Ухвала суду № 7436019, 18.12.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 22-а-42050/08 Головуючий у 1-й інстанції: Бабкіна В.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"18" грудня 2009 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів                               Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,

при секретарі                                         Коваленко О.І.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 11.11.2008 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерформ» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

14.11.2007 ТОВ «Інтерформ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просило:

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000442301/0, яким позивачу визначено су му податкового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 169506,40 грн., у тому числі за основним платежем - 121076,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 48430,40 грн., в повному обсязі;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000432301/0 в частині донарахування подат ку на додану вартість за основним платежем на загальну суму 60016,00 грн. та за штра фними (фінансовими) санкціями на загальну суму 30008,00 грн.;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000462301/0, яким позивачу зменшено су му бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18838,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 450,10 грн., в повному обсязі.

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 24 квітня 2007 року № 0000482301/0 в частині донарахування подат ку на додану вартість на загальну суму 6802,00 грн.

- визнати результати акту перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 10 квітня 2007 року № 633/231/24593200 про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Інтерформ» з питань дотримання вимог подат кового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2006 та кими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Постановою Господарського суду Київської області від 11.11.2008 адміністративний позов задоволено частково:

- визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000442301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 169506,40 грн., у тому числі за основним платежем - 121076,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 48430,40 грн. в повному обсязі;

- визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000432301/0 в частині донарахування податку на додану вартість за основним платежем на загальну суму 60016,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на загальну суму 30008,00 грн.;

- визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20 квітня 2007 року № 0000462301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18838,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 450,10 грн. в повному обсязі;

- визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 24 квітня 2007 року № 0000482301/0 в частині донарахування податку на додану вартість на загальну суму 6802,00 грн.;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтерформ» 2,72 грн. судового збору та 6316,80 грн. витрат за проведення судової бухгалтерської експертизи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем ДПІ в Обухівському районі Київської області, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ в Обухівському районі Київської області на підставі Акту від 10 квітня 2007 року № 633/231/24593200 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Інтерном» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2006 року» були видані наступні податкові повідомлення-рішення: №№ 0000432301/0, 0000442301/0, 0000462301/0 від 20.04.2007 та № 0000482301/0 від 24.04.2007.

Податкові повідомлення-рішення №№ 0000432301/0, 0000462301/0, 0000482301/0 грунтуються на висновках, викладених у підпункті 3.1.5 пункту 3.1 Акту, згідно з якими ДПІ в Обухівському районі Київської області дійшла висновку, що ТОВ «Інтрефом» було порушено підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 та пункт 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження об'єкту оподаткування ПДВ та завищення заявленого до відшкодування ПДВ.

Податкове повідомлення-рішення № 0000442301/0 грунтується на висновках, викладених у підпунктах 3.1.2, 3.1.4 пункту 3.1 Акту, згідно з якими ДПІ в Обухівському районі Київської області дійшла висновку, що ТОВ «Інтерфом» було порушено підпункт 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 18 грудня 1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, що на думку ДПІ в Обухівському районі Київської області призвело до заниження ТОВ «Інтерфом» об'єкту оподаткування податком на прибуток: у першому кварталі 2006 року на суму 239707 гривень; у першому півріччі 2006 року на суму 722862 гривень; за три квартали 2006 року - на суму 685305 гривень.

ТОВ «Інтерфом», не погоджуючись з висновками, викладеними у підпункті 3.1.5 пункту 3.1 Акту, у підпунктах 3.1.2, 3.1.4 пункту 3.1 Акту звертався до податкових органів зі скаргами на зазначені податкові повідомлення-рішення, проте вони були залишені відповідачем без задоволення.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції стосовно неправомірності податкових повідомлень-рішень №№000432301/0, 000482301/0, 000462301/0, враховуючи наступне.

Згідно ч. 7 ст. 65 ГК України та Законів України «Про колективні договори» та «Про охорону праці», між власником ТОВ «Інтерфом» та його працівниками укладено колективний договір, який зареєстрований в УПСЗ Обухівської ДА 12 січня 2006 року за № 002.

У відповідності з пунктом 6 розділу VI «Соціально-трудові пільги» колективного договору ТОВ «Інтерфом» зобов'язується забезпечити за рахунок підприємства всіх робітників підприємства гарячими обідами через пункт роздачі та прийому їжі, а також гарячим чаєм робітників наступних служб: дільниця виробництва блоків ППУ, дільниця переробки блоків ППУ, транспортний цех, механічна служба, енергетична служба, експлуатаційний відділ».

Отже, харчування на підприємстві є соціальною виплатою, що встановлена за домовленістю сторін та розповсюджується на всіх працівників підприємства.

Підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної праці № 5 від 13 січня 2004 року, встановлено, що в склад інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати соціального характеру у грошовій та натуральних формах оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.

У відповідності з підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про прибуток» до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Відповідно, забезпечення працівників ТОВ «Інтерфом» харчуванням у порядку, встановленому колективним договором, прямо пов'язане з його господарською діяльністю.

Таким чином, у відповідності з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» сума ПДВ, сплачена при оплаті харчування, передбаченого колективним договором, повинна була бути включена до складу податкового кредиту відповідних періодів, що не було відображено у податковому обліку помилково.

Відповідно, згідно з приписами підпункту 4.2.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ зі змінами та доповненнями, відповідач при самостійному визначенні податкового зобов'язання з вищевикладеного питання, нараховуючи податкові зобов'язання з ПДВ на вартість поставленого працівникам позивача за колективним договором харчування за звичайними цінами (в даному випадку це ціна придбання цього харчування), повинен був скоротити їх на суму документально підтвердженого та сплаченого позивачем у зв'язку з таким придбанням ПДВ.

Отже, у відповідності з вищевикладеним, за операціями з придбання позивачем харчування, передбаченого колективним договором та подальшої передачі цього харчування працівникам у позивача податкові зобов'язання з ПДВ не виникають та не мають виникати.

Крім того, ч. 1 ст. 166 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. Ці норми є обов'язковими для всіх підприємств та організацій України з важкими та шкідливими умовами праці, до яких відноситься позивач, що Актом не заперечується.

У відповідності з пп. «а» п. 1 «Порядку безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам та службовцям, що зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці», затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Президією ВЦСПС від 16 грудня 1987 року за № 731/П-13, молоко видається по 0,5 літри за зміну незалежно від її тривалості у дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. При цьому пп. «в» п. 1 цього ж Порядку встановлено, що не допускається оплата молока грошовими коштами, заміна його іншими товарами та продуктами (окрім рівноцінних – кефіру, кисляку, мацоні тощо), видача молока за одну або декілька змін наперед, рівно як і за попередні зміни, та відпуск його на дім. Норми та перелік професій на лікувально-профілактичне харчування працівників встановлено Постановою ДК Ради Міністрів та Президії ВЦРПС від 07.01.77р.№4/П-1.

Підпунктом 3.19 Інструкції зі статистики заробітної праці № 5 від 13 січня 2004 року встановлено, що до виплат, які не належать до фонду оплати праці відноситься вартість молока та лікувально-профілактичного харчування. Відповідно, забезпечення певних категорій працівників позивача лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо є обов'язком підприємства перед його працівниками, тобто заходом, здійсненим в межах трудових правовідносин.

Таким чином, твердження відповідача про те, що забезпечення певних категорій працівників позивача лікувально-профілактичним харчуванням, зокрема молоком, сметаною тощо, це фактично операція з продажу (поставки) таких товарів за рахунок підприємства (безоплатна передача), у зв'язку з чим позивачем порушено пункт 4.2 Закону України «Про податок на додану вартість», є помилковим та таким, що не грунтується на Законі. Так, позивач не поставляв своїм працівниками вищевказане харчування без оплати, тому що абзацом 1 пункту 1.4 Закону про ПДВ встановлено, що поставка товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки то варів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Позивач же здійснював заходи з забезпечення певних категорій працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо, в межах: трудових правовідносин, оскільки вартість лікувально-профілактичного харчування, молока, сметани тощо, не належать до фонду оплати праці, то позивач не здійснював натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з ним.

Крім того, у відповідності з КЗпП України, зокрема зі статтями 21, 141 позивач зобов'язаний забезпечувати власним працівникам умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У зв'язку з тим, що місцезнаходження позивача знаходиться у важкодоступному місці, до якого не можливо достатися на громадському транспорті (транспорті загального користування), колективним договором передбачено, що працівників позивача до місця роботи і назад доставляє службовий чи орендований автобус, забезпечуючи нормальну безперебійну роботу виробництва шляхом доставки власних працівників до місця роботи орендованим та службовим автобусом, а позивач виконує свої обов'язки за колективним договором, тобто здійснює цю діяльність в межах трудових правовідносин.

Таким чином, позивач не здійснює безоплатну поставку послуг з перевезення власних працівників до місця роботи, оскільки, як це було вказано вище, у відповідності з абзацом 1 пункту 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що поставкою товарів (послуг) є будь-які операції, які здійснюються згідно з цивільно-правовими договорами.

Окрім того, слід зазначити, що згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 № 889-ІV до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, у вигляді використання житла, інших об'єктів матеріального і нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до Закону, у встановлених ним межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток.

Отже, вартість перевезення працівників до місця роботи не являється одержаним працівниками позивача додаткове благо і не оподатковується податком з доходів фізичних осіб, а тому витрати на перевезення працівників до місця роботи позивач правомірно включав до складу валових витрат, а суми ПДВ належним чином документально підтверджені, що були сплачені (нараховані) у зв'язку з цим до складу податкового кредиту.

Відповідно до вищевикладеного, позивач правомірно здійснював операції з безоплатного харчування власних працівників, в тому числі щодо забезпечення певних категорій працівників чаєм та цукром, щодо безоплатного забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо, щодо здійснення заходів з доставки власних працівників до місця роботи, а тому сума заниження ПДВ, визначена підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 Акту, мала складати 2386 грн., а не 81240 грн., що встановлено Актом.

Крім того, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки відовідача, які викладені у пп. 3.1.2, 3.1.4 п. 3.1 Акту та у відповідних рішеннях про результати розгляду скарг на податкове повідомлення-рішення № 000442301/0, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про прибуток» до складу валових витрат включаються суми витрат, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу .гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті). визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці нього підпункту.

Підпунктом 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 вищевказаного Закону визначено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

При цьому, слід зазначити, що абзацом 1 підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону про прибуток встановлено, що у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Згідно з абзацами 1-2 підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про прибуток» балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Отже, позивач керуючись пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону, визначав балансову вартість іноземної валюти, витраченої на придбання імпортованих товарно-матеріальних цінностей, а не балансову вартість заборгованості в іноземній валюті, як описується в Акті, оскільки для оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей іноземна валюта спеціально придбавалася позивачем на Міжбанківській валютній біржі у порядку, встановленому чинним законодавством України, порушення якого Актом не встановлені. При цьому, одержуючи імпортні товарно-матеріальні цінності на умовах післяплати, відсутня можливість керуючись приписами підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 цього ж Закону достовірно визначити суму валових витрат на підставі підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону про прибуток, оскільки на дату їх одержання балансова вартість перерахованої валюти ще невідома.

Відповідно, якщо першою подією (відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про прибуток») було отримання імпортованих товарно-матеріальних цінностей, то позивач має право на валові витрати, але точно визначити їх суму він не може, оскільки не знає балансову вартість перерахованої валюти, адже вона ще не перерахована нерезиденту. Отже, позивач, керуючись нормами підпунктів 7.3.2, 7.3.4 пункту 7.3 статті 7, підпунктом 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 цього ж Закону, збільшив валові витрати на дату фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей за їх вартістю згідно з вантажно-митною декларацією і після перерахування валюти за кордон та визначення її фактичної балансової вартості уточнив валові витрати.

Таким чином, суми різниць, які виникали у позивача при здійсненні господарських операцій з купівлі іноземної валюти за рахунок різниці між гривневим еквівалентом купленої валюти по курсах Міжбанківської валютної біржі та Національного банку України, обгрунтовано віднесені ним до складу валових витрат, оскільки це не суперечить нормам Закону України «Про прибуток».

Крім того, слід зазначити, що до всіх спірних правовідносин у сфері оподаткування, в тому числі до вищевикладених, повинна застосовуватись норма, встановлена підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, згідно з якою у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контро люючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому із апеляційної скарги відповідача вбачається, що ним не доведена неправомірність оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Київської області від 11.11.2008 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:          

Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2009.