Постанова № 74389354, 30.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 320/9050/17Головуючий у 1-й інстанції Юрлагіна Т.В.Пр. № 22-ц/778/1851/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді – доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (далі – ОСОБА_3), треті особи: Головний державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив визнати виконавчий напис № 3818 від 26 травня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 19569,32 грн., таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 06.12.2007 року він отримав постанову Головного державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу ДВС ГУЮ у Запорізькій області ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження № 55132928 від 23.11.2017 року, яке відкрите за виконавчим написом № 3818, вчиненим 26.05.2017 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 за заявою Банку. Вважає, що виконавчий напис був вчинений незаконно та є таким, що не підлягає виконанню. Так, 22.06.2007 року позивачем було отримано у відповідача, відповідно до його письмової заяви, платіжну картку з кредитною лінією. Позивач наголошує, що кредитний договір між ними не укладався, оскільки був укладений саме договір про надання банківських послуг. Згідно письмової заяви ним було отримано кредит, яким він користувався протягом 2007-2009 років. Строк, вказаний у виконавчому написі, за який провадиться стягнення – 3581 день, а саме – з 22.06.2007 року по 11.04.2017 року, тобто, на думку позивача, за межами строку загальної позовної давності, чого не було враховано нотаріусом під час вчинення виконавчого напису. Крім того, сума, вказана у виконавчому написі, позивачем не визнається, штрафні санкції та пеня є необґрунтованими, розрахунок сум штрафних санкцій відсутній, тобто заборгованість є спірною. Крім того, ОСОБА_3 не міг надати нотаріусу оригінал кредитного договору, оскільки останній між сторонами не укладався, тобто нотаріусу не було надано всі необхідні документи та нотаріусом не встановлено безспірності заборгованості.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року (а.с. 57-58) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 просив (а.с. 116-123) рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 130), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 149).

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Банк в установлений апеляційним судом строк надав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 152-154, 155-160).

Треті особи у цій справі правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі в установлений апеляційним судом строк не скористались.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 18, 253, 257, 261, 264, 634, 1054, 1067, 1069 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі, відсутності правових підстав для визнання у цій справі виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, саме нормами останнього керувався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення суду у цій справі, саме нормами останнього має керуватись апеляційний суд при апеляційному перегляд цієї справи.

В силу вимог ст. 263 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, 1. судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; 2. законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.3. судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; 4. при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; 5 обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; 6. якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно із ст. 264 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 2. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає у повному обсязі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 22.06.2007 року між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, згідно якого відповідач одержав від позивача кредит в сумі 1500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.54).

26.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 був вчинений виконавчий напис № 3818 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 19569,32 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 3739,83 грн.; заборгованості за відсотками – 6134,43 грн.; заборгованості з пені – 7087,00 грн.; заборгованості з пені за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн. – 1200,00 грн.; заборгованість за штрафами відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; заборгованість за штрафами (фіксована частина) – 500 грн.; заборгованість за штрафами (відсоток від суми заборгованості) – 908,06 грн. Крім того, витрати за вчинення виконавчого напису становлять 1800,00 грн. (а.с.10).

На підставі вказаного виконавчого напису Головним державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області ОСОБА_4 23.11.2017 року винесено постанову ВП № 55132928 про відкриття виконавчого провадження, копія якої додана до матеріалів справи (а.с.9).

Оцінюючи доводи позивача на підтвердження своїх позовних вимог, а також заперечення представника відповідача, суд першої інстанції правильно виходить з наступного:

Згідно із п. 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ (ст.18 ЦК України, ст.87 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно положень глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, виконавчий напис може бути вчинений на кредитному договорі, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р, а тому при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному переліку.

Таким чином, за змістом п.1 вказаного Переліку, а також Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, та ст. ст. 87 та 88 ЗУ «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та підтверджують безспірність заборгованості. При цьому, дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

Враховуючи, що за своєю суттю виконавчий напис є розпорядженням нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника, тобто в основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника, тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції у цій справі дійшов правильного висновку, що стягувачем для вчинення виконавчого напису були надані всі документи, зазначені в п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Аналізуючи додані до матеріалів справи копії розрахунків заборгованості за договором від 22.06.2007 року станом на 11.04.2017 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що це не просто розрахунки заборгованості, а виписки-розрахунки, оскільки документи містять не лише суми заборгованості, а й всі інші необхідні дані, як-то: дату операції за рахунками обліку заборгованості, кількість днів, за які нараховано заборгованість за відсотками, пенею та комісією, залишок поточної та простроченої заборгованості за кредитом, сальдо, на яке не нараховуються проценти, за певний період (пільговий період), процентна ставка (поточна та прострочена), ставка пені за порушення строків розрахунку, нараховані відсотки на залишок поточної та простроченої заборгованості, сума комісії та пені, сплачені відсотки, сума погашення за наданим кредитом, заборгованість за наданим кредитом (а.с.55-74).

