийнятий на службу в Головне Управління Національної поліції в Полтавській області. Під час проходження служби в ОВС позивач захворів та отримав ряд серйозних захворювань, які загострились після проходження служби в зоні АТО (а.с.21-39 медична документація).

Наказом від 12.01.2016 року №19 за фактом відсутності на службі без поважних причин та не повідомлення про це керівництво, прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 з поліції у відповідності до ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Підставою для звільнення стали результати службової перевірки про невихід на службу без поважних причин з 14.12.2015 року до 22.12.2015 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2016 року визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №19 від 12.01.2016 року «Про порушення дисципліни працівником БПСПОП ГУ НП та притягнення до дисциплінарної відповідальності». Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №7о/с від 15.01.2016 року. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Полтавській області №249 від 11.03.2016 року «Про внесення змін до наказу ГУ НП від 12.01.2016 року №19». Зобовязано ГУ НП в Полтавській області змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2, зі служби в Національній поліції України із: «за допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14.12.2015 року по 22.12.2015 року без поважних причин старшого інспектора БПСПОП лейтенанта поліції ОСОБА_2 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України» на «звільнити через хворобу за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції, п.2 ч.1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини 4статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм діючого законодавства, а тому прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 180 000 грн..

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. грн. з урахуванням засад розумності та справедливості.

Відповідно до статті 23 ЦК Українио соба має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану Позивачу, покладено саме на роботодавців тобто належного відповідача у справі Головне Управління Національної поліції в Полтавській області .

Згідно висновку експерта № 90 від 31 липня 2017 року у наслідок звільнення позивача ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за дисциплінарне порушення, враховуючи результати психологічного дослідження матеріалів цивільних справ, характеристик та індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, можливо говорити про наслідок сильного емоційного переживання, яке призводить до страждань (моральної шкоди) протягом тривалого часу у позивача; можливий розмір відшкодування грошової компенсації моральної шкоди «D», спричиненої ОСОБА_2, складає 72 мінімальних заробітних плат. (З 01.01.2018 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена у розмірі 3723 гривень, 72 х 3723 гривень = 268056 гривень.)

Згідно розяснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Внаслідок незаконного звільнення порушені конституційні та трудові права позивача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, внаслідок винних дій відповідача,а самевидачею наказу про звільнення без законних підстав позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих звязків, а саме позивач був позбавлений доходу, що негативно відобразилося на його сімї, що змусило позивача прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, керуючись принципами справедливості та виваженості, виходячи із засад добросовісності та розумності, колегія суддів приходить до висновку, що сума спричиненої моральної шкоди, в розмірі 180 000 грн. значно перевищує розмір реально заподіяної позивачу моральної шкоди, яку суд апеляційної інстанції оцінює в 10 000 грн.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Нормами ч.1, ч.13 ст.141 ЦПК України, передбачено що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи той факт, що судова колегія прийшла до висновку про зменшення розміру стягуваної моральної шкоди до 10 000 грн. то і розмір стягуваних судових витрат підлягає зменшенню пропорційно до задоволених позовних вимог до 263 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.3,4,ст..382 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2017 року – змінити. Зменшити розмір стягуваних з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_2 коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди з 180 000 грн. до 10 000 грн.

Зменшити розмір стягнутих судових витрат з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_2 до 263 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий В.М. Триголов

Судді О.А. Лобов

ОСОБА_3