Рішення № 74380189, 20.04.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/128/18

Провадження № 2/200/22/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«20» квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

представника позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

04 січня 2018 року позивач ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» звернулось до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_4, про розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що між ТОВ «МТ-1» та ОСОБА_6 25.10.2010 року було укладено Договір № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення за адресою м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва - Європейська), в районі будинку № 7. За умовами договору загальна сума фінансування будівництва відповідачем в частині площі об’єкту складає 1450800 грн., та відповідач зобов’язаний сплатити кошти в момент підписання договору. Однак відповідач пайової частки інвестування в будівництво за частину об’єкту не сплатив.

З огляду на викладене, позивач просив суд розірвати Договір № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення від 15.10.2010 року, укладений між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» та ОСОБА_7, стягнути з відповідача судові витрати.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, шляхом заборони будь-кому з органів управління, власникам та іншим повноважним представникам ТОВ «МТ-1» здійснювати передачу нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва Європейська), в районі будинку №7 ОСОБА_2 або її повноважним представникам; накладення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва Європейська), в районі будинку №7, пов’язаних з державною реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 05.01.2018 року заяву ТОВ «МТ-1» про забезпечення позову задоволено.

05 січня 2018 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є колишнім чоловіком ОСОБА_2, шлюб розірвано незадовго до укладення відповідачем оспорюваного договору № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення, поділ майна подружжя після розірвання шлюбу не здійснювався. Згода ОСОБА_4 на укладення ОСОБА_2 оспорюваного договору не надавалась. Вказує також, що зазначений договір не був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки інвестиційний внесок відповідачем не було сплачено. Відповідач грошей не мала, та не мала джерел надходження грошей. Неможливо також визначити об’єкт інвестування, так як до договору не додано документів, що підтверджують наявність земельної ділянки, наданої під будівництво. Також були порушені вимогу Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», оскільки не було залучено банківської установи, не створено фонд операцій з нерухомістю.

З урахуванням зазначеного, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 просив суд визнати договір №303 інвестування будівництва нежилого приміщення від 25.10.2010 року, укладений між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» та ОСОБА_2. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 судові витрати.

09 січня 2018 року від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, надійшла заява про забезпечення позову, шляхом заборони будь-кому з органів управління, власникам та іншим повноважним представникам ТОВ «МТ-1» здійснювати передачу приміщення за Договором №303 від 25.10.2010 року, будівництво якого здійснювалось за адресою: м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва Європейська), в районі будинку №7, наразі адреса - м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 9А, ОСОБА_2 або її повноважним представникам; накладення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно приміщення, за Договором №303 від 25.10.2010 року, будівництво якого здійснювалось за адресою: м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва Європейська), в районі будинку №7, наразі адреса - м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 9А, пов’язаних з державною реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 11.01.2018 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено.

17 січня 2018 року позивачем ТОВ «МТ-1» подано заяву про залишення позову до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про розірвання договору без розгляду та скасування заходів забезпечення позову.

Представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом ОСОБА_3 подано заяву від 29.01.2018 року про залишення позовної заяви ТОВ «МТ-1» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про розірвання договору та позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ТОВ «МТ-1» про визнання договору недійсним - без розгляду, а також про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалами суду від 05.01.2018 та від 11.01.2018 року.

Ухвалою суду від 07.02.2018 року заяву ТОВ «МТ-1» задоволено, позовну заяву ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про розірвання договору залишено без розгляду та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2018 року.

Зазначеною ухвалою суду було відмовлено представнику ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 11 січня 2018 року.

Окрім того, окремою ухвалою від 07.02.2018 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про залишення без розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» про визнання договору недійсним залишено без задоволення.

15 лютого 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, в якому відповідач зазначив, що ОСОБА_4 не надав доказів, що його права під час укладення оспорюваного договору були порушені, він не э стороною договору, не надавав коштів для здійснення інвестування, не перебував у шлюбі з відповідачкою під час укладання договору. Вказує, що під час укладання спірного договору відповідачка працювала. ОСОБА_2 виконала свій обов’язок за договором щодо інвестування коштів в повному обсязі, вказані кошти їй дав її батько ОСОБА_8 Зазначає також, що ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності на звернення до суду з зазначеним позовом.

06 квітня 2018 року ухвалою суду було закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 20.04.2018 року.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та посилалась на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позовної заяви третьої особи заперечували та посилались на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ТОВ «МТ-1» не забезпечив явку представника в судове засідання, відзив на позовну заяву ОСОБА_4 не надав.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У судовому засіданні встановлено, що 25.10.2010 року між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» та ОСОБА_2 було укладено Договір №303 інвестування в будівництво нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Миронова (нова назва – Європейська), в районі будинку №7.

Відповідно до п.4.4 договору загальна сума фінансування будівництва ОСОБА_2 в частині площі Об’єкту відповідно до п. 6.1.2 Договору складає 1 450 800,00 грн.

ОСОБА_4 є колишнім чоловіком Відповідача у справі.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00019277824 від 22.12.2017 року шлюб між Третьою особою та Відповідачем було розірвано 23.04.2010 року.

Поділ майна між подружжям після розірвання шлюбу не здійснювався, майно набуте у шлюбі належить третій особі та відповідачу на праві спільної сумісної власності, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Укладення оскаржуваного договору без згоди колишнього чоловіка та без наміру реального настання правових наслідків, на думку третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є порушенням його прав та відповідно підставою для визнання такого договору недійсним.

Згідно приписів ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 3 зазначеної норми визначено обов’язковість надання письмової згоди одного з подружжя, у разі укладання договору одним з подружжя стосовно цінного майна.

Згідно ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною 2 зазначеної норми зазначено, що розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Договору №303 інвестування в будівництво нежитлового приміщення від 25.10.2010 року та інших доказів, наданих сторонами письмова згода ОСОБА_4 на укладення договору не надавалась.

Тобто права третьої особи, як співвласника майна подружжя, шлюб між якими було розірвано, порушено укладенням Договору №303 інвестування в будівництво нежитлового приміщення від 25.10.2010 року, а отже підлягають захисту в судовому порядку.

Умовами спірного Договору, а саме п. 4.3 Договору визначено обов’язок ОСОБА_2 сплатити грошові кошти в якості фінансування будівництва в момент підписання Договору.

Третя особа посилається на недотримання відповідачем визначеної умови договору, що на його думку є підставою для визнання такого недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України.

З метою доведення факту невиконання відповідачем умови договору в частині сплати інвестиційного внеску, третьою особою в підготовчому засідання було подано клопотання про витребування у ТОВ «МТ-1» документів, підтверджуючих чи спростовуючих факт виконання відповідачем зазначеної умови договору, однак в подальшому представник відмовився від даного клопотання в судовому засіданні з підстави отримання таких документів самостійно.

06 квітня 2018 року під час судового засідання представником третьої особи було заявлено усне клопотання про долучення до матеріалів справи письмову відповідь ТОВ «МТ-1» адвокату ОСОБА_9, з якої вбачається, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «МТ-1» надходження коштів від ОСОБА_2 не здійснювалося.

Також представником третьої особи було вручено представнику відповідача копію зазначеної довідки під час судового засідання.

Також, в матеріалах справи наявна довідка ТОВ «МТ-1» «О 100% инвестировании конкретного обьекта инвестирования» за підписом директора ОСОБА_10, з якої вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до умов договору від 25 жовтня 2011 року № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення за адресою м. Дніпро, вул. Миронова в районі будинку № 7, про інвестовано будівництво об’єкта інвестування будівельною площею 300 кв.м.

Вказана довідка долучена до матеріалів справи за усним клопотанням представника відповідача.

Оцінюючи вказані документи, суд звертає увагу, що довідка «О 100% инвестировании конкретного обьекта инвестирования» за підписом директора ОСОБА_10 не містить дати її складення, в ній наявні суперечності, а саме - невідповідність дати договору, вказаної в довідці, даті Договору №303 інвестування в будівництво нежитлового приміщення від 25.10.2010 року, що є предметом спору. Крім того, в довідці не зазначено дату, розмір та спосіб інвестування коштів.

З урахуванням зазначеного, суд не бере до уваги як належний та достовірний доказ довідку «О 100% инвестировании конкретного обьекта инвестирования» за підписом директора ОСОБА_10

Заперечення представника відповідача від 20.04.2018 року на клопотання представника третьої особи про залучення до матеріалів справи відповіді ТОВ «МТ-1» на запит адвоката ОСОБА_9 не приймається до уваги судом, з огляду на подання такого заперечення вже після залучення відповідного доказу в судовому засіданні, яке відбулось 06.04.2018 року.

Таким чином, суд враховує як належний, достатній та достовірний доказ інформацію від 06.03.2018 року ТОВ «МТ-1» про те, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «МТ-1» надходження коштів від ОСОБА_2 не здійснювалося.

Твердження відповідача про порушення порядку, встановленого законом під час отримання доказу, на думку суду, є необґрунтованим, з огляду на наявність у адвоката права звертатись з відповідними запитами на підставі закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та надання відповіді на такий запит ТОВ «МТ-1» з власного волевиявлення повноважною посадовою особою.

Незаконність дій в частині розголошення конфіденційної інформації не є предметом розгляду в даному спорі.

Тобто матеріали справи містять підтвердження факту порушення відповідачем умов Договору в частині сплати інвестиційного внеску, передбаченого п. 4.3, що є доказом відсутності реального наміру настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України однією з вимог, додержання якої є необхідним для чинності правочину це правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.2) ч.2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання правочину недійсним.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачене, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, укладання Договору №303 інвестування в будівництво нежитлового приміщення від 25.10.2010 року зі сторони відповідача не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, як то сплата інвестиційного внеску та в подальшому передачу об’єкту нерухомого майна, що є підставою недійсності правочину, та за заявою третьої особи з самосійними вимогами на предмет спору такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Посилання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в позові на порушення вимог ч.4 ст. 203 ЦК України та норм Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» під час укладання договору приймаються до уваги судом з огляду на наступне.

Так, згідно ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Стаття 1 цього Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.»

Відповідно до норм статті 4 зазначеного закону та нормою, передбаченою ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" довірче управління фінансовими активами, грошовими коштами є фінансовою, банківською послугою, яка підлягає ліцензуванню у відповідності до законодавства та яка після 1 січня 2004 року повинна надаватись лише фінансовими установами.

Доводи ОСОБА_4 щодо відсутності ліцензії у ТОВ «МТ-1» для надання послуг за спірним Договором на час його укладення, жодним чином не були спростовані ані ОСОБА_2 ані ТОВ «МТ-1».

Враховуючи відсутність заперечень даної обставини зі сторони відповідачів, суд вважає її такою, що визнається учасниками справи.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, договір, укладений юридичною особою без відповідної ліцензії, може бути визнаний судом недійсним с застосуванням правового механізму ст. 215 ЦК України.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, поданої представником відповідача, доводи відповідача в цій частині відхиляються судом з огляду на наступне.

За загальним правилом Цивільного кодексу України (ст. 256) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України визначено початок перебігу позовної давності з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Доводи відповідача про обізнаність третьої особи про укладання договору, стороною якого він не виступає, зводяться до повідомлення про це відповідачем в присутності свідків та про надання третьою особою до матеріалів справи фото-копії договору.

В той же час, сам представник відповідача та відповідач надали пояснення суду про розірвання шлюбу між сторонами спору за півроку до укладення договору та неприязні стосунки, які склались між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що дає підстави суду критично оцінювати такі твердження.

Крім того, в судовому засіданні, яке відбулось 20 квітня 2018 року, були опитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_11

Свідчення обох свідків полягали в тому, що нібито ОСОБА_8 надав кошти ОСОБА_2 для сплати інвестиційного внеску приблизно в розмірі 250 000 тис. доларів, а також в тому, що ОСОБА_4 був обізнаний про укладення оскаржуваного договору на час його укладення.

Оцінюючи показання свідків, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Так свідками було надано пояснення про передання значної суми коштів без наявності письмового, аудіо- чи відео- підтвердження такої передачі. Окрім того, жодним чином не підтверджується, що кошти були надані саме для сплати інвестиційного внеску.

Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК України).

Тобто свідчення свідків про надання відповідачу коштів для сплати інвестиційного внеску є недостатніми для встановлення обставини щодо можливості сплати відповідачем коштів самостійно, а також недостатніми для встановлення обізнаності ОСОБА_4 про укладення ОСОБА_2 оскаржуваного договору станом на час його укладення.

Окрім того, в матеріалах справи наявний доказ про відсутність грошових надходжень від ОСОБА_2, як то письмова відповідь ТОВ «МТ-1» на запит адвоката, про який йшлось вище.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що стороною відповідача не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами твердження третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про те, про наявність оскаржуваного договору йому стало відомо лише з моменту подання позову ТОВ «МТ-1» до суду.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 не пропущено строк позовною давності для звернення до суду з зазначеним позовом.

За встановлених у судовому засіданні обставин та досліджених доказів, суд вважає вимоги позивача законними й обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним договору № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення від 25.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» та ОСОБА_7, є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» про визнання договору недійсним – задовольнити.

Визнати Договір № 303 інвестування будівництва нежилого приміщення від 25.10.2010 року, укладений між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «МТ-1» та ОСОБА_7, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 49000, м. Дніпро, вул. Лихачева, 84) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати в розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдест дві гривні 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску