Постанова № 74374197, 31.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/637/18 Суддя (судді) першої інстанції:

Терлецька О.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Беспалова О.О., суддів: Губської О.А., Парінова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Управління поліції охорони в Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, , в якому просив:

- визнати Висновок МВС України про прийняття рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги від 10 листопада 2017 року про відмову ОСОБА_2 в нарахуванні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи - неправомірним;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або частковою втратою працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності - 21 вересня 2016 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскільки Управління поліції охорони в Київській області є правонаступником Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області, працівником якої був відповідач, вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги колишнім працівникам ДСО належить до компетенції поліції охорони.

Також, на думку відповідача, позивач ніколи не перебував та не перебуває у трудових (службових) відносинах з МВС України, тому Управління поліції охорони в Київській області зобов'язано здійснювати виплату позивачу.

Крім того апелянт зазначає, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій та не може зобов'язувати відповідний орган приймати рішення, які не входять до його компетенції.

Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 проходив службу в Управлінні державної служби охорони МВС України в Київській області по 26 вересня 2014 року.

Під час проходження служби позивач захворів і його захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що і слугувало причиною звільнення з ОВС.

Згідно свідоцтва про хворобу НОМЕР_1 від 10 вересня 2014 року захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС, що підтверджується копією даного свідоцтва.

27 вересня 2016 року комісією МСЕК з 21 вересня 2016 року позивачеві було встановлено другу групу інвалідності з причиною інвалідності - захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується копіює довідки.

Відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що «одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема встановлення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням служби.

Розділом 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про національну поліцію».

Так, Статтею 23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що по причині інвалідності, що настала в період проходження служби в органах-внутрішніх справ, виплачується одноразова грошова допомога в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

28.09.2016, реалізуючи своє законне право, позивач звернувся з відповідною заявою про нарахування вказаної одноразової допомоги до Управління поліції охорони в Київській області, однак йому було повідомлено про те, що заяву направлено на розгляд до Департаменту поліції охорони.

У грудні 2016 року позивач отримав відмову про виплату грошової допомоги з Департаменту поліції охорони з повідомленням про те, що цю допомогу виплачує відповідач. Причиною відмови вказано те, що у відповідача відсутні кошти для такої виплати.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, ОСОБА_2 звернувся за захистом своїх прав до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідача та третьої особи про зобов'язання нарахування та виплати одноразової грошової допомоги.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Згідно постанови Київського адміністративного апеляційного суду від 24 травня 2017 року позовні вимоги були задоволені частково. Постановою суду було зобов'язано МВС України повторно розглянути питання щодо призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або частковою втратою працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

На виконання постанови Київського адміністративного апеляційного суду, МВС України повторно розглянуло заяву ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги і 10 листопада 2017 року винесли висновок, яким прийняли рішення про відмову йому у такій виплаті.

Підставою для такого висновку послугувало те, що виплата одноразової грошової допомоги в разі встановлення працівнику міліції інвалідності була передбачена статтею 23 Закону України «Про міліцію» (далі - Закон).

При цьому статтею 24 Закону визначалося, що пільги, компенсації та гарантії, установлені цим Законом, надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ (підприємств, організацій) у кошторисах або фінансових планах.

Фінансування ДДСО з державного бюджету не передбачалося та не здійснювалося.

Пунктом 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ установлено, що Державна служба охорони здійснює в установленому законодавством порядку виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або настання інвалідності працівника міліції охорони за рахунок коштів, що надходять від виконання договорів.

Таким чином, підстав для здійснення будь-яких виплат працівникам міліції охорони за рахунок коштів державного бюджету немає.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції затвердженого Кабінетом Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документів, зазначених в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених правових норм, обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «.. надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Відтак, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року, що набрало законної сили, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або частковою втратою працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб є встановленим.

За таких обставин, зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, передбачену законодавством, не є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а становить собою належну міру реалізації законного права позивача у повному обсязі.

Тому, виходячи з аналізу вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності позовних вимог ОСОБА_2

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Управління поліції охорони в Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О.О. Беспалов

Суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 31.05.2018 р.)