Рішення № 74377174, 30.05.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/410/18

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України;

2) квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛОГІСТІК ЦЕНТР"

про стягнення заборгованості у сумі 212 100,52 грн.,

за участю представників:

прокуратури: ОСОБА_1 (посвідчення №049445 від 12.03.2018 року);

позивача 1: не з`явився;

позивача 2: ОСОБА_2 (довіреність №4374 від 28.12.2017 року);

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2018 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі – позивач 1) та квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (далі – позивач 2) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛОГІСТІК ЦЕНТР" (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 212 100,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор послався на порушення відповідачем умов договору про відшкодування вартості теплопостачання в процесі надання послуг з харчування №292 від 07.11.2016 року, укладеного між позивачем 2 та відповідачем, згідно з якими відповідач зобов’язувався відшкодувати позивачу 2 вартість наданої теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, на підставі договору про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування за контрактом (харчування: послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право па забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин) №286/2/16/9 від 30.03.2016 року.

Проте, відповідач у період з листопада 2016 року до квітня 2017 року надані позивачем 2 послуги оплатив частково.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року позовну заяву заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця залишено без руху, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

16 березня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області заступник військового прокурора Вінницького гарнізону направив заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучення витребуваних ухвалою суду документів.

Ухвалою суду від 20.03.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 25 квітня 2018 року.

25 квітня 2018 року в засіданні представники прокуратури та позивача 2 позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники позивача 1 та відповідача у засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2018 року підготовче засідання відкладено на 16 травня 2018 року.

16 травня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача 2 подала клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

16 травня 2018 року в засіданні представники прокуратури та позивача 2 позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача 1 у засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду від 20.03.2018 року та від 25.04.2018 року не виконав, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 16.05.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30 травня 2018 року.

30 травня 2018 року в судовому засіданні представники прокуратури та позивача 2 позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити. Крім цього, представник позивача 2 подала документи для долучення до матеріалів справи.

Представники позивача 1 та відповідача у судове засідання не з’явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи відповідачем було змінено місце реєстрації, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004027226 від 29.05.2018 року.

Згідно з ч. 2 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи вищевикладене, суд продовжив розгляд справи з урахуванням відповідних змін у місці реєстрації відповідача.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

згідно з ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Частиною 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, пред’явлення заступником військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України цієї позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця викликано необхідністю захисту інтересів держави, пов’язаних з використанням військового майна та витрачанням бюджетних коштів.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем 2 у сумі 203 668,55 грн.

Так, 30 березня 2016 року між Міністерством оборони України (позивач - 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛОГІСТІК ЦЕНТР" (далі – відповідач) був укладений договір про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування за контрактом (харчування: послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин) №286/2/16/9 (далі – договір №286/2/16/9), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався у 2016 році надати позивачу 1 послуги щодо забезпечення харчуванням за контрактом (харчування, послуги щодо забезпечення харчуванням харчовими продуктами особового складу військових частин Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин (далі – послуги), зазначені у специфікації договору, освіження продовольства, а позивач 1 прийняти послуги і оплатити у кількості, строки та за цінами згідно з положенням цього договору.

Відповідно до п. 6.4.11 договору №286/2/16/9, відповідач зобов’язаний протягом 20 діб після підписання цього Договору укласти прямі договори з постачальними організаціями, а у разі технічної неможливості укладання прямих договорів, укласти з балансоутримувачем фондів договори про відшкодування вартості комунальних послуг та енергоносіїв, спожитих в процесі надання послуг з харчування. Нарахування плати за спожиті відповідачем комунальні послуги та енергоносії здійснюється з моменту (початку) надання послуг з харчування особового складу.

07 листопада 2016 року між квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця (далі – позивач 2) та відповідачем був укладений договір про відшкодування вартості теплопостачання в процесі надання послуг з харчування №292 (далі – договір №292), згідно з умовами якого відповідач зобов’язувався відшкодувати позивачу 2 вартість наданої теплової енергії по військовим частинам, в яких відповідач надає послуги з харчування, які надаються на підставі договору про закупівлю послуг харчування №286/2/16/9 від 30.03.2016 року (далі – договір харчування) в межах використовуваних (фактично опалювальних площ за тарифом, затвердженим відповідним розпорядчим актом (надалі за текстом – тариф).

