Постанова № 74329577, 22.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3671/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017, суддя Старосєльцева О.В., м. Харків, повний текст складено 12.12.17 по справі № 820/3671/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ІВК Техніка"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Івк Техніка" звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000901401 від 05.05.2017 року на загальну суму 496.259 грн., №0000911401 від 05.05.2017 року на загальну суму 1.443 грн., винесені на підставі акту перевірки №2866/20-40-14-03-08 від 19.04.2017 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Івк Техніка" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.05.2017 року №0000911401. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.05.2017 року №0000901401 в частині на суму грошового зобов'язання 488.922,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 448.940,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39982,75 грн.

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу , вважає , що судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 скасувати в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Івк Техніка" заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду законним, обґрунтованим та таким, що ухвалено без порушень процесуального або неправильного застосування норм матеріального права , просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Харківській області було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “ІВК Техніка” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки №2866/20-40-14-03-08/14062944 від 19 квітня 2017 року.

Перевіркою встановлені вчинення платником податків порушень вимог: 1) п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.138.2 ст.138, п.п.138.3.1 п.138.3 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток усього у сумі 456.277 грн., у тому числі: за 2014 рік у суму 144.988 грн., за 2015 рік у сумі 296.346 грн., за 2016 рік у сумі 14.943 грн. у тому числі за 1 квартал 2016 року у сумі 11.966 грн., за півріччя 2016 року у сумі 13.337 грн., за три квартали 2016 року у сумі 13.337 грн.; 2) п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 962 грн., у тому числі за листопад 2014 року на суму 962грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом 05.05.2017 р. прийнято податкові повідомлення – рішення №0000901401 про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 496259,75 грн. (основний платіж – 456277,00грн., штрафна (фінансова) санкція – 39982,75 грн.), №0000911401 про збільшення грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 1443,00 грн. (основний платіж – 962,00 грн., штрафна (фінансова) санкція – 481,00грн.)

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень від 05.05.2017 року №0000911401 та №0000901401 в частині на суму грошового зобов'язання 488922,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 448940,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39982,75 грн. діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також відповідно до пункту 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції .

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, матеріали справи свідчать, що 15 травня 2015 року між позивачем ТОВ фірма "Івк Техніка" (в якості покупця) та контрагентом ПФ "ОРІЯ" (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі Договору постачання № 22 предметом якого є постачання і передача у власність покупця певної продукції, найменування (асортимент), ціна та кількість вказується у додатках до договору, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору .

На момент укладання згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Від імені сторін правочин укладено повноваженими особами, а саме: від позивача - генеральним директором ОСОБА_1, від контрагента – директором ОСОБА_2

В межах згаданого правочину були проведені господарські операції з продажу, які оформлені видатковою накладною № РН-0000955 від 10.11.2014 р. на суму 5.769,66 грн., податковою накладною № 35 від 10.11.2014р. на загальну суму 168,05 грн. (в тому числі ПДВ – 28,01 грн.), податковою накладною № 11 від 04.11.2014р. на загальну суму 5.601,60 грн. (в тому числі ПДВ – 933,60 грн.)

Фізичне переміщення товару підтверджується товаро-транспортною накладною №000000085 від 10 листопада 2014 року, фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку, для отримання товару контрагенту надано довіреність № 615 від 10.11.2014р., яка підтверджує повноваження особи на отримання товару.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару виконанні контрагентом шляхом перерахування на користь позивача безготівкових коштів згідно банківської виписки.

Укладання згаданого правочину обумовлена необхідністю виготовлення продукції та подальшої її реалізації, що полягає у здійсненні господарської діяльності позивачем та в подальшому придбаний товар використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме реалізовано відповідно до видаткових накладних № 7612 від 04.12.14 р.; № 7994 від 23.12.2014, № 549 від 06.02.2015 р.; № 710 від 18.02.2015 р.; № 897 від 26.02.2015 р.; №983 від 05.03.2015 р.; № 986 від 05.03.2015 р.; № 1131 від 13.03.2015 р.; № 1262 від 19.03.2015 р.; № 1276 від 20.03.2015 р.; № 1308 від 23.03.2015 р.; № 1308 від 23.03.2015 р.

Також, 30.10.2014 року між ТОВ "Івк Техніка" (в якості покупця) та контрагентом ТОВ "ОСОБА_3 Пак+" (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі договору № 30ок14 предметом якого є постачання продукції, а саме: стрейч-плівки джамбо 20мкн*0,5.

В межах згаданого правочину проведені господарські операції з покупки у ТОВ “ОСОБА_3 +” стрейч –плівки джамбо 20 мкн*0,5, які оформлені видатковою накладною № 248 від 02 грудня 2014 р. на суму 145.053, 94 грн., податковою накладною № 2 від 01.12.2014 року на суму 145.053,94 грн. (в тому числі ПДВ 24.175, 66 грн.).

Фізичне переміщення товару підтверджується товаро-транспортною накладною №Р246 від 02.12.2014 р. , фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 664 від 01.12.2014 року.

Зобов’язання по оплаті вартості придбаного товару виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з банківською випискою.

Укладення згаданого правочину обумовлена необхідністю здійсненням господарської діяльності, а саме товар стрейч-плівка джамбо є сировиною для подальшої переробки в товар і продажу, що підтверджується накладною на переміщення в переробку № 86 від 03.12.2014 р. укладеного з ФОП ОСОБА_4

10 лютого 2014 року між ТОВ фірма "Івк Техніка" (в якості покупця) та контрагентом ТОВ "Віател" (в якості постачальника) укладено письмовий правочин у формі договору постачання № 1203 предметом якого є постачання продукції, що є об'єктом торгівлі постачальника, а саме: гранула поліпропілена.

На момент укладання згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В межах згаданого правочину проведені господарські операції з продажу, які оформлені видатковою накладною № 417 від 04.03.2014р. на суму 32.262,64грн., податковою накладною № 1208 від 12.02.2014р. на загальну суму 32.262,64 грн. (в тому числі ПДВ – 5. 377,11 грн.)

Для отримання товару контрагенту надано довіреність № 128 від 04.03.2014р., яка підтверджує повноваження особи на отримання товару.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару виконанні контрагентом шляхом перерахування на користь позивача безготівкових коштів згідно банківської виписки (копія наявна в матеріалах справи).

Укладання згаданого правочину обумовлена необхідністю виготовлення продукції та подальшої її реалізації, що полягає у здійсненні господарської діяльності позивачем.

Товар придбаний у ТОВ «ВИАТЕЛ» використовується ТОВ фірма «ІВК Техніка» у своїй господарській діяльності, а саме - є сировиною, з якої в подальшому виготовлюеться стрічка поліпропіленова.

Також , між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладені договори поставки №28/01-1П від 28.01.2015року, №11/09-1П від 11.09.2015 року, №26/11-4П від 26.11.2015 року, відповідно до яких ФОП ОСОБА_5 (в якості постачальника) зобов’язується поставити і передати у власність ТОВ “ІВК Техніка” (у якості покупця) певну продукцію, найменування (асортимент), ціна, кількість вказуються у додатках до договору, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити оплату відповідно до умов даного договору. В підтвердження даних господарських операцій позивачем надано до суду специфікації до договорів, довіреності, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні .

Зміст апеляційної скарги , повністю дублює заперечення на позов та акт перевірки.

Так, посилання податкового органу в акті перевірки на те, що позивачем по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 не дотримано вимоги п.1 та 2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме у видаткових накладних не зазначені обов’язкові реквізити такі як посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та місця складання є необґрунтованими, оскільки з видаткових накладних вбачається, що від імені постачальника їх підписував ФОП ОСОБА_5, що унеможливлює заповнення такого реквізиту як посада особи.

Документи, що підтверджують зобов’язання по оплаті за вищезазначеними договорами, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату ним права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у них спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов’язаності цих осіб), до матеріалів справи суб’єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

З огляду на вказані вище обставини та наявні первинні документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення) , суд першої інстанції правомірно дійшов висновку , що по господарським операціям позивача з вказаними контрагентами відбувся реальний рух активів від постачальників до позивача, з урахуванням ділової мети такого руху, та наявна зміна стану зобов’язань товариства позивача в межах господарської діяльності позивача.

Первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій

Будь-яких претензій по податковим накладним, які були у спірних правовідносинах виписані позивачем та його контрагентами, контролюючий орган в акті перевірки №2866/20-40-14-03-08/14062944 від 19 квітня 2017 року не виклав.

Щодо відображено в акті перевірки висновку про нереальність господарських операцій з контрагентом ТОВ "ОСОБА_3 Пак+", також, у зв'язку тим, що видаткову накладну підписано менеджером по збуту, які в цей час знаходився у основній щорічній відпустці, з якої не відкликався, що підтверджено табелем обліку робочого часу за грудень 2014 року, тобто встановив факт підписання первинних документів від імені підприємства без відповідних повноважень, що в свою чергу призвело до висновку, що складені первинні документи не мають обов'язкових реквізитів, а, отже, є недійсними, відтак підприємством завищено собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 733.366 грн., щодо неправомірності віднесення позивачем до складу адміністративних витрат отримані роботи, послуги згідно з первинними документами - актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з контрагентами викладеними в акті перевірки , колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючий орган дійшов до висновку про завищення собівартості придбаних та реалізованих товарів підприємством виключно на виявленні видаткових накладних та актах здачі-прийняття робіт підписаних особами підприємства під час знаходження у відпустці. Жодних інших доводів та підстав у акті перевірки не зазначено. При цьому , в матеріалах справи містяться первинні документи в підтвердження здійснення реальності даних господарських операцій по вищезазначеним контрагентам.

Посадові особи жодним чином не позбавлені своїх прав та повноважень наданих їм для виконання своїх трудових обов’язків у період відпустки (тимчасової втрати працездатності), вони так само лишаються уповноваженими представниками підприємства та мають право підпису відповідних документів.

Підписання спірних видаткових накладних та актів існуючими фізичними особами, фізична наявність товару у позивача, факт здійснення оплати за даними господарськими операціями та реєстрація податкових накладних за даними правочинами відповідачем у силу приписів ст. 77 КАС України не спростована. Крім того , факт знаходження у відпустці чи на лікарняному відповідальних осіб підприємства не може бути достатньою підставою для позбавлення позивача права на збільшення витрат.

Наявність певної податкової інформації на яку посилається апелянт, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З акту перевірки вбачається, що посадові особи податкового органу відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки щодо контрагентів Товариства. Факт продажу товарів, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності Товариства, право на формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та первинними документами бухгалтерського обліку.

Щодо доводу про можливу (ймовірну) протиправність господарської діяльності контрагентів, колегія суддів зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” позивач та його контрагенти є окремими суб’єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками (як податку на прибуток, так і податку на додану вартість).

Окрім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Тобто, обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Отже, у разі недотримання контрагентами Товариства податкової дисципліни має правові наслідки саме для таких контрагентів, оскільки порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарських операцій.

Крім того, такі висновки податкового органу, на якого в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов’язок доказування, не підтверджені документально.

Реальність даних господарських операцій підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, податковою звітністю підприємства та результатами господарської діяльності Товариства тощо.

Також, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання витрат та податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо такого контрагента.

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також – ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі “Булвес” АД проти Болгарії” ЄСПЛ дійшов такого висновку: “... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності”.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі “Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії”. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”.

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів зазначає, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти Товариства не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Івк Техніка" виконанo всі необхідні умови для формування податкового кредиту по господарських операціях з вищевказаними контрагентами від придбання ТМЦ з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також, податковим органом не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем послуг від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача.

Доказів існування вироків суду, постановлених (та таких, що набрали законної сили) відносно посадових (службових) осіб контрагентів у кримінальних провадженнях (за фактами злочинної діяльності економіки, підприємництва, податкової справи) акт перевірки №2866/20-40-14-03-08/14062944 від 19 квітня 2017 року не містить.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень- рішень належним чином в суді не довів, у зв’язку з чим податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.05.2017 року №0000911401 та №0000901401 в частині на суму грошового зобов'язання 488.922,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 448940,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39982,75 грн. підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною , підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 323, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 по справі № 820/3671/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повний текст постанови складено 29.05.2018.