Рішення № 74373543, 29.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1016/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Соколенко О.М.;

при секретарі – Любімовій О.Є.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 (згідно ордеру),-

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),-

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу і зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

07 березня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 (позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідач або ГУ ДМС України в Одеській області), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №44 від 03.03.2018 року про відмову в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 12.03.2018 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали (в тому числі, якщо її копію отримано нарочно, засобами електронної пошти та факсимільного зв’язку) для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточненого адміністративного позову (з копією для відповідача) та доказів, визначених в ухвалі суду.

На виконання ухвали суду від 12.03.2018 року від позивача через канцелярію суду 22.03.2018 року за вх. №8160/18 надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_3 ОСОБА_4 до ГУ ДМС України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 44 від 03.03.2018 року про відмову в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач в уточненій позовній заяві зазначає, що у лютому 2018 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні. 06.03.2018 року позивач отримав повідомлення №5/1-428 від 03.03.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №44 від 03.03.2018 року, у відповідності з яким згідно п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає рішення (наказ) ГУ ДМС України в Одеській області необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

В своєму рішенні, як вказує позивач, відповідач посилається на те, що загальна нестабільна ситуація на території ОСОБА_5 не є автоматичною підставою для набуття міжнародного захисту. Однак, позивач стверджує, що відповідачем не було належним чином досліджено законодавство України, зважаючи на положення п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки на даний час на території ОСОБА_6 Арабської Республіки продовжується запеклий внутрішній збройний конфлікт, що підтверджується, зокрема, висновками Контактного інформаційно-аналітичного центру з моніторингу міграційних процесів Державної міграційної служби України в «Оперативний звіт моніторингу міграційних процесів» (11-17 березня 2016 року).

У позові зазначається, що відповідач визнає, що позивач належить до етнічної меншини - алавіт, однак робить висновок, що дана категорія осіб не зазнає переслідування, оскільки на даний час належить до влади. На думку позивача, ГУ ДМС в Одеській області не було враховано того факту, що позивач може зазнати переслідування як алавіт зі сторони антиурядових угрупувань. Дані висновки, як стверджує позивач, свідчать про те, що відповідачем не було ретельно досліджено інформацію по країні походження позивача, що призвело до прийняття необґрунтованого висновку.

Посилаючись на положення п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», ОСОБА_3 ОСОБА_4 стверджує, що до нього не належить жодне визначення, яке наведено у цій нормі, оскільки заява позивача не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону.

Отже, як вказує позивач, він має об’єктивні побоювання за своє життя та здоров’я, та не підпадає під визначення, перелічені в п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», на який відповідач посилається, тобто у позивача наявні умови, зазначені в п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, і саме тому заява позивача про звернення за захистом в Україні не може вважатися очевидно необґрунтованою. Окрім того, на думку позивача, відповідачем не було звернено увагу на те, що позивач є особою, боєздатного віку, та в разі повернення до країни походження автоматично буде залучений до лав армії.

Крім того, позивач у своєму позові вказує, що визначення «біженець на місці» у відповідності до ОСОБА_7 з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації об'єднаних націй у справах біженців, жодним чином не встановлює строки на звернення за захистом.

Висновки відповідача, на думку позивача, не є обґрунтованими, та свідчать про формальний підхід до розгляду справи, оскільки інформація по країні походження не була всебічно досліджена. Позивач стверджує, що він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, та виконав усі умови щодо звернення до міграційного органу та вважає, що у міграційної служби не було підстав вважати заяву позивача «очевидно необґрунтованою».

Враховуючи зазначені вище обставини, інформацію по країні походження позивача та положення ст.1 Конвенції про статус біженця 1951 року, Європейської Конвенції з прав людини, ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги.

Зважаючи на те, що позивачем у визначений суддею строк усунуто недоліки позовної заяви, ухвалою суду від 26.03.2018 року судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 (уточнену) та відкрито провадження у справі за даною позовною заявою;

- вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін;

- призначено перше судове засідання на 24.04.2018 року о 16:00 год.;

- встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи (відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь).

З метою повного та всебічного з’ясування обставин у справі ухвалою суду від 26.03.2018 року судом витребувано з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином засвідчену копію матеріалів особової справи ОСОБА_3 ОСОБА_4.

12 квітня 2018 року за вх. №10044/18 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.57-69), в якому зазначено, що Головне управління ДМС України в Одеській області не визнає даний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідач у висновку зазначає, що перевіркою ГУ ДМС в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З посиланням у відзиві на позов на ті обставини та підстави, які встановлені у висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.03.2018 року, відповідач вказує, що рішення (наказ) ГУ ДМС України в Одеській області від 03.03.2018 року № 44 приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у позовному обсязі.

Разом із відзивом на позовну заяву до суду також надійшли витребувані матеріали особової справи ОСОБА_3 ОСОБА_4 (т.1 а.с.74-243) та матеріали особової справи ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін (т.2 а.с.1-55).

У судовому засіданні 24.04.2018 року судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву ГУ ДМС в Одеській області разом із матеріалами особових справ, які до нього додані, про що судом постановлено відповідну на місці ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Водночас, у судовому засіданні 24.04.2018 року, з метою надання сторонам у справі можливість подати зави по суті справи, судом оголошено перерву у розгляді справи до 07.05.2018 року, про що постановлено відповідну усну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

03 травня 2018 року за вх. №ЕП/2464/18 засобами електронної пошти та 07.05.2018 року безпосередньо у судовому засіданні з боку представника позивача надано відповідь на відзив на позовну заяву з доказами направлення її копії на адресу відповідача (т.2 а.с.63-85), в якій зазначено, що при прийнятті рішення (спірного наказу) ГУ ДМС в Одеській області не враховано інформацію по країні походження, яка підтверджує наявність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у ОСОБА_5 збройним конфліктом неміжнародного характеру. Ситуація в ОСОБА_5 за інтенсивністю та напруженістю насилля становить ризик для людини. Сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. За останній час ситуація значно погіршилась. Кількість загиблих внаслідок конфлікту перевищує 500 тис., кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб перевищує 12 млн. Отже, ситуація в ОСОБА_5 характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.

Крім того, як вказує представник позивача у відповіді на відзив, ситуація загальнопоширеного насилля в ОСОБА_5 (враховуючи критерії, визначені Європейським судом з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства», рішення від 28.06.2011 року, № 8319/07 та 11449/07) свідчить про, те що ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним. Зазначені обставини, зокрема, підтверджуються наступними документами: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 70/234 від 23.12.2015 року «Положення у сфері прав людини у ОСОБА_6 Арабській Республіці», Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_6 Арабську Республіку (Редакція 3) від 27 жовтня 2014 (п.п.2-4,27), Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_6 Арабську Республіку (Редакція 4) від 01 листопада 2015 р. (п.п.2,7,27).

Як зазначається у відповіді на відзив, висновок відповідача про «відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадського походження» є необґрунтованим, оскільки відповідач не приймає до уваги «Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_5» (2014, 2015, 2017 років), незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у ОСОБА_5. Безпідставними, на думку представника позивача, також, є посилання відповідача на можливість внутрішнього переміщення у ОСОБА_5 у місцях, не охоплених конфліктом.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на судову практику, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 07.05.2018 року судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, про що постановлено усну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.05.2018 року повідомив, що ГУ ДМС в Одеській області копію відзиву отримало та відповідач не буде користуватись своїм правом щодо надання заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 07.05.2018 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву у розгляді справи до 16.05.2018 року, для необхідності забезпечення участі перекладача у наступному судовому засіданні.

У судовому засіданні 16.05.2018 року судом заслухано вступне слово позивача, переклад якого здійснено перекладачем, представника позивача, представника відповідача та досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Водночас, оскільки після дослідження письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, виникла необхідність в отримання з боку сторін додаткових доказів, на які вони посилались у своїх заявах по суті справи, зокрема, щодо інформації по ситуації у ОСОБА_5, у судовому засіданні 16.05.2018 року судом оголошено перерву до 21.05.2018 року, про що постановлено відповідну усну ухвалу суду, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 21.05.2018 року судом долучено до матеріалів справи інформацію по країні походження позивача та відомості з матеріалів особової справи рідного брата позивача – ОСОБА_8 ОСОБА_4, на які посилався відповідач.

У судовому засіданні 21.05.2018 року представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, у наданих під час розгляду справи поясненнях та зважаючи на надані до суду докази.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.05.2018 року заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, у наданих під час розгляду справи поясненнях та зважаючи на надані до суду докази.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши вступне слово позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються заяви по суті справи, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно з ч. 1 ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

З наявних в матеріалах адміністративної справи копій матеріалів особової справи №2018ОD0023 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка розпочата 19.02.2018 року та особової справи № ODS 12/221 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка розпочата 28.05.2012 року, судом встановлено наступне.

Позивач як ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін, громадянин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у травні 2012 році звертався до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України, зазначивши причину – неможливість повернення до своєї країни через військові дії та небезпеку для життя.

19 червня 2012 року наказом № 47 заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа ODS 12/221.

16 лютого 2013 року за результатами розгляду особової справи ODS 12/221 громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” дійшло до висновку щодо відмови громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10 червня 2013 року рішенням Державної міграційної служби України №365-13 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, - відсутні (т.1 а.с.87-88).

Правомірність прийняття Державною міграційною службою України рішення від 10 червня 2013 року №365-13, яким ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було предметом розгляду в адміністративній справі №815/5310/13-а, яка розглядалась Одеським окружним адміністративним судом (т.1 а.с.89-94).

Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін до Державної міграційної служби України про скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.06.2013 року № 365-13, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 Заід Бахааіддін біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.95-109).

Так, згідно постанови суду від 21.08.2013 року у справі №815/5310/13-а причиною звернення позивача до міграційної служби стало наступне: позивач зазначив, що є громадянином ОСОБА_6 Арабської Республіки, проживав в м. Тартус, район Альхамрат, службу в армії не проходив, оскільки був студентом. Позивач перебував на території України з 2005 року по учбовій візі, закінчив навчання і отримав вищу освіту, ступінь магістра; в 2010 році одружився на громадянці України ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3; останній раз в'їхав до України в серпні 2011 року по запрошенню дружини, в подальшому не може повернутися до своєї країни на підставі того, що конфлікт в ОСОБА_5 набуває все більш міжконфейний характер, тому будучи алавітом за віросповіданням має ризик переслідувань за цією ознакою, що становить небезпеку для життя.

З аналізу особової справи громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін, судом у постанові від 21.08.2013 року у справі №815/5310/13-а встановлено, що розповідь позивача не містила фактів ризику стосовно особистих переслідувань в країні походження, ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін не навів жодного факту переслідування членів родини на батьківщині, особистих переслідувань сам позивач не зазнав, покинув країну через бажання навчатися в Україні, не може повернутися в ОСОБА_5 через те, що зараз там йдуть військові дії, направлені на зміну діючої влади. Судом також встановлено, що з інформації по країні походження, яка була детально проаналізована у висновку органів міграційної служби, рідне місто позивача - м.Тартус є досить спокійним містом, де не ведуться бойові дії. Крім того, як позивач зазначив у позові та підтвердив у судовому засіданні, за віросповіданням він є алавітом, які становлять на сьогодні більшість у м. Тартус.

За таких обставин, у постанові від 21.08.2013 року у справі №815/5310/13-а, суд дійшов висновку, що позивач добровільно залишив територію країни громадянського походження до початку внутрішнього конфлікту, метою звернення до Державної міграційної служби України було отримання тимчасової легалізації, проте на даний час позивач має інші, ніж отримання захисту, підстави для легалізації на території України, оскільки одружений на громадянці України. Твердження позивача стосовно існування реальної загрози його життю або можливості нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання не були прийняті судом до уваги, оскільки вони спростовувались інформацією по країні походження.

Згідно бази даних ДСС судом встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.01.2014 року у справі №815/5310/13-а відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою Сафієха Зіада Бахааіддіна на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Сафієха Зіада Бахааіддіна до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

При цьому, як встановлено судом з матеріалів особової справи № ODS 12/221 ОСОБА_3 Зіад Бахааіддін, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка розпочата 28.05.2012 року, при зверненні позивача у 2012 році ним було надано національний НОМЕР_1 (ОСОБА_6 Арабська республіка) на ZIAD SAFIEH BAHAAEDDIN, копія якого міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.36-47). Згідно перекладу вказаного паспорту (з англійської на українську мову) ім’ям особи є Зіад, прізвище - ОСОБА_3, по батькові - Бахааіддін, місце народження Тартус, датою його видачі є 24.03.2008 року, із зазначенням дати закінчення дії - 23.03.2014 року (т.2 а.с.35).

Згідно матеріалів особової справи №2018ОD0023 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка розпочата 19.02.2018 року, судом встановлено, що позивач – ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, 19 лютого 2018 року звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №29 (т.1 а.с.113-116).

З матеріалів даної особової справи ОСОБА_3 ОСОБА_4 №2018OD0023 судом встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, вказав документом, що посвідчує його особу – національний НОМЕР_2 (ОСОБА_6 арабська республіка) на ZIAD SAFIEH BAHAA EDDIN, копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.235,238). Згідно перекладу вказаного паспорту (з арабської на українську мову) ім’ям особи є ОСОБА_3, прізвище - ОСОБА_5, ім’я батька - ОСОБА_4, місце народження – Тартус, датою його видачі є 03.07.2014 року, із зазначенням, що він дійсний до 14.07.2017 року (т.1 а.с.236-237).

У вказаній заяві-анкеті ОСОБА_3 ОСОБА_4, зокрема, вказав, що він приїхав навчатись в Україну у 2005 році в юридичній академії.

Разом з цим, відносно позивача 26.02.2018 року заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_10 проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.148-157), в якій зазначено, що заявник ОСОБА_3 ОСОБА_4 (SAFIEH ZIAD BAHAA EDDIN) народився в ОСОБА_5 10.10.1984 року в ОСОБА_5, м. Тартус, не змінював адресу проживання на території ОСОБА_5 та завжди проживав в орендованому будинку у м.Тартус та не виїжджав за межі ОСОБА_5 до виїзду в Україну. Позивач вказав, що він громадянин ОСОБА_5, за національністю сирієць, за етнічною приналежністю араб, за віросповіданням є мусульманином – алавітом, канонів реалії дотримується частково; вказав, що у нього є оригінал паспортного документу №009320294. ОСОБА_3 ОСОБА_4 під час анкетування зазначив, що він офіційно одружений на громадянці України ОСОБА_11 з 26.06.2010 року, з якою в 2014-2015 роках припинив спілкування, однак офіційно шлюб не розірвав.

Щодо членів сім’ї, які супроводжують заявника, позивач вказав брата - ОСОБА_8 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та щодо членів сім’ї, які не супроводжують заявника вказав: батька - ОСОБА_5 ОСОБА_4, брата – ОСОБА_12 ОСОБА_4, бабусю – ОСОБА_13, матір (яка померла) – ОСОБА_14, які залишились проживати в ОСОБА_5. У заяві-анкеті (п.1.18 «Ким прював протягом останніх 10 років?») позивач вказав, що поки була нормальна ситуація в ОСОБА_5 він не працював та, що на території України також офіційно не був працевлаштований, а мав лише тимчасові заробітки, допомагаючи знайомим з перекладом з арабської мови. Також, зазначив, що представляв організацію «Щит» у м.Одесі. У розділі 2 “Виїзд з останньої країни постійного проживання”, позивач вказав, що вперше виїхав з ОСОБА_5 в Україну приблизно в 2004-2005 році авіарейсом Алеппо (ОСОБА_5) – ОСОБА_2 (Україна) легально на підставі паспортного документа та оформленої студентської візи до України. Під час навчання, на період канікул з 2044 по 2011 роки, повертався до ОСОБА_5. На період повернення проживав в орендованій квартирі батьків; востаннє виїхав за межі ОСОБА_5 приблизно в серпні 2010 року авіарейсом Дамаск (ОСОБА_5) – ОСОБА_2 (Україна) із зупинкою протягом (2,5-3 години в Стамбулі (Туреччині) на підставі паспортного документа та оформленого запрошення від дружини. З того часу, як вказує позивач, він не виїжджав за межі України. Позивач вказав, що він не звертався за наданням притулку або наданням статусу біженця на території України, оскільки навчався на території України, та Україна стала для нього дуже близькою країною, тому він бажав в подальшому легалізуватися на території України.

У розділі 4 «Причини виїзду з країни постійного проживання» анкети, позивач вказав, що виїхав за межі ОСОБА_5 з метою отримання освіти на території України, оскільки на той час в ОСОБА_5 не було факультету міжнародного права, і тому вирішив поїхати саме до України. Після закінчення навчання виїжджав до ОСОБА_5 приблизно на два тижні з метою здійснення візиту до своїх батьків. Позивач вказав, що він прагнув довше залишитись на території ОСОБА_5, однак, коли почув по телебаченню, що розпочинається війна, вирішив повернутись в Україну. Позивач зазначив, що не повернувся до ОСОБА_5 на постійне проживання, оскільки планував в подальшому залишитись проживати з дівчиною в Україні. Позивач вказав, що наразі не бажає повертатись на територію ОСОБА_5 через можливість рекрутування до збройних сил, оскільки не бажає воювати та через проведення військових дій на території ОСОБА_5. Позивач зазначив, що релігійні конфлікти в ОСОБА_5 поширюються, багато з його друзів померло під час несення строкової служби в сирійській армії. Позивач також зазначив, що не знає чи особисто йому може щось загрожувати у випадку повернення до ОСОБА_5 та повідомив, що йому може погрожувати несення строкової військової служби, але він не бажає приймати участь у військових діях на території ОСОБА_5.

Також, під час анкетування позивач також зазначив, що:

- ні він, ні члени його сім’ї не перебували в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях в країні постійного проживання;

- він не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо;

- до нього не застосовувались адміністративні заходи (арешт, затримання;

- він не притягався до кримінальної відповідальності;

- він не проходив строкову військову службу, отримував відстрочку у зв’язку із навчанням; є військовозобов’язаним.

З текстом вказаної анкети позивач ознайомлений, заперечень не висловив, що підтверджується його підписом на її останньому аркуші (т.1 а.с.157).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Судом встановлено, що заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_10 03.03.2018 року проведено із заявником співбесіду та складено відповідний протокол (т.1 а.с.170-193). Під час співбесіди 03.03.2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4, окрім відомостей, які зазначені під час анкетування, додатково вказано, зокрема, що він ніколи не змінював установчі дані, вміє писати арабською, англійською та російською мовами та що він вже звертався до міграційної служби в Одеській області за міжнародним захистом приблизно 4-5 років тому. За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу було відмовлено у міжнародному захисті. Також, ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначив, що у м.Одесі позивач проживає разом із братом на ім’я ОСОБА_8.

Також під час співбесіди 03.03.2018 року позивач вказав, що його брат ОСОБА_8 ОСОБА_4 приїхав в Україну за запрошенням дружини ОСОБА_3 ОСОБА_4 у 2012 році з метою побачити життя брата.

Щодо рідних, які залишились проживати в ОСОБА_5 у м.Тартус, позивач під час співбесіди 03.03.2018 року повідомив, що вони живуть в будинку, який належить сину бабусі Мохаммед, в цілому у нормальних умовах життя.

Щодо ставлення до алавітів позивач під час співбесіди 03.03.2018 року повідомив, що вони проходять службу в армії на рівних з усіма умовах, і з боку політичної системи зазначену течію підтримує президент.

Під час співбесіди 03.03.2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 серед причин неможливості повернення на територію ОСОБА_5 вказав, що він не бажає проходити строкову військову службу, не хоче повертатись до ОСОБА_5 також у зв’язку із смертю матері, а також у зв’язку із сімейним конфліктом із родичами. В якості ще однієї причини неможливості повернення до ОСОБА_5 позивач зазначає те, що на разі на території ОСОБА_5 суспільство стало «кривавим».

Під час співбесіди 03.03.2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 щодо характеристики нинішньої соціально-економічної ситуації в м. Тартус (ОСОБА_5) повідомив, що місто Тартус на разі є одним із найважливіших міст для ОСОБА_5; наразі всі біженці перемістились до м.Тартус (ОСОБА_5), проте це місто є дуже дорогим. Загалом ситуація стала кращою, оскільки в м.Тартус немає представників угруповання «ІДІЛ», проте все це дуже відносно. Водночас, стосовно характеристики нинішнього становища у м. Тартус (ОСОБА_5), позивач зазначив, що становище дуже складне, проходять військові дії, людей забирають на війну.

Також, як вбачається з матеріалів справи, працівником органу міграційної служби заповнено реєстраційний листок на ОСОБА_3 ОСОБА_4, як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.196-200). У вказаному реєстраційному листку, вказані ті ж самі дані, які зазначені позивачем у заяві про надання статусу біженця та у анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

Судом встановлено, що на виконання зазначених приписів Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області були направленні запити для здійснення перевірки про наявність або відсутність інформації, яка б перешкоджала б наданню статусу біженця в Україні відносно громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_15.

03 березня 2018 року, розглянувши заяву та особову справу №2018ОД0023 ОСОБА_3 ОСОБА_15, на підставі проведених анкетування та співбесіди, заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні (т.1 а.с.211-234), у якому зазначено, заява гр. ОСОБА_5 на установчі дані ОСОБА_3 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1 є очевидно необґрунтованою, та такою, що містить ознаки зловживання, за відсутності умов, зазначених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Згідно висновку від 03.03.2018 року, 28.05.2012 року заявник вперше звернувся до територіального підрозділу ДМС з заявою про набуття міжнародного захисту, за результатами всебічного розгляду якої територіальним підрозділом ДМС була підготовлена рекомендаційна позиція, ДМС було прийнято рішення від 10.06.2013 № 365-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 23.07.2013 року заявник звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом з приводу оскарження зазначеного рішення ДМС. Відповідною постановою ООАС від 21.08.2013 року у справі № 815/5310/13-а, яка залишена без змін ухвалою ОААС від 10.12.2013 року, заявнику повністю відмовлено у задоволенні адміністративного позову до ДМС. Ухвалою ВАСУ від 09.01.2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою позивача на вказані судові рішення. 19.02.2018 року заявник вдруге звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку від 03.03.2018 року вказано, що з матеріалів особової справи спостерігається, що заявник не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року. Так, твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, заявник не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов’язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Повідомлена заявником обставина стосовно ймовірного сімейного конфлікту з братами його батька, з урахуванням наданої заявником інформації, повідомлених обставин, всебічного аналізу матеріалів особової справи заявника, не містить ознак дискримінації або переслідування, не належить до конвенційних ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Також, за результатами розгляду матеріалів особової справи заявника, можливо визначити, що він не переслідувалася в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, під час звернень за набуттям міжнародного захисту шукач захисту чітко зазначив, що на території країни громадянської належності він не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи. Також, за матеріалами особової справи заявника відсутня інформація стосовно можливих переслідувань за конвенційними ознаками його близьких родичів, які залишились проживати на території країни громадянської належності. Також, по відношенню до заявника на території країни громадянської належності ніколи не застосовувалось фізичне насилля або утиски за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. У заявника ніколи не виникало конфліктів із співгромадянами під час проживання на території країни громадянської належності, з налагодженням соціальних зв’язків на території країни громадянської належності, його права ніколи не порушувалися на Батьківщині. Додатково, ані заявник, ані його близькі родичі не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на території країни громадянської належності або поза її межами.

Проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника, як вказано у висновку від 03.03.2018 року, можливо визначити, що шукач захисту є алавітом, які є переважаючою релігійною групою в регіоні постійного проживання заявника на Батьківщині, що підтверджується твердженнями заявника та наявною інформацією за країною походження. За матеріалами особової справи заявника відсутня інформація стосовно можливої політичної або активістської діяльності заявника на території країни громадянської належності або поза її межами, заявник ніколи публічно не висловлював власну позицію стосовно сирійського конфлікту. Також, ані у заявника, ані у його близьких родичів ніколи не виникало проблем або конфліктів з представниками органів державної влади країни громадянської належності, заявник не вважає представників органів державної влади ОСОБА_5 своїми ворогами, заявник не мав проблем з виїздом за межі території ОСОБА_5, шукач захисту не зазнавав жодних проблем або переслідувань на час власних повернень на територію ОСОБА_5 на період свят або канікул.

У висновку від 03.03.2018 року також зазначено, що позивач мав можливість та бажання звернення до дипломатичних представництв країни громадянської належності на території України, не зазнавав проблем при подібних зверненнях, мав можливість отримувати необхідні послуги у відповідних дипломатичних представництвах, що свідчить про те, що заявник мав бажання та відповідну можливість користуватися захистом з боку країни громадянської належності, належним чином користувався вказаним захистом, не зазнавав проблем або утисків у зв’язку з вищезазначеною обставиною. Зазначена обставина безперешкодного отримання відповідних послуг з боку дипломатичних представництв країни громадянської належності свідчить про відсутність переслідувань заявника з боку органів державної влади ОСОБА_5. Позивач не належить до жодної з груп ризику, визначених міжнародними рекомендаціями в сфері набуття міжнародного захисту стосовно категорій осіб, повернення яких на територію ОСОБА_5 за певних обставин може становити обґрунтовану загрозу для життя або свободи зазначених осіб.

Окрім того, у висновку зазначено, що повідомлена заявником обставина небажання повернення на територію ОСОБА_5 у зв’язку з ймовірним примусовим рекрутуванням до лав збройних сил ОСОБА_5 не визнається в якості підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заявник не зміг навести об’єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного можливого примусового вербування до збройних сил ОСОБА_5. Так, шукач захисту не надав жодних доказів або документальних підтверджень можливості свого примусового призову до армії, під час проведення протоколів співбесід заявник наводить різну, нечітку та суперечливу інформацію стосовно дат та обставин ймовірного отримання повісток його близькими родичами, які залишились проживати на території ОСОБА_5, незважаючи на існуючу можливість їх надання, враховуючи наявний зв’язок з близькими родичами, які залишились проживати на території країни громадянської належності. Натомість, проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника, її зіставленням з матеріалами особової справи його рідного брата на установчі дані ОСОБА_8 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4 (матеріали ОС № 20180В0024) можливо відзначити розбіжні твердження осіб стосовно процедури та порядку отримання повісток на території ОСОБА_5, що ставить під обґрунтований сумнів твердження заявника з приводу можливості його примусового рекрутування до лав сирійських збройних сил.

Згідно висновку від 03.03.2018 року, шукач захисту, не навів жодних тверджень або доказів, що б вказували на наявність у нього релігійних, політичних або моральних поглядів, відповідно до яких він не бажає проходити строкову військову службу. Додатково, запевнення заявника про власне різко негативне ставлення до діючих на території ОСОБА_5 терористичних угруповань, які здійснюють свою діяльність на території країни громадянської належності, прагненні до вирішення сирійського конфлікту шляхом нейтралізації представників терористичних угруповань, недопущення релігійних фанатиків до керування країною, відсутність підтримки опозиційних формувань на території ОСОБА_5 свідчить про те, що позиція заявника по відношенню до сирійського конфлікту, шляхів його вирішення в цілому збігається з політикою офіційних органів державної влади ОСОБА_5, що вказує на відсутність підстав вважати заявника опозиціонером по відношенню до діючої влади ОСОБА_5. Також, представники алавітів, до яких належить заявник, складають елітні та привілейовані підрозділи сирійської армії, що додатково підтверджуються твердженнями заявника під час процедури набуття міжнародного захисту. Натомість, єдиною причиною, через яку шукач захисту не бажає проходити строкову військову службу-це небажання приймати участь у військових діях, що не може вважатися підставою для визнання біженцем у відповідності до міжнародних норм.

Також у висновку від 03.03.2018 року вказано, що за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи заявника можливо дійти висновку про відсутність ознак, які б вказували на те, що у випадку повернення на Батьківщину особа стане жертвою цілеспрямованих неправомірних переслідувань у зв’язку з обставиною непроходження нею строкової військової служби.

У висновку від 03.03.2018 року зазначено, що відповідно до міжнародних норм, ознакою обґрунтованих побоювань шукачів захисту стосовно повернення до країни громадянської належності у зв’язку з ухиленням від проходження строкової військової служби може бути ймовірність застосування по відношенню до них надмірного покарання. Натомість, проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника, можливо визначити, що ймовірне покарання за можливе ухилення від проходження строкової військової служби не буде полягати у можливості застосування до нього смертної кари або іншого виду надмірного покарання. Одночасно, з інформації за країною походження заявника спостерігається проведення з боку представників органів державної влади ОСОБА_5 політики проголошення амністії по відношенню до осіб, які ймовірно ухиляються від призову. Одночасно, з опрацьованої інформації спостерігається існування альтернативи військовій службі у армійських підрозділах шляхом проходження служби в місцевих органах безпеки або інших проурядових силах. За матеріалами опрацьованої інформації по країні походження, визначається можливим звільнення від проходження строкової служби за сплату певної грошової компенсації для осіб, які проживають за межами ОСОБА_5.

Зважаючи на вищевикладене, у висновку від 03.03.2018 року зазначено, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з ОСОБА_5, небажання її повернення до країни громадянської належності з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника також можливо визначити відсутність підстав у контексті можливого визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України через наявність ознак, передбачених п. 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Заявник не може виокремити чіткі обставини, які можуть створювати загрозу для нього у випадку повернення до країни громадянської належності. Проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника можливо визначити відсутність підстав, відповідно до яких по відношенню до особо можуть бути застосовані смертна кара, тортури, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність поводження у випадку повернення на Батьківщину

Також, у висновку від 03.03.2018 року зазначено, що проведеним аналізом інформації, що надана заявником, можливо визначити, що наразі населення м. Тартус (ОСОБА_5) забезпечено основними благами та потребами. Згідно з інформацією за країною походження, м. Тартус (ОСОБА_5) залишалося спокійним та ліберальним в той час, як на іншій території країни проходили військові зіткнення. Жителі м. Тартус (ОСОБА_5) впродовж подій громадянської війни на території ОСОБА_5 залишались забезпеченими основними благами та потребами.

Згідно висновку від 03.03.2018 року за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити можливість його добровільного повернення до рідного м. Тартус (ОСОБА_5), враховуючи існування шляху можливого виїзду. Разом з тим, за результатами вивчення інформації за країною походження, можливо визначити позитивні тенденції стосовно звільнення території ОСОБА_5 від представників радикальних терористичних угруповань, налагодження стабільного життя у звільнених містах. Звернення заявника до територіального підрозділу ДМС у лютому 2018 року відбулось після тривалого нелегального перебування на території України, що свідчить про свідоме порушення особою норм українського законодавства, відсутністю потреби у міжнародному захисті, зверненні до міграційної служби лише з метою отримання фактичної легалізації на території України, про що прямо стверджує заявник під час процедури набуття міжнародного захисту.

Також, проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника можливо визначити, що він не підпадає під ознаки категорії «біженець на місці» Враховуючи, що особа звернулась із зволіканнями до територіального підрозділу ДМС, вона виключається з визначення поняття «біженець на місті», що передбачає, зокрема, легальне перебування в країні на період загострення ситуації на Батьківщині. Натомість, після закінчення навчання на території України, після загострення соціально-політичної ситуації на території ОСОБА_5 заявник не бажав повертатися на територію країни громадянської належності не через можливу загрозу переслідувань, а через бажання в подальшому залишитися проживати на території України з власною дружиною.

Також, у висновку від 03.03.2018 року вказано, що аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Ані заявник, ані його близькі родичі також не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадень, сумарних та позасудових страт, примусових переміщень та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення. Вищепроведеним аналізом не прослідковується взаємозв’язок між наявним збройним конфліктом в ОСОБА_5 та можливим існуванням доведеної та обґрунтованої загрози життю, свободі або безпеці особи у разі її добровільного повернення на Батьківщину, приймаючи до уваги твердження шукача захисту під час проведення протоколів співбесід, аналіз актуальної ІКП, повідомлену заявником обставину, відповідно до якої всі його близькі родичі залишилися проживати в м. Тартус (ОСОБА_5), який наразі цілковито контролюється представниками органів державної влади ОСОБА_5, є одним з найбільш безпечних та спокійних регіонів на території країни громадянської належності особи, близькі родичі заявника не зазнають жодних погроз або переслідувань.

Також, у висновку зазначено, що в 2012 році заявник вже звертався за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС в Одеській області. За результатами всебічного розгляду його заяви було прийнято рішення про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, судовими інстанціями заявнику було відмовлено у задоволенні його позову до ДМС щодо оскарження зазначеного рішення. Проведеним детальним аналізом матеріалів особової справи заявника можливо визначити відсутність нових обставин, які він зазначає в якості причини звернення до міграційної служби від 2018 року, що є підставою для відмови в оформленні документів у відповідності до п.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 2011 року через обставину отримання відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв’язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутності зміни зазначених умов.

Відповідно до ч.7 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

03 березня 2018 року відповідачем прийнято наказ №44 “Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” (т.1 а.с.201).

Також, 03 березня 2018 року відповідачем підставі наказу №44 від 03.03.2018 року, на ім’я ОСОБА_3 ОСОБА_15 складено повідомлення №5/1-428 від 03.03.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.11-19, 28-32, 202-210).

Позивач отримав вказане письмове повідомлення 06.03.2018 року.

Не погодившись з наказом №44 від 03.03.2018 року, позивач 07.03.2018 року звернувся до суду з даною позовною заявою.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Частиною 4 статті 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено ОСОБА_7 з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене ОСОБА_7 встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з п.195 ОСОБА_7 з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації “Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку”, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Суд вважає необхідним зазначити, що “побоювання стати жертвою переслідувань” складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи “побоювання”. “Побоювання” є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. ОСОБА_3 під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, ОСОБА_16 Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту” від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Відносно додаткової форми захисту суд зазначає, що характерною рисою такої категорії осіб є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну з іншого.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в ОСОБА_5. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу позивач не бажає.

Відмовляючи в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач, в тому числі, зазначив, що позивач має можливість внутрішнього переміщення у ОСОБА_5 у місця, не охоплені конфліктом, а тому твердження позивача про можливість отримання шкоди, що загрожує його життю, є безпідставними.

Відповідно до ОСОБА_7 УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): “... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування”.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у ОСОБА_5 на даний момент: Оперативне ОСОБА_7 0ffїсе Великобританії по ОСОБА_5 від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): “...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента ОСОБА_17. З урахуванням ситуації в ОСОБА_5, коли заявник є дезертиром з ОСОБА_6 армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму”.

При цьому, суд враховує, що згідно інформації по країні походження (http://s-team.net.ua/?p=98897), (http://sana.sy/ru/?p=44579), ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_17 підписав Указ № 32 від 2015 року про надання загальної амністії та звільнення від відповідальності за відхилення від призиву до лав збройних сил для всіх громадян, як в середині країни, так і зовні за злочини, передбачені законом “Про військовий обов’язок та військову службу”, які скоєні до 25 липня 2015 року, а також те, що у 2015 році сирійською владою було прийнято чотири укази про амністію ув'язнених, політв'язнів і дезертирів.

З урахуванням зазначеної інформації суд вважає, що позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому позивач не може зазнавати переслідувань за політичною ознакою.

Разом з тим, згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і ОСОБА_7 - ОСОБА_19: Безпека й гуманітарна сітуація", грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в ОСОБА_19 перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах ОСОБА_19, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини ОСОБА_19 в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).

В ОСОБА_19 можливість внутрішнього переміщення відсутня, що підтверджується інформацією МВС Великобританії (HomeOffice), "Інформація по країні і ОСОБА_7 - Сирія:Сирійська громадянська війна", 19 серпня 2016 р., UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): "Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини ОСОБА_19 в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення".

За даними ООН, в ОСОБА_19 з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей (http://ria.ru/world/20140602/1010352568.html).

Таким чином, твердження відповідача про можливість внутрішнього переміщення у ОСОБА_19 у місця, не охоплені конфліктом, є безпідставними.

Судом також встановлено, що підставою для відмови у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, якої потребує додаткового захисту стало те, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не змінилися.

Суд зазначає, що перевірка здійснюється, в тому числі, з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у ОСОБА_19 збройним конфліктом неміжнародного характеру. Ситуація в ОСОБА_19 за інтенсивністю та напруженістю насилля становить ризик для людини. Сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. За останній час ситуація значно погіршилась. Кількість загиблих внаслідок конфлікту перевищує 500 тис., кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб перевищує 12 млн. Отже, ситуація в ОСОБА_19 характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже ситуація в ОСОБА_19 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Також, із мережі «Інтернет» - джерел стосовно країни походження позивача прослідковується наступна інформація:

1) Збройний та політичний конфлікт в ОСОБА_19 розпочався 15 березня 2011 року з демонстрацій, які були частиною Арабської весни, та переріс у повстання та громадянську війну в 2012 році. Протестувальники вимагали відставки ОСОБА_18 аль-Асада та завершення майже 50-річного однопартійного правління Баасистів. Ситуація в ОСОБА_19 є частиною Арабської весни - хвилі соціальних переворотів у країнах Арабського світу, що вимагали більшої політичної свободи і повалення самодержавства. Натхненні успішними революціями в Тунісі та Єгипті, сирійські протестувальники використовували такі засоби, як марші, голодування, заворушення та вандалізм аби позбутись майже п'ятдесятилітнього правління партії ОСОБА_19. Деякі політичні оглядачі охарактеризували повстання як «безпрецедентне».

Наприкінці 2011 року повстанці встановили контроль над кількома містечками та селами в провінції Ідліб. В січні 2012 Вільній сирійській армії вперше вдалося встановити контроль над містом, захопивши після запеклих боїв з регулярною армією місто Забадані у провінції Ріф-Дімашк. 21 січня Вільна сирійська армія захопила місто Думу поблизу Дамаска. ВСР контролює дві третини Хомса, третього за розмірами міста країни. З кінця січня 2012 багато передмість Дамаска почали падати під тиском опозиції. Крім того, більша частина сільських околиць Дамаска перебувають під контролем опозиції. Дехто звинувачує бойовиків у викраденнях та вбивствах тих, хто співпрацював із урядовими силами. Попри все уряд досі утримує контроль над внутрішньою частиною Дамаска. За даними ООН та інших джерел, з часу початку повстання загинуло бл. 7 тис. осіб, зокрема 1800- 2800 вояків, значно більше поранених і тисячі протестувальників було ув'язнено. Від рук Сил безпеки загинуло понад 300 дітей. Крім того понад 600 ув'язнених, зокрема й політичних в'язнів померли від катувань (https://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянська_війна_в_Сирії#cite_note-122).

2) Агентство ООН у справах біженців повідомило, що кількість сирійських біженців, змушених покинути країну через конфлікт, перевищила два мільйони. Лише за останні три місяця з країни втекли півмільйона людей, зазначає агентство. Понад 700 тисяч людей виїхали до Лівану, і тепер серед сирійців вимушених переселенців більше, аніж з-поміж представників будь-якої іншої національності. Франція і США наполягають на необхідності військових дій проти сирійської армії, на яку вони покладають провину за застосування хімічної зброї. «ОСОБА_19 - це залиті кров'ю жінки, діти й чоловіки, які часто перетинають кордони, маючи лише одяг, у який вбрані», - йдеться в оприлюдненій у вівторок заяві Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). За даними ООН, близько половини біженців - діти, і приблизно три чверті з них у віці до 11 років (http://www.bbc.com/ukrainian/news/2013/09/130903_syria_refugee_un_hk, http://www.refworld.org.ru/docid/5523f1034.html).

3) По даних ООН, з початку 2015 року станом на середину вересня через Середземне море до Європи змогли дістатися понад 365 тисяч сирійських біженців, майже 3 тисячі загинули в дорозі.

16 вересня 2015 позиції бойовиків «ІДІЛ» бомбардовані винищувачами ВПС Австралії - по контрольованих ісламістами нафтосховищах.

19 вересня правозахисники заявили, що ісламісти розстріляли 56 сирійських військовиків - під час масової страти на авіабазі (Абу-аз-Зухур, провінція Ідліб). 21 вересня урядові сили здійснили атаку на місто Алеппо, загинуло не менше 32 мирних жителів (https://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянська_війна_в_Сирії#cite_note-122);

4) Наявні докази вказують на використання хімічної зброї силами сирійського президента ОСОБА_17 проти східної Гути. Про це йдеться в офіційній заяві Європейського Союзу, передає видання Reuters. Таким чином представники ЄС рішуче засудили використання хімічної зброї та закликали до негайного реагування на цю ситуацію з боку міжнародної спільноти (https://espreso.tv/news/2018/04/09/khimichna_ataka_u_syriyi_dokazy_vkazuyut_na_prychetnist_syl_asada_yes).

5) ООН стурбована застосуванням хімічної зброї у ОСОБА_19, Франція пропонує скликати засідання. Генеральний секретар ООН ОСОБА_20 висловив стурбованість у зв’язку з повідомленнями про можливе застосування хімічної зброї в сирійському місті Дума в Східній Гуті. У заяві ООН, оприлюдненій 8 квітня, мовиться: «Особливо генсек стурбований відомостями, згідно з якими в Думі проти мирних жителів була застосована хімічна зброя». Він закликав усі сторони припинити бойові дії і надати гуманітарним організаціям доступ до Думи (https://www.radiosvoboda.org/a/news/29153005.html).

Суд зазначає, що у доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016, 18.10.2016, 15.11.2016, 14.12.2016 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) ОСОБА_16 Безпеки ООН вказується, що на всій території ОСОБА_6 Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

За інформацією МВС Великобританії (Home Office), «Інформація по країні і ОСОБА_7 - ОСОБА_19: ОСОБА_6 громадянська війна», 19 серпня 2016 року. United Kingdom: Home Office, Country Information and Guidance - Syria the Syrian Civil War 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country UKHO SYR 57е2b09454,0.html): «3.1.6 Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщення і безпечно пересуватися з однієї частини ОСОБА_19 в іншу і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення»

Крім того, відповідно до актуальної інформації про країну походження в допомозі при використанні рекомендацій УВКБ ООН в ОСОБА_19: "Незаконний виїзд" з ОСОБА_19 та пов'язані з ним питання для визначення потреб в міжнародній захисті осіб, які шукають притулку з ОСОБА_19, 1 лютого 2017 року, вказано що збройний конфлікт в ОСОБА_19 характеризується систематичними та значними порушеннями прав людини, що полягають у застосування зброї військами (обстріли, авіаудари), фізичному насиллі.

Згідно рекомендацій по питанню міжнародного захисту відносно осіб, які покинули ОСОБА_6 Арабську Республіку (Редакція V) УВКБ ООН за листопад 2017 року з урахуванням численних повідомлень про серйозні і масштабні порушення міжнародного гуманітарного права (МГП), законодавства про права людини і зловживання в цій області, а також з огляду на триваючі збройних конфліктів у багатьох регіонах країни, УВКБ ООН, як і раніше характеризує втеча цивільних осіб з ОСОБА_19 як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребуватиме міжнародної захисту та відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р… Для багатьох цивільних осіб, які залишили ОСОБА_19, зв'язок з однією з підстав, зазначених в Конвенції 1951 р, буде полягати в прямій або непрямій, реальної чи гаданої зв'язку з однієї зі сторін конфлікту. Характерною особливістю конфлікту в ОСОБА_19 є те, що різні його сторони часто приписують певні політичні переконання значним групам людей, в тому числі сім'ям, племенам, релігійними або етнічними групами, або, по аналогії, цілим містам, селам і районам.

Також у Рекомендаціях по питанню міжнародного захисту відносно осіб, які покинули ОСОБА_6 Арабську Республіку (Редакція V) У ВКБ ООН за листопад 2017 року вказано, що з урахуванням переважаючих в ОСОБА_19 умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої власності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з ОСОБА_19 на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни (АБП / АПВ). Вимога про релевантність не буде виконано, якщо особа піддасться нову загрозу заподіяння серйозної шкоди в пропонованому районі переміщення, в тому числі серйозну загрозу життя, безпеки, свободи чи здоров'ю, або одному з видів серйозної дискримінації, незалежно від наявності зв'язку з одним з підстав по Конвенції 1951 р. Навіть якщо при виняткових обставинах вимога про релевантність буде дотримано, перешкодою для застосування АБП/АПВ стане вимога про доцільності, зважаючи на труднощі, з якими стикаються сирійці при забезпеченні елементарного виживання в умовах масштабного і серйозної гуманітарної кризи, масового руйнування будинків і базової інфраструктури, а також у зв'язку з великомасштабним переміщенням всередині країни, в результаті якого в ОСОБА_19 налічується понад 6,3 млн. ВПО.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М та інші проти Росії" від 15.10.2015 та "С.К. проти Росії " від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в ОСОБА_19 призведе до порушення статтею 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, як вбачається з викладеного, відповідачем при прийнятті наказу № 44 від 03.03.2018 року про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_15 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не враховано актуальну інформацію про країну походження заявника щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, інформацію про загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту в ОСОБА_19 та систематичного порушення прав людини.

Також відповідач не прийняв до уваги "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_19", незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у ОСОБА_19.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається зокрема збором та аналізом інформації по країнам походження.

Державна міграційна служба України та її територіальні органи зобов'язані використовувати зазначену інформацію відповідно до норм пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" зазначено, зокрема, що судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_16 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_19, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у ОСОБА_19.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області належним чином не враховувалась актуальна інформація щодо ОСОБА_19 - про продовження військового конфлікту на її території.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 170 ОСОБА_7 з процедур та критеріїв визначення статусу біженця, в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подання клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті.

Суд вважає, що відповідачем не враховані дані вимоги ОСОБА_7, оскільки належним чином не перевірено, чи наявні у позивача релігійні або моральні переконання чи обґрунтовані міркування совісті щодо його можливої участі у військових діях, у разі повернення до ОСОБА_19.

Водночас, суд зазначає, що згідно п. 167 ОСОБА_7 з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації об'єднаних націй у справах біженців (відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця) дезертирство, завжди і у всіх країнах, обов'язкова чи не обов'язкова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування.

Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі - не являються за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 14.03.2018 року у справі №820/1502/17.

Згідно актуальної інформації з мережі «Інтернет» відносно м. Тартус (ОСОБА_19) станом на 28.04.2018 року: «…з порту Тартус в ОСОБА_19 зникла велика частина кораблів військово-морських сил Росії. Ці зниклі морські судна в даний час розгорнуті на море через можливі удари в найближчому майбутньому… Після того, як в сирійському місті Дума 7 квітня сталася хімічна атака, жертвами якої стали від 70 до 100 чоловік, американський президент ОСОБА_21 попередив, що Вашингтон має намір протягом найближчих 24-48 годин оголосити рішення про відповідь на інцидент в Думі. За даними ряду американських засобів масової інформації, в цей же день до берегів ОСОБА_19 прибув есмінець з США USS Donald Cook, оснащений 60 крилатими ракетами «Томагавк». Уже через кілька днів до нього може приєднатися USS Porter (http://goodnews.ua/world/v-svyazi-s-ugrozoj-udarov-rossijskie-korabli-pokinuli-sirijskij-port-tartus).

Також, з боку позивача до суду було надано інформації з мережі «Інтернет» відносно ситуації в країні походження позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи та інформація із вищезазначених судом джерел щодо ОСОБА_19, яка є загальновідомою і не потребує доказування, які можуть свідчити про обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача про те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є безумовною підставою для надання міжнародного захисту на території України, є необґрунтованими.

Отже, Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області належним чином не враховувалась актуальна інформація щодо ситуації у ОСОБА_19, в частині загрози життю, безпеці та свободі через існування ситуації систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього військового конфлікту та загальнопоширеного насильства.

Крім того, враховуючи актуальну інформацію по країні походження позивача, суд вважає, що відповідачем не було належним чином досліджено питання в частині можливості визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, як особи, яка змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що рішенням Державної міграційної служби України позивачу у 2013 році було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки чинним законодавством не встановлено заборони для осіб, які потребують захисту, повторно звернутись із аналогічними заявами до органів міграційної служби. Також, суд зазначає, що обставини звернення позивача у 2013 році та у 2018 році не можуть вважатись однаковими, оскільки у 2017-2018 роках ситуація в ОСОБА_19 істотно погіршилася у порівнянні з ситуацією, що існувала у 2013 році, що підтверджується наведеною інформацією по країні походження позивача.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд доходить висновку, що при винесенні спірного наказу відповідач діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв'язку із чим наказ №44 від 03.03.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для ОСОБА_3 ОСОБА_15, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_22 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_22 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для ОСОБА_3 ОСОБА_15 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, з огляду вказану норму та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2 (особова справа №2018ОD0023) з урахуванням актуальної інформації щодо ОСОБА_6 Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_3 ОСОБА_15 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу і зобов’язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

21.05.2018 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 120, 241-246, 243, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 ОСОБА_15 (вул.Балківська,22а, крп.4, кв.30, м.Одеса, 65006) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу і зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 44 від 03.03.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2 (особова справа №2018ОD0023) з урахуванням актуальної інформації щодо ОСОБА_6 Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.05.2018 року.

Суддя О.М. Соколенко

.