Постанова № 74387496, 31.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/8623/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 травня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючої : Готра Т.Ю.,

суддів : Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря : Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2018 року в справі (головуючий суддя Фазикош О.В., повний текст рішення складено та підписано 13.02.2018 року) за позовом Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення із службового житла без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації місця проживання,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2017 року Ужгородська місцева прокуратура, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради, звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що пунктом 2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» за прокуратурою Закарпатської області вирішено закріпити квартиру по вул. Заньковецької, 3/159, як службову.

26.07.2013 року наказом прокурора Закарпатської області №802 ОСОБА_1 прийнято на роботу в органи прокуратури Закарпатської області та призначено на посаду заступника начальника відділу процессуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області.

Протоколом засідання профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області №1 від 12.11.2013 вирішено взяти на квартирний облік члена профспілкової організації ОСОБА_1.

В подальшому, рішенням №1 адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області від 15.11.2013 вирішено надати заступнику начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області ОСОБА_1 службове житло - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1.

На підставі п.2.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської пади №430 від 04.12.2013 ОСОБА_1 надано службовий ордер №000154 від 20.12.2013 на вказану квартиру.

19.02.2014 року ОСОБА_1 разом зісвоєю дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 зареєстрували місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №457 від 12.11.2014 пункт 2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» в частині закріплення за прокуратурою Закарпатської області, як службової, квартири по вул. Заньковецької, 3/159 відмінено, та вирішено закріпити зазначену квартиру за прокуратурою міста Ужгорода, як службову.

Посилаючись на те, що на даний час ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з прокуратурою Закарпатської області, оскільки наказом виконувача обов’язків прокурора Закарпатської області від 28.10.2014 № 1014к його звільнено з органів прокуратури Закарпатської області, і письмова вимога прокуратури здійснити процедуру зняття з реєстрації місця проживання та звільнити службове житло - однокімнатну квартиру за адресою: м. Ужгород, вул. Заньковецької, 3/159, відповідачами не виконана, тому позивач просив виселити із службового жилого приміщення по вул. Заньковецької, 3/159, в м. Ужгороді Гайдамаку ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення та зобов’язати останніх передати приміщення квартири за актом прийому-передачі. Зняти з реєстрації місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09 лютого 2018 року у задоволенні позову Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради, відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Закарпатської області просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов Ужгородської місцевої прокуратури задовольнити.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора Романа М.С., який апеляційну скаргу підтримав, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи Ужгородській місцевій прокуратурі у позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не припинив свою трудову діяльність як прокурор, він був звільнений з посади прокурора відділу процесуального керівництва кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв»язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому його сім»яне підлягає виселенню. Також суд вважав, що житлові правовідносини виникли між прокуратурою Закарпатської області, за якою була закріплена службова квартира, та ОСОБА_1, якому прокуратура надала службову квартиру у зв»язку з укладенням ним трудового договору, а не між виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та відповідачем, а тому дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про виселення відповідачів із службової квартири має прокуратура Закарпатської області.

Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може за наступних обставин.

Судом встановлено, що 26.07.2013 року наказом прокурора Закарпатської області №802 ОСОБА_1 прийнято на роботу в органи прокуратури Закарпатської області та призначено на посаду заступника начальника відділу процессуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальномупровадженні прокуратури області.

Пунктом 2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» за прокуратурою Закарпатської області вирішено закріпити квартиру по вул. Заньковецької, 3/159, як службову.

Протоколом засідання профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області №1 від 12.11.2013 вирішено взяти на квартирний облік члена профспілкової організації ОСОБА_1.

В подальшому, рішенням №1 адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області від 15.11.2013 вирішено надати заступнику начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області ОСОБА_1 службове житло - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1.

На підставі п.2.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №430 від 04.12.2013 ОСОБА_1 надано службовий ордер №000154 від 20.12.2013 на вказану квартиру. Склад сім»ї – 3 чоловіка (він, дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3).

