Постанова № 74337373, 30.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року

м. Рівне

Справа № 559/2316/17

Провадження № 22-ц/787/1017/2018

Головуючий суддя у суді 1 інстанції: Жуковська О.Ю.

Рішення суду 1 інстанції проголошено 23.03.2018 р.

у м. Дубно Рівненської області

Повне рішення суду складено: 23.03.2018 р.

Час проголошення рішення: невідомий

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Григоренко М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Дубенського міськрайонного суду від 23 березня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи його, позивач посилався на прострочення відповідачем грошових зобов'язань, що виникли із кредитного договору б\н від 09.10.2010 року. Нарахований розмір заборгованості у 13 461, 88 гривень банк вважав таким, що підлягає стягненню на його користь.

У поданому відзиві ОСОБА_2, вважаючи позов таким, що підлягає відмові, покликався на недоведеність позивачем своїх вимог про існування заборгованості за кредитним договором, оскільки такого договору він не укладав. Будь-яких доказів, які засвідчували би факт договірних відносин між сторонами, на його думку, не існує, а подані ПАТ КБ "Приватбанк" докази про заборгованість є неналежними та недопустимими.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 23 березня 2018 року в задоволенні зазначеного позову ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем своїх вимог до ОСОБА_2 щодо виникнення та існування заборгованості за кредитним договором, факт укладення якого не було підтверджено належними і допустимими доказами. Цивільне судочинство ґрунтується на засадах змагальності сторін, тоді як позивачем не спростовано аргументів відповідача про те, що кредитний договір між сторонами не укладався. Оскільки спірна кредитна заборгованість не виникла, тому судом позов залишено без задоволення.

На рішення суду ПАТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, де покликався на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалось про недодержання судом положень ст.ст. 11, 205, 509, 525, 610, 612, 629, 634, 1046 ЦК України щодо правомірності укладеного кредитного договору, обов'язковості виконання сторонами його умов, повернення позичальником у визначених договором строки та в порядку одержаних кредитних коштів разом із процентами за користування ними та іншими нарахуваннями, передбаченими правочином, а також договірне право банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору.

Суд не звернув увагу й на існування правових позицій Верховного Суду України, що викладені у постановах від 11.07.2012 року у справі №6-63цс12, від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, а також у справах №№6-240цс14 і 6-16цс15 (дати ухвалення постанов банком не зазначені). Всупереч вимогам ст.ст. 179, 214 ЦПК України суд обставин справи не встановив, жодної оцінки поданим доказам не дав, обмежившись висновком про те, що позивач не надав доказів, які долучені ним, а саме Умови і правила надання банківських послуг та довідка про кредитування є складовою частиною укладеного 6 серпня 2010 року кредитного договору.

Вважав, що договір був укладений, а внаслідок невиконання позичальником договірних зобов'язань, які не припинялися, виникла заборгованість у розмірі 13 461, 88 гривень.

Зважаючи на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову повністю.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 8 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

З матеріалів справи вбачається, що 9 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав у кредитодавця 2 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви відповідача, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку (а.с. 7-23, зв.).

Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, з чим відповідач був обізнаний та зобов'язався їх виконувати, що засвідчено його підписом (а.с. 7, зв.).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу прострочення ОСОБА_2 своїх договірних кредитних зобов'язань перед банком, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 13 461, 88 гривень, з яких: 1 113, 35 гривень - тіло кредиту, 1 700, 65 гривень - відсотки за користування кредитом, 9 530, 65 гривень - пеня, 500 гривень - штраф (фіксована частина) і 617, 23 гривень - штраф (процентна складова). Дану суму ПАТ КБ "Приватбанк" вимагає стягнути на його користь із позичальника.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_2, винуватість якого в зобов'язальному праві презюмується, не спростовано належними та допустимими доказами правильності порядку та розміру нарахування заборгованості за кредитом.

Згідно зі ст.ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку ,коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Між тим, будь-яких доказів на обґрунтоване підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач, в т.ч. і щодо відсутності вини та правильності розрахунку боргу, не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом їх не було здобуто.

Погоджуючись із доведеністю та обґрунтованістю вимог банку про стягнення на його користь із відповідача 1 113, 35 гривень заборгованості за тілом кредиту та 1 700, 65 гривень процентів за користування кредитом, апеляційний суд в той самий час не згоден із заявленим розміром пені, а також зі стягненням штрафів, виходячи з такого.

Колегія суддів вважає, що оскільки розмір пені - 9 530, 65 гривень значно перевищує розмір самої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 1 113, 35 гривень, тому його необхідно зменшити до розміру останнього.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, розмір пені повинен становити 1 113, 35 гривень.

Щодо одночасного стягнення пені та штрафів, про що заявлено позивачем, то апеляційний суд звертає увагу, що цивільно-правова відповідальність - це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку нової, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення - термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, застосування штрафів та пені за одне й те ж саме правопорушення - прострочення кредитного зобов'язання суперечить вимогам закону і обставинам справи. Отже, до стягнення належить лише пеня у зменшеному розмірі - 1 113, 35 гривень. Стягнення ж різниці у розмірі пені - 8 417, 30 гривень (9 530, 65 гривень - 1 113, 35 гривень), а також штрафів у повному обсязі - до задоволення не підлягають.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Спонуканнями для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нової постанови - про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1 113, 35 гривень заборгованості за кредитом, 1 700, 65 гривень процентів за користування кредитом та 1 113, 35 гривень пені відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що потягло неправильне застосування норм матеріального права.

В силу правил ст. 141 ЦПК України понесений банком при пред'явленні позову та поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 4 000 гривень (1 600 гривень + 2 400 гривень) слід стягнути із відповідача на користь особи, яка їх понесла.

На підставі ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530, 614 ЦК України, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від 23 березня 2018 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; прож.: АДРЕСА_1; ідент. номер платника податків: НОМЕР_1; НОМЕР_2, що виданий 17.04.2013 року Дубенським РВ УМВСУ в Рівненській області) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001 м. Київ, вулиця Грушевського, 1 "д"; код ЄДРПОУ: 14360570; МФО: 305299) 1 113 (одна тисяча сто тринадцять) гривень 35 копійок заборгованості за кредитом, 1 700 (одна тисяча сімсот) гривень 65 копійок процентів за користування кредитом, 1 113 (одна тисяча сто тринадцять) гривень 35 копійок пені та 4 000 (чотири тисячі) гривень судового збору.

Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" відмовити в задоволенні вимог до ОСОБА_2 про стягнення 8 417, 30 гривні пені, 500 гривень штрафу (фіксована частина) і 617, 23 гривень штрафу (процентна складова).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: