Постанова № 74389320, 30.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №331/5188/16 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.

Провадження № 22-ц/778/40/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Бурима В.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Русь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-2000», треті особи ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю Конструкторсько-Виробниче підприємство «Струм», про захист прав споживачів, відновлення становища, що існувало до порушення цивільного права, зобов’язання вчинити певні дії, визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ПАТ «ОСОБА_5 Русь», ТОВ «Аракс-2000», треті особи ОСОБА_6, ТОВ Конструкторсько-Виробниче підприємство «Струм», про захист прав споживачів, відновлення становища, що існувало до порушення цивільного права, зобов’язання вчинити певні дії, визнання правочинів недійсними.

Уточнюючи позовні вимоги додатково зазначила в якості співвідповідача ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС».

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначила, що між нею та ПАТ «ОСОБА_5 Русь» 01 липня 2013 р. було укладено кредитний договір № 58183-44.15-13-2, за яким на умовах кредитної лінії було погоджено надання кредиту на загальну суму 450 000 грн., зі строком погашення по 30 червня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором укладено договір іпотеки від 01.07.2013 року, предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За договорами відступлення права вимоги з вкладниками відповідача ОСОБА_6 та ТОВ Конструкторсько-Виробниче підприємство «Струм» вона набула права кредитора до відповідача на загальну суму 489 000 грн.

У зв’язку з невиконанням зобов’язання ПАТ «Банк «ОСОБА_5 Русь» перед нею, вона вважає виконання власного зобов’язання таким, що підлягає зупиненню - з моменту відступлення відповідних прав вимоги - до моменту виконання зустрічного обов’язку ПАТ «Банк «ОСОБА_5 Русь».

ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» на підставі договору № 02/08-03/42 від 11.08.2016 року набуло права кредитора за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між нею та ПАТ «Банк «ОСОБА_5 Русь».

Вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки не містить посилань щодо погодження сторонами оспорюваного правочину обсягу (розміру) невиконаного зобов’язання ПАТ «Банк «ОСОБА_5 Русь» перед нею.

З огляду, на те що договір іпотеки від 01.07.2013 року, укладений між нею та ПАТ «Банк «ОСОБА_5 Русь», мав похідний характер, а договір № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за кредитним Договором» від 11.08.2016 року має всі ознаки недійсності підлягає визнанню недійсним як похідний і договір «Про відступлення прав за договором іпотеки» від 11.08.2016 року, укладений між ПАТ «ОСОБА_5 Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС».

Також 01.07.2013 року між нею та ТОВ «ОСОБА_1 - 2000» було укладено договір про надання послуг поруки за вищевказаним кредитним договором, з лімітом майнової відповідальності поручителя в обсязі 1000 грн. Зазначені послуги товариством не виконані.

З огляду на зазначене, остаточно просила:

- визнати недійсними договір № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором» від 11.08.2016 року, та договір «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, що укладені між ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ПАТ «ОСОБА_5 Русь», із застосуванням процедури повернення сторін зазначених правочинів у первісний стан, що існував до укладання вищевказаних недійсних правочинів;

- в порядку відновлення становища, що існувало до моменту порушення цивільного права, визнати боргове зобов’язання ОСОБА_3 перед ПАТ «ОСОБА_5 Русь» за кредитним договором № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року таким, що підлягає зупиненню до виконання в обсязі на загальну суму 489 000 грн. - до моменту виконання боргового зобов’язання ПАТ «ОСОБА_5 Русь» перед ОСОБА_3 за договорами банківського вкладу, права на які здобуто на підставі укладених Договорів про відступлення права вимоги від 03.08.2015 року та 05.08.2015 року на загальну суму 489 000 грн.;

- зобов’язати ТОВ «ОСОБА_1 - 2000» вчинити певні дії, а саме: виконати обов’язок за договором поруки від 01 липня 2013 року, в межах ліміту майнової відповідальності;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, які підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, а саме:

- кредитним договором № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_5 Русь», за умовами якого ОСОБА_7 отриманий кредит в формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії на строк до 30 червня 2023 року,

- відповідними розрахунковими документами;

- договором іпотеки від 01.07.2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_5 Русь», умовами якого в якості забезпечення за кредитним договором, ОСОБА_7 було передано в іпотеку трьох кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Лісний буд. 35;

- договором № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, укладеним між ПАТ «Банк «Киівська Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС»;

- договором «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, укладеним між ПАТ «ОСОБА_5 Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в Реєстрі за № 5 72.

Судом також встановлено, що за договорами відступлення права вимоги, укладеними: 03 серпня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та 05 серпня 2015 року між ТОВ Конструкторсько-Виробничим підприємством «Струм» та ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ТОВ Конструкторсько-Виробниче підприємство «Струм» відступають ОСОБА_3 права вимоги, які випливають ( відповідно) з правовідносин розміщення грошових коштів на рахунках банківських вкладів (депозитів) «Супер-вклад», укладеного 06 жовтня 2014 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_5 Русь», та за договором банківського вкладу «Гнучкий», укладеного 11 квітня 2015 року між ТОВ Конструкторсько-Виробниче підприємство «Струм» та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_5 Русь».

За положеннями статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції на підставі аналізу наведених норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про те, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не виливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 не обґрунтувала порушення її прав оспорюваними договорами про відступлення права вимоги, укладеними між ПАТ «Банк «Киівська Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС».

Довід апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінку тим обставинам справи, що на момент укладання оспорюваних договорів про відступлення права вимоги в загальній сумі заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року не враховано зустрічні вимоги ОСОБА_3, як нового кредитора за договорами про відступлення права вимоги, укладеними нею з ОСОБА_6 та ТОВ Конструкторсько-Виробничим підприємством «Струм», колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Суд першої інстанції правильно застосував роз’яснення п.п.2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за якими судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором» від 11.08.2016 року та договору «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, що укладені між ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ПАТ «ОСОБА_5 Русь», недійсними.

Довід апеляційної скарги про те, що судом не враховано постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-53гс 14, не заслуговує на увагу, оскільки в рішенні суд правильно зазначив про те, що вказана постанова не може бути застосована до правовідносин, які склались між банком та позивачем.

Звертаючись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Русь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», про захист прав споживачів, відновлення становища, що існувало до порушення цивільного права, визнання правочинів недійсними, ОСОБА_9 посилалась на невиконання відповідачем свого обов’язку перед нею.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, на виконання кредитного договору № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_5 Русь», ОСОБА_7 отриманий кредит в формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії на строк до 30 червня 2023 року.

Суд правомірно застосував правову позицію Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-43цс15 щодо спірних правовідносин, а саме: виконання боргового зобов’язання позивача перед банком до вирішення питання щодо повернення депозитного вкладу.

Згідно з вимогами ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 606 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

За лексичним (етимологічним) значенням слів, викладеним у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, "поєднання, поєднувати" - це збирати разом; складаючи, зливаючи, створювати одне ціле.

Отже, поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватись для юридичних осіб - при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - при спадковому правонаступництві в разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення.

Таким чином, щоб зобов'язання припинилось на підставі наведеної норми, необхідне поєднання сторін, в результаті якого лишається одна особа.

З урахуванням вищезазначеного слід дійти висновку, що ст. 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

Крім того, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав право вимоги до банку, могли припинятись тільки відповідно до статей 601, 602 ЦК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції постанови Київського Апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року за №826/223215 колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на те, що висновки суду в цій частині з посиланням на не надання позивачем належних доказів – відповідного судового рішення, ОСОБА_9 не спростовано.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 червня 2018 року.

Головуючий

Судді: