Постанова № 74374842, 24.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2694/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року, ухвалене суддею Сливка Л.М. у м.Тернопіль, у справі № 607/3423/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2017 року позивач – ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача – ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій №2 від 17.01.2017, зобов’язати повернути кошти, утримані з пенсії як надміру виплачені, відповідно до оскаржуваного рішення в сумі 13257,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, перебуває на обліку в ОСОБА_1 управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII та жодних зловживань, які є необхідною правовою умовою для утримання з нього надміру виплачених сум пенсій, з його боку допущено не було.

Крім того позивач вказує на відсутність правових підстав для застосування до нього механізму утримання переплати пенсії, оскільки відповідачем прийнято спірне рішення відповідно до речення 1 ч.1 ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (зі змінами), яке рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Cуду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» » визнане таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

За вимогами п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Позивач зауважує, що зі змісту спірного рішення не вбачається розрахункової помилки з боку пенсійного органу, який проводив виплату пенсії.

Водночас, покликаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016 по справі №333/6710/15-а, висновок якого в силу приписів ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_2 до суду з адміністративним позовом) має враховуватись іншими судами при застосуванні таких норм права, зазначає, що з 01 червня 2015 року робота на посадах державних службовців, в тому числі на посаді, яку обіймає позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Відтак, на думку позивача, на нього не поширюються встановлені обмеження щодо виплати пенсії державним службовцям, натомість пенсія за вислугу років, призначена відповідно до Закону № 2262-XII, підлягає виплаті в повному розмірі, а рішення відповідача про утримання надміру виплачених сум пенсій за період з 07.11.2015 по 31.12.2016 (крім періоду з 29.12.2015 по 31.12.2015) слід визнати протиправним та скасувати.

Також зауважує, що оскільки статус державного службовця з прийняттям на державну службу в органи поліції не змінився, про що відповідачу було відомо, вважає, що обмеження, визначені законами №213-VIII та №911-VIII на нього не поширюються.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17 січня 2017 року № 2 про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсії в розмірі 13257,95 гривень. Зобов»язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повернути на розрахунковий пенсійний рахунок ОСОБА_2 фактично утримані грошові кошти, що відраховані з його пенсії згідно рішення ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17 січня 2017 року №2.

Рішення мотивоване тим, що ст. 50 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст.103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено вичерпний перелік підстав для утримання надміру виплачених пенсій, подані докази свідчать про відсутність правових пістав для прийняття рішення про стягнення з позивача сум надмірно виплаченої пенсії та відповідачем не надано доказів вчинення позивачем протиправних дій, які призвели до переплати йому пенсії. Оскільки на час прийняття пенсійним органом рішення від 17.01.2017 №2 про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсії в розмірі 13257,59 грн норми, на які покликається суб’єкт владних повноважень, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано неконституційними, такі не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з неповним з’ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що відповідно ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності 01.04.2015, тимчасово у період з 01 квітня 2015 по 31 грудня 2015 року пенсії, призначені відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойцових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону Україн «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, Законом україни «Про державну службу», не виплачуються. Крім того в редакції Закону України №911-VIII від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтею 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмежено виплату пенсії призначених пенсій/щомісячного довічного грошового утримання вказанй категорії осіб у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

Закон №213-VIII не скасований, його положення неконституційними не визнавались, а зміни до першого речення частини 1 статті 54 Закону № 2262-XII, внесені Законом №911-VIII, визнані такими, що не відповідають конституції (неконституційними) та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення – з 20.12.2016.

Так, відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону №213-VIII обмеження щодо виплати пенсії не застосовуються протягом особливого періоду, зокрема до пенсій, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України.

Оскільки Законом України «Про Національну поліцію» не встановлено, що Національна поліція є правонаступником Міністерства внутрішніх справ, норми п.3 Перехідних порложень Закону №213-VIII на працівників Національної поліції не поширюються.

Згідно наданої ОСОБА_1 управлінням Національної поліції в Тернопільській області інформації позивач перебуває на посаді державного службовця в даній установі з 07.11.2015, тому позивачу була нарахована переплата пенсії з 07.11.2015 по 31.01.2016, без врахування трьох днів, а саме з 29.12.2015 по 31.12.2015.

Оскільки позивач, всупереч вимог ст. 60 Закону № 2262-XII, не повідомив пенсійний орган про те, що він з 07.11.2015 працює на посаді заступника начальника ОСОБА_1 управління Національної поліції в Тернопільській області, скаржник зазначає, що в ГПФУ в Тернопільській області відповідно до ст.50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» були правові підстави для винесення рішення №2 від 17.01.2017 про утримання надміру виплачених сум пенсії.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є пенсіонером органів внутрішніх справ та перебуває на обліку в ОСОБА_1 управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійним посвідченням Серії ААЖ №259336 від 25.07.2012, виданим Пенсійним фондом України (а.с.16).

На звернення ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Національної поліції із запитом №110/10 від 11.01.2016 про надання переліку громадян, що перебувають на посадах в Національній поліції, яким призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із зазначенням часу, з якого вони працевлаштовані, ОСОБА_1 управлінням Національної поліції в Тернопільській області листом від 21.01.2016 №77/24/2/2016 надано списки працівників, які працюють в Національній поліції, в переліку яких ОСОБА_2 зазначений як такий, що перебуває на посаді державного службовця з 07.11.2015.

ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №219 від 01.02.2016 ОСОБА_2 повідомлено про необхідність повернути переплату пенсії в розмірі 13257,59 грн, роз»яснивши, що Законом України №213-VIIІ від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачено, що тимчасово, при працевлаштуванні на державну службу у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, виплата призначених пенсій призупиняється. Відповідно до Закону України № 911- VIIІ від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» продовжено особливий період невиплати пенсій, а саме з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

17 січня 2017 року ГУ ПФУ в Тернопільській області прийнято рішення №2 про утримання надміру виплачених сум пенсій. Зі змісту цього рішення слідує, що розглянувши пенсійну справу і особовий рахунок НОМЕР_1 МВС ОСОБА_2, який одержує пенсію за вислугу років в розмірі 4904,36 гривень на місяць, встановлено, що у зв»язку з перебуванням позивача на державній службі у Національній поліції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року, крім періоду з 29 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року, утворилась переплата пенсії в сумі 13257,59 гривень. Роз»яснено, що відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно.

Згідно даного рішення у разі ненадходження від пенсіонера коштів протягом місяця з дня його повідомлення про прийняття цього рішення переплата пенсійним органом утримуватиметься в розмірі 20% пенсії щомісячно, починаючи з 01.01.2017 до повного погашення (а.с.3).

Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про утримання надміру виплачених сум пенсій протиправним, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсійне забезпечення громадян України, порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовим актами.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з приписами ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Тобто, саме на Пенсійний фонд покладено обов'язок щодо здійснення виплат пенсій з урахуванням вимог пенсійного законодавства, а також щодо контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, що виключає можливість виплати пенсій, виплата яких не передбачена чинним законодавством, навіть за умови послідуючого відшкодування відповідних витрат Пенсійного фонду сторонніми особами.

Статтею 1215 Цивільного кодексу України встановлено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Приписами ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Процедура стягнення врегульована Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21 березня 2003 року, та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за №374/7695.

Згідно п. 3 Порядку № 6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії (додаток 1).

У відповідності до ст. 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.

В усіх випадках звернення стягнень на пенсію за пенсіонером зберігається не менш як 50 процентів належної пенсії.

У разі припинення виплати пенсії (внаслідок відновлення здоров'я тощо) до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку.

Тобто, підставами для утримання відповідачем зайво сплачених сум пенсії можуть бути лише зловживання з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції не встановлено фактів недобросовісної поведінки позивача чи факти зловживань, які відповідно до частини 2 статті 77 КАС України повинен довести відповідач, та прийшов до висновку про необґрунтованість доводів пенсійного органу про наявність підстав для стягнення з позивача зайво отриманої суми пенсії.

Таким чином в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню наявність підстав, визначених законодавством, що зумовлюють право пенсійного органу на відрахування надміру виплаченої суми пенсії, та відповідність рішення суб’єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1-1 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 статтю 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” викладено у такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється».

Водночас п.3 Розділу ІІІ цього Закону «Прикінцеві положення» визначено, що обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах, зокрема у Міністерстві внутрішніх справ України.

З наведеного слідує, що на позивача під час перебування на посадах в органах внутрішніх справ (по 06.11.2015) поширювалась дія п.3 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII від 02.03.2015, яка давала право на виплату пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-XII без обмежень, встановлених ст. 54 цього Закону з урахуванням змін, внесених Законом №213-VIII.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та перше речення частини першої цієї статті викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються";

Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016 «У справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" положення першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення першого речення частини 1 статті 54 Закону № 2262-XII є неконституційними з 20.12.2016.

За таких обставин, у період, який охоплюється рішенням пенсійного органу про утримання надміру виплачених сум пенсій, на позивача поширювались обмеження щодо виплати пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII.

Статтею 60 Закону № 2262-XII встановлено обов’язок пенсіонерів, пенсії яким призначені відповідно до цього закону повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов’язку і одержання у зв’язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім’ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Однак, позивач не повідомив Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про те, що він з 07.11.2015 працює на посаді заступника начальника ОСОБА_1 управління Національної поліції в Тернопільській області, що в контексті наведених правових норм свідчить про наявність зловживань з боку пенсіонера.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1,2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів також врахувала правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

Крім того слід зазначити про безпідставність покликань позивача на позицію, викладену Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016 по справі №333/6710/15-а, оскільки позивач перебував на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнобов»язкове державне пенсій страхування», відновлення виплати якої було предметом розгляду у справі №333/6710/15-а.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність прийнятого ОСОБА_1 управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсій, що утворилась за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 (крім періоду з 29.12.2015 по 31.12.2015) у розмірі 13257,59 грн у зв'язку з прийнятими змінами в законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення.

З огляду наведене, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про утримання надміру виплачених сум пенсій №2 від 17.01.2017, зобов’язаня повернути кошти, утримані з пенсії як надміру виплачені, відповідно до оскаржуваного рішення в сумі 13257,59 грн є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року у справі №607/3423/17 – скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання до вчинення дій відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена в повному обсязі 31.05.2018.