Постанова № 74334863, 17.05.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 683/3451/16-ц

Провадження № 22-ц/792/383/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Купельського А.В. (суддя-доповідач),

Спірідонової Т.В., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

за участю учасників справи: представника апелянта - ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року (судя Андрощук Є.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідача без заявлення самостійних вимог на предмет спору - Старокостянтинівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування від 19 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1751 удаваним, встановивши, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири №АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину цієї квартири НОМЕР_1, набутої в шлюбі як частку в спільній суміжній власності подружжя,

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ОСОБА_8, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що 26 лютого 2005 року він з відповідачем зареєстрував шлюб, під час якого 19 жовтня 2007 року вони придбали трьохкімнатну квартиру №АДРЕСА_2 за кошти подружжя. Сторони домовились, що оформлення договору купівлі-продажу квартири та проведення його держреєстрації буде проводити ОСОБА_6 Після оформлення правочину позивач не бачив самого договору, так як усі документи зі слів відповідача, зберігались у неї на роботі у сейфі. 29 грудня 2015 року рішенням Ізяславського райсуду шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу стало відомо від відповідача про те, що вищевказана квартира, належить останній на праві власності, так як квартиру їй подарували. З довідки з Держреєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що спірна квартира належить на праві особистої власності відповідачу на підставі договору дарування від 19 жовтня 2007 року. Однак, як вказував позивач, при огляді квартири розмови про дарування з представником продавця ОСОБА_10 не було, проте їй була сплачена вартість квартири в повному обсязі згідно домовленості.

У зв'язку з цим позивач просив суд визнати договір дарування від 19 жовтня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за №1-1751, удаваним, встановивши, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири №АДРЕСА_3; визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири, набутої у шлюбі як частку в спільній суміжній власності подружжя.

Протокольною ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2017 року Старокостянтинівську державну нотаріальну контору залучено третьою особою на стороні відповідача без заявлення самостійних вимог на предмет спору (а. с. 33).

Протокольною ухвалою суду від 21 вересня 2017 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_9 (а. с. 137).

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано удаваним договір дарування квартири №АДРЕСА_3, укладений 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_9, як дарувальником, та ОСОБА_6, як обдарованою, посвідчений державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №1-1751, та встановлено, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу цієї квартири.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину квартири №АДРЕСА_4, набутої в шлюбі, як частку в спільній суміжній власності подружжя. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 1102,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вважає вказане рішення прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. ст. 57, 60, 70 СК України, 235, 261 ЦК України, та порушенням норм процесуального права, а саме ст. ст. 10, 11, п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, а також ухваленим на підставі висновків суду, які не відповідають обставинам справи.

Посилається на те, що позивач не є стороною договору дарування. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, оскільки правові наслідки удаваного правочину, який сторони насправді вчинили для приховання іншого правочину, стосується тільки сторін договору. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач мав довести факт укладення правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, які передбачені правочином, тобто, відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Однак, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивач вказані обставини не довів.

Як стверджує апелянт, вона фактично прийняла дарунок та жодних коштів дарувальнику не передавала, тому між ними виникли правовідносини дарування, що підтверджується письмовими доказами. Жодних належних та допустимих доказів на спростування зазначеного позивачем до суду не надано.

Крім того, у скарзі зазначено, що висновок суду, про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири, як набутої у шлюбі (як частку у спільній сумісні власності подружжя), не відповідає обставинам справи.

Суд першої інстанції зазначив, що сторони мали на меті укласти договір купівлі-продажу, проте не з'ясував наявність істотних умов договору купівлі-продажу, які є характерними лише для цього виду договорів. Щоб надати майну режим спільної сумісної власності, суд мав би з'ясувати наявність коштів на виконання договору купівлі-продажу як істотну умову. Позивач не мав власного доходу взагалі, не працював та не перебував на утриманні ОСОБА_6 Таким чином, квартира №АДРЕСА_5 належить відповідачу на праві особистої приватної власності і не може бути включена до кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Щодо посилання місцевим судом на оголошення в газетах про продаж спірної квартири як на підтвердження наміру укласти договір купівлі-продажу, апелянт відмічає, що такий висновок є припущенням і не може свідчити про удаваність правочину. Суд не встановив доказів, які б свідчили про подачу таких оголошень саме власником квартири. Намір дарування квартири було з'ясовано нотаріусом при посвідченні договору дарування.

Щодо строку позовної давності, на яку місцевий суд не звернув уваги, зазначивши, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що позивач був обізнаний про укладення 19 жовтня 2007 року саме договору дарування, апелянт подає апеляційному суду довідку №735 від 17 січня 2018 року про склад сім'ї, з якої вбачається, що ОСОБА_8 зареєстрував своє місце проживання 6 травня 2008 року та систематично здійснював зняття з реєстрації свого місця проживання та повторну реєстрацію. В силу того, що довідка датована 17 січня 2018 року, раніше її подання було неможливим.

Щодо порушення норм ст. ст. 10, 11, п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України апелянт зазначає, що на момент ухвалення рішення місцевим судом набрав чинності ЦПК України у новій редакції, тому суд мав би розпочати розгляд справи заново, у відповідності до процесуального закону, який діяв на момент розгляду справи, чого зроблено не було.