Тобто, інформація, яку містять вказані документи, свідчить про те, що стягувачем для вчинення виконавчого напису було надано не лише розрахунок заборгованості, а і виписку з рахунка боржника.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказані документи, а саме виписки-розрахунки і є первинними документами, оскільки, з урахуванням Переліку типових документів, що затверджений наказом Мін’юсту №578/5 від 12.04.2012, виписка Банку відносяться до первинних документів.

Таким чином, враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що нотаріусом було зроблено однозначний висновок про безспірність вказаної суми боргу.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому судом першої інстанції було правильно враховано, що позивачем не надано жодного доказу або власного розрахунку, який би спростував безспірність заборгованості, що є його процесуальним обов'язком.

Не відповідає дійсності і посилання позивача у судовому засіданні в суді першої інстанції на неповідомлення позивача про усунення порушень за кредитним договором.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що до звернення до нотаріуса ОСОБА_3 07.05.2017 року надіслав ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором. В цьому документі зазначалося, що у випадку неусунення порушень протягом п’яти днів з дати відправлення вимоги банк почне процедуру примусового стягнення заборгованості. Вказана вимога була надіслана позивачу цінним листом з описом вкладення (а.с.79).

Згідно із довідкою Центру поштового зв’язку №4 м. Мелітополь Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта» №09/1-01-173 від 08.02.2017 року, цінний лист Банку з оголошеною цінністю, пріоритетний, з описом вкладення вручено ОСОБА_2 особисто 11.05.2017 року, що підтверджується вказаною довідкою, доданою до матеріалів справи (а.с. 82).

Таким чином, позивачем була отримана вимога про усунення порушень за кредитним договором від 22.06.2007 року, йому була відома нарахована сума заборгованості за вказаним договором, термін повернення кредиту, а також наслідки невиконання своїх зобов’язань.

Однак доказів того, що на момент вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу позивач ставив під сумнів безспірність вимог Банку, останнім не надано.

Так, позивачем не було надано суду першої інстанції у матеріали цієї справи жодних доказів про направлення ним будь-яких заперечень з приводу правомірності чи неправомірності розрахунку боргових зобов’язань, доказів оскарження кредитного договору, а тому його посилання на те, що заборгованість не є безспірною, суд першої інстанції у цій справі правильно вважав необґрунтованими та безпідставними.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на те, що нотаріусом було допущено порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, а саме виконавчий напис вчинений за період з 22.06.2007 року по 11.04.2017 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, суд правильно вважав безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно із ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 264 ЦК України строк позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно копії виписки з рахунку боржника, доданої до матеріалів справи (а.с.73-74), позивач систематично сплачував заборгованість за договором до 08.04.2016 року, а після цієї дати перестав виконувати свої обов’язки за договором.

З урахуванням вищевикладеного, перебіг строку позовної давності починається 01.06.2016 року, тобто з дати, коли не був внесений черговий щомісячний платіж за кредитом, і закінчується 02.06.2019 року.

Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно вважав посилання позивача на те, що з моменту виникнення права вимоги минуло більше трьох років безпідставними, оскільки право вимоги виникло у Банку після 01.06.2016 року, а виконавчий напис вчинено 26.05.2017 року, тому Банком не було пропущено строк позовної давності – ані загальний, ані спеціальний річний строк, передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України, а нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було допущено порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.

Щодо посилань позивача на те, що укладений між сторонами договір не є кредитним договором. суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Так, судом першої інстанції також встановлено, що 22.06.2007 року ОСОБА_2, ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, отримав у Банку кредитну картку (а.с.53-54).

Позивач власним підписом засвідчив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг у Банку, а також тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, та є невід’ємною частиною укладеною між ним та банком договору.

За змістом ч.1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1067 ЦК України ОСОБА_3 зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Згідно положень ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і виплати проценти.

Судом першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено, що ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за договором, надав позивачу кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а позивач користувався кредитними коштами та в порушення умов договору несвоєчасно здійснював їх повернення, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що внаслідок укладеного договору про надання банківських послуг між сторонами виникли саме кредитні відносини, до яких слід застосовувати положення параграфу 2 глави 71 ЦК України.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, судом першої інстанції було правильно встановлено, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 були дотримані вимоги ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, покладених в основу його позову: ані щодо недодержання нотаріусом формальних процедур і факту неподання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, ані щодо неправильності розрахунків заборгованості, зроблених банком. Самі лише суб’єктивні оцінки позивача щодо недотримання стягувачем та нотаріусом норм законодавства при вчиненні виконавчого напису не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_2, а відтак відсутність правових підстав для визнання у цій справі виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, відображають позицію позивача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою, дублюють доводи позовної заяви останнього у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд у цій справі.

Останніми не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставин цієї справи та правильні висновки суду першої інстанції у цій справі.

ОСОБА_2 мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.

Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом або договором…(ст.5 ЦПК України).

При цьому, в силу вимог ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави для звільнення ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, та зокрема позивачем ОСОБА_2 апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов’язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов’язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Також у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі 960,00 грн. (а.с. 115), сплаченого ОСОБА_2 при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п.п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову апеляційного суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюються з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 30.05.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7