Відповідно до п. 1.2 договору №292, розмір технологічних опалювальних площ їдальні, до яких фактично має доступ відповідач, штатна чисельність особового складу військових частин, відповідно до норм розквартирування військ, затверджених наказом Міністра оборони України від 05.01.2011 №5 вартість теплової енергії, відповідно до тарифу, визначені в додатку 1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 2 на виконання умов договору було направлено на адресу відповідача рахунки на оплату №000000007592 від 24.11.2016 року на суму 8 143,59 грн., №000000007593 від 24.11.2016 року на суму 3 974,41 грн., №000000008078 від 20.12.2016 року на суму 56 108,77 грн., №000000008079 від 20.12.2016 року на суму 27 634,14 грн., №000000000847 від 08.02.2017 року на суму 20 636,01 грн., №000000000848 від 08.02.2017 року на суму 10 346,11 грн., №000000000848 від 08.02.2017 року на суму 10 346,11 грн., №000000001401 від 23.03.2017 року на суму 18 639,66 грн., №000000001402 від 23.03.2017 року на суму 9 345,07 грн., №000000001834 від 12.04.2017 року на суму 41 439,70 грн., №000000001835 від 12.04.2017 року на суму 19 519,09 грн. та акти надання послуг №7604 від 24.11.2016 року на суму 8 143,59 грн., №7605 від 24.11.2016 року на суму 3 974,41 грн., №8091 від 20.12.2016 року на суму 56 108,77 грн., №8029 від 20.12.2016 року на суму 27 634,14 грн., №847 від 08.02.2017 року на суму 20 636,01 грн., №848 від 08.02.2017 року на суму 10 346,11 грн., №1401 від 23.03.2017 року на суму 18 639,66 грн., №1402 від 23.03.2017 року на суму 9 345,07 грн., №1834 від 12.04.2017 року на суму 41 439,70 грн., №1835 від 12.04.2017 року на суму 19 519,09 грн., що підтверджується супровідними листами №4880 від 21.12.2016 року, №568 від 13.02.2017 року та №1847 від 31.05.2017 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктом 1.4 договору №292 встановлено, що розмір тарифу встановлюється позивачем 2 на основі калькуляції або виходячи з вартості тарифу прямих постачальників. Розмір тарифу змінюється у разі зміни ціни на енергію.

Згідно з п. 2.1 договору №292, щомісячно, до 25 числа відповідач надає позивачу 2 довідку про кількість осіб, які отримали харчування у їдальнях військових частин, згідно якої проводиться нарахування теплопостачання, яке надається до місць визначених п.п. 1.3 договору. Довідка повинна бути оформлена та завірена відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 2.2 договору №292, щомісячно до 25 числа місяця наступного за звітним, позивач 2 надає відповідачу рахунок – фактуру споживання теплової енергії у технологічних приміщеннях та рахунок – фактуру споживання теплової енергії у місцях загального користування, розрахунок вартості теплопостачання по кожній військовій частині, акти відшкодування вартості теплопостачання, які є підставою для проведення оплати по даному договору.

Пунктом 2.3 договору №292 встановлено, що відповідач приймає до виконання подані позивачем 2 вищевказані документи та здійснює оплату на умовах цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач послуги, надані позивачем 2, у період з листопада 2016 року до березня 2017 року, оплатив частково, а саме в сумі 12 118,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.

Частиною 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 2 направив на адресу відповідача претензію №389 від 30.01.2017 року та вимогу №500 від 07.02.2017 року, просив оплатити заборгованість.

Відповідач відповідей на претензію та вимогу не надав, заборгованість не сплатив.

У зв’язку з цим, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону (далі – прокурор) звернувся до суду, просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 борг у сумі 203 668,55 грн.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем 2, представник відповідача суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про стягнення з відповідача боргу в сумі 203 668,55 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, прокурор просив стягнути з відповідача пеню в сумі 8 431,97 грн.

Пунктом 4.1 договору №292 встановлено, що за невиконання цього договору сторони несуть відповідальність перед законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня – це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов’язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.2 договору №292, за несвоєчасне внесення (прострочення) платежів, відповідач сплачує позивачу 2 пеню у розмірі 0,1% від суми боргу, за кожен день прострочення, але не менше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості:

за грудень 2016 року з:

04.01.2017 року до 26.01.2017 року, суму боргу в розмірі 83 742,91 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 08.12.2016 року №475-рш), складає 1 477,55 грн.;

27.01.2017 року до 02.03.2017 року, суму боргу в розмірі 83 742,91 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 26.01.2017 року №49-рш), складає 2 248,44 грн.;

03.03.2017 року до 31.03.2017 року, суму боргу в розмірі 83 742,91 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 02.03.2017 року №110-рш), складає 1 862,99 грн.;

за лютий 2017 року з:

23.02.2017 року до 02.03.2017 року, суму боргу в розмірі 30 982,12 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 26.01.2017 року №49-рш), складає 190,14 грн.;

03.03.2017 року до 31.03.2017 року, суму боргу в розмірі 30 982,12 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 02.03.2017 року №110-рш), складає 879,38 грн.,

а разом 6 658,50 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 3 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 2 ст. 31, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 53, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задоволити частково позов заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛОГІСТІК ЦЕНТР" про стягнення заборгованості у сумі 212 100,52 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛОГІСТІК ЦЕНТР" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Соборний район, вулиця Барикадна, будинок 15, ідентифікаційний код 38737726) на користь квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (21007, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Стрілецька, будинок 87, ідентифікаційний код 08320218) 203 668,55 грн. (двісті три тисячі шістсот шістдесят вісім грн. 55 коп.) боргу; 6 468,36 грн. (шість тисяч чотириста шістдесят вісім грн. 36 коп.) пені та 3 181,51 грн. (три тисячі сто вісімдесят одну грн. 51 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 01.06.2018 року.

Суддя С. Грабець