Ухвала суду № 74377363, 30.05.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

30 травня 2018 року Справа № 915/1367/17

м. Миколаїв

Кредитор: ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Банкрут: Фізична особа ОСОБА_2, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Ліквідатор: арбітражний керуючий Чепелюк Олександр Олександрович, свідоцтво №1786, видане 08.12.2016, адреса: АДРЕСА_3.

Суддя Ржепецький В.О.,

за участі представників:

від кредитора: ОСОБА_4, довіреність № 505 від 09.06.17 р.,

від банкрута: ОСОБА_5, довіреність № 728 від 22.08.2017 р.,

ліквідатор: арбітражний керуючий Чепелюк О.О.,

суть справи: про визнання кредиторських вимог,

встановив:

26.03.2018 на адресу господарського суду Миколаївської області від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання додаткових грошових вимог до банкрута. Кредитор просить суд: 1) визнати додаткові грошові вимоги до ОСОБА_2 на суму 21969069,71 грн., що складається з: 15039668,00 грн. основного боргу, 449351,96 грн. - 3% річних, 2045241,17 грн. - витрат від інфляції, 4434808,58 грн. - пені; 2) віднести на рахунок ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3524,00 грн.

Ухвалою суду від 27.03.2018 заяву кредитора прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.04.2018 о 10.30 год.

Відзивом від 04.04.2018 ліквідатор визнав додаткові грошові вимоги кредитора до банкрута частково в розмірі 20095623,16 грн. та включив їх у третю чергу, а судовий збір у сумі 3524,00 грн. - відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на спеціальний банківський рахунок. Вимоги кредитора щодо втрат від інфляції за квітень-грудень 2017 року в сумі 1406208,95 грн. та пені в розмірі 521237,60 грн. за період з 25.11.2017 по 08.01.2018 ліквідатором не визнано.

Заперечення щодо вимог кредитора по втратах від інфляції ліквідатором обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 524, 625 ЦК України та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17 та мотивовано тим, що Центральним районним судом м. Миколаєва встановлено, що 24.11.2015 між ОСОБА_1 та ФОП Коріновською Л.І. був укладений договір позики, відповідно до якого остання отримала від позичальника грошові кошти в сумі 14438171,40 грн., що еквівалентно 600000,00 доларів США строком до 24.11.2016. Отже, сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а у випадку порушення грошового зобов'язання предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, а тому, на думку ліквідатора, у даному випадку не підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Заперечення ліквідатора щодо нарахованої пені за період з 25.11.2017 по 08.01.2018 в розмірі 521237,60 грн. ліквідатором обґрунтовано посиланням на норми ч. 2 ст. 258, ст. 253, ч. 1 ст. 261 ЦК України, п. 3.1 Договору та мотивовано тим, що строк виконання зобов'язання за договором позики закінчився 24.11.2016, а отже з 25.11.2016 почався перебіг строку позовної давності. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 пеня стягнута в розмірі 1672454,86 грн. за період з 25.11.2016 по 24.04.2017 (151 календарний день). Відповідно до заяви про додаткові грошові вимоги, період нарахування пені складає з 25.04.2017 по 08.01.2018 (259 календарних днів), а отже загальний період, на який нарахована пеня становить 410 календарних днів, що, на думку ліквідатора, перевищує позовну давність в один рік на 45 календарних днів.

16.04.2018, за підсумками судового засідання, судом було оголошено учасникам провадження у справі про відкладення розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання додаткових кредиторських вимог до банкрута на 14 травня 2018 року об 11 год. 00 хв.

11.05.2018 кредитором ОСОБА_1 подано до господарського суду відповідь на відзив №01-29/18 від 04.04.2018, якою кредитор вважає відзив ліквідатора незаконним та необґрунтованим з наступних підстав: 1) стягнута рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 сума заборгованості становила еквівалент іноземної валюти саме на дату винесення рішення суду. Станом на дату подачі заяви про додаткові грошові вимоги до боржника еквівалент суми в іноземній валюті відсутній. Тобто, сума основної заборгованості в розмірі 16039668,00 грн., зафіксована в рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017, без жодної прив'язки до курсу іноземної валюти. Відповідно, сума заборгованості зафіксована в національній грошовій одиниці - гривні, додаткові вимоги заявлено також без прив'язки до курсу іноземної валюти і без перерахунку еквівалента. Крім того, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 стягнуто інфляційні втрати з моменту виникнення прострочення заборгованості; 2) рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 стягнуто заборгованість по 24.04.2017. Станом на 25.04.2017 зобов'язання боржником не виконано, що є порушенням прав і інтересів кредитора, а отже, на підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України, надає право кредитору звертатися за захистом і нарахуванням штрафних санкцій, включаючи і пеню. Відповідно з 25.04.2017 і почався перебіг строку позовної давності. Пеню розраховано по 08.01.2018, тобто в межах строку позовної давності.

