Постанова № 74358707, 31.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10499/17 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О.М. Провадження № 22-ц/773/655/18 Категорія: 59 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Киці С.І.,

суддів Грушицького А.І., Данилюк В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов’язаних з утриманням у вищому навчальному закладі за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2017 року позивач ОСОБА_3 № 2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ звернувся до ОСОБА_2 з вказаним позовом. Позов мотивує тим, що в період з 01 вересня 2009 року по 13 червня 2013 року ОСОБА_2 навчався на ОСОБА_3 внутрішніх військ Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби ОСОБА_1 академії внутрішніх справи. Під час навчання відповідач перебував на державному забезпеченні. Між відповідачем та МВС в особі Командувача внутрішніх військ МВС України був укладений контракт про проходження громадянами військової служби, який набрав чинності 13 серпня 2009 року. Відповідно до контракту відповідач добровільно взяв на себе зобов’язання проходити військову службу за контрактом у Міністерстві внутрішніх справ України протягом строку дії цього контракту. Після закінчення навчання на факультеті внутрішніх військ навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби ОСОБА_1 академії внутрішніх справ відповідач уклав новий контракт про проходження громадянами України військової служби, строк дії якого склав 5 років. Згідно з витягом з наказу начальника навчального центру ОСОБА_1 гвардії України № 162 від 17 липня 2013 року відповідно до наказу Командувача внутрішніх військ МВС України від 14 червня 2013 року № 50 о/с лейтенанта ОСОБА_2 призначено на посаду командира 3 навчальної роти Навчального центру ОСОБА_1 гвардії України м. Золочів. 05 березня 2014 року в зв’язку зі систематичним невиконанням умов контракту з відповідачем було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України, на підставі чого відповідача виключено зі списків особового складу Навчального центру та всіх видів забезпечення. Витрати ОСОБА_3 внутрішніх військ, пов’язані з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі, становлять 24355,51грн. Просить стягнути з ОСОБА_2 витрати в сумі 24355,51грн. та судові витрати у справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року замінено позивача ОСОБА_3 № 2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ на його правонаступника ОСОБА_1 академію ОСОБА_1 гвардії України.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року в позові ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 академія ОСОБА_1 гвардії України подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, в якій, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначає, що строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин, в зв’язку з проведенням організаційних заходів пов’язаних з процедурою припинення факультету № 2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ. Відмова від відшкодування на користь ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України витрат, пов’язаних з утриманням відповідача в навчальному закладі, тягне за собою порушення економічних та оборонних інтересів держави.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що між Міністерством внутрішніх справ України в особі командувача внутрішніх військ МВС України генерал-лейтенанта ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України. Контракт набрав чинності 14 червня 2013 року, укладений на п’ять років.

Відповідно до витягу з наказу начальника навчального центру ОСОБА_1 гвардії України (по стройовій частині) № 162 від 17 липня 2013 року лейтенанта ОСОБА_2, який прибув для подальшого проходження служби із ОСОБА_1 академії внутрішніх справ ОСОБА_3 внутрішніх військ згідно наказу Командувача внутрішніх військ МВС України від 14 червня 2013 року №50 о/с, зараховано в списки особового складу навчального центру та всі види забезпечення з 17 липня 2013 року.

Згідно витягу з наказу начальника навчального центру внутрішніх військ МВС України (по стройовій частині) № 48 від 12 березня 2014 року виключено із списків особового складу Навчального центру та всіх видів забезпечення з 12 березня 2014 року лейтенанта ОСОБА_2, командира 3 навчального взводу 9 навчальної роти 3 навчального батальйону, звільненого відповідно до статті 26, частини 6, пункту «и» Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» з військової служби наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 05 березня 2014 року № 18 о/с в запас у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем та направлено його на військовий облік до Луцького ОВК Волинської області 12 березня 2014 року.

Відповідно до п. «и» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

Згідно із п. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - «курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку».

Відповідно до п. З постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 «Про порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: - грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Наказом заступника начальника інституту – начальника факультету внутрішніх військ навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби ОСОБА_1 академії внутрішніх справ МВС України від 14.06.2013 року встановлено розмір відшкодування витрат за навчання ОСОБА_2 24355, 51 грн.

Згідно розрахунку відшкодування фактичних витрат курсанта ОСОБА_2 вбачається, що витрати пов’язані з грошовим забезпеченням (КЕКВ 2112) – 9061,48 грн., витрати, пов’язані з продовольчим забезпеченням (КЕКВ 2230) – 11458,54 грн., витрати, пов’язані з послугами лазне-прального забезпечення (КЕКВ 2240)- 446,09 грн., витрати, пов’язані з речовим забезпеченням (КЕКВ2210) 3389,40 грн., всього належить відшкодувати 24 355,51 грн.

Відповідно до п. 5 Порядку витрати відшкодовуються у повному розмірі особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - за весь період навчання.

Відповідно до п. 7 Порядку у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись з позовом, позивач покликався на те, що ОСОБА_2 навчався на ОСОБА_3 внутрішніх військ Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби ОСОБА_1 академії внутрішніх справ з 01 вересня 2009 року по 13 липня 2013 року і під час навчання знаходився на державному забезпеченні.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив позовну давність для звернення з даним позовом до суду. При цьому суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. ч. 3 - 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням права позивача з боку відповідача було звільнення останнього з військової служби до закінчення п’ятирічного терміну перебування на службі. Ураховуючи, що право позивача вимагати відшкодування відповідачем витрат, пов’язаних з навчанням, виникає у разі звільнення його зі служби за відповідних підстав, то суд вірно вважав, що саме право на звернення до суду з даним позовом виникло у позивача з 13 березня 2014 року, оскільки перебіг позовної давності починається з наступного дня після виключення ОСОБА_2 із списків особового складу Навчального центру та всіх видів забезпечення.

В той же час ОСОБА_3 № 2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов’язаних з утриманням у вищому навчальному закладі лише 05 липня 2017 року, тобто зі спливом трирічного строку.

ОСОБА_2 подав заяву про застосування строків позовної давності 18.10.2017 року.

Позивач не вказує поважних причин пропуску строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Верховний Суд України в постанові від 8 червня 2016 року у справі за №6-3029цс15 вказав, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності та на цій підставі відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з навчанням.

Доводи апеляційної скарги про те, що в зв’язку з проведенням організаційних заходів пов’язаних з процедурою припинення факультету №2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ у позивача не було можливості звернутися до суду з позовною заявою, не заслуговують на увагу суду, оскільки як вбачається з позовної заяви припинення факультету №2 - підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ не завадило звернутися від свого імені з позовною заявою. До того ж ОСОБА_3 № 2 підготовки фахівців для ОСОБА_1 гвардії України Навчально-наукового інституту № 3 ОСОБА_1 академії внутрішніх справ припинено згідно наказу МВС України від 01.09.2017 року. Правонаступником ОСОБА_1 академією ОСОБА_1 гвардії України позивача замінено в ході розгляду справи. Отже, з позовною заявою позивач міг звернутися в межах строку позовної давності, однак цього ним зроблено не було.

Судом не встановлено поважних причин пропуску позовної давності.

Посилання в рішенні суду на ненадання позивачем належних доказів по справі, а саме контракту про проходження ОСОБА_2 військової служби від 13.08.2009 року не впливає на правильність ухваленого рішення.

Відповідно до ст. 136 ЦПК України з позивача підлягають стягненню судові витрати за перегляд справи судом апеляційної інстанції – судовий збір в розмірі 2400 грн. в дохід держави за такими реквізитами: одержувач коштів УК у м. Луцьку, 22030101, код одержувача 38009628, банк одержувача ГУДКСУ у Волинській області, код банку (МФО) 803014, рахунок одержувача 31212206780002, призначення платежу: судовий збір за розгляд справи за позовом ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України в апеляційному суді Волинської області, код 02890400

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 академії ОСОБА_1 гвардії України 2400грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді: