Постанова № 74324865, 24.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/5606/16Головуючий у 1-й інстанції Фунжий О.А.Пр. № 22-ц/778/524/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної пенітенціарної служби України, ОСОБА_3 юстиції України, ОСОБА_3 внутрішніх справ України, третя особа Головне управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнив (т.с. 1 а.с. 96-100) та в якому просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі з 01 червня 1987 р. до 10 липня 2000 р. В ході виконання службових обов’язків в складі органів внутрішніх справ в період з 20 травня по 25 червня 1987 р. він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, отримав дозу опромінення. Висновком МСЕК від 11 травня 2016 р. позивачеві встановлена 2 група інвалідності в зв’язку із захворюванням, пов’язаним з виконанням службових обов’язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безстроково. Вказаним пошкодженням здоров’я йому завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв’язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійних болях та спазмах, перенесених стражданнях.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року (т.с. 1 а.с. 180-184) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 186-189) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача відкрито (т.с. 1 а.с. 212), справу призначено до апеляційного розгляду з урахуванням завантаженості судді-доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, (т.с. 1 а.с. 139).

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами апеляційний суд має керуватись при апеляційному перегляді цієї справи.

Оскільки, в силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 1 а.с. 232) розгляд цієї справи призначено в режимі відеконференції в порядку задоволення клопотання ОСОБА_3 внутрішніх справ України (т.с. 1 а.с. 229-231).

Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області подало апеляційному суду відзив на вищезазначену справі позивача (т.с. 1 а.с. 244а -245б).

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 15 лютого 2018 року, не відбувся та був відкладений через перебування у цей день судді - члена колегії апеляційного суду у цій справі у нетривалій відпустці, яка не є підставою для визначення в автоматизованому порядку іншого судді – члена колегії для розгляду цієї справи апеляційним судом (т.с. 1 а.с. 250).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 05 квітня 2018 року також не відбувся, та був відкладений через перебування у цей день судді - члена колегії у відрядженні у м. Київ у зв’язку із проходженням кваліфікаційного оцінювання судді (т.с. 2 а.с. 19).

У судове засідання 24 травня 2018 року повідомлені апеляційним судом належним чином про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_2 через свого представника за ордером – адвоката (т.с. 2 а.с. 49-53) ОСОБА_4, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, (т.с. 2 а.с. 34-48) позивач ОСОБА_2, представники відповідача Державної пенітенціарної служби України та третьої особи Головного управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України в Запорізькій області у цій справі не з’явились, про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_3 юстиції України за довіреністю (т.с. 2 а.с. 54-55) ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_3 внутрішніх справ України за довіреністю (т.с. 2 а.с. 56-57) ОСОБА_6 в режимі відеоконференції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх з'явившихся осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 213-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (13 жовтня 2017 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає у повному обсязі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_2, 07 лютого 1962 р. н., в період з 01 червня 1987 р. до 10 липня 2000 р. проходив службу в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчої інспекції (т.с. 1 а.с. 13-15, 85-89); в період з 20 травня по 25 червня 1987 р. приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (т.с. 1 а.с. 12); є особою з інвалідністю ІІ групи, учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (т.с. 1 а.с. 9).

Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що згідно із довідкою Орджонікідзевського районного військового комісаріату м. Запоріжжя від 13 листопада 1990 р., ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20 травня 1987 р. (т.с. 1 а.с. 12), однак копії аркушів трудової книжки на цей час позивач суду першої інстанції не надав (т.с. 1 а.с. 85-89). Згідно із розрахунком вислуги років, наданим Управлінням Державного департаменту виконання покарань 11 липня 2000 р., станом на 20 травня 1987 р. позивач не працював. Дані про організацію, яка направила ОСОБА_2 на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, позивач суду першої інстанції не надав.

Згідно із висновком про хворобу військово-лікарської комісії УМВС України в Запорізькій області від 15 червня 2000 р. захворювання ОСОБА_2 пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (т.с. 1 а.с. 16-17).

Висновком МСЕК від 24 лютого 2016 р. позивачеві вперше встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ безстроково (т.с. 1 а.с. 90).

Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 04 травня 2016 р. встановлено, що захворювання ОСОБА_2 пов’язане з виконанням службових обов’язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (т.с. 1 а.с. 11).

Висновком МСЕК від 11 травня 2016 р. позивачеві при повторному огляді встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням службових обов’язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безстроково (т.с. 1 а.с. 7).

Згідно із висновком за матеріалами службової перевірки ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі з 01 червня 1987 р. до 10 липня 2000 р.; в період служби з 20 травня по 25 червня 1987 р. виконував службові обов’язки на роботі з ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні ЧАЕС; звільнений зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за ст. 64 «б» (через хворобу).

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 1489 визначено, що ОСОБА_2 не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (т.с. 1 а.с. 10).

Згідно із ст. 23 ЦК України, на яку посилався позивач як на правову підставу позову, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» можливість відшкодування такої шкоди має бути прямо передбачена нормами відповідного матеріального закону, на підставі якого суд вирішує справу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Вказаним Законом відшкодування моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров’я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не передбачено. Також не передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров’я спеціальним законодавством, яким врегульовано порядок проходження служби в органах внутрішніх справ.

Посилання позивача на ст. 1167 ЦК України, як на правову підставу позову, суд першої інстанції правильно вважав помилковим, оскільки вказана норма законодавства регулює загальні підстави відшкодування моральної шкоди, а порядок та підстави відшкодування такої шкоди регулюються спеціальним законодавством.

Також, суд першої інстанції правильно не приймав до уваги посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 21 жовтня 2014 р., № 3-86гс14, оскільки ця позиція стосується незаконних дій військовослужбовців при здійснені своїх повноважень.

При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову позивача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 дублюють доводи позовної заяви останнього у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Крім того, вказані доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача ОСОБА_2 у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області в іншій цивільній справі за участю інших осіб, яким, на думку позивача, вирішено аналогічні правовідносини, копія якого додана ОСОБА_2 до його вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі (т.с. 1 а.с. 190-194) не носить преюдиційного значення для апеляційного суду у цій справі, а тому не приймається апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ взагалі.

В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ОСОБА_2 мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб …у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, аналог ст. 81 ч. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Підстави для звільнення ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, у цій справі відсутні.

ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції у цій справі належних, допустимих доказів в обґрунтування своєї апеляційної скарги у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, відсутні, позивачем ОСОБА_2 та представником останнього апеляційному суду не були надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов’язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлена з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов’язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

При цьому, також встановлено, що ОСОБА_2, як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с. 7), в силу вимог Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 10 - 11, 58-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст. ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту останньої.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складений 30.05.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_7ОСОБА_8