Ухвалою суду від 14.05.2018 судове засідання з питання розгляду заяви кредитора було відкладено на 30.05.2018.

Учасники провадження у справі про банкрутство належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Ухвалою від 14.05.2018 судом забезпечено участь ліквідатора Чепелюка О.О. у судовому засіданні 30.05.2018 о 10.00 год. у режимі відеоконференції, доручено господарському суду Рівненської області забезпечити участь ліквідатора у справі №915/1367/17 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Чепелюка О.О. (свідоцтво №1786 видане 08.12.2016) у судовому засіданні, яке призначене на 30.05.2018 о 10 год. 00 хв., у режимі відеоконференції.

Представник кредитора ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву про визнання додаткових кредиторських вимог підтримала в повному обсязі, просить суд її задовольнити.

Ліквідатор визнав додатково заявлені кредиторські вимоги частково, заперечує проти визнання втрат від інфляції за квітень-грудень 2017 року в сумі 1406208,95 грн. та пені за період з 25.11.2017 по 08.01.2018 в розмірі 521237,60 грн. з мотивів, викладених у відзиві від 04.04.2018 №01-29/18.

Представник банкрута підтримав позицію ліквідатора, заявлені додаткові кредиторські вимоги визнає частково.

На підставі ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 30.05.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 84 Розділу VII "Особливості банкрутства окремих категорій боржників" Закону про банкрутство відносини, пов'язані з банкрутством боржників, визначених у цьому розділі, регулюються Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Особливості банкрутства фізичної особи встановлені ст. ст. 90-92 Закону про банкрутство.

Ухвалою суду від 09.01.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - фізичної особи ОСОБА_2.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор). Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника. Під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію. Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство. Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство.

Постановою суду від 23.01.2018 фізичну особу ОСОБА_2 визнано банкрутом, визнано безспірні грошові вимоги кредитора - ОСОБА_1 до боржника в сумі 1000000,00 грн., відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором у справі арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича та інше.

На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (номер публікації: 48813, дата публікації: 24.01.2018).

Відповідно до приписів ч. 8 ст. 91 Закону про банкрутство, офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, із зазначенням строку пред'явлення кредиторами вимог до банкрута, який не може перевищувати двох місяців.

За приписами ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

23.03.2018 кредитором подано до господарського суду заяву про визнання додаткових грошових вимог до банкрута у сумі 21969069,71 грн., що складаються з: 15039668,00 грн. основної суми боргу, 449351,96 грн. 3% річних, 2045241,17 грн. втрат від інфляції, 4434808,58 грн. пені та віднесення на рахунок банкрута витрат по сплаті судового збору в сумі 3524,00 грн.

Частиною 1 ст. 92 Закону про банкрутство встановлено, що господарський суд розглядає вимоги, заявлені кредиторами або боржником, у строки, передбачені частиною восьмою статті 91 цього Закону. За наслідками розгляду зазначених вимог господарський суд виносить ухвалу про порядок і розмір задоволення вимог кредиторів.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону про банкрутство заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, які підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, які додаються до заяви. До заяви в обов'язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника. Заява підписується кредитором або його уповноваженим представником.

Господарський суд зобов'язаний прийняти заяву кредитора, подану з дотриманням вимог цього Закону та Господарського процесуального кодексу України, про що виноситься ухвала, в якій зазначається дата розгляду заяви.

Згідно приписів ч. 1 ст. 24 Закону про банкрутство, господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 22 цього Закону. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Правовий аналіз положень статей 23-25 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що розгляд заяв з кредиторськими вимогами у ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі статті 23 Закону, без відкриття нових проваджень.

З матеріалів заяви кредитора від 23.03.2018 вбачається, що 24.11.2015 між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем Коріновською Л.І. був укладений договір позики (далі - Договір), за умовами якого ФОП Коріновська Л.І. отримала позику у сумі 14438171,40 грн., що еквівалентно 600000,00 дол. США. (п.1.1.)