19.02.2014 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 зареєстрували місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №457 від 12.11.2014 пункт 2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» в частині закріплення за прокуратурою Закарпатської області, як службову, квартири по вул. Заньковецької, 3/159, відмінено, та вирішено закріпити зазначену квартиру за прокуратурою міста Ужгорода, як службову.

Відповідно до ч. 1 ст.118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ст.109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст.124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема сім'ї військовослужбовців; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.

Судом встановлено, що згідно наказу в.о. прокурора Закарпатської області від 28.10.2014 № 1014-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв’язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Однак місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 не припинив свою трудову діяльність як прокурор, він був звільнений з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв’язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, дані про забезпечення житлом за останнім місцем роботи в матеріалах справи відсутні, крім того відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із спірної службової квартири.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов такого висновку, оскільки відповідач ОСОБА_1 припинив трудові відносини з юридичною особою – прокуратурою Закарпатської області, а отже припинилось і його право на службове житло як працівника цієї юридичної особи. А та обставина, що відповідач був переведений на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, свідчить лише про те, що ОСОБА_1 не втратив статус прокурора(тобто працівника органів прокуратури України як системи органів, які виконують покладені Конституцією України на них функції), однак статус працівника прокуратури Закарпатської області ним втрачено, а саме від цього статусу залежить право на спірне службове приміщення.

Також місцевий суд помилково дійшов висновку про неможливість виселення відповідачів з спірної службової квартири на підставі ст.125 ЖК України, як сім»ї військовослужбовця, оскільки ОСОБА_1 набув статус військовослужбовця лише 26.01.2015 року, коли згідно наказу Міністра оборони України за №44 з ним було укладено контракт, тоді як з посади у прокуратурі Закарпатської областійого було звільнено 28.10.2014 року.

Отже встановивши, що на момент звільнення з посади у прокуратурі Закарпатської області ОСОБА_1 статусу військовослужбовця не мав, службову квартиру йому було надано прокуратурою Закарпатської області, в якій він пропрацював менше 10 років, яку відповідачі в добровільному порядку звільнити відмовляються, в якій відповідачі постійно не проживають, тобто така не є їхнім постійним місцем проживання,тому колегія суддів вважає, що на підставіположень статей 109, 124 ЖК Української РСР відповідачі підлягають виселенню із службового жилого приміщення по вул.Заньковецькій, 3/159 в м.Ужгороді без надання їм іншого жилого приміщення.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що позовна вимога про зобов’язання відповідачів передати приміщення квартири за актом прийому-передачі не підлягає задоволенню, оскільки виселення відповідачів із спірного службового житла і є вирішенням спору щодо користування сторонами спірним майном, а тому вчинення будь-яких інших дій щодо цього майна не потребує.

Стосовно позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачів, то така також не підлягає задоволенню, оскільки наявність судового рішення, що набрало законної сили, про виселення відповідачів із спірного службового жилого приміщення є самостійною підставою для зняття відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Щодо пред’явлення позову неналежним позивачем, то колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані їм повноваження щодо обліку відповідно до закону житлового фонду; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Відповідно до пп.1 п. «а» ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме до відання виконавчих органів Ужгородської міської ради відноситься вирішення питання щодо управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно ч. 1 ст.121 ЖК Української РСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Частина 2 цієї ж статті передбачає, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Як наголошує ч. 1ст.122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Враховуючи, щосаме до відання виконавчого комітету Ужгородської міської ради відноситься вирішення питання щодо управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, зокрема й квартирою по вул.Заньковецька, 3/159 в м.Ужгороді, яка відноситься до комунальної власності, і саме виконком Ужгородської міської ради видав ордер, який був підставою для вселення сім»ї ОСОБА_1 у спірне приміщення, тому виконавчий комітет Ужгородської міської ради є належним позивачем по даній справі, оскільки він є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким позов Ужгородської місцевої прокуратури слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області – задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2018 року – скасувати.

Позов Ужгородської місцевої прокуратури задовольнити частково.

Виселити із службового жилого приміщення по вул.Заньковецькій, 3/159 в м.Ужгороді Закарпатської області ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2018 року.

Головуюча : Судді :