Заслухавши доповідача, пояснення представників апелянта та позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, Апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 235 того ж кодексу удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що за удаваним правочином стаття (235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

Для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 26 лютого 2005 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 уклади шлюб, зареєстрований у Хмельницькому міському відділі реєстрації актів цивільного стануХмельницького міськрайуправління юстиції, актовий запис №263, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 11 жовтня 2005 року (повторне) (а.с.4).

Протягом серпня - жовтня 2007 року - ОСОБА_9 у газеті Старокостянтиніської міської ради «Наше місто» п'ять разів було поміщено оголошення про продаж, своєї квартири АДРЕСА_4: №33 (186) від 16.08.2007р., №34 (187) від 23.08.2007р., №39 (192) від 27.09.2007р., №40 (193) від 04.10.2007р., №41 (194) від 11.10.2007р. (а.с. 160-164).

29 серпня 2007 року, ОСОБА_9 уповноважує свою матір - ОСОБА_10 продати належну йому квартиру, що є предметом спору, для чого надає матері відповідну довіреність (а.с.173).

16 жовтня 2007 року ОСОБА_8 отримав у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль кредиту в сумі 130 000 грн., та передав в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_6 (а. с. 104-113).

19 жовтня 2007 року укладено договір, посвідчений державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №1-1751, яким дарувальник ОСОБА_9, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_10, подарував ОСОБА_6 квартиру №АДРЕСА_4 (а. с. 74).

24 листопада 2008 року ОСОБА_8, відповідно до договору купівлі-продажу продав ОСОБА_13, ОСОБА_14 будинковолодіння АДРЕСА_6 (а. с. 55).

29 грудня 2015 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області, справа №675/2155/15-ц шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 розірвано (а. с. 5).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що спірний договір від 19 жовтня 2007 року було укладено у період перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у шлюбі. Що саме у період неодноразового висловлювання ОСОБА_9 у засобах масової інформації публічної пропозиції про продаж квартири АДРЕСА_4, 16 жовтня 2007 року ОСОБА_8 уклав за письмової згодою дружини - ОСОБА_6 з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль кредитний договір №014/2334/82/2474, отримав 130 000 грн., і передав в іпотеку належний йому буд. АДРЕСА_6. Після укладення вказаного договору ОСОБА_8 продав ОСОБА_13, ОСОБА_14 будинковолодіння АДРЕСА_6. Після укладення спірного правочину та до розірвання шлюбу подружжя проживало у спірній квартирі, що визнавалось сторонами.

За висновками суду не встановлено, а відповідачем не наведено жодних мотивів передачі ОСОБА_9 для ОСОБА_6 у дар спірної квартири, а також не доведено останньою наявності з дарувальником довірливих відносин. ОСОБА_9 до 11 жовтня 2007 року подавав оголошення у газеті «Наше місто» про продаж квартири, тобто наміру дарувати її не мав.

Враховуючи, вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позивачем повністю доведено факт укладення правочину, що є удаваним, що воля сторін в удаваному правочині була направлена на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а саме укладення договору купівлі-продажу, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, а також настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки судом об'єктивно встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто договору купівлі-продажу.

З таким висновком Апеляційний суд Хмельницької області погоджується.

Посилання апелянта, що позивач не є стороною договору дарування, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, оскільки правові наслідки удаваного правочину, який сторони насправді вчинили для приховання іншого правочину, стосується тільки сторін договору, є необгрунтованим. Зазначений договір порушує права позивача.

Позивач надав докази, що свідчать про спрямованість волі сторін договору.

Всупереч посиланню апелянта, відповідач не спростувала письмових доказів, наданих позивачем, про оплатність договору, оголошення власником квартири в газеті про її продаж, отримання відповідачем кредитних коштів на покупку спірної квартири.

За таких обставин посилання апелянта, що висновок суду, про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири, як набутої у шлюбі (як частку у спільній сумісні власності подружжя), є необгрунтованим та не відповідає обставинам справи.

Посилання апелянта, що суд не з'ясував наявність коштів на виконання договору купівлі-продажу, суперечить матеріалам справи, які містять докази про наявність у позивача власного майна та отримання кредитних коштів.

Відповідач не надала доказів на спростування пояснень позивача щодо оголошення в газетах про продаж спірної квартири як на підтвердження наміру укласти договір купівлі-продажу. Тому апеляційний суд посилання ОСОБА_6, що висновок суду на оголошення в газетах про продаж спірної квартири як на підтвердження наміру укласти договір купівлі-продажу є припущенням, визнає необгрунтованим.

Апелянт не навела належних доказів пропуску позивачем строку на звернення з позовом. Не надала доказів, що останьому було відомо про договір дарування. Посилання апелянта на довідку з ЖЕКа про склад сім'ї не підтверджує обізнаність позивача про спірний договір.

Не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта щодо порушення судом норм ст. ст. 10, 11, п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України і щодо обов'язку суду розпочати розгляд справи заново, у відповідності до процесуального закону, який діяв на момент розгляду справи. Зазначені обставини не вплинули на правильність рішення, обов'язку суду розпочати розгляд справи занові законом не передбачено.

Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Хмельницької області

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне судове рішення складено 29 травня 2018 року.

Судді: /підписи/ А.В. Купельський

Т.В. Спірідонова

Т.О. Янчук

Згідно з оригіналом:

суддя Апеляційного суду

Хмельницької області А.В. Купельський

_____________

Головуючий у першій інстанції - Андрощук Є.М. Категорія: 21

Доповідач - Купельський А.В.