Рішення № 74358531, 22.05.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/335/16-ц

Провадження № 2/161/112/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Гриня О.М.

при секретарі Муригіній А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача служба у справах дітей Луцької міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 березня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 078-22-08/07, відповідно до умов якого останній отримав кошти у сумі 40000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних та з кінцевим терміном повернення 12 березня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором кредиту між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» 13 березня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку було передано чотирикімнатну квартиру загальною площею 79,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позичальник ОСОБА_1 свої зобов’язання щодо погашення заборгованості за кредитом не виконав і станом на 17 грудня 2015 року сума його боргу становить 661 591,02 грн. В зв’язку з невиконанням позичальником умов договору кредиту щодо своєчасної сплати суми основного боргу, відсотків за користування грошовими коштами на адресу позичальника 05 грудня 2011 року банком направлено претензію з вимогою дострокового погашення усієї суми заборгованості та попередженням про примусове її стягнення, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, про невиконання позичальником умов основного зобов’язання було повідомлено і майнового поручителя. Однак, у встановлений законом строк майновий поручитель відповіді на претензію не надала. Згідно умов договору кредиту, незважаючи на той факт, що кінцевий термін погашення заборгованості 12 березня 2022 року, банк вправі вимагати її дострокового погашення. Відповідно до п.п. 4.5.1 п. 4.5 Іпотечного договору іпотеко держатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із способів, в тому числі, на підставі рішення суду. Банк вправі за рахунок предмета іпотеки задовольнити всі свої вимоги за кредитним договором, в зв’язку з чим позивачем обрано такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як на підставі рішення суду.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 661 591,02 грн., в тому числі 21 936,79 доларів США, що еквівалентно 515 937,42 грн., заборгованості за кредитом; 4734,47 доларів США, що еквівалентно 111 351,37 грн., заборгованості за відсотками; 31 302,23 грн. – пеня за період з 16 грудня 2014 року по 16 грудня 2015 року; стягнення заборгованості з ОСОБА_2 провести шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованому в реєстрі за №409, - чотирикімнатну квартиру загальною площею 79,4 кв.м, житловою площею 51,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2016 року до участі в даній справі залучено службу у справах дітей Луцької міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року в даній справі поновлено провадження. В зв’язку з набуттям чинності ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

19 березня 2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 на позов, який обґрунтовано наступним. Заявляючи позовні вимоги про стягнення простроченої заборгованості з ОСОБА_1, позивач має надати належні, допустимі та повні докази на підтвердження існування такої заборгованості. Вважає, що таких доказів та розрахунків позивачем не надано, що вказує на необґрунтованість та на безпідставність вимог про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів. Натомість банком долучено до матеріалів справи копії ряду документів, які не засвідчені у встановленому законом порядку, виготовлені у поганій якості, що не дозволяє достовірно встановити їх зміст та реквізити, а тому не можуть слугувати підтвердженням наявності заборгованості у відповідача ОСОБА_1 Також зазначає, що позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. Крім того, вважає, що Волинське відділення ПАТ «Укрсоцбанк» є неналежним позивачем в даній справі в зв’язку з відсутністю повноважень виступати від імені банку. Щодо необґрунтованості та незаконності вимог позивача в частині стягнення предмета іпотеки зазначає, що в іпотечному майні – чотирикімнатній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано місце проживання малолітньої дитини. Дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на дату укладення іпотечного договору проживала та була прописана у вказаній квартирі. Позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки будуть грубо порушувати права її малолітньої дитини. Окрім цього, позивач, заявляючи вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки повинен надати суду належний доказ її вартості, а саме: чинну експертну оцінку вартості майна для визначення початкової ціни реалізації об’єкта іпотеки. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В порядку ст. 174 ЦПК України ПАТ «Укрсоцбанк» надано відповідь на відзив.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, однак заявою від 22 травня 2018 року просить розгляд справи проводити без його участі, позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, хоча повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, зокрема через розміщення судового оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 подав суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з його перебуванням у відрядженні у м. Київ. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Суд не визнає причини неявки в судове засідання представника відповідача ОСОБА_6 поважними, оскільки в підготовчому засіданні 16 квітня 2018 року дата судового розгляду справи узгоджувалась з представником відповідача ОСОБА_6 та він погодився з такою датою. Враховуючи принцип розумності строків розгляду справи, суд вважає за доцільне в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria SandersS.A.v.Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.197 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору про надання відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07, укладеним 13 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, банк зобов'язався надати позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі у сумі 40000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних та з кінцевим терміном повернення 12.03.2022 року (а.с.7-11). У свою чергу позичальник ОСОБА_1 зобов'язався погасити кредит в повному обсязі в строк, встановлений договором, сплачувати проценти та комісії в строки, встановлені договором.

Банк свої зобов’язання згідно кредитного договору виконав, видавши кредитні кошти ОСОБА_1 згідно заяв на видачу готівки №1 від 13 березня 2007 року, №2 від 03 квітня 2007 року, від 18 травня 2007 року, №7-009 від 08 серпня 2008 року, №5-042 від 23 червня 2008 року, №7-001 від 04 серпня 2008 року, №7-017 від 25 квітня 2008 року, №5-025 від 31 березня 2008 року, №7-001 від 08 липня 2008 року (а.с.12-20).

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями заяв останнього про видачу готівки та відповідними розпорядженнями банку. Суд відхиляє заперечення сторони відповідача з приводу неналежності в якості доказів копій заяв про видачу готівки, оскільки такі містять лише підпис без зазначення повного прізвища, імені та по-батькові особи отримувача коштів. Будучи ознайомленою з процесуальними правами, сторона відповідача не спростувала належність підпису в заявах про видачу готівки відповідачу ОСОБА_1 Крім того, в заявах про видачу готівки зазначено реквізити паспорту отримувача коштів.

В подальшому Додатковою угодою №1 від 13 березня 2007 року внесено зміни до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2007 року в зв’язку зі зміною умов кредитування сторони домовились з 01 липня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 14,00 % річних та, відповідно, зазначити по тексту Договору процентну ставку в 14,00 % річних (а.с.11).

З метою своєчасного забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії 078-22-08/07 13 березня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та майновим поручителем ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку було передано чотирикімнатну квартиру загальною площею 79,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк вул. Конякіна, 10 А кв. 21.

Додатковою угодою № 1 від 08 серпня 2008 року до Іпотечного договору сторони домовились про наступне: пункт 1.2 статті 1 Іпотечного договору викласти в наступній редакції: «вартість Предмету іпотеки за згодою сторін становить 520 860,00 грн., що за офіційним курсом на дату укладення цієї Додаткової угоди становить 10504,64 доларів США»; підпункти 1.4.1, 1.4.2 пункту 1.4 статті 1 Іпотечного договору викласти в такій редакції: «1.4.1 повернення позичальником кредиту в сумі 80000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 12 березня 2022 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене Основне зобов’язання; 1.4.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі 14,0 % річних в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене Основне зобов’язання» .

Згідно копії свідоцтва про зміну імені серії І-ЕГ №006020 від 25 вересня 2015 року ОСОБА_2 змінила прізвище, власне ім’я на ОСОБА_4, про що зроблено відповідний актовий запис №86.

Встановлено, що позичальник свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, в зв’язку з чим 05 грудня 2011 року банком на його адресу направлено претензію № 201.5 -33/96-8600 з вимогою достроково погасити всю суму заборгованості та попередженням про примусове її стягнення, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі несплати заборгованості за кредитом (а.с.29). Про невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором було також повідомлено поручителя ОСОБА_4 шляхом направлення на її адресу претензії (а.с.28). Поручитель відповіді на претензію не надала і не виконала зазначені в ній вимоги.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитом убачається, що у зв’язку з неповерненням позичальником ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором станом на 17 грудня 2015 року сума його боргу становить 661591,02 грн., в тому числі 21 936,79 доларів США, що еквівалентно 515 937,42 грн., заборгованості за кредитом; 4734,47 доларів США, що еквівалентно 111 351,37 грн., заборгованості за відсотками; 31 302,23 грн. – пеня за період з 16 грудня 2014 року по 16 грудня 2015 року (а.с.180-187).

В своїх запереченнях відповідач не оспорює розміру заборгованості, правильності проведеного розрахунку боргу, не подає суду своїх розрахунків, а тому суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог, погоджується із визначеним банком розміром заборгованості, який відповідає умовам укладеного кредитного договору.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Пунктом 4.5 договору відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2007 року передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених п.п. 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 цього договору протягом більше 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані санкції.

Відповідно до п. 2.4.4 Іпотечного договору, в разі невиконання іпотекодавцем хоча одного зі своїх обов’язків, встановлених з п.п. 2.1.1.-2.1.12 цього Договору, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов’язання, а уразі його невиконання – задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, незважаючи на той факт, що кінцевий термін погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2007 року – 12 березня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).

За положеннями Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель відповідає своїм майном, яке ним заставлене та на яке може бути звернене стягнення кредитора.

Частиною 2 статті 591 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 2.4.3 п. 2.4 договору іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Таким чином, банку як іпотекодержателю належить право на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником умов основного зобов'язання. Отже, банк вправі за рахунок предмета іпотеки задовольнити всі свої вимоги за кредитним договором.

Звертаючись до суду з позовними вимогами ПАТ «Урсоцбанк» обрав судовий спосіб захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, та просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

За змістом ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України, і в ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Частиною 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» визначено, що початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

ОСОБА_7 Верхового Суду в постанові від 21 березня 2018 року (справа № 235/3619/15-ц) дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки згідно Закону України «Про виконавче провадження» з початковою ціною продажу предмету іпотеки, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_4 у відзиві на позов зазначає, що укладення Іпотечного договору та Додаткової угоди №1 до нього відбулося без попередньої згоди органу опіки та піклування, тоді як на час укладення даних правочинів в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживала її малолітня дочка. Задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки грубо порушуватиме права її дитини, яка постійно проживає у вказаній квартирі.

Вказані обставини отримали правову оцінку, оскільки були досліджені судом при розгляді справи №161/1256/17-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсною додаткової угоди. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року в задоволенні даного позову відмовлено. Постановою апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області залишено без змін. Зокрема, при розгляді вказаної справи суди дійшли висновку, що оспорювана угода не звузила обсяг прав малолітньої дитини на користування житлом. Крім того, суд зазначає, що дитина не є співвласником іпотечного майна, а тому звернення стягнення на вказане майно не порушує її майнових прав. Що стосується права дитини на проживання в квартирі, яка є предметом іпотеки, то суд зазначає, що в межах розгляду даної справи судом не вирішується питання про виселення чи позбавлення права користування житлом будь-яких осіб. Фактичне проживання дитини в помешканні, яке є предметом іпотеки не може слугувати підставою для відмови в задоволенні вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З приводу доводів сторони відповідача щодо неналежності наявних в матеріалах доказів, зокрема не завірених належним чином копій, які є додатками до позовної заяви, суд зазначає, що за відповідним клопотанням представника відповідача ОСОБА_6 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2018 року в позивача витребувано оригінали наступних документів: 1) договір про надання відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2017 року з усіма додатками та доповненнями до нього; 2) документ про видачу ОСОБА_1 грошових коштів згідно кредитного договору, копії яких долучено до матеріалів позову; 3) виписку про рух коштів на банківських рахунках, на яких обліковується заборгованість (як видача коштів так і погашення кредиту, відсотків, тощо) ОСОБА_1 перед публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2017 року.

За таких обставин суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 9923,86 грн. Отже, до стягнення з відповідачів, кожного зокрема, в користь позивача підлягає до стягнення по 4961,93 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 525, 526, 527, 530, 543, 554, 575, 589, 591, 610, 1050 ЦК України, Закону України "Про іпотеку", суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2) в користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №078-22-08/07 від 13 березня 2007 року в сумі 661 591 (шістсот шістдесят одна тисяча п’ятсот дев’яносто одна) грн. 02 коп., в тому числі 21 936,79 доларів США, що еквівалентно 515 937,42 грн., заборгованості за кредитом; 4734,47 доларів США, що еквівалентно 111 351,37 грн., заборгованості за відсотками; 31 302,23 грн. – пеня за період з 16 грудня 2014 року по 16 грудня 2015 року

Стягнення заборгованості із ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2) провести шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №409, - чотирикімнатну квартиру загальною площею 79,4 кв.м, житловою площею 51,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки згідно Закону України «Про виконавче провадження» з початковою ціною продажу предмету іпотеки, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2), кожного зокрема в користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» по 4961 (чотири тисячі дев’ятсот шістдесят одній) грн. 93 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 травня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.

Волинської області