Постанова № 74386591, 31.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/770/17-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.Провадження № 22-ц/780/2362/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 31.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Лівінського С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 14 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

22 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, де просило стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 12 740,14 грн. за кредитним договором б/н від 06 грудня 2016 року, яка складається з 4 339,82 грн. – тіло кредиту, 1 405,28 грн. – заборгованість по процентам, 5 912,18 грн. – заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф ( фіксована частина ), 582,86 грн. – штраф ( процентна складова ) та вирішити питання відшкодування судового збору.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до укладеного правочину ОСОБА_2 отримав кредитну карту «Універсальна», яку 15 жовтня 2013 року було переоформлено на кредитну картку «Gold» з кредитним лімітом в розмірі 4 700 грн.

Однак, відповідач взятих на себе зобов’язань за правочином не виконав, у зв’язку з чим, станом на 06 грудня 2016 року, утворилася заборгованість в розмірі 12 740,14 грн.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 14 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено з посиланням на сплив строку позовної давності.

Також, зазначено, що позивач не довів обставину, що 15 жовтня 2013 року ОСОБА_2 переоформив кредитну картку «Універсальна» на престижну кредитну картку «Gold» та відповідачу відкрито картковий рахунок, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4 700 грн. у виді встановленого кредитного ліміту зі сплатою 27,6 % річних від суми заборгованості за кредитом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Сквирського районного суду Київської області від 14 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 27 грудня 2010 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 підписали анкету-заяву ( а.с. 43 ).

В заяві вибрана послуга щодо оформлення платіжної карти кредитка «Універсальна» з кредитним лімітом 300 грн. та зазначено, що заява, разом із умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, з якими він ознайомлений, як зазначено у тексті, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг ( там же ).

При цьому, 22 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, посилаючись на те, що відповідач належним чином взяті на себе зобов’язання за правочином не виконував, унаслідок чого станом на 06 грудня 2016 року, як зазначає позивач, утворилася заборгованість у розмірі 12 740,14 грн. ( а.с. 2-5 ).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 14 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено з посиланням на сплив строку позовної давності та необґрунтованість позовних вимог ( а.с. 95-96 ).

Вирішуючи справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», суд другої інстанції не погоджується із висновками місцевого суду і вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у позові з підстав пропуску строку позовної давності, не врахував ту обставину, що відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України із застосуванням строків позовної давності підлягає захисту лише порушене право, а тому висновок суду про відмову у позові з підстав пропуску строку давності не відповідає вимогам закону.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України захисту в судовому порядку підлягає порушене, невизнане або оспорюване право особи, і лише при встановленні цього порушення, суд застосовує строк позовної давності.

У разі недоведеності порушення цього права в задоволенні вимог слід відмовити по суті, проте, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість позовних вимог і разом з цим застосував строк позовної давності.

Окрім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2, в установленому законом порядку, не звертався до місцевого суду із заявою про застосування строку позовної давності у відповідності до положень ч. 4 ст. 267 ЦПК України, що виключає можливість ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову за вказаною підставою.

З приводу заявлених позовних вимог слід зазначити наступне.

Так, факт виконання позивачем своїх зобов’язань за правочином, анкетою-заявою б/н від 27 грудня 2010 року, підтверджується, зокрема, поясненнями самого відповідача, в яких він визнає отримання кредитної картки ( а.с. 71 ).

Окрім цього, позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_2 та виписку по картковому рахунку, що свідчить про факт користування відповідачем кредитними коштами ( а.с. 85 зв., 86 ).

Будь-яких доказів, які б свідчили про неправомірність укладеного між сторонами правочину матеріали справи не містять і відповідач їх не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанцій та не звернувся до суду про визнання його недійсним.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, укладений між сторонами кредитний договір є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України і за положеннями правочину відповідач має нести цивільно-правову відповідальність у відповідності до положень ст.ст. 525, 526, 610, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України.

Разом з цим, відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору.

Відсутність підпису відповідача на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.

Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та правила надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт не містять підпису відповідача і позивач не надав суду доказів, які б підтверджували ту обставину, що саме вони є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року ( справа №6-2320цс16 ).

Таким чином, за наданими умовами та правилами надання банківських послуг, витягом з тарифів обслуговування кредитних карт ( а.с. 8, 9-42 ) між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру процентів, штрафів, пені, оскільки зазначені складові договору не містять підпису відповідача.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення процентів, штрафів та пені, враховуючи зазначене, є необґрунтованими, а відтак, зазначені вимоги не підлягають до задоволення.

Крім цього, апеляційний суд позбавлений можливості стягнути проценти за правочином на рівні облікової ставки Національного банку України у відповідності до положень ч. 1 ст. 1048 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, оскільки, позивачем не надано відповідного розрахунку, а з наявного розрахунку неможливо визначити їх розмір через відсутність окремих складових заборгованості, а саме: заборгованості на певну дату тіла кредиту.

Отже, з точки зору суду другої інстанції, задоволенню підлягають лише позовні вимоги товариства в частині стягнення заборгованості за кредитом, в розмірі 4 568,26 грн. за вирахуванням сплачених відповідачем коштів на погашення кредиту в розмірі 228,41 грн., відповідно до наданого розрахунку ( а.с. 46 ).

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування заборгованості в визначеному апеляційним судом розмірі відповідач, під час розгляду справи, не надав.

Відтак, на переконання апеляційного суду, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 339,82 ( 4 568,23 – 228,41 ) грн. на підставі положень ст.ст. 16, 638, 1046-1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265, 367, 374, 376 ЦПК України.

Окрім наведеного, до задоволеної вимоги не може бути застосовано строк позовної давності, оскільки, як вже зазначалося відповідач не звертався з відповідною заявою та як вбачається з наданого розрахунку 26 листопада 2015 року ним здійснено платіж в розмірі 228,41 грн., що свідчить про переривання строку позовної давності у відповідності до положень ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Разом з цим, строк дії картки закінчується 07 липня 2017 року ( а.с. 85 зв. ), відтак, строк позовної давності закінчується 07 липня 2020 року, в той час, коли позовні вимоги заявлено 22 березня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення щодо відмови у заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за правочином.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», на переконання апеляційного суду, знайшли своє часткове підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України та зазначених положень матеріального і процесуального права за їх обґрунтованістю та доведеністю у зазначеній апеляційним судом частині.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог, судовий збір в розмірі 1 362,40 ((1 600 + 1 600 х 150 : 100 ) х 34,06 :100 ) грн.

При визначені розміру судового збору, апеляційний суд виходить із пропорції задоволених вимог – 34,06 ( 4 339,82 : 12 740,14 х 100 ) відсотків.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 14 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 339,82 грн. і судовий збір – 1 362,40 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

ОСОБА_3