Постанова № 74377855, 29.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2018 р. Справа№ 910/3507/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.05.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестбуд"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 (дата складання та підписання повного тексту ухвали - 29.03.2018)

у справі № 910/3507/18 (суддя - Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестбуд"

до 1) Міністерства юстиції України,

2) Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

про визнання незаконними та скасування постанов і актів державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестбуд» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач 1), Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни (надалі - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (надалі - відповідач 3), в якій заявник просив суд визнати незаконними та скасувати наступні постанови та акти Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни у виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року у справі № 12/5025/296/11: постанову № 30373236/3-1 від 10 березня 2017 року; акт № 30373236/3-1 від 10 березня 2017 року; постанову № 30373236/3-2 від 10 березня 2017 року; акт № 30373236/3-2 від 10 березня 2017 року; постанову № 30373236/3-3 від 10 березня 2017 року; акт № 30373236/3-3 від 10 березня 2017 року; постанову № 30373236/3-4 від 10 березня 2017 року; акт № 30373236/3-4 від 10 березня 2017 року; постанову № 30373236/3-5 від 10 березня 2017 року; акт № 30373236/3-5 від 10 березня 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестбуд" у прийнятті позовної заяви; позовну заяву з додатками повернуто заявнику.

Не погодившись з вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестбуд" 06.04.2018 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, порушив норми матеріального та процесуального права. Так, за доводами апелянта судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.06.2017 у справі № 6-1804цс16, відповідно до якої у разі якщо право власності на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця. А тому висновок місцевого господарського суду, що дана справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в господарському суді, а може бути розглянута в межах поданої скарги на дії органу ДВС, на думку апелянта, є помилковим. Тому просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, направивши справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г., за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; зобов'язано апелянта надати суду оригінал позовної заяви з усіма додатками; закінчено проведення підготовчих дій; справу №910/3507/18 призначено до розгляду на 21.05.2018.

07.05.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона зазначила, що погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскарження таких постанов та актів може бути здійснено в порядку ст.ст. 339-340 ГПК України. А тому просив апеляційну скаргу у даній справі залишити без задоволення.

10.05.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона фактично скопіювала зміст оскаржуваної ухвали з усіма доводами та висновками суду першої інстанції.

В судовому засіданні 21.05.2018 в порядку ст. 216 ГПК України було оголошено перерву до 29.05.2018.

22.05.2018 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Вказане клопотання було відхилено судом апеляційної інстанції з мотивів, наведених у відповідній ухвалі від 23.05.2018.

23.05.2018 через канцелярію суду від Господарського суду міста Києва надійшов оригінал позовної заяви з додатками у даній справі.

В судовому засіданні 29.05.2018 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до місцевого господарського суду.

Представник відповідача 1 в судове засідання 29.05.2018 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить телефонограма від 22.05.2018.

29.05.2018 через електронну пошту суду від відповідача 2 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за його відсутності. Вказана заява була задоволена судом апеляційної інстанції.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні 29.05.2018 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволеня, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача 1, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у даній справі позивачем оскаржуються постанови та акти Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни про передачу майну стягувачу в рахунок погашення заборгованості боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталінвестбуд»), на підставі яких було оформлено в подальшому право власності.

Розглянувши подану позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як сторона виконавчого провадження, може оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, звернувшись з відповідними скаргами до суду, який видав виконавчі документи, в межах вже існуючих господарських справ, а не шляхом подання окремого позову. А тому відмовив в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим такий висновок місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з положеннями ч. 1, 6, 8 ст. 61 Закону реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Таким чином, відчуження майна за результатами електронних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим, як зазначалось вище, Законом передбачено можливість, що реалізація арештованого майна на торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суд (аналогічна правова ситуація склалася у даній справі).

Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев'ята статті 62 цього Закону).

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки право на нерухоме майно вже оформлено, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. (Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 16.11.2016 у справі № 6-1655цс16 та в постанові від 14.06.2017 у справі № 6-1804цс16).

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується також з висновком місцевого господарського суду, що оскарження дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної служби можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду. Оскільки з урахуванням наявності спору про речове право, даний спір має бути розглянуто в порядку господарського судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи (зокрема з оригіналу позовної заяви з додатками), позивачем було долучено до матеріалів справи свідоцтва № 221 від 20.04.2017, № 224 від 20.04.2017, № 227 від 20.04.2017, № 230 від 20.04.2017, № 233 від 20.04.2017. Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі позивач надав докази оформлення права власності. В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає усні доводи відповідача 3, що право власності на спірне майно на сьогодні належить третім особам, а не відповідачу 3, оскільки такі обставини мають з`ясовуватись на стадії розгляду справи по суті та не впливають на вирішення питання про прийняття (або відмову у прийнятті позову).

Тобто оскаржувані постанови та акти головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни у виконавчому провадженні № 30373236 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2011 року у справі № 12/5025/296/11 вже були реалізовані, внаслідок чого було оформлено право власності та фактично існує спір про право, в даному випадку між позивачем та відповідачем 3. А тому доводи апелянта в цій частині приймаються судом апеляційної інстанції як обґрунтовані.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення із скаргою на дії державного виконавця в порядку ст. 339 ГПК України передбачає оскарження дій або бездіяльності органу ДВС за відсутності фактичної їх реалізації (в даному випадку постанов та актів) та за відсутності спору про право між боржником та стягувачем, який набув право власності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Отже, чинним ГПК України передбачено право розглядати господарськими судами справ у спорах щодо права власності та справи щодо визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Таким чином, з урахуванням реалізації оскаржуваних постанов та актів державного виконавця (наслідком чого стало оформлення права власності на спірне нерухоме майно) та враховуючи наявність спору про право, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана позовна заява у даній справі має бути розглянута в порядку господарського судочинства в позовному провадженні. А тому відмова суду першої інстанції про прийняття позовної заява на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України - є неправомірною.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України, тоді як матеріали справи (разом з оригіналом позовної заяви) слід направити на розгляд по суті до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом цієї апеляційної скарги, слід здійснити суду першої інстанції при ухваленні рішення у даній справі.

Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 20, ст.ст. 175, п. 7 ч. 1 ст. 255, ст. 270, ч. 3 ст. 271, п. 4 ч. 1 ст. 280, ст.ст. 281-285 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капіталінвестбуд"на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі № 910/3507/18 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі № 910/3507/18 про відмову у прийнятті позовної заяви - скасувати.

3. Направити матеріали справи № 910/3507/18 для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.05.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич