Постанова № 74332920, 25.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.05.2018 року м. Кропивницький

Справа № 395/1208/16-ц

Провадження № 22-ц/781/614/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Мартоновська сільська рада

Новомиргородського району Кіровоградської області, Новомиргородська

районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області (суддя Орендовський В.А.) від 18 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, Мартоноської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання заповіту недійсним. Вона посилалася на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_8, який помер 13 січня 2004 року, проживала з ним на час його смерті, а відповідач являвся сином ОСОБА_7 Після смерті її чоловіка відкрилася спадщина на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та присадибну ділянку за адресою: Кіровоградська обл., Новомиргородський р-н, с. Мартоноша, вул. Шевченка, 12, та земельний пай. Позивач дізналася про існування заповіту від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 від 2 грудня 2003 року, посвідченого секретарем Мартоноської сільської ради Новомиргородського району. На момент складання заповіту ОСОБА_8 мав інвалідність І групи у зв’язку з повною втратою зору, мав хронічне захворювання серця, параліч тіла та мови, не міг висловити свою волю та підписувати документи а отже не мав повної цивільної дієздатності. Заповіт посвідчено з порушенням Інструкції вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, а саме: у заповіті не вказано місце його посвідчення, не зроблено відмітку про стан здоров’я спадкодавця, про прочитання йому тексту заповіту та особу, яка мала б підписати заповіт замість спадкодавця.

За таких обставин позивач просила визнати заповіт від імені ОСОБА_8 , складений 2 грудня 2003 року і зареєстрований секретарем Мартоноської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області у реєстрі за № 305, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 18 жовтня 2004 року на земельні ділянки площею 0,61 га та 3,5 га, визнати недійсною реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права ОСОБА_7 на земельні ділянки площею 0,53 га для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку 3,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Суд мотивував своє рішення тим, що оспорюваний заповіт не відповідає вимогам закону щодо його форми та посвідчення, проте позовні вимоги не підлягають задоволенню внаслідок спливу позовної давності, про застосування наслідків чого подали заяви представники ОСОБА_7 та Мартоноської сільської ради.

В поданій апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Новомиргородського районного суду у справі та ухвалити нове судове рішення , яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач посилається на те, що рішення суду, в частині підстав відмови в задоволені позову, не ґрунтується на доказах та не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Питання спливу позовної давності було предметом розгляду в іншій цивільній справі за участю тих самих осіб. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року скасовано рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 9 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, Мартоноської сільської ради про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про сплив позовної давності. Твердження суду про те, що два відповідачі подали заяви про застосування позовної давності не відповідає дійсності. Твердження суду про обізнаність позивача щодо своїх прав станом на 9 липня 2004 року, дату подання заяви про відмову від спадщини, є помилковим так, як таку заяву позивач не підписувала.

Відповідач ОСОБА_7 надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому надав оцінку апеляційній скарзі, як необґрунтованій. Він стверджує, що позивач достеменно знала про заповіт свого чоловіка, обставини за яких він був складений та про особу,на користь якої він складений, а тому мала можливість звернутися до суду у межах позовної давності, тобто до 9 липня 2007 року. Про застосування наслідків спливу позовної давності в судовому засіданні заявили його представник і представник сільської ради. Крім того, позивач відмовилася від своїх спадкових прав і вважається такою, що не прийняла спадщину.

Інші відповідачі не скористалися своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

У відповіді на відзив ОСОБА_7 на апеляційну скаргу позивач заперечила доводи відповідача про те, що перебіг позовної давності почався з 9 липня 2004 року, тобто з дня подання позивачем заяви про відмову від спадщини так, як таку заяву вона особисто не подавала і не підписувала.

Позивач, повідомлена належним чином про час, дату і місце розгляду справи в судове засідання не з’явилася. Подала суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю з’явитися до суду за станом здоров’я. Суд врахував, що обставини, якими обґрунтовано клопотання, не підтверджені жодними доказами, позивач повторно подала таке клопотання, при цьому строк розгляду апеляційної скарги майже сплинув, жоден з учасників справи не заявив клопотання про його подовження, а суд з власної ініціативи не може вирішити це питання, а тому суд постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Мартоноська сільська рада Новомиргородського району Кіровоградської області і Новомиргородська районна державна адміністрація, повідомлені про час, дату і місце розгляду справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання.

Відповідач ОСОБА_7 у судовому засіданні 26 квітня 2018 року заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у його відзиві на апеляційну скаргу. Після закінчення оголошеної 26 квітня 2018 року перерви у судовому засіданні відповідач в судове засідання, яким завершується розгляд справи, не з’явився без повідомлення суду причин своєї неявки.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв’язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно ч.ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Апеляційний суд Кіровоградської області вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини.

1 лютого 1950 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 Пантелеєвичем.

2 грудня 2003 року ОСОБА_8 на випадок своєї смерті склав заповіт., який був посвідчений секретарем Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області ОСОБА_9 і зареєстрований у реєстрі за № 305. За змістом вказаного заповіту спадкодавець на випадок своєї смерті заповів своєму сину - ОСОБА_7: будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по вул. Леніна, 12, в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, присадибну ділянку площею 0,61 га, майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства, земельну ділянку розміром 3,50 га, яка належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР №113122. Заповіт був складений поза межами приміщення сільради, зокрема у будинку заповідача ОСОБА_8 так як останній за станом здоров’я (незрячий) не мав можливості дістатися самостійно до приміщення сільської ради.

Станом на 2 грудня 2003 року ОСОБА_8 мав інвалідість 1-ї групи з причин 100-відсоткової втрати зору (сліпий).

13 січня 2004 року ОСОБА_8 помер.

На час відкриття спадщини позивач постійно проживала і на теперішній час проживає в будинку за адресою: вул. Шевченка (Леніна), 12, в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області.

9 липня 2004 року у Новомиргородській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 264/04.

9 липня 2004 року до Новомиргородської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_7, відповідач по справі, із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька – ОСОБА_8 та видачу свідоцтва про право на спадщину.

Того ж таки 9 липня 2004 року ОСОБА_10 подала в державну нотаріальну контору заяву про відмову від спадщини після смерті її чоловіка – ОСОБА_8 Пантелеєвича.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7, Мартоноської сільської ради Новомиргородського району про визнання недійсним правочину про відмову від спадщини у зв’язку з тим, що позивач не надала доказів щодо відсутності її волевиявлення при підписанні заяви про відмову від спадщини.

У справі, яка переглядається позивач, як спадкоємець першої черги померлого свого чоловіка, звернулася з позовом на захист права на спадщину.

Відмовляючи в позові суд дійшов висновок, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушено але позов не підлягає задоволенню у зв’язку з пропуском строку давності.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Аналіз змісту статей 15, 16 ЦК України, статей 2, 4, 5 ЦПК України дають підстави для висновку, що право на судовий захист цивільних прав та інтересів судом має особа, якій таке

право або інтерес належить.

Відсутність у особи права, за захистом якого вона звернулася з позовом до суду, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів дослідженої судом спадкової справи № 264/04/, заведеної Новомиргородською державною нотаріальною конторою 9 липня 2004 року, вбачається, що 9 липня 2004 року ОСОБА_10, як спадкоємець першої черги та як особа, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, подала заяву про відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті її чоловіка – ОСОБА_8 Пантелеєвича.

Згідно частин 5, 6 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

До 13 липня 2004 року, тобто до спливу строку для прийняття спадщини, позивач не відкликала свою відмову від прийняття спадщини.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсною її відмови від прийняття спадщини відмовлено.

Таким чином, позивач відмовилася від свого права на спадкування.

Строк на відкликання відмови від прийняття спадщини є преклюзавним, із його закінченням позивач втратила таке право. Такий строк не підлягає поновленню.

Відмовившись від права на спадкування, позивач втратила правовий зв'язок з спадщиною, яка відкрилася після смерті її чоловіка – ОСОБА_8

В такому разі сама по собі доведеність обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, не дає підстав для задоволення позову про визнання заповіту недійсним, пред’явленого спадкоємцем, який відмовився від спадщини. Задоволення за таких обставин позову у будь-якому випадку не створить для позивача правового наслідку у вигляді виникнення або поновлення права на спадкування.

Суд першої інстанції не врахував факт відмови позивач у встановленому законом порядку від прийняття спадщин і дійшов помилкового висновку про доведеність порушення її прав внаслідок посвідчення секретарем сільської ради заповіту ОСОБА_7

Позовна давність, на яку послався суд першої інстанції, – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності позивається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже в позові може бути відмовлено з підстав спливу позовної давності за умови доведеності порушення права особи, яка звернулася з позовом.

Відповідні роз’яснення надано у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільних справах»: «Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього».

З урахуванням викладеного апеляційний суд робить висновок, що висновки, якими суд мотивував відмову в задоволенні позову не відповідають обставинам справи, що являється підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстав недоведеності позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання заповіту і виданих на його підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, зобов’язання державного реєстратора виключення із реєстру відомостей про власника відмовити повністю у зв’язку з недоведеністю позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: А.М. Головань

ОСОБА_3