Ухвала суду № 74376919, 29.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

29.05.2018Справа № 910/11058/17За позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

до 1. Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

2. Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця"

про внесення змін до акту, -

За розглядом скарги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Яців О.Р. (представник за довіреністю № 399 від 28.09.2016р.);

від відповідача-1 (скаржника): Ковтонюк Ю.А. (представник за довіреністю № ЦХПбух-1 від 02.01.2018р.);

від відповідача-2: Волинський А.В. (представник за довіреністю № Ц/3-04/123-18 від 03.03.2018р.);

від органу ДВС: Нещадим І.С. (представник за довіреністю № 3922/20.3-03 від 29.12.2017р.).

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідачів 1 та 2 внести зміни до заключного передавального акту від 01.12.2015р. шляхом включення до заключного передавального акту існуючих перед позивачем зобов'язань відповідача 1 згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2012р. у справі №34/16 на суму 49 058 287,30 грн. боргу та 42 738,84 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Шкурдова Л.М.) від 19.09.2017р. (повне рішення складено 25.09.2017р.) у справі №910/11058/17 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017р. у справі №910/11058/17 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" задоволено повністю.

13.12.2017р. на виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Постановою Верховного суду від 14.03.2018р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017р. у справі №910/11058/17 залишено без змін.

11.05.2018р. до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до якої скаржник просить суд визнати дії органу виконання судових рішень стосовно винесення постанови від 19.04.2018р. ВП № 56223949 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 13.12.2017р. у даній справі неправомірними та скасувати вказану постанову.

Скарга відповдача-1 мотивована тим, що, на його думку, органом виконання судових рішень, неправомірно в порушення приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. та зареєстрованої за № 489/20802 від 02.04.2012р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу суду від 13.12.2017р. у даній справі, оскільки, на думку скаржника, виконавчий документ не підвідомчий Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Крім того, відповідач-1 вказує, що орган виконання судових рішень порушив його права як сторони виконавчого провадження та не вказав у оскаржуваній постанові в якій частині відповідачу-1 необхідно виконати судове рішення у даній справі, оскільки за виконавчим документом боржником є також відповідач-2, порушив строк пересилання документів виконавчого провадження, зокрема, оскаржуваної постанови.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Шкурдова Л.М. у відпустці скаргу передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018р. справу № 910/11058/17 прийнято до свого провадження для розгляду скарги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", розгляд скарги відповідача-1 на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/11058/17 призначено на 29.05.2018р.

25.05.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від відповідача-1 (скаржника) надійшло клопотання разом з матеріалами виконавчого провадження з виконання наказу суду від 13.12.2017р. у даній справі.

25.05.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від позивача надійшло заперечення до скарги відповдача-1, відповідно до змісту якого позивач вказує на відсутність будь-яких порушень норм чинного законодавства Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідність наказу суду від 13.12.2017р. вимогам Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим просить суд відмовити відповідачеві-1 у задоволенні його скарги.

25.05.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від відповідача-2 надійшли пояснення на скаргу, в яких останній підтримав доводи скарги та просить суд її задовольнити.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у встановлений судом строк своїм правом на подання заперечень проти скарги відповідача-1 не скористався.

В судовому засіданні 29.05.2018р. представник відповідача-1 підтримала доводи скарги та просила суд її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення скарги заперечував та просив суд відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача-2 підтримав доводи скарги та просив суд її задовольнити.

Представник органу виконання судових рішень проти задоволення скарги заперечував та просив суд відмовити в її задоволенні, подав до суду (у встановлений судом строк з урахуванням приписів ч. 4 ст. 116 ГПК України) клопотання про долучення до матеріалів справи матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 13.12.2017р.

Розглянувши подану скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно ст. 129-1 Конституції України та ст. 115 ГПК України (в редакції станом на дату прийняття рішення суду та видачі наказу суду) рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 ГПК України в редакції станом на дату прийняття рішення суду та видачі наказу суду).

15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ч. 1 ст. 327 якого виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Вимоги до виконавчих документів встановлені у ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. та зареєстрованої за № 489/20802 від 02.04.2012р. (далі - Інструкція) органом державної виконавчої служби є, зокрема, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень.

В п. 4 Інструкції передбачено, що Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

- боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

- сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Матеріалами справи підтверджується винесення органом державної виконавчої служби, за заявою стягувача, постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 56223949 від 19.04.2018р.

В обґрунтування поданої скарги, відповідач-1 зазначає, що органом виконання судових рішень не дотримано вимог п. 4 Інструкції та, зокрема, п. 10 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" та неправомірно, на його думку, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56223949 від 19.04.2018р., оскільки за виконавчим документом у даній справі боржником є Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", а не перелічені у п. 4 Інструкції органи, а сума зобов'язання не становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, оскільки вимоги позивача за судовим рішенням та відповідно наказом суду від 13.12.2017р. носять немайновий характер.

Суд не може погодитись з такими доводами відповідача-1, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, як було зазначено вище, судовим рішенням у даній справі та виданим на його виконання наказом суду від 13.12.2017р. зобов'язано Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до заключного передавального акту від 01.12.2015р., шляхом включення до нього існуючих перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" зобов'язань Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2012р. у справі №34/16 на суму 49 058 287,30 грн. боргу та 42738,84 грн. судового збору.

Таким чином, сума зобов'язання за виконавчим документом є більшою двадцяти та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, як це передбачено в п. 4 Інструкції.

При цьому, суд відзначає, про що також вірно зазначено позивачем у запереченнях на скаргу, про те, що ані Законом України "Про виконавче провадження", ані Інструкцією не встановлено заборони щодо виконання Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України рішень з вимогами немайнового характеру, які в свою чергу містять визначений розмір зобов'язань.

З урахуванням викладеного, оскільки розмір зобов'язань за виконавчим документом, пред'явленим стягувачем до органу державної виконавчої служби є 49 058 287,30 грн. боргу та 42 738,84 грн. судового збору, суд приходить до висновку про те, що на підставі положень ст. 3, 4, 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", п. п. 3, 4 Інструкції, останнім правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56223949 від 19.04.2018р.

Судом, за матеріалами справи, також встановлено, що стягувач звертався з виконавчим документом по даній справі до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, проте останнім винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки наказ суду від 13.12.2017р. пред'явлено не за підвідомчістю.

Згідно з положеннями ст. ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, а також Рішення від 26 червня 2013 року, № 5-рп/2013.

Водночас, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Тоді як, при розгляді даної скарги судом встановлено, що рішення суду добровільно відповідачем-1 (боржником за виконавчим документом) не виконано, у зв'язку з чим стягувач звернувся до компетентного органу задля вжиття заходів щодо його виконання у примусовому порядку.

Щодо посилань скаржника на порушення органом виконання судових рішень його прав як сторони виконавчого провадження щодо не зазначення у оскаржуваній постанові в якій частині відповідачу-1 необхідно виконати судове рішення у даній справі, оскільки за виконавчим документом боржником є також відповідач-2 та порушення строку пересилання документів виконавчого провадження, зокрема, оскаржуваної постанови, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Аналогічні положення містяться і в ч. 5 ст. 327 ГПК України.

Судом встановлено, що на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 року у справі № 910/11058/17, яка набрала законної сили 23.11.2017 року, оскільки судом ухвалено рішення проти 2 відповідачів, Господарським судом міста Києва видано 2 накази (щодо вимог позивача), в яких боржниками зазначено відповідача-1 та відповідача-2, що відповідає як ч. 5 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, так і ч. 2 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", а пред'явлений до виконання стягувачем наказ суду від 13.12.2017р. стосується (про що безпосередньо зазначено у наказі) виключно відповідача-1 (боржника за виконавчим документом).

При розгляді даної скарги, судом встановлено, що органом виконання судових рішень дійсно допущено порушення строку пересилання документів виконавчого провадження, зокрема, оскаржуваної постанови, проте суд у даному випадку не вбачає порушення прав відповідача-1 як сторони виконавчого провадження, оскільки останній за приписами чинного законодавства України має право оскаржити рішення (дії, бездіяльність) державного виконавця у десятиденний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку вказаний строк починає свій відлік з дати отримання поштового відправлення).

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Скаржником у встановленому законом порядку не доведено суду порушення державним виконавцем його прав як сторони виконавчого провадження, натомість судом встановлено, що дії органу виконання судових рішень повністю узгоджуються з положеннями Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. та зареєстрованої за № 489/20802 від 02.04.2012р.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням викладеного, вимоги скаржника є необґрунтованими належним чином, а тому в задоволенні скарги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 234, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні скарги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/11058/17 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 31.05.2018р.

Суддя Морозов С.М.