Вирок № 74336521, 29.05.2018, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 531/107/18

Провадження №1-кп/542/106/18

В И Р О К

іменем України

29 травня 2018 року смт. Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Афанасьєвої Ю.О.,

за участю:

прокурора – Одинець А.С.,

обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників обвинувачених – адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

секретаря судового засідання – Янко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новосанжарського районного суду Полтавської області кримінальне провадження №12017170180000785 від 27.11.2017 року за обвинуваченням:

(1) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого:

- 17.01.2018 року Машівським районним судом Полтавської області за ст. 185 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.;

(2) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6’ївського району Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7,

(3) ОСОБА_3 а ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_9, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_10, раніше судимого:

- 24.09.2015 року Машівським районним судом Полтавської області за ст. 185 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

-01.04.2016 року Машівським районним судом Полтавської області за ст. 185 ч.2 КК України із застосуванням ст.71 КК України до 1 року 1 місяця позбавлення волі; звільнений 16.06.2017 року за відбуттям строку покарання;

(4) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_11, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_12, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_13, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_14,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В середині жовтня 2017 року, точна дата слідством не встановлена, ОСОБА_1 вирішив скоїти крадіжку зерна сої з складського приміщення ТОВ ім. А.Л. Фисуна, що розташоване в с. Лип’янка Карлівського району Полтавської області. Реалізуючи свій злочинний намір, що спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1 усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, користуючись тим, що його ніхто не бачить, умисно, таємно, повторно, з корисних мотивів, перебуваючи на своїй робочій зміні в нічну пору доби, крізь вікно проник до складського приміщення № 57 ТОВ ім. А.Л. Фисуна, де насипав до полімерних мішків зерно сої в загальній кількості 5 мішків, загальною вагою 146 кг., вартістю 10 грн. 80 коп. за 1 кг. на загальну суму 1576,80 грн., що належить ФГ «Яніна - Лип’янка», юридична адреса с. Лип’янка Карлівського району Полтавської області та яке відповідно до договору відповідального зберігання майна знаходилося на зберіганні в даному складському приміщенні та потім погрузив мішки до автомобіля ОСОБА_8, якому не повідомив про злочинне походження зерна сої, який в свою чергу вивіз їх за територію товариства. В подальшому викраденим зерном сої ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд, а саме перевіз за місцем свого проживання для подальшого використання в господарстві.

Окрім цього, наприкінці листопада 2017 року, точна дата слідством не встановлена, ОСОБА_2 вирішив скоїти крадіжку зерна сої з складського приміщення ТОВ ім. А.Л. Фисуна, що розташоване в с. Лип’янка Карлівського району Полтавської області. Реалізуючи свій злочинний намір, що спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_2 запропонував своїм знайомим ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проникнути до даного складського приміщення та скоїти звідти крадіжку зерна сої, продати її та вилучені грошові кошти розподілити між собою, на що останні погодилися та маючи попередню змову між собою, усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, користуючись тим, що їх ніхто не бачить, умисно, таємно, повторно, з корисних мотивів, скоїли злочин при наступних обставинах. А саме ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 підійшли до території складського приміщення № 57 ТОВ ім. А.Л. Фисуна, де їх зустрів присутній ОСОБА_1, який працював охоронцем на вказаному товаристві та перебував на своїй робочій зміні. Втрьох вони підійшли до складського приміщення, де крізь щілину у вхідних дверях проникли до приміщення даного складу. Далі до них під’їхав на своєму автомобілі НОМЕР_1, бежевого кольору, 1981 року випуску ОСОБА_4, який також проник до приміщення складу, після чого ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали насипати до полімерних мішків зерно сої та в загальній кількості 24 мішка, загальною вагою 1 154 кг., вартістю 10 грн. 80 коп. за 1 кг. на загальну суму 12 463, 20 грн., що належить ФГ «Яніна - Лип’янка», юридична адреса: с. Лип’янка Карлівського району Полтавської області та яке відповідно до договору відповідального зберігання майна знаходилося на зберіганні в даному складському приміщенні та грузити до автомобіля ОСОБА_4, який в свою чергу перевіз за три поїзди вказане зерно сої в мішках. Після чого викрадене зерно сої ОСОБА_2 продав, а вилучені грошові кошти розподілив між іншими співучасниками, чим спричинив матеріальну шкоду ФГ «Яніна - Лип’янка» на вищевказану суму.

У судовому засідання обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України визнали повністю.

Представник потерпілого ФГ «Яніна-Лип’янка» в судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що завдані збитки обвинуваченими відшкодовано у повному обсязі, при призначенні покарання покладається на розсуд суду (а.с.72).

Допитавши обвинувачених, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про те, що вина обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України доведена повністю.

За епізодом викрадення майна, що належить ФГ «Яніна-Лип’янка», вчиненого в середині жовтня 2017 року вина ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 показав, що він, працюючи сторожем в ТОВ ім. А.Л.Фисуна, в середині жовтня 2017 року здійснив крадіжку зерна сої зі складського приміщення за місцем роботи. Так, перебуваючи на своїй робочій зміні, вночі, він проник через вікно до складу, де набрав в мішки, які приніс з собою, зерно сої. Після чого, так само, через вікно витягнув вже наповнені мішки, їх всього було п’ять, які на автомобіля свого дядьки ОСОБА_8 вони перевезли за місцем свого мешкання для подальшого використання в господарстві.

Показання обвинуваченого ОСОБА_1 доводять ту обставину, що він, в середині жовтня 2017 року, працюючи ТОВ ім. А.Л.Фисуна сторожем, проник через вікно до складського приміщення та таємно викрав зерно сої в загальній кількості 5 мішків та підтверджується наступними доказами.

Відповідно до акту інвентаризації сої товарної від 27.11.2017 року станом на 27.11.2017 року в ході інвентаризації комісією було виявлено нестачу сої товарної, яка належить ФГ «Яніна-Лип’янка» (а.с.138).

Згідно з довідками №14 та №14/1 від 29.11.2017 року (а.с.139,140) встановлено, що земельна ділянка ФГ «Яніна-Лип’янка» в 2017 році була засіяна соєю, що є власністю господарства та станом на 29.11.2017 року вартість 1 кг сої товарної становить 10 грн. 80 коп.

Відповідно до довідки №15 від 29.11.2017 року та договору відповідального зберігання майна від 01.09.2017 року (а.с.142-144) соя товарна в кількості 42 тн.600 кг., яка належить ФГ «Яніна-Лип’янка», зберігалась в складському приміщенні ТОВ ім ОСОБА_9 та перебувала під охороною.

Згідно з наказом №85 від 14.09.2017 року ОСОБА_1 з 15.09.2017 року був прийнятий на роботу СТОВ «Карлівське ІПП» на посаду сторожа (а.с.181).

Показання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо кількості викраденого та способу розпорядження майном, об’єктивно підтверджується протоколом огляду від 28.11.2017 року, згідно з яким він за місцем свого мешкання добровільно надав 5 мішків зерна сої, загальною вагою 146 кг. (а.с. 146-147).

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням до іншого приміщення.

За епізодом викрадення майна, що належить ФГ «Яніна-Лип’янка», вчиненого наприкінці листопада 2017 року вина ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 показав, що в листопаді 2017 року він зустрів свого знайомого ОСОБА_2, в ході розмови він запропонував йому викрасти з ангару зерно сої. Він, ОСОБА_1, погодився. ОСОБА_2 прийшов разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем його роботи. При цьому вони втрьох пішли до складу з зерном, а він, ОСОБА_1, залишився на своєму робочому місці спостерігати за тим, щоб не було сторонніх осіб, та попередити про небезпеку. Пізніше він прийшов до них в склад та допомагав зв’язувати мішки з зерном та тримав їм ворота, коли вони виносили їх зі складу. Мішки грузили на автомобіль ОСОБА_4 та перевозили на подвір’я за місцем мешкання ОСОБА_4 Було близько 23-24 мішків, які вони перевезли за 3 рази. Пізніше він отримав 1000 грн. від ОСОБА_2 за продаж вказаного зерна.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 суду показав, що в листопаді 2017 року він зустрів свого знайомого ОСОБА_1, який в ході розмови розповів йому, що зі складського приміщення, за місцем своєї роботи, він виносив зерно сої, та залишився непоміченим. На що він, запропонував ще викрасти зерно. Крім того, вони домовились з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останній мав перевозити сою на своєму автомобілі. В вечірній час доби вони втрьох прийшли до ТОВ ім.А.Л.Фисуна, ОСОБА_1 був на роботі, та ходив по території. Він та ОСОБА_3 через отвір у вхідних дверях потрапили до складу та набрали 8 мішків сої, які винесли через дерев’яні двері, грузили на автомобіль ОСОБА_4, який відвозив її на подвір’я за своїм місцем мешкання. Вони ж в той час продовжували грузити сою в мішки та знову виносили та грузили на автомобіль ОСОБА_4 Всього вони набрали 24 мішки, які перевезли за 3 рази по 8 мішків. Пізніше вказані мішки з соєю він вивіз з подвір’я ОСОБА_4 та продав знайомому за 5 тисяч грн., з яких він відразу віддав 2,5 тис. грн., пообіцявши решту віддати пізніше. З вказаних грошей 1 тис. грн. він залишив собі, 1 тис.грн. віддав ОСОБА_1, а 500 грн. – ОСОБА_3 З ОСОБА_4 пообіцяв розрахуватися пізніше, після того як йому віддадуть решту грошей.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 суду показав, що в листопаді 2017 році його знайомий ОСОБА_2 запропонував йому заробити гроші. Він погодився, вони разом з ОСОБА_2 прийшли до складського приміщення ТОВ ім. А.Л.Фисуна, де працював ОСОБА_1, та через отвір у вхідних дверях потрапили до складу. При цьому ОСОБА_1 залишився на території ТОВ ім ОСОБА_9 й спостерігав, щоб не було сторонніх осіб, він та ОСОБА_2 набирали сою в мішки, які надав ОСОБА_1, виносили та грузили в автомобіль ОСОБА_4, який перевозив на подвір’я за місцем свого мешкання. Всього вони винесли 24 мішки, які перевезли за 3 рази по 8 штук. Через декілька днів ОСОБА_2 приніс йому за це 500 грн.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 показав, що дійсно в листопаді 2017 року ОСОБА_2 запропонував йому перевезти зерно зі складу на своє подвір’я, за що мав отримати гроші в розмірі 300 грн. за поїздку. Він погодився, під’їхав на автомобілі, який він купив, однак не оформив належним чином, марки «ВАЗ-21013» до ТОВ ім. А.Л. Фисуна в с.Лип’янка. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виносили зі складського приміщення мішки з зерном, грузили на його автомобіль, а він відвозив за місцем свого мешкання. Так він перевіз 24 мішки за 3 рази по 8 штук. При цьому він розумів, що вказано зерно сої не було власністю кого-небудь з них, а було краденим.

Показання обвинувачених доводять ті обставини, що вони в листопаді 2017 року попередньо домовились скоїти крадіжку зерна сої зі складського приміщення ТОВ ім. А.Л.Фисуна, продати її та грошові кошти розділити між собою та підтверджується наступними доказами.

Відповідно до акту інвентаризації сої товарної від 27.11.2017 року станом на 27.11.2017 року в ході інвентаризації комісією було виявлено нестачу сої товарної, яка належить ФГ «Яніна-Лип’янка» (а.с.138).

Згідно з довідками №14 та №14/1 від 29.11.2017 року (а.с. 139,140) встановлено, що земельна ділянка ФГ «Яніна-Лип’янка» в 2017 році була засіяна соєю, що є власністю господарства, станом на 29.11.2017 року вартість 1 кг сої товарної становить 10 грн. 80 коп.

Відповідно до довідки №15 від 29.11.2017 року та договору відповідального зберігання майна від 01.09.2017 року (а.с. 142-144) соя товарна в кількості 42 тн.600 кг., яка належить ФГ «Яніна-Лип’янка», зберігалась в складському приміщенні ТОВ ім ОСОБА_9 та перебувала під охороною.

Згідно з наказом №85 від 14.09.2017 року ОСОБА_1 з 15.09.2017 року був прийнятий на роботу СТОВ «Карлівське ІПП» на посаду сторожа (а.с.181).

Крім того показання обвинувачених щодо способу потрапляння до складського приміщення, способу вивозу та розпорядженням викраденим майном об’єктивно підтверджується протоколом огляду від 27.11.2017 року, за яким було оглянуто автомобіль марки «ВАЗ-21013», реєстраційний номер НОМЕР_2, на якому ОСОБА_4 перевозив викрадене зерно сої (а.с.148-149); протоколом огляду від 28.11.2017 року, за яким ОСОБА_10 добровільно видав насіння сої, що придбав у ОСОБА_2 (а.с.152-154); протоколом огляду від 28.11.2017 року, відповідно до якого були оглянуті на та вилучено у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3000 грн., які він отримав за продаж насіння сої ОСОБА_10 (а.с.156-157); а також протоколом огляду складського приміщення від 28.11.2017 року (159-162).

Дії обвинуваченого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням до іншого приміщення, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 й вчинене повторно.

Призначаючи покарання обвинуваченим, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання кожного з них.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 скоїв злочин, який згідно зі ст.12 ч.4 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше судимий, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується позитивно, не одружений, перебуває на обліку в Центрі зайнятості, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.3 ст.185 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 засуджено вироком Машівського районного суду Полтавської області від 17.01.2018 року за ст. 185 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у вигляді 850 гривень штрафу (а.с.177-179), який він сплатив 02.02.2018 року (а.с.180). Новий злочин обвинувачений вчинив у жовтні-листопаді 2017 року, тобто до ухвалення попереднього вироку, через що має бути застосоване положення ст. 70 ч.4 КК України. Згідно зі ст. 72 ч.3 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Та має бути зараховане у строк покарання фактично відбуте покарання за вироком Машівського районного суду Полтавської області від 17.01.2018 року у виді 850 грн. штрафу.

Беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_1, який раніше судимий, однак на теперішній час проживає разом з батьками, позитивно характеризується за місцем проживання, знаходиться на обліку в Центрі зайнятості, враховуючи висновок органу пробації, а також те, що злочинні дії не заподіяли тяжких наслідків, відшкодування завданого збитку, відсутність претензій зі сторони потерпілого, наявність пом'якшуючих обставин, негативне ставлення обвинуваченого до скоєного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1, можливе без ізоляції від суспільства і тому до нього слід застосувати положення ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, які є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_2 скоїв злочин, який згідно зі ст.12 ч.4 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_2 відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_2, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.3 ст.185 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, злочин вчинив вперше, враховуючи, висновок органу пробації, а також те, що злочинні дії не заподіяли тяжких наслідків, відшкодування завданого збитку, відсутність претензій зі сторони потерпілого, наявність пом'якшуючих обставин, негативне ставлення обвинуваченого до скоєного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і тому до нього слід застосувати положення ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, які є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 скоїв злочин, який згідно зі ст.12 ч.4 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше судимий, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває в фактичних шлюбних відносинах, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3, відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.3 ст.185 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3, який раніше судимий, однак на теперішній час мешкає зі співмешканкою та її неповнолітньою дитиною, позитивно характеризується за місцем проживання, враховуючи висновок органу пробації, а також те, що злочинні дії не заподіяли тяжких наслідків, відшкодування завданого збитку, відсутність претензій зі сторони потерпілого, наявність пом'якшуючих обставин, негативне ставлення обвинуваченого до скоєного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і тому до нього слід застосувати положення ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, які є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 скоїв злочин, який згідно зі ст.12 ч.4 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває в фактичних шлюбних відносинах, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4, відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.3 ст.185 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, злочин вчинив вперше, враховуючи, висновок органу пробації, а також те, що злочинні дії не заподіяли тяжких наслідків, відшкодування завданого збитку, відсутність претензій зі сторони потерпілого, наявність пом'якшуючих обставин, негативне ставлення обвинуваченого до скоєного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і тому до нього слід застосувати положення ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, які є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого.

Цивільний позов не заявлено.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

При вирішенні питання про скасування арешту на автомобіль НОМЕР_3, суд враховує, що законним власником вказаного автомобіля є ОСОБА_11, та яким фактично користується ОСОБА_4, в зв'язку з чим, даний автомобіль підлягає поверненню останньому.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати, які підлягають стягненню на користь потерпілого або держави, відсутні.

Підстав для обрання обвинуваченим запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не вбачається. Відповідних клопотань стороною обвинувачення не заявлено.

Керуючись ст. ст. 368-370, 373, 374, 392, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

Відповідно до ст. 70 ч.4 КК України призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів в виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, зарахувавши покарання повністю відбуте за вироком Машівського районного суду Полтавської області від 17.01.2018 року в виді штрафу в сумі 850 грн.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом випробувального строку 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.

Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом випробувального строку 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.

Згідно ст.76 КК України покласти а ОСОБА_2 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 місяців.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом випробувального строку 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.

Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом випробувального строку 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.

Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Скасувати арешт з автомобіля НОМЕР_3, бежевого кольору, 1981 року випуску, номер кузова ХТА210110С3964304, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належить ОСОБА_11 та, яким користується ОСОБА_4, який був накладений ухвалою слідчого судді Карлівського районного суду Полтавської області від 05.12.2017 року.

Речові докази по справі:

- автомобіль НОМЕР_1, бежевого кольору, 1981 року випуску, яким користується ОСОБА_4, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4, - залишити ОСОБА_4

- Зерно сої, загальною вагою 146 кг., зерно сої, загальною вагою 47 кг., та грошові кошти в сумі 3000 грн., передане на відповідальне зберігання директору ФГ «Яніна -Лип'янка» ОСОБА_12 – залишити власнику ФГ «Яніна -Лип'янка» в особі ОСОБА_12

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Новосанжарський районний суд Полтавської області.

Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченим, в порядку, визначеному ст.376 КПК України.

Суддя (підпис)

Відповідає оригіналу

Суддя Новосанжарського районного

суду Полтавської області ОСОБА_13