Постанова № 74374769, 30.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/11358/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Гнатик А.З.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Яворівського районного суду Львівської області від 23.02.2017 в справі №460/229/2016 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці про стягнення одноразової грошової допомоги (суддя І інстанції – Гоцко В.І., місце ухвалення: м. Яворів, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції: 23.02.2017),

встановив:

ОСОБА_2 (надалі – позивач) звернулася в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути із Міністерства внутрішніх справ України на її користь суму недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 15948 гривень 13 копійок.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 23.02.2017 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_2; стягнуто з Міністерства внутрішніх справі України в користь ОСОБА_2 15948 грн 13 коп. недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує, зокрема, на те, що позивач була звільнена відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, не перебувала у безпосередніх трудових відносинах з МВС України, а тому останнє не повинно здійснювати нарахування грошового забезпечення позивачу.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив за їх безпідставністю. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

У відповідності до наказу МВС України на Львівській залізниці від 03 вересня 2015 року за №65 о/с, ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за п.64 п.«г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з посади старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України на Львівської залізниці.

Листом за №1194 від 06 жовтня 2015 року Управління МВС України на Львівській залізниці повідомило ОСОБА_2 про відмову в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при її звільненні, оскільки на момент звільнення вона не отримувала грошового забезпечення.

Судом також встановлено, що 02 вересня 2016 року ОСОБА_2 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені в сумі 13484 гривень 07 копійок.

Не погоджуючись із зазначеною вище сумою виплаченої грошової допомоги, позивач звернулася в суд із позовною заявою про стягнення недоплаченої суми.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, керувався тим, що сума нарахованої та виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні є заниженою, а тому, з метою забезпечення гарантії прав, свобод та інтересів особи суд дійшов переконання, що найбільш доцільним способом захисту порушеного права позивача є задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у разі звільнення зі служби, зокрема, у зв’язку із скороченням штатів, особам офіцерського складу виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною 4 статті 9 цього ж Закону передбачено, що виплата зазначеної в частині 1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється, зокрема, Міністерством внутрішніх справ України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Пунктом 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 10 цієї Постанови, виплачується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ України за рахунок коштів, виділених у Державному бюджеті на їх утримання.

Також, із аналізу названих норм права випливає, що розмір вказаної вище допомоги повинен визначатися із грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням зі служби.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, часом фактичного виконання функціональних обов'язків позивачем ОСОБА_2 за останньою штатною посадою є травень місяць 2013 року, що передував наданню відпусток у зв’язку із вагітністю та пологами, а також для догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку, що підтверджується листом Управління МВС України на Львівській залізниці № 4/226 від 06 жовтня 2015 року, довідкою про доходи №1193 від 06 жовтня 2015 року та витягом із наказу Управління МВС України на Львівській залізниці №38-в о/с від 06 грудня 2013 року.

Відповідно до довідки про доходи за травень місяць 2013 року, грошове забезпечення позивача ОСОБА_2 складало 4204,60 (чотири тисячі двісті чотири гривні 60 копійок).

Проводячи розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача ОСОБА_2, судом першої інстанції підставно було враховано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 «Про затвердження порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового та начальницького складу» та встановлено, що розмір такої становить 29 432 грн 20 коп. З врахуванням суми виплаченої допомоги, недоплата становить 15948 грн 13 коп.

При цьому, слід зазначити, що апелянт не оспорює визначену рішенням першої інстанції суму недоплати одноразового грошової допомоги при звільнення.

Натомість вказує на те, що позивач не перебувала з ним у безпосередніх трудових (службових) відносинах.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ» від 12.02.2015 № 193-УІІІ Верховною ОСОБА_3 України ліквідовано органи внутрішніх справ на транспорті, до складу яких віднесено також управління МВС України на залізницях. Вказаний закон набув чинності з 10.04.2015.

На виконання вимог вказаного закону наказом МВС від 14.04.2015 № 431 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ» (п. 4) відповідальним особам Міністерства було доручено вжити заходів щодо ліквідації управлінь МВС на транспорті в установленому законодавством України порядку.

Наказами МВС від 08.06.2015 № 660 «Про ліквідацію Управління МВС України на Львівській залізниці» та від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно - штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» було прийнято рішення про ліквідацію Управління МВС України на Львівській залізниці, затверджено склад ліквідаційної комісії вказаного управління, скорочено всі штатні посади, голові ліквідаційної комісії доручено вжити заходів з ліквідації управління в порядку, визначеному законодавством.

Відтак, доводи Міністерства внутрішніх справ України про те, що ОСОБА_2 не перебувала з ним у безпосередніх трудових (службових) відносинах, тоді як судом першої інстанції постановлено стягнути суму недоплаченої одноразової допомоги при звільнені саме з Міністерства внутрішніх справ України жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтованість та законність його рішення, адже позивач проходила службу у структурному підрозділі органів МВС України, який на сьогодні перебуває в стадії ліквідації.

При цьому, колегія суддів також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №826/4418/14, в якій ВСУ зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, і у випадку невиконання чи неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, у висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, передбачає, що судове рішення повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Яворівського районного суду Львівської області від 23.02.2017 в справі №460/229/2016 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_3 Повне судове рішення складено 30.05.2018.