Відповідно до п. 2.2. Договору позичальник зобов'язався повернути позикодавцю грошові кошти у сумі 14438171,40 грн., що еквівалентно 600000,00 дол. США в строк до 24.11.2016.

ФОП Коріновська Л.І. своє зобов'язання за Договором належним чином не виконала, суму позики не повернула у встановлений строк.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 стягнуто в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Іванівни, фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Богданівни на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.11.2015 в розмірі 18584346,78 грн., з яких: основна сума боргу - 16039668,00 грн., 3% річних - 179191,70 грн., втрати від інфляції - 693032,22 грн., пеня - 1672454,86 грн., судовий збір - 2666,66 грн.

На виконання рішення суду Центральним районним судом м. Миколаєва 28.07.2017 видано виконавчий лист.

Постановою Центрального відділу ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 22.08.2017 відкрито виконавче провадження №54572825 з примусового виконання виконавчого листа №490/4055/17 про стягнення частини заборгованості в розмірі 1000000,00 грн.

За повідомленням Центрального відділу ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вих. №44727 від 7.12.2017) станом на 07.12.2017 виконавче провадження знаходиться на виконанні, заборгованість складає 1000000,00 грн.

Таким чином, станом на дату звернення кредитора до господарського суду із заявою про визнання додаткових грошових вимог рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 не виконано, заборгованість боржником не погашено.

Кредитор просить суд додатково визнати грошові вимоги до банкрута за основним зобов'язанням в сумі 15039668,00 грн.

Ліквідатором та банкрутом вимоги кредитора в цій частині не заперечено.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає додаткові грошові вимоги кредитора в частині визнання заборгованості за основним зобов'язанням в сумі 15039668,00 грн. такими, що заявлені у встановленому порядку, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів банкрута.

Стосовно вимог кредитора про визнання додаткових грошових вимог в частині нарахування 3% річних в сумі 449351,96 грн. та 2045241,17 грн. втрат від інфляції, судом встановлено наступне.

Як зазначалось раніше, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 стягнуто в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Іванівни, фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Богданівни на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.11.2015 в розмірі 18584346,78 грн., з яких: основна сума боргу - 16039668,00 грн., 3% річних - 179191,70 грн., втрати від інфляції - 693032,22 грн., пеня - 1672454,86 грн., судовий збір - 2666,66 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Офіційний індекс інфляції, який розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а норма ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Відповідно до рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 з боржника стягнуто на користь кредитора 3% річних за період з 25.11.2016 по 24.04.2017 в сумі 179191,70 грн., інфляційні втрати за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в сумі 639032,22 грн.

Кредитор у заяві просить суд додатково визнати грошові вимоги до банкрута, а саме: 3% річних за період з 25.04.2017 по 08.01.2018 (259 днів) в сумі 320160,26 грн. (15039668,00х3%:365 дн. х 259 дн. = 320160,26 грн.) та інфляційні втрати за квітень-грудень 2017 року в розмірі 1406208,95 грн. ((16039668,00-1000000,00)х109,35%-15039668,00=1406208,95 грн., 109,35% - середній індекс інфляції за вказаний період).

Ліквідатором вимоги кредитора з цій частині визнано частково, а саме: щодо нарахування 3% річних визнано в повному обсязі, щодо втрат від інфляції за квітень-грудень 2017 року в сумі 1406208,95 грн. не визнано.

Однак, слід зазначити, що кредитором при підрахунку загальної суми заборгованості з 3% річних допущено арифметичну помилку, а саме: зазначено загальну суму 449351,96 грн. замість 499351,96 грн.

Заперечення ліквідатора щодо вимог кредитора по втратах від інфляції ліквідатором обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 524, 625 ЦК України та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17 та мотивовано тим, що Центральним районним судом м. Миколаєва встановлено, що 24.11.2015 між ОСОБА_1 та ФОП Коріновською Л.І. був укладений договір позики, відповідно до якого остання отримала від позичальника грошові кошти в сумі 14438171,40 грн., що еквівалентно 600000,00 доларів США строком до 24.11.2016. Отже, сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а у випадку порушення грошового зобов'язання предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, а тому, на думку ліквідатора, у даному випадку не підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Представником банкрута зазначену позицію ліквідатора підтримано в повному обсязі.

