Постанова № 74329778, 29.05.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/2176/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"29" травня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Мацького Є.М.

Шевчук С.М.,

за участю секретаря Баліцької Т.М.,

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Вихристюк О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "20" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Рівненської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинення певних дій,-

суддя в 1-й інстанції - Жуковська Л.А.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 12 березня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Прокуратури Рівненської області про визнання неправомірною бездіяльність щодо не проведення повної, об'єктивної і всесторонньої перевірки, з урахуванням вимог міжнародного законодавства та практики Європейського суду по правам людини, стосовно фактів порушення прав і свобод людини і громадянина викладених в заяві від 26.09.2017 щодо неодноразових і незаконних поміщень адміністрацією Городищенською ВК-96 в одиночні камери; зобов'язання провести повторну перевірку щодо фактів порушення прав і свобод людини і громадянина викладених в заяві від 26.09.2017 з урахуванням вимог міжнародного законодавства та практики Європейського суду по правам людини та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною

скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та направити справу до суду першої інстанції для повторного розгляду.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 18.10.2004 по 08.06.2010 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для утримання засуджених до довічного позбавлення волі Городищенської виправної колонії № 96 Рівненської області.

26.09.2017 ОСОБА_2 звернувся із заявою до Генеральної прокуратури України в якій просив ініціювати проведення прокурорської перевірки щодо законності тримання в одиночній камері, в секторі максимального рівня безпеки для утримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі в ВК № 96 (а.с.55-57).

Супровідним листом від 09.10.2017 за № 117/7 Генеральною прокуратурою України направлено до Прокуратури Рівненської області звернення ОСОБА_2 щодо можливого вчинення кримінального правопорушення та з інших питань. 11.10.2017 дане звернення надійшло на адресу прокуратури області, про що свідчить вхідний штамп прокуратури області (а.с. 54).

Судом також встановлено, що 10.11.2017 за № 16-1904-08 ОСОБА_2 надано відповідь на звернення, яка надійшла від Генеральної прокуратури України, щодо можливих неправомірних дій Городищенської виправної колонії № 96, незгоди із результатами розгляду звернення Рівненською місцевою прокуратурою. В даній відповіді зазначено, що Рівненською місцевою прокуратурою 08.09.2017 розглянуто звернення від 23.08.2017 щодо неналежних умов утримання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі ВК № 96. Також зазначено, що у ВК № 96 ОСОБА_2 тримався в одно, двох, трьох та чотирьохмісних камерах, площа яких на той момент відповідала вимогам КВК України. Питання поміщення ОСОБА_2 та перебування в одиночній камері перевірялося прокуратурою області ще у 2007 році, про що 29.12.2007 прокуратурою Рівненської області було проінформовано матір ОСОБА_2 - ОСОБА_4 перевіркою не було встановлено порушень в діях адміністрації ВК № 96, тому заходи прокурорського реагування не вживалися. Також в даній відповіді зазначено, що підстав для проведення додаткової перевірки не вбачається (а.с. 63).

Не погодившись із результатами розгляду його заяви від 26.09.2017 ОСОБА_2 звернувся за захистом порушених прав до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що дії прокуратури Рівненської області при розгляді звернення позивача від 26.09.2017 є законними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.22 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (далі - КВК України), прокурор відповідно до Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Статтею 55 Конституції України, передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з п.4 ч.1 ст.2 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції, а саме: нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Частиною 2 статті 26 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв'язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів.

Згідно вимог Наказу Генеральної прокуратури України від 20.04.2016 № 161 "Про організацію діяльності прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян" основними завданнями діяльності на цьому напрямі визначено забезпечення нагляду за додержанням:

- прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави при виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи, відповідно до законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- законодавства щодо запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню із затриманими, взятими під варту та засудженими;

- визначених законодавством вимог режиму, порядку та умов тримання затриманих осіб, а також осіб, до яких застосовано запобіжні заходи: тримання під вартою; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають їх небезпечну поведінку;

- встановлених законодавством вимог режиму, порядку та умов тримання осіб, до яких застосовано інші заходи примусового характеру;

- визначених законодавством вимог режиму, порядку та умов тримання, а також відбування покарань засудженими.

- законодавства при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

- законодавства під час здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України

- законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.

Згідно Наказу Генеральної прокуратури "Про організацію діяльності органів прокуратури України з особистого прийому, розгляду звернень та забезпечення доступу до публічної інформації" від 30.12.2015 № 430 (далі - Наказ № 430) організацію роботи щодо особистого прийому громадян, розгляду звернень, доступу до публічної інформації в органах прокуратури покладено: у Генеральній прокуратурі України та регіональних прокуратурах на підрозділи з організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів; у місцевих прокуратурах на керівників прокуратур, їх перших заступників та заступників у межах повноважень.

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 430 основними завданнями діяльності на цьому напрямі визначити забезпечення:

- організації та проведення особистого прийому громадян;

- об'єктивного, всебічного і своєчасного розгляду звернень, перевірки викладених у них фактів, прийняття рішень відповідно до чинного законодавства;

- систематичного та оперативного оприлюднення інформації, що знаходиться у володінні органів прокуратури, у строки та порядку, встановленому законодавством;

- надання у визначеному порядку та строки інформації за запитами.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно із ч.1 ст.20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Таким чином, письмова заява засудженого ОСОБА_2, подана на ім'я Генерального прокурора України Луценка Ю.В., повинна була також розглядатись у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", з наданням відповіді на неї.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 10.11.2017 за № 16-1904-08 першим заступником прокурора області І. Ольшанецьким було розглянуто дане звернення та надано відповідь, яка отримана ОСОБА_2 20.11.2017 (а.с. 9, 63).

Однак колегія суддів вважає, що розгляд звернення засудженого відбувся поверхнево та йому по суті надана немотивована відписка.

Так, із довідки інспектора відділу нагляду і безпеки Городищенської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області № 96 капітана внутрішньої служби Акопяна В.О. (а.с.64) слідує, що засуджений ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у Городищенській ВК № 96 знаходився з 18.10.2004 року та за час перебування утримувався в різних камерах. Із них в одиночних: з 18.10.2004 по 08.12.2004 (1 місяць 21 день), з 26.08.2005 по 08.12.2005 (3 місяці 13 днів), з 08.07.2006 по 30.11.2006 (4 місяці 23 дні), з 29.03.2007 по 30.04.2007 (1 місяць 02 дні), з 02.07.2007 по 22.08.2007 (1 місяць 21 день), з 21.09.2007 по 12.11.2007 (1 місяць 21 день). Всього за період з 18.04.2004 року по 12.11.2007 року засуджений ОСОБА_2 утримувався в одиночній камері 11 місяців 14 днів, тобто майже рік.

Відомості про те в яких камерах утримувався позивач у Городищенській ВК № 96 із 12.11.2007 року по 08.06.2010 року в матеріалах справи відсутні, однак позивач стверджує, що за період перебування в Городищенській ВК № 96 з 18.10.2004 року по 08.06.2010 року він утримувався в одиночній камері майже два роки. Відповідачем зазначена обставина не спростована.

Відповідач зазначає, що поміщення засудженого ОСОБА_2 в одномісну камеру дисциплінарним стягненням не являлося, а було викликано режимними вимогами. Перебування позивача в одиночній камері не було тривалим. Кримінально-виконавче законодавство не містить заборони на тримання засуджених до довічного позбавлення волі в камерах по одній особі.

Колегія суддів категорично не погоджується з такою позицією відповідача та вважає її помилковою з огляду на наступне.

Так, у відповідності до ст.151 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

Із зазначеного слідує, що тримання засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, в одиночних камерах забороняється. Це дозволяється робити лише у виключних випадках прямо зазначених у законі за постановою начальника колонії.

Відповідачем не надано суду доказів того, що для поміщення засудженого ОСОБА_2 в одиночну камеру у кожному із 6 зазначених випадків була постанова начальника колонії із зазначенням у ній чітких підстав для прийняття такого рішення: заява засудженого, інші необхідні випадки з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або наявність медичного висновку.

За відсутності такої постанови начальника колонії кожний окремо взятий випадок поміщення позивача в одиночну камеру не може вважатися законним.

Колегія суддів вважає, що перебування позивача в одиночній камері було тривалим, оскільки він у сукупності перебував в одиночній камері 23 години на добу протягом майже двох років.

Щодо площі камер у яких утримувався позивач під час перебування в Городищенській ВК № 96 з 18.10.2004 року по 08.06.2010 року колегія суддів порушень не вбачає, оскільки зміни до ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України, щодо збільшення норм жилої площі на одного засудженого із 3 кв.м. до 4 кв.м. набули чинності із 01.01.2012 року, коли позивач у Городищенській ВК № 96 вже не перебував.

Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Незгода позивача із результатами розгляду Прокуратурою Рівненської області його заяви може мати наслідком оскарження цих результатів у вищестоящу інстанцію, або до суду, однак незгода позивача з тим чи іншим рішенням відповідача не є підставою для стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява позивача була відповідачем розглянута, однак зазначає, що такий розгляд заяви був формальним, одностороннім, без з"ясування істотних обставин, що мають значення для справи. Відповідь надана відповідачем на заяву позивача є немотивованою, безпідставною та протирічить фактичним обставинам справи.

Ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача та зобов'язання провести повторну перевірку.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "20" лютого 2018 р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача та зобов'язання провести повторну перевірку.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Прокуратури Рівненської області щодо не проведення повної, об'єктивної і всесторонньої перевірки, стосовно фактів порушення прав і свобод людини і громадянина викладених в заяві ОСОБА_2 від 26.09.2017 щодо неодноразових і незаконних поміщень його адміністрацією Городищенської ВК-96 в одиночні камери.

Зобов'язати Прокуратуру Рівненської області провести повторну перевірку щодо фактів порушення прав і свобод людини і громадянина викладених в заяві ОСОБА_2 від 26.09.2017 з урахуванням обставин встановлених судом.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: Є.М. Мацький

С.М. Шевчук

Повне судове рішення складено "29" травня 2018 р.