Постанова № 74363688, 30.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/5597/16-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/967/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 47 30.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.

секретар судового засідання: Гуторка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Муранової-Лесів І.В. у справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерії Олександрівни, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсною угоди, визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року позивач ОСОБА_4звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що з 10 червня 2011 року він перебував відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2015 року. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ними 15 травня 2012 року був придбаний та зареєстрований на ОСОБА_7 автомобіль DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Також, 05 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_7, за нотаріальною згодою позивача, уклала попередній договір купівлі-продажу квартири з передоплатою, загальною площею 40,81 кв.м. в м. Борисполі. Відповідно до вказаного договору, нею було сплачено передоплату - повну вартість за дану квартиру в розмірі 346885,00грн.. Відтак, позивач вказав, що спільним сумісним майном є автомобіль DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, а також грошові кошти, сплачені як завдаток за придбання квартири у розмірі 346885грн.. 05 травня 2015 року, перебуваючи у шлюбі, відповідач ОСОБА_2, не отримавши нотаріальної згоди позивача, здійснила відчуження їх автомобіля, шляхом перереєстрації транспортного засобу. Крім того, 21 травня 2015 року ОСОБА_3 здійснила ряд неправомірних реєстраційних заходів в результаті чого, квартира, за яку було сплачено спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_2, перейшла у власність ОСОБА_3. Вважає, що укладення договору купівлі-продажу здійснено з порушенням умов попереднього договору, а також вимог чинного сімейного та цивільного законодавства, без його згоди.

Тому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати недійсною угоду за довідкою-рахунком ААЕ117916 від 05 травня 2015 року про купівлю-продаж автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, посвідчену Бориспільською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Л.Т.Д.» на ім'я ОСОБА_3, з присвоєнням автомобілю державного номерного знаку НОМЕР_6; визнати автомобіль марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_9; стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки DAIHATSU SIRION, що становить 100000 (сто тисяч) гривень; визнати кошти, що були сплачені при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року між покупцем ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що діяв від імені продавця ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною, в розмірі 346885 гривень (триста сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень) спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_2; визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною, недійсним в частині покупця; визнати ОСОБА_4 покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 21 травня 2015 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків, НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, 1/2 частини вартості автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_5, в сумі 42100 (сорок дві тисячі сто гривень).

Визнано кошти, що були сплачені при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року між покупцем ОСОБА_19 та ОСОБА_10, що діяв від імені продавця ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною, в розмірі 346885 гривень (триста сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень ) спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_2.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною, недійсним в частині покупця.

Визнано ОСОБА_4 покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 21 травня 2015 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко Валерією Олександрівною. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не надав належної оцінки договору про поділ майна подружжя від 04 червня 2015 року. Вказує, що заява про відмову від укладення правочину подана у формі, що не суперечить вимогам ЦК України, і не підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири з передоплатою також не підлягає нотаріальному посвідченню.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання ОСОБА_4 покупцем квартири скасувати та закрити провадження в цій частині, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що при укладанні договору купівлі-продажу сторонами у повному обсязі було дотримано усіх вимог законодавства щодо форми договору. Вказує, що у спірній квартирі нею проводяться ремонтні роботи, і в подальшому вона буде проживати у вказаній квартирі разом з чоловіком та донькою.

Позивач ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що з 10 червня 2011 року ОСОБА_4 перебував відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2015 року. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ними 15 травня 2012 року був придбаний та зареєстрований на ОСОБА_7 автомобіль DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Суд дійшов висновку, що, оскільки відчуження належного подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_12 автомобіля здійснено відповідачем ОСОБА_12 без згоди позивача, який, оспорюючи договір купівлі-продажу, не виявляє намірів отримати у власність спірний автомобіль, а бажає лише отримати грошову компенсацію належної йому частини автомобіля, порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_12 1/2 частки вартості автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, а саме сума 42100,00 грн..

Також суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про визнання 3469775 гривень спільною сумісною власністю колишнього подружжя, виходячи з того, що попереднім договором про укладенні договору купівлі-продажу квартири з передоплатою в сумі 3469775 гривень були внесені кошти. які є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_12. Суд вважав, що наданий відповідачем договір дарування коштів від 24 січня 2015 року, укладений від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_20, про дарування останні коштів в сумі 300000,00 грн., є нікчемним, оскільки в порушення вимог ч.5 ст.719 ЦК України, він не посвідчений нотаріально.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання договору недійсним в частині покупця суд першої інстанції керувався ст.ст.13,16,203,215,215,216,217 ЦК України. Суд врахував, що сторонами, які уклали Попередній договір купівлі-продажу квартири, будо досягнуто усіх істотних умов договору купівлі - продажу, а тому з метою захисту прав позивача, позивача слід визнати покупцем квартири. Також суд вказав, що відповідач ОСОБА_6 в особі свого уповноваженого представника діяла недобросовісно, знаючи про те, що Попередній договір договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року укладений за згодою іншого подружжя - ОСОБА_4 та відсутня його нотаріально посвідчена згода на відмову від укладення договору купівлі-продажу, уклала такий договір з іншим покупцем.

Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Колегія суддів, погоджується з доводами суду першої інстанції в частинні задоволення позовних вимог про стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вартості автомобіля в сумі 42100 та визнання коштів в розмірі 346885 гривень спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів, не погоджується з доводами суду першої інстанції про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця та визнання ОСОБА_4 покупцем квартири.

Відповідно до ч.1 - 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_21, та ОСОБА_9 з 10 червня 2011 року по 14 липня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7, а також рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2015 року (т.1 а.с.16- 17).

Встановлено, що подружжям Коротя під час шлюбу було придбано автомобіль марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_8, державний номерний знак НОМЕР_4, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 та письмовою відповіддю територіального сервісного центру №3243 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України від 24.03.2016 №207 (т.1 а.с.13, 123).

05 травня 2016 року на підставі довідки-рахунку ААЕ117916 від 05 травня 2015, виданою Бориспільською філією ТОВ «Абсолют ЛТД», вказаний автомобіль марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_8, державний номерний знак НОМЕР_4, був перереєстрований на відповідача ОСОБА_3, та автомобілю присвоєної номерні знаки ВВ ОЗ85 СА (т.1 а.с.13,123).

Вартість автомобіля згідно Довідки-рахунку становила 84200,00 грн. (т.1 а.с.123).

05 лютого 2015 року ОСОБА_12, яка діяла за письмовою згодою чоловіка (п.12 Договору), та ОСОБА_6, від імені якої діяв представник ОСОБА_10, був укладений та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Віденко В.О. за реєстровим №75 Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири з передоплатою (т.1 а.с.9).

За змістом п.1 вказаного договору, на умовах, встановлених цим договором, у строк до 20 березня 2015 року, продавець, що діє від імені ОСОБА_6, зобов'язується передати у власність Покупця за договором купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_6

За змістом п.2 Попереднього договору, сторони домовились про такі істотні умови основного договору, зокрема: продаж квартири буде вчинено за 34688,00 грн., продавець зобов'язується не змінювати ціну за вищевказану квартиру та не пропонувати квартиру до продажу третім особам з моменту підписання цього договору.

Згідно з п.3 Попереднього договору, при укладенні цього договору покупець сплачує продавцю передоплату у вигляді завдатку в готівковому порядку в розмірі 346885,00 грн.

Сторони домовились, що у випадку відмови покупця від купівлі квартири без поважної причини сума завдатку залишається у продавця (п.5 Попереднього договору) Зобов'язання про укладення договору купівлі-продажу призупиняється, якщо жодна із сторін не звернеться до другої сторони з пропозицією про підписання договору купівлі-продажу протягом тридцяти робочих днів від дати, зазначеної в п.1 цього договору.

Встановлено, що ОСОБА_12 було сплачено грошові кошти на виконання умов Попереднього договору в сумі 346885,00 грн..

В суді апеляційної інстанції позивач та представник відповідача в своїх поясненнях погодились з тим, що грошові кошти на виконання умов Попереднього договору в сумі 346885,00 грн. є спільною сумісною власністю подружжя.

Також встановлено, що на виконання умов п.7 Попереднього договору відповідач ОСОБА_12 16 квітня 2015 року звернулась із письмовою заявою на ім'я ОСОБА_10, який діє від імені ОСОБА_6, з пропозицією про підписання основного договору купівлі-продажу та передачі вищезазначеної квартири у власність покупця в термін не пізніше тридцяти робочих днів від дати, визначеної в п.1 попереднього договору (т.1 а.с.10,124).

Зі змісту заяви вбачається, що із заявою ОСОБА_16 був ознайомлений.

У визначений в п.1 Попереднього договору строк, а саме: до 20 березня 2015 року, а також, у термін, зазначений в заяві ОСОБА_12 - до 20 квітня 2015 року, сторони, що підписали Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, договір купівлі-продажу квартири не уклали.

19 травня 2015 року ОСОБА_12 надіслала повідомлення про відмову від укладення договору, і зазначила, що відмовляється від укладання основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 (т.1 а.с.125).

Зі змісту повідомлення також вбачається, що його отримав ОСОБА_10

Судом першої інстанції встановлено, що зазначена в укладеному 21 травня 2015 року договорі купівлі-продажу квартира, є квартирою, з приводу якої був укладений Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_9 було укладено договір дарування коштів від 24 січня 2015 року про дарування останні коштів в сумі 300000,00 грн..

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у Постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч.2 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вартості автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску в сумі 42100,00 грн., а також визнання коштів, що були сплачені при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року між покупцем ОСОБА_2 та ОСОБА_10, що діяв від імені продавця ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., в розмірі 346885,00 грн. спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_2.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що право власності позивача на майно, зокрема на автомобіль та грошові кошти, сплачені за квартиру, було порушено відповідачем - ОСОБА_2.

Разом з тим, колегія суддів, не може погодитися з вирішенням позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця та визнання ОСОБА_4 покупцем квартири з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до положень ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 3 ст.635 ЦК України встановлено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2015 року ОСОБА_12, яка діяла за письмовою згодою чоловіка (п.12 Договору), та ОСОБА_6, від імені якої діяв представник ОСОБА_10, був укладений та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Віденко В.О. за реєстровим №75 Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири з передоплатою (т.1 а.с.9).

Сторони домовились, що у випадку відмови покупця від купівлі квартири без поважної причини сума завдатку залишається у продавця (п.5 Попереднього договору) Зобов'язання про укладення договору купівлі-продажу призупиняється , якщо жодна із сторін не звернеться до другої сторони з пропозицією про підписання договору купівлі-продажу протягом тридцяти робочих днів від дати, зазначеної в п.1 цього договору.

У визначений в п.1 Попереднього договору строк, а саме: до 20 березня 2015 року, а також, у термін, зазначений в заяві ОСОБА_12 - до 20 квітня 2015 року, сторони, що уклали Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, договір купівлі-продажу квартири не підписали.

19 травня 2015 року ОСОБА_12 надіслала повідомлення про відмову від укладення договору, і зазначила, що відмовляється від укладання основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 (т.1 а.с.125).

Таким чином, покупець ОСОБА_2 відмовилася від укладання основного договору.

Встановлено, що відповідачем ОСОБА_6, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_10, було укладеного Договір купівлі-продажу квартири від 21 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., за реєстровим №725, відповідно до якого продавець ОСОБА_6 продала, а покупець ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_8, загальною площе. 40,8 м2 (т.1 а.с.121-122).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01 жовтня 2015 року №44936340, право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано 21 травня 2015 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 (т.1 а.с.11).

Встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі в АДРЕСА_4 з 01 грудня 2015 року, що також підтверджується її паспортними даними, наведеними у виданій нею довіреності від 18 квітня 2017 року, реєстровий №348 (т.1 а.с.109).

Колегія суддів не вбачає законних підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2015року, укладеним між відповідачем ОСОБА_6, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_10, та відповідачем ОСОБА_3, в частині покупця недійсним, оскільки судом встановлено додержання сторонами вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Відтак, не підлягає до задоволення і вимога про визнання ОСОБА_4 покупцем квартири.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з того, що позивач не є стороною спірного договору, останнім не вносились особисті кошти на виконання договору та не доведено порушення вимог законодавства з боку відповідачів при укладанні договору купівлі-продажу квартири. Відсутність нотаріально посвідченої згоди на відмову від укладення договору купівлі-продажу не свідчить про відсутність відмови на укладання договору.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_6 в особі свого уповноваженого представника діяла недобросовісно, знаючи про те, що Попередній договір договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року укладений за згодою іншого подружжя - ОСОБА_4, уклала такий договір з іншим покупцем, не свідчить про порушення норм ЦК України, оскільки відповідно до статті 6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Таким чином знаючи про відмову ОСОБА_2 на укладання основного договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 в особі свого уповноваженого представника, скористалася наданим їй правом на вільне укладання договору, і правом розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Доказів, які б свідчили про недобросовісність сторін при укладанні договору, матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд першої інстанції на вказані вимоги закону не звернув, що призвело до постановлення хибних висновків у справі.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що право власності позивача на на квартиру, не було порушено відповідачами.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що суд не надав належної оцінки договору про поділ майна подружжя від 04 червня 2015 року не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки в матеріалах справи відсутній договір на який посилається відповідач, отже суд першої інстанції був позбавлений можливості надавати йому оцінку.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є дві вимоги майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру, за які позивач мав би сплатити 6122,45 грн. (1000,00 грн. + 3468,85 грн. - дві вимоги майнового характеру + 1653,60 грн. - три вимоги немайнового характеру).

Оскільки колегія суддів вважає, що до задоволення підлягають дві вимоги майнового характеру (стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вартості автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску в сумі 42100,00 грн., а також визнання коштів, що були сплачені при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року між покупцем ОСОБА_2 та ОСОБА_10, що діяв від імені продавця ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., в розмірі 346885,00 грн. спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_22), стягненню, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає сума у розмірі 4468,85 грн. (1000,00 грн. + 3468,85 грн.).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг частково заслуговують на увагу, висновки суду в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця та визнання ОСОБА_4 покупцем квартири не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, і підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог відповідно до ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині покупця та визнання ОСОБА_4 покупцем квартири скасувати, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 4468,85 грн. судові витрати по сплаті судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 31 травня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіТ.Ц. Кашперська В.О. Фінагеєв