Доводи ліквідатора суд вважає хибними, оскільки рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 стягнуто в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Іванівни, фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Богданівни на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.11.2015 в розмірі 18584346,78 грн., з яких: основна сума боргу - 16039668,00 грн., 3% річних - 179191,70 грн., втрати від інфляції - 693032,22 грн., пеня - 1672454,86 грн., судовий збір - 2666,66 грн.

Тобто, внаслідок постановлення судом вказаного рішення у боржника існує перед кредитором боргове зобов'язання, сума якого визначена у гривнях, без визначення еквіваленту у іноземній валюті, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17, на яку посилається ліквідатор у відзиві на заяву кредитора.

У п. п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Згідно Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, які містяться у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за відповідний місяць, а якщо з 16 по 31 число - розрахунок починається з наступного місяця.

Кредитором нараховано втрати від інфляції за період квітень - грудень 2017 року, в той час як рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 набрало законної сили 03.07.2017.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що кредитор має право на відшкодування втрат від інфляції за несвоєчасне виконання рішення суду за період липень - грудень 2017 року, що за підрахунком суду становить 797031,77 грн.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне вимоги кредитора в цій частині задовольнити частково, визнати та включити до реєстру вимог кредиторів банкрута додаткові грошові вимоги кредитора щодо втрат від інфляції в загальній сумі 1436063,99 грн., з яких: 639032,22 грн. - інфляційні втрати за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 за рішенням суду, 797031,77 грн. - інфляційні втрати за період липень-грудень 2017 року. Решту вимог кредитора в цій частині слід відхилити.

Стосовно вимоги кредитора про визнання 3% річних, суд зазначає наступне.

Оскільки нарахування на суму боргу трьох процентів річних є платою за користування чужими коштами і закон не містить жодних обмежень щодо застосування даного виду відповідальності в залежності від застосування еквіваленту в іноземні валюті при здійсненні розрахунків, тому відповідні суми на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню.

Перевіривши розрахунок кредитора щодо нарахування 3% річних за період з 25.04.2017 по 08.01.2018 в сумі 320160,26 грн., на підставі зазначених вище правових норм, суд вважає його обґрунтованим.

Зазначені вимоги ліквідатором та банкрутом визнано в повному обсязі.

Таким чином, вимоги кредитора в частині визнання додаткових грошових вимог щодо нарахування 3% річних в загальній сумі 499351,96 грн., з яких: 179191,70 грн. за період 25.11.2016 по 24.04.2017 (за рішенням суду), 320160,26 грн. за період з 25.04.2017 по 08.01.2018, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, ліквідатором та банкрутом не заперечені та підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів банкрута в повному обсязі.

Стосовно вимог кредитора в частині визнання додаткових вимог по нарахуванню пені за період з 25.04.2017 по 08.01.2018 у сумі 2762353,72 грн. судом встановлено наступне.

Кредитор просить суд визнати додаткові вимоги по пені за період з 25.04.2017 по 08.01.2018 у сумі 2762353,72 грн.

Заперечення ліквідатора щодо нарахованої пені за період з 25.11.2017 по 08.01.2018 в розмірі 521237,60 грн. ліквідатором обґрунтовано посиланням на норми ч. 2 ст. 258, ст. 253, ч. 1 ст. 261 ЦК України, п. 3.1 Договору та мотивовано тим, що строк виконання зобов'язання за договором позики закінчився 24.11.2016, а отже з 25.11.2016 почався перебіг строку позовної давності. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 пеня стягнута в розмірі 1672454,86 грн. за період з 25.11.2016 по 24.04.2017 (151 календарний день). Відповідно до заяви про додаткові грошові вимоги, період нарахування пені складає з 25.04.2017 по 08.01.2018 (259 календарних днів), а отже загальний період, на який нарахована пеня становить 410 календарних днів, що, на думку ліквідатора, перевищує позовну давність в один рік на 45 календарних днів.

Представник банкрута в судовому засіданні позицію ліквідатора підтримав в повному обсязі.

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 стягнуто в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Іванівни, фізичної особи-підприємця Коріновської Лідії Богданівни на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.11.2015 в розмірі 18584346,78 грн., з яких: основна сума боргу - 16039668,00 грн., 3% річних - 179191,70 грн., втрати від інфляції - 693032,22 грн., пеня - 1672454,86 грн., судовий збір - 2666,66 грн.

Зазначене рішення суду боржниками не виконано, заборгованість перед кредитором не погашено.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до змісту ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність застосовується у розгляді вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у провадженні зі справ про банкрутство, за винятком випадків, коли підставою цих вимог є виконавчі документи або якщо у відповідних вимогах судом вже було відмовлено в порядку позовного провадження.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Частиною 2 ст. 41 Закону про банкрутство встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Тобто, стороною у спорі щодо наявності кредиторської заборгованості у банкрута є ліквідатор.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 19 січня 2017 року у справі №920/1294/15.

Відповідно до п.3.1 договору позики від 24.11.2015, у разі неповернення або несвоєчасного повернення позикодавцю грошових коштів в сумі 14438171,40 грн., що еквівалентно 600000,00 дол. США, позичальник сплачує позикодавцю пеню від неповернутої або несвоєчасно повернутої суми в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Тобто, умовами договору позики іншого не передбачено.

Строк виконання зобов'язання за вказаним договором настав 24.11.2016.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.06.2017 у справі №490/4055/17 з боржника на користь кредитора стягнуто пеню в сумі 1672454,86 грн. за період з 25.11.2016 по 24.04.2017.

Строк позовної давності, встановлений п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, про застосування якого заявлено ліквідатором банкрута, стосовно даної вимоги закінчився 24.11.2017.

Отже, в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, кредитором правомірно донараховано та заявлено до визнання пеню за період з 25.04.2017 по 25.05.2017 в сумі 332108,89 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог кредитора в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів пені.

Суд вважає обґрунтованим вимоги кредитора щодо пені за несвоєчасне виконання банкрутом зобов'язання в загальному розмірі 2004563,75 грн., з яких: 1672454,86 грн. - пеня за період з 25.11.2016 по 24.04.2017 за рішення суду, 332108,89 грн. - пеня за період з 25.04.2017 по 25.05.2018, яку розраховано судом у відповідності з нормами зазначених вище норм чинного законодавства в межах шестимісячного строку від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане та в межах строку позовної давності.

Решту вимог кредитора по нарахованій пені в сумі 2430244,83 грн. слід відхилити з підстав нарахування їх понад встановлений законодавством шестимісячний строк та заявлених поза межами позовної давності.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання додаткових кредиторських вимог до фізичної особи ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково на загальну суму 18979647,70 грн., з яких: 15039668,00 грн. (16039668,00 грн. - 1000000,00 грн.) - основний борг, 499351,96 грн. (179191,70 грн. + 320160,26 грн.) - 3% річних, 1436063,99 грн. (639032,22 грн. + 797031,77 грн.) - втрати від інфляції; 2004563,75 (1672454,86 грн. + 332108,75 грн.) - пеня.

Частиною 2 ст. 92 Закону про банкрутство врегульовано черговість задоволення вимог кредиторів фізичної особи, визнаної банкрутом.

Так, до задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на спеціальний банківський рахунок, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство фізичної особи і виконанням постанови господарського суду про визнання фізичної особи банкрутом. Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості:

у першу чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна фізичної особи; вимоги громадян, перед якими фізична особа несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані у цьому Фонді у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, вимоги щодо стягнення аліментів; розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди, а також задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

у третю чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги.

За недостатності коштів для задоволення у повному обсязі всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їхніх вимог.

Керуючись ст. ст. 23, 24, 25, 38, 83, 91, 92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 12, 233, 234 ГПК України, господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву ОСОБА_1 від 23.03.2018 про визнання додаткових кредиторських вимог до банкрута - задовольнити частково.

2. Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 в сумі 18 979 647,70 грн., з яких: 15 039 668,00 грн. - основний борг, 499 351,96 грн. - 3% річних, 1 436 063,99 грн. - втрати від інфляції; 2 004 563,75 грн. - пеня та включити їх до третьої черги реєстру вимог кредиторів банкрута.

3. Витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору в сумі 3524,00 грн. підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на спеціальний банківський рахунок.

4. В решті грошові вимоги ОСОБА_1 відхилити.

5. Ухвалу надіслати кредитору, банкруту, ліквідатору.

6. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у 10-денний строк з дня складення повного тексту безпосередньо до Одеського апеляційного господарського суду або через Господарський суд Миколаївської області.

Повний текст ухвали складено і підписано 01.06.2018.

Суддя В.О.Ржепецький