Ухвала суду № 74379891, 01.06.2018, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Справа №220/121/18

Провадження № 1-кп/220/45/18

У Х В А Л А

Іменем України

01 червня 2018 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Чернякової В.С.

прокурора Харченка В.О.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника адвоката ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Новосілка клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Великоновосілківського районного суду Донецької області перебуває на розгляді зазначене кримінальне провадження.

Обвинуваченим ОСОБА_1 та його захисником - адвокатом ОСОБА_2 заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування клопотання посилаються на наявність нових обставин, які не розглядалися судом, а саме погіршення стану здоров’я обвинуваченого, його часті звернення до медичної частини СІЗО та перебування його під постійним наглядом лікаря. Вважають, що в умовах СІЗО неможливо виявити симптоми хвороби та отримати належне лікування. Крім того, зазначили, що обвинувачений має постійне місце проживання на території Великоновосілківського району і не має наміру переховуватись від суду, а також позбавлений можливості впливати на свідків або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вважають ризики, на які посилається прокурор, недоведеними. Обвинувачений позитивно характеризується, має сім’ю та матір похилого віку. Вважає, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту буде достатнім для виконання обвинуваченим покладених на нього обов’язків.

Прокурор заперечував проти зміни запобіжного заходу, вважаючи доведеними заявлені ним у клопотанні про продовження строку тримання під вартою ризики. Щодо стану здоров’я обвинуваченого зазначив, що погіршення, на яке посилаються обвинувачений та його захисник, не підтверджено належними доказами.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступних висновків.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06.12.2017 р. обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 03.05.2018 р. продовжено строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою до 01 липня 2018 року.

Відповідно до ч.5 ст. 201 КПК України слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

Звертаючись до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу, сторона захисту посилається на нові обставини, які не були предметом розгляду під час продовження строку запобіжного заходу, а саме на стан здоров’я обвинуваченого.

Як вбачається з листа начальника Маріупольського слідчого ізолятора від 25.05.2018 р. № 5/9234, ОСОБА_1 прибув до СІЗО 06.12.2017 р. та був оглянутий медичними працівниками слідчого ізолятора. ОСОБА_1 встановлено діагноз: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., був взятий під нагляд лікарями медичної частини МСІ. З приводу наявного у нього захворювання ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою 11.12.2017 р., 25.01.2018 р., 13.02.2018 р., 19.02.2018 р., 26.02.2018 р., 01.03.2018 р., 12.03.2018 р., 23.03.2018 р., 15.05.2018 р., 16.05.2018 р., 21.05.2018 р., 23.05.2018 р. У всіх випадках звернень отримував амбулаторне лікування в необхідному обсязі. На теперішній час стан здоров’я ОСОБА_1 розцінюється як відносно задовільний. Знаходиться під наглядом лікарів медичної частини Маріупольського слідчого ізолятора.

Суд також зазначає, що наявність у обвинуваченого в анамнезі перелічених захворювань не свідчать про його неможливість за станом здоров’я перебувати в умовах СІЗО. Доказів, які б свідчили про неможливість надання необхідної ОСОБА_1 медичної допомоги суду не надано. Більш того, як вбачається з листа начальника слідчого ізолятора, у всіх випадках звернень обвинувачений отримував амбулаторне лікування в необхідному обсязі. А тому суд вважає доводи сторони захисту щодо погіршення стану здоров’я обвинуваченого ОСОБА_1, що дає підстави для зміни запобіжного заходу, безпідставними та не підтвердженими належними доказами.

Щодо доводів обвинуваченого та його захисника про відсутність вказаних прокурором ризиків, то вони були перевірені судом під час вирішення клопотання про продовження строку тримання під вартою. Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винними, з огляду на вірогідність переховування від суду, оскільки під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_1 був оголошений у розшук, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

При продовженні строку запобіжного заходу судом також приймались до уваги положення ч.5 ст.176 КПК України, якими визначено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобовязання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу.

Одночасно суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.

За змістом ст. 49 Конституції України, кожному громадянину гарантоване право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов’язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі.

Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п.72 рішення від 18.12.2008 року по справі «Ухань проти України», заява №30628/02).

Положеннями ст. 11 Закону України «Про попереднє увязнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров’я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.

Відповідно до «Порядку взаємодії закладів охорони здоровя Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоровя з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 року, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров’я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров’я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров’я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров’я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Відшкодування витрат, повязаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів.

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров’я з орієнтовного переліку.

Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров’я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров’я та запит до керівництва СІЗО.

Враховуючи вищевикладене, з метою недопущення порушення прав обвинуваченого на отримання необхідної та достатньої медичної допомоги, суд вважає необхідним зобов'язати адміністрацію установи виконання покарань забезпечити обвинуваченому ОСОБА_1 проведення необхідного медичного обстеження.

Керуючись ст. ст. 369-372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу – відмовити.

Зобовязати адміністрацію Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор» забезпечити обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проведення необхідного медичного обстеження.

Ухвала підлягає негайному виконанню та